Міжнародні організації, які контролюють стан атмосферного повітря

Міжнародне екологічне співробітництво в галузі охорони довкілля розпочалось в 50—60-х роках, коли були досягнуті й підписані перші угоди про охорону вод Світового океану від забруднень нафтопродуктами, про охорону природи й природних ресурсів. Протягом останніх 40 років під егідою ООН було створено десятки органів, центрів і програм з охорони довкілля: 1970 p.— Міжнародна програма МАВ («Людина і біосфера»), яка вбирає близько 15 наукових проектів досліджень для 30 країн: 1972—ЮНЕП (Програма міжнародного співробітництва з проблем природного середовища), ВОЗ (Всесвітня організація охорони здоров'я), МКОСР (Міжнародна комісія з охорони довкілля і розвитку), ЕФОС (Глобальний фонд навколишнього середовища, з 1990 p. (20)

Нині більше ста міжнародних організацій активно займаються проблемами охорони навколишнього природного середовища. Найавторитетніша з них — Організація Об'єднаних Націй. Багато її заходів присвячені екологічним проблемам. Так, Генеральна Асамблея ООН прийняла декілька важливих документів: резолюцію 1982 р. "Про історичну відповідальність держав за збереження природи Землі для нинішніх і майбутніх поколінь", Всесвітню хартію природи 1982 р. тощо.

На відміну від Ліги Націй, яка не брала участі у справах охорони природи, Організація Об'єднаних Націй робить великий внесок у розв'язання цієї життєво важливої проблеми. їй приділяють увагу всі головні органи і спеціалізовані установи ООН — Генеральна Асамблея, Економічна і Соціальна Ради (ЕКОСОР), регіональні економічні комісії (ЕЕК, ЕСКАТО, К1СА, ЕКЛА), Конференція ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ІОНІДО), Міжнародна організація праці (МОП), Організація Об'єднаних Націй з питань продовольства і сільського господарства (ФАО), Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮИЕСКО), Всесвітня метеорологічна організація (ВМО), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Програма ООН з розвитку (ПРООН), Комітет із природних ресурсів (КПР), Міжурядова морська організація (ММО), Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО) (24).

ЮНІСЕФ (Дитячий фонд ООН); АМО (Всесвітня метеорологічна організація) та ін. В останні 20 років проведено кілька дуже важливих міжнародних конференцій, присвячених проблемі охорони довкілля (у Стокгольмі, Тбілісі, Москві), прийнято ряд конвенцій з охорони вод Світового океану, заборони розробки, виробництва і накопичення бактеріологічної зброї, заборони наземних ядерних випробувань, забруднень Балтійського й Чукотського морів та ін.

Міжнародні природоохоронні організації:

•ЮНЕСКО(1948р.);

•ВООЗ(1946р.);

•МАГАТЕ(1957р.);

• МСОП (Міжнародна спілка охорони природи ті природних ресурсів, 1948 р.);

• ФАО (сільськогосподарський та продовольчий орган 00Н, 1945 р.).

• ММО (Міжнародна морська організація, 1948 р.);

• ВМО (Всесвітня метеорологічна організація, 1947 р.);

• ЮНДРО (бюро 00Н по наданню допомоги у випадку стихійного лиха).

Експерти ООН вважають, що сьогодні основні міжнародні зусилля у вирішенні глобальної екологічної кризи мають бути спрямовані на:

• дослідження першопричин кризи;

• боротьбу з її наслідками;

• оцінку глобального ризику;

• залучення широкої громадськості;

• забезпечення засобів правового регулювання;

• інвестування в наше майбутнє.

Одним із найважливіших є вирішення питань деморегуляції і впровадження ефективних біотехнологій.

Відомою в усьому світі є міжнародна організація Римський клуб, створений у 1968 p. з ініціативи італійського економіста Ауреліо Печчеї. Сьогодні в цю організацію входить близько 80 всесвітньо відомих вчених і діячів різних професій з ЗО країн світу, у тому числі — Д. Медоуз, Б. Коммонер, У. Тоффлер, Б. Гав-рилишин, Сабуро Окіта та ін. Головною метою клубу є вивчення глобальних проблем цивілізації і вироблення шляхів подолання найбільших лихоліть людства: бідності, безробіття, глобальної екологічної кризи. Щорічно члени Римського клубу готують доповіді, які, як правило, привертають до себе увагу всього світу:

«Межі зростання», «За межами зростання» (Деніс Медоуз, 1975, 1993), «Людство на роздоріжжі», «Ріо — перебудова міжнародного порядку», «Мета для глобального суспільства» та інші (присвячені проблемам відходів, енергії, освіти, організації майбутнього суспільства тощо).

У майбутньому Україна розширюватиме свою міжнародну активність у напрямі співробітництва з такими організаціями, як ЮНЕП, МАГАТЕ, Комісія Сталого Розвитку, Глобальний Екологічний фонд та ін., співпрацюватиме у виконанні міжнародних програм з Охорони Чорного моря, Дунаю, Карпат, з проблем утилізації відходів, водного та повітряного перенесення забруднень та ін.(27).

З громадських організацій велику роботу щодо охорони довкілля проводить Greenpeace — Зелений світ, з котрою співпрацюють представники громадськості нашої країни. її головним завданням є недопущення радіоактивного забруднення біосфери. Ця організація утворена в 1971 р. в Північній Америці. Вона діє в ЗО країнах світу. В Україні почала працювати в 1990 році.

Розвитку природоохоронного співробітництва сприяє проведення міжнародних форумів — Стокгольмської конференції ООН з навколишнього середовища (1972 рік), день відкриття якої — б червня — був оголошений Всесвітнім днем навколишнього середовища; Наради з безпеки та співробітництва в Європі (Гельсинкі, 1975 рік); Глобального форуму з проблем виживання (Москва, 1990 рік); Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку (ЮНСЕД або КОСР-92, Ріо-де-Жанейро, 1992 рік).

Одне з перших починань ЮНЕП — створення всесвітньої системи станцій спостереження (моніторингу) за станом і змінами біосфери. Під егідою ЮНЕП разом з ВМО та ЮНЕСКО було проведено в 1979 році в Ризі, в 1981 році в Тбілісі, а в 1983 році в Таллінні міжнародні симпозіуми з комплексного глобального моніторингу забруднення навколишнього середовища. Роботи щодо проекту "Біосферні заповідники" передбачають спостереження за станом біосфери на фоновому рівні. Перший Міжнародний конгрес у справі біосферних заповідників було проведено у Мінську в 1983 році. У світову мережу було включено 17 великих заповідників колишнього СРСР (19).