Втома м'яза - зниження працездатності м'яза. Основними причинами втоми є недостатнє постачання м'язів киснем; зменшення запасів поживних речовин, які є джерелом енергії скорочення, накопичення продуктів обміну (молочної кислоти тощо). Втома м'язів залежить від величин і тривалості їх напруження, стану нервової системи, частоти ритму, у якому скорочуються окремі волокна.
Залежно від конкретних умов і характеру роботи вирішальними можуть бути різні фактори втоми. Так, при виконанні динамічної і статичної роботи з локальними м'язовими навантаженнями переважаючими є потоки збудження, які безпосередньо пов'язані з виконанням трудових рухів. Силова робота і статичні напруження викликають швидку втому внаслідок інтенсивних потоків збуджень як від пропріо- і хеморецепторів м'язів, так і від коркових центрів при формуванні вольових імпульсів до скорочення м'язів. Виконання дуже важких робіт супроводжується накопиченням в м'язах і крові недоокислених продуктів, перевитратами вуглеводних резервів, порушенням терморегуляції, що зумовлює високу питому вагу в аферентних потоках імпульсів від хеморецепторів м'язів і судин. При напруженій розумовій і нервово-емоційній праці збудження асоціативних зон кори за законами домінанти посилюється потоками імпульсів від різних аналізаторів та ретикулярної формації.
Зрушення в коркових центрах зумовлюються:
· затратами ресурсів, характером відновлення їх під час роботи і розвитком гальмування;
· нерівномірним зниженням лабільності різних елементів нервових центрів, що викликає дискоординацію робочих функцій і розвиток гальмівних процесів в коркових центрах.
Перевтома, на відміну від втоми, не фізіологічний, а патологічний стан. Суттєве зниження працездатності при перевтомі супроводжується порушенням діяльності багатьох систем забезпечення. У дітей у зв’язку з анатомо-фізіологічними особливостями організму втома розвивається швидше, ніж у дорослих. Причиною втоми може бути порушення режиму дня, монотонність занять, часті і тривалі перевантаження. Швидкий розвиток зовнішнього (охоронного) гальмування і послаблення внутрішнього гальмування призводить до зниження уваги, усидливості, порушення дисципліни. Враховуючи, що працездатність дітей знижується від першого до останнього уроку, а також до кінця робочого дня, в режимі дня школяра необхідно передбачити відповідні заходи, направлені на підвищення працездатності нервових центрів кори мозку. Для попередження перевтоми необхідно суворо регулювати режим дня школяра, оптимально чергувати розумову роботу з фізичною, виключити недосипання і монотонність роботи, збільшувати перебування дітей на свіжому повітрі, з метою прискорення настання відновних процесів за принципом активного відпочинку, чергувати різноманітні види роботи. Попереджують швидкий розвиток втоми у школярів позитивні емоції. Підвищуючи тонус симпатичної нервової системи і посилюючи синтез наднирниками катехоламінів (адреналіну і норадреналіну), вони (позитивні емоції) сприяють мобілізації енергоресурсів у працюючих органах, підвищують працездатність організму. Більшість першокласників вміють читати, писати і сидіти. Проте це лише вміння, а не навички. Тому так швидко втомлюються при писанні дрібні м’язи кисті. Максимальна тривалість безперервного письма в початкових класах не повинна перевищувати 10 хв., а тривалість читання – 15 – 20 хв. В комплекс вправ фізкультпауз першокласників обов’язково належить включити вправи для м’язів кисті, дрібних м’язів очей, м’язів спини і шиї, які приймають активну участь у забезпеченні пози сидіння. Добре, якщо школярі мають можливість в час уроку працювати не лише сидячи, а і стоячи (за конторками), на спеціальних килимках з резиновими шипами. Стояння на таких шипах сприяє підвищенню працездатності і, окрім того сприяє профілактиці плоскостопості.
27.Вікові морфологічні та функціональні особливості діяльності серцево-судинної системи.
озвиток серцево-судинної системи в антенатальному періоді.
Серце утворюється з клітин мезенхіми, воно закладається в шийній ділянці дуже рано – наприкінці другого тижня розвитку ембріона (його довжина в цей час 1,5 мм}. Спочатку з’являються дві подовжньо спрямовані ендотеліальні трубки. Вони. наближаються один до одного, а потім зливаються й утворюється одна серцева трубка, що інтенсивно росте з третього тижня розвитку ембріона. З внутрішньої оболонки цієї трубки утвориться ендокард, а з зовнішнього шару пізніше розвивається міокард. Такий зачаток серця уже скорочується і проштовхує кров.
У процесі онтогенетичного розвитку серця розрізняють три періоди: диференцієровки, стабілізації й інволюції. Під час диферанціювання клітинних елементів відбувається збільшення кількості міофібрил і збагачення міоцитів саркоплазмою. Клітини провідної системи серця диференціюються швидше, ніж скорочувальні. До двох місяців у м’язових клітинах з’являються міофібрили з поперечною посмугованістю, що йдуть у різних напрямках.
У 7 місяців у плоду немає ще виразного диференціювання клітин стінок серця. У цей період вони ще посилено поділяються (особливо м’язові). Диференціювання клітинних елементів серця не завершується і до моменту народження, вона продовжується протягом тривалого часу і закінчується тільки до 16–20 років.
Період стабілізації серця триває від 20 до 30 років при нормальному навантаженні серця.
Після 30–40 років виникають зміни м’язових волокон серця, з’являються жирові клітини – це начало періоду інволюції.
Первинна серцева трубка росте дуже швидко і нерівномірно, тому вона згинається. У ній утворюються передсердя і шлуночок, розмежовані клапанами (стадія двокамерного серця). Протягом шостого тижня розвитку плоду передсердя здобуває остаточну форму і розділяється подовжньою перетинкою на праве і ліве. До цього періоду серце переміщається із шийної області в грудну порожнину. При цьому відбувається поворот серця: шлуночок, що розташовувався попереду, переміщається ліворуч, а передсердя, що знаходилися позаду, зміщується праворуч. До кінця другого місяця шлуночок подовжньою перетинкою розділяється на правий і лівий. Серце з двокамерного перетворюється в чотирикамерне.
Аорта, що виходить з шлуночка, подовжньо розділяється на дві судини: легеневу артерію й аорту. Потім відбувається подальше перетворення судин. У плоду легенева артерія з’єднана з аортою судиною, що називають боталловою протокою.
Протягом перших місяців внутрішньоутробного розвитку плоду утворюється біля серцева сумка – перикард.
Серце в плоду відносно велике по розмірах; у 7-місячного плоду воно має довжину 2,2 см і ширину 3 см (у хлопчиків). До дев’яти місяців довжина збільшується до 3 см, а ширина – до 3,85 см.
Маса серця також відносно велика. У 10-тижневого зародка вона складає 10% маси тіла.
Розміри і маса збільшуються в основному за рахунок м’язової маси. Особливо інтенсивне серце росте в плоду. Про це говорять такі цифри: в ембріона масою 1 г маса серця дорівнює 10 мг (що складає 1/100 маси тіла). До моменту народження маса серця досягає 20 г, тобто за період внутрішньоутробного розвитку серце збільшується в 2000 разів. Наступні темпи розвитку значно менше. Середня маса серця дорослого 300 г, – виходить, від народження і до дорослого стану воно збільшується тільки в 15 разів.
Відмінною рисою будови серця плоду є наявність овального отвору (розміром 6х8 мм) між правим і лівим передсердями. шлуночки і сосочкові м’язи серця розвиті слабко.
Будова і розташування серця в плоду пристосовані до умов його подиху. На розвиток серця і його функції в плоду впливають відсутність функціонування легеневого кола кровообігу і мала величина тиску крові.
Кровообіг плоду. У процесі внутрішньоутробного розвитку розрізняють період лакунарного, а потім плацентарного кровообігу. На дуже ранніх стадіях розвитку ембріона між війками хоріона утворюються лакуни, у які безупинно надходить кров з артерій стінки матки. Ця кров не змішується з кров’ю плоду. З неї через стінку судин плоду відбувається виборче всмоктування живильних речовин і кисню. Також із крові плоду в лакуни надходять продукти розпаду, що утворюються в результаті обміну речовин, і вуглекислий газ. З лакун кров відтікає по венах у систему кровообігу матері.
Обмін речовин, що здійснюється через лакуни, не може довгостроково задовольняти потреби організму, що бурхливо розвивається. На зміну лакунарному приходить плацентарний кровообіг, що встановлюється на другому місяці внутрішньоутробного розвитку.
Венозна кров від плоду до плаценти надходить по пупковим артеріям. У плаценті вона збагачується живильними речовинами і киснем і стає артеріальною. Артеріальна кров до плоду надходить по пупочній вені, що направляється до печінки плоду, поділяється на дві галузі. Одна. з галузей впадає в нижню порожню вену, а інша йде через печінку й у її тканинах поділяється на капіляри, в яких відбувається обмін газами, після чого змішана кров надходить у нижню порожню вену і потім у праве передсердя, куди потрапляє також венозна кров з верхньої порожньої вени.
Менша частка крові з правого передсердя йде в правий шлуночок і з нього у легеневу артерію. У плоду легеневе коло кровообігу не-функціонує в зв’язку з відсутністю легеневого дихання, і тому в нього надходить незначна кількість крові. Основна частина крові, що йде по легеневій артерії, зустрічає великий опір у легенях, що спалися вона надходить в аорту по боталлову протоку, що впадає в неї нижче місця відхождення судин до голови і верхніх кінцівок. Тому ці органи одержують менш змішану кров, що містить більше кисню, чим кров, що йде до тулуба і нижніх кінцівок. Це забезпечує краще харчування мозку і більш інтенсивний його розвиток.
Велика частина крові з правого передсердя надходить через овальний отвір у ліве передсердя. Сюди ж попадає і невелика кількість венозної крові з легеневих вен.
З лівого передсердя кров надходить у лівий шлуночок, з нього в аорту і йде по судинах великого кола кровообігу, від артерій якого відгалужуються дві пупкові артерії, що йдуть до плаценти.Швидкість кровообігу збільшується при рухах плоду (його ворушіннях), що виникають у другій половині вагітності.
Зміни кровообігу в немовляти. Акт народження дитини характеризується переходом його до зовсім інших умов існування. Зміни, що настають в серцево-судинній системі, зв’язані насамперед із включенням легеневого дихання.
33. Гормони та їх фізіологічна дія. Принцип зворотного зв’язку
Гормони - це біологічно активні речовини, вироблювані твоїми залозами. Кожний гормон впливає на організм у цілому або на його окремі органі. При цьому всі гормони тісно взаємодіють один з одним. Залози, що виробляють гормони твого організму, діляться на дві групи - ендокринні (або залози внутрішньої секреції, що не мають вивідної протоки) і экзокринные, постачені вивідною протокою. Экзокринные залози більш прості й, працюючи, дають ефект місцевого характеру. Залози виробляють гормони, які через спеціальні трубочки - протоки - надходять безпосередньо в той орган твого організму, де вони проробляють свою роботу. Приміром, слина виробляється слинними залозами й надходить прямо в рот, а сльози накочуються на очі відразу зі слізної залози
Більша частина людських залоз ставиться до ендокринних і вивідних проток не мають. Такі залози виробляють гормони, що надходять у кровоносні потоки. По них гормони рухаються, поки не потраплять <у мету", - у ті клітки організму, для впливу на які вони вироблені
Але не всі так просто: деякі залози відповідають як за внутрішню, так і за зовнішню секрецію. Наприклад, клітки твоєї підшлункової залози виробляють травні соки экзокринным способом і подають їх у кишечник по спеціальних протоках; інші клітки цієї ж залози виконують іншу функцію - контролюють кількість цукру у твоїй крові, і для цього їм потрібно впливати на клітки багатьох інших органів і управляти швидкістю, з якої вони споживають або зберігають цукор. Це досягається завдяки виділенню гормону інсуліну, який завжди є присутнім у крові людини.
Гормони за фізіологічною дією поділяються на пускові, тобто впливаючі на інші залози, наприклад гормони гіпофізу, гіпоталамусу, епіфізу, та на виконавців - наднирники, щитовидна та паращитовидні залози, зобна, підшлункова та статеві залози. За хімічною структурою поділяються на пептидні: тропні гормони гипофіза, на стероїдні: стероїди кори наднирників та статеві гормони, похідні з амінокислот: похідні тирозина - тироксин, трийодтиронін (гормони щитовидної залози).
Механізм дії гормонів - всі гормони діють через генетичний апарат клітини, тобто вони впливають на можливість і-РНК зчитувати одну чи іншу інформацію з ДНК і будується білок - фермент, необхідний в даній тканині в даних умовах. Деякі гормони впливають на активність ферментів, інші на проникливість клітинних мембран.
При́нцип "зворо́тного зв'язку́" в ЦНС Будь-який руховий акт, викликаний аферентним подразненням, супроводжується збудженням рецепторів м'язів, сухожилків і суглобових сумок, від яких нервові імпульси прямують у ЦНС. Крім того, якщо рух контролюється зором, то до пропріоцептивних імпульсів приєднуються також зорові сигнали. Такі аферентні імпульси, які виникають в організмі внаслідок діяльності різних органів, називаються вторинними аферентними імпульсами на відміну від тих, які первинно викликали певний рефлекторний акт. Ці імпульси дозволяють контролювати точність та адекватність рефлекторних реакцій.
Усі залози внутрішньої секреції знаходяться в постійній взаємодії. Гормони гіпофіза впливають на роботу щитовидної, підшлункової, наднирникових та статевих залоз. Гормони статевих залоз впливають на роботу зобної залози, а гормони зобної – на статеві. Взаємодія здійснюється і при послідовній дії ряда гормонів, наприклад зміни слизової оболонки матки: кожен з гормонів може викликати спрямовані зміни слизової тільки тоді, коли вона попередньо була піддана впливу іншого певного гормона. Залози внутрішньої секреції регулюють роботу одне одного за принципом зворотнього зв’язку. При цьому, якщо гормон однієї залози посилює роботу іншої, то друга гальмує дію першої, що призводить до зменшення впливу першої залози на другу.
