Органолептична оцінка якості кормів і їх придатності до згодування

Методи оцінки кормів почали розробляти ще наприкінці XVIII ст. і з тих пір вони пройшли ряд етапів удосконалення і наближення до реальних потреб тваринництва. Спершу це була оцінка за хімічним складом (старохіміко-аналітичний період, представниками якого були Деві і Ейнгоф). У подальшій прак-тиці корми поділяли на воду і сухі речовини, серед яких розрізняли розчинні і нерозчинні у воді, поживні і непоживні. їх замінили сінні еквіваленти Тейєра (початок XIX ст.). Проте така оцінка кормів була досить умовною. У першій половині XIX ст. почали широко застосовувати методи хімічного аналізу кормів (хімічний період оцінки їхньої якості), визначати складові частини кормів, вміст у них азотистих речовин (азотисті еквіваленти Бусенго). Ця теорія еквівалентів азотистих речовин була замінена Ю. Лібіхом поняттями про пластичну і безазотисту групи кормів. Перша — це азотиста група поживних речовин, а другу безазотисту називали ще респіраційною. Пізніше Е. Вольф ввів поняття про перетравні поживні речовини (ППР) і коефіцієнти перетравності (КП). Німецький учений Генеберг (середина XIX ст.) поділив поживні речовини корму на п'ять груп: безазотисті, екстрактивні, сира клітковина, сирий протеїн і сирий білок, сирий жир, сира зола. Такий підхід більшою мірою відповідає сучасному зоотехнічному аналізові кормів. Загальна схема аналізу передбачала поділ корму на сухі речовини і воду, перші, в свою чергу, поділяли на органічну речовину і золу. Серед органічних виділяли азотисті і безазотисті поживні речовини. Азотисті поділяли на аміди і білки, а безазотисті — на сирий жир і вуглеводи, які включали сиру клітковину і БЕР. Це і покладено, по суті, в сучасну схему аналізу кормів. Пізніше почали виділяти поняття «амінокислотний склад кормів» (вперше на це звернув увагу Маженді в 1941 р., а після нього Ашер Роуз; першу довідку про амінокислотний склад кормів, якою користуються у нас, дав І. С. Попов у 1962 р.).

Серед безазотистих речовин почали виділяти вуглеводи: добре розчинні у холодній воді і гарячому спирті; розчинні у холодній воді і нерозчинні в спирті; розчинні в гарячій воді і нерозчинні в спирті і холодній воді; нерозчинні в гарячій воді, але розчинні в лугах і ті, що гідролізуються розбавленими кислота-ми; нерозчинні в лугах і які не гідролізуються розбавленими кислотами. Пізніше удосконалили поділ вуглеводної частини корму, виділяючи з неї сиру клітковину, цукри (глюкозу), крохмаль і пентозани. У зольній частині почали виділяти макроелементи (Са, Р, К, Na та ін.) і мікроелементи (Zn, Со, 2, Мn та ін.).

Велике значення для оцінки кормів мало вчення про вітамі-ни, яке започаткував Н.І. Лунін у 1880 р. Відкриття вітамінів відіграло величезну роль у науці про годівлю тварин і харчу-вання людини.

Сучасні методи оцінки кормів

Оцінюючи якість кормів, усі поживні речовини поділяють на воду, сухі речовини, сирий протеїн, сирий жир, сиру клітковину, БЕР, біологічно активні регулюючі речовини, які, крім БЕР, визначають аналітичним способом (рис. 1).

Ці показники залежно від строків збирання, технології вирощування кормових культур значно змінюються. Так, при запізненні із збиранням у рослинах збільшується вміст клітковини, зменшується вміст протеїну, каротину, жиру, БЕР, знижується перетравність корму. Еквіваленти поживності кормів. Кормова оцінка. Основним методом, який дає змогу оцінити поживність корму і використання поживних речовин з нього тваринами, є метод балансу речовин і енергії в організмі, який було розроблено ще в середині XIX ст. Суть методу полягає в тому, що про зміни в тілі тварин роблять висновок за накопиченням білка і жиру в процесі годівлі. Саме це дає змогу робити висновок про продуктивну дію корму. Метод крохмальних еквівалентів при оцінці кормів вперше був запропонований Келером, що дало змогу оцінювати загальну поживність кормів у кормових одиницях (вівсяній, ячмінній, кукурудзяній), а потім і в енергетичній (ЕКО). В основу ЕКО покладено енергетичну оцінку поживності корму. Для повноти оцінки враховують також вміст у кормі пере-травного протеїну, кальцію, фосфору та ін. У 1963 р. вівсяну кормову одиницю було запропоновано замінити на енергетичну (ЕКО), що дорівнює 2500 ккал, або 10 450 кДж обмінної, або фізіологічно корисної, енергії (ОЕ). ОЕ — це лише частина валової (брутто) енергії корму (ВЕ). Вміст ОЕ у кормах визначають за перетравністю у процесі дослідів на тваринах.

Визначення кормової одиниці в джоулях дає змогу порівняти витрати і нагромадження енергії у системі грунт — рослина — тварина — тваринницька продукція, тобто врахувати і порівняти енергоємність технологій вирощування культури, її врожаю, раціону і тваринницької продукції.