Поняття та методика визначення аудиторського ризику

Аудиторський ризик ідентифікується як ризик того, що аудитор може висловити неадекватну думку в тих випадках, коли в документах бухгалтерської звітності існують суттєві перекручення. Інакше кажучи, за неправильно підготовленою звітністю буде поданий аудиторський висновок без зауважень і навпаки.

Аудитори використовують два основних методи оцінки аудиторського ризику:

· оціночний (експертний, інтуїтивний);

· кількісний.

За першим методом аудитор шляхом виконання окремих процедур оцінює його складові оцінками “низький” - “високий”. Потім залежно від комбінацій складових оці­нок визначається загальна оцінка аудиторського ризику.

Другий метод передбачає оцінку як складових аудиторського ризику, так і його загального рівня в діапазоні від 0 до 1 або від 0 до 100 % за формулою (факторною моделлю):

АР = ВР×РК×PH,

де: АР - прийнятний ризик аудиту - відносна величина, яка відображає судження аудитора про прийнятну ймовірність наявності у фінансовій звітності суттєвих помилок після завершення аудиту і видачі замовнику безумовно позитивного висновку;

ВР - внутрішньогосподарський (чистий, властивий, невід’ємний, притаманний) ризик - характеризує ймовірність появи у звітності в цілому суттєвих помилок до того як вони будуть виявлені засобами системи внутрішнього контролю замовника, і не зале­жить від аудитора;

РК - ризик засобів контролю - виражає ймовірність пропуску (невиявлення) суттє­вих помилок системою бухгалтерського обліку і системою внутрішнього контролю і не залежить від аудитора;

PH - ризик невиявлення (процедурний) - встановлює ймовірність невиявлення у процесі проведення перевірки суттєвих помилок і пов’язаний з притаманними аудиту обмеженнями, тому в результаті деякі, можливо, суттєві помилки можуть залишитися не виявленими аудитором.

Під час розробки загального плану аудиту аудитору необхідно провести оцінку влас­тивого ризику на рівні фінансової звітності. Під час розробки програми аудиту аудитору слід зіставити (порівняти) проведену оцінку із суттєвими сальдо рахунків і класами опе­рацій на рівні тверджень або припустити, що властивий ризик щодо цього твердження є високим.

Оцінюючи властивий ризик аудитор покладається на свою професійну думку, вра­ховуючи наступні чинники.

На рівні фінансової звітності:

· чинники, що впливають на галузь діяльності;

· чесність керівництва;

· характер бізнесу суб’єкта аудиторської перевірки;

· знання і досвід керівництва;

· зміни складу керівництва;

· компетентність керівництва;

· незвичайний вплив на керівництво певних обставин.

На рівні сальдо рахунків і класу операцій:

· рахунки фінансової звітності, на які можуть вплинути перекручення (рахунки, які потребують коригування за попередні періоди, або пов’язані зі значним обсягом бухгалтерських розрахунків);

· складність основних операцій та інших подій, які потребують залучення експертів;

· роль суб’єктивізму при визначенні сальдо рахунків;

· схильність активів до втрати або незаконного привласнення;

· завершення незвичайних та складних операцій, особливо в кінці або ближче до кінця звітного періоду;

Для визначення об’єктивної оцінки ризику системи контролю аудитору необхідно досконало вивчити особливості організації обліково-економічної роботи на підприєм­стві і системи внутрішнього контролю.

Система внутрішнього контролю являє собою політику і процедури (засоби внут­рішнього контролю), які використовує керівництво для забезпечення упорядкованого та ефективного управління фінансово-господарською діяльністю, а саме:

· суворе додержання прийнятої політики управління, у тому числі облікової полі­тики;

· забезпечення збереження активів;

· запобігання та виявлення фактів шахрайства і помилок;

· точність і повнота бухгалтерських записів та своєчасна підготовка достовірної фінансової інформації.

Ризик невиявлення пов’язаний з обсягом і характером проведення аудиторських процедур по суті. Перші дві складові загального аудиторського ризику безпосередньо впливають на характер, обсяги і витрати часу на виконання необхідних аудиторських процедур. Як правило, аудитор регулює (доводить) величину загального ризику до при­йнятної величини збільшенням аудиторських процедур. Разом із тим, ризику невияв­лення не можна уникнути, коли аудиторські докази мають переконливий, а не вичерп­ний характер.

Ризик невиявлення зворотно пов’язаний з невід’ємним ризиком і ризиком контролю. Так, чим вищі два останніх, тим більше необхідно виконати аудиторських процедур, для того щоб знизити ризик невиявлення. Однак, якими б низькими не були рівні невід’єм­ного ризику та ризику контролю, аудитору необхідно виконати процедури перевірки по суті відносно суттєвих (значущих) залишків та класів операцій.

У практичній діяльності аудитор може зіткнутися з ситуаціями, коли ризик неви­явлення не може бути зниженим до прийнятного рівня. Подальші дії залежатимуть у таких випадках від різних конкретних обставин, що безпосередньо впливатимуть на вид підсумкових документів.