за способом виконання розрахункових операцій:1)ручний;2)механізований;3)автоматизований

7)за формою подання планових показників: 1)табличний;2)лінійно-графічний;3)сітьовий(логіко-структурний).

17. Охарактеризувати поняття норми та нормативу. Навести класифікацію та охарактеризувати систему економічних норм і норматив. Ств нормативної бази підприємства – це основа раціональної організації і планування діяльності підприємств різних форм власності. Нормативна база підприємства складається із системи норм і нормативів. Норми – це максимально припустима величина абсолютної витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, витрати праці для виготовлення одиниці продукції встановленої якості в умовах виробництва планового року. Нормативи – це показники, які характеризують відносну величину використання знарядь і предметів праці, їх витрати на одиницю площі, ваги, обсягу.Норми і нормативи повинні бути обґрунтованими, прогресивними, динамічними й охоплювати всю сукупність використаних ресурсів. Усі нормативи можна поділити на два типи, ті що відрізняються за своїм економічним змістом та за сферою впливу на господарську діяльність. Економічні нормативи першого типу характеризують вимоги, що пред’являються суспільством до ефективності використання ресурсів.До них належать: норматив ефективності капіталовкладень, тарифи, процент за кредит, нормативи виплат у бюджет за використання природних ресурсів, валютні курси та ін. Специфічність цих нормативів полягає в тому, що вони фіксують мінімально припустиму величину економічної ефективності використання різних ресурсів, тобто суспільно виправданий розмір їх витрат для досягнення найбільшого економічного ефекту. Економічні норми другого типу регламентують взаємовідносини між державою та підприємствами, а також між учасниками виробничого процесу з питань розподілу отриманих результатів між виробничими одиницями, трудовими колективами, окремими працівниками. До цього виду належать нормативи розподілу валового прибутку, у т.ч. податки на прибуток, штрафи та неустойки, нормативи оплати праці та утворення засобів економічного стимулювання. Ці нормативи мають забезпечувати узгодження інтересів держави та окремих трудових колективів і, відповідно, створювати зацікавленість підприємницьких структур у максимальному використанні виробничих можливостей.

 За часом дії в плановому році: 1)перспективні — використовуються для розробки стратегічних планів. Їх величина розробляється на основі виробленої стратегії, з врахуванням перспектив технічного прогрессу; 2) поточні — поділяються на річні, квартальні, місячні. На основі цих норм ведеться робота з поточного планування на підприємстві, визначаються потреби, укладаються угоди по постачаннях сировини, матеріалів, напівфабрикатів.; 3)оперативні – діють у даний момент і використовуються для оперативно-виробничого планування. По них видаються в цехи матеріали на даний місяць, декаду, зміну. На їх основі встановлюються розцінки по заробітній платі.  За характером розповсюдження:1)цехові, заводські, – розробляються на підприємстві; 2)міжзаводські, – розробляються стосовно до однотипного виробництва; 3)галузеві – регламентують витрати всіх підприємств галузі; 4)міжгалузев і – розробляються на визначені види робіт і процесів, характерних і здійснюваних приблизно в однакових умовах на підприємствах різних галузей промисловості.  За ступенем агрегування продукції:1) подетальні (поопераційні) — характеризують витрати матеріалів чи витрати праці, необхідні для виготовлення деталі відповідно до креслень і технічних умов; 2)вузлові — характеризують витрати ресурсів для виготовлення визначеного вузла; 3) і ндивідуальн і — встановлюються на конкретний вид готової продукції чи робіт; 4)групові — визначаються на основі індивідуальних норм як середньозважені величини.  За ступенем деталізації:1) специфікован і — являють собою величину витрати конкретного виду матеріалу (із зазначенням марки, сорту, типорозміру) на виробництво одиниці виробу; 2)зведені — складаються по укрупненій номенклатурі матеріалів.  За методами розробки:1)Розрахунково-аналітичний метод ґрунтується на вивченні факторів, що визначають витрати ресурсів на встановленні кількісного впливу кожного з них чи їх сукупності на рівень норми.2) Дослідний метод ґрунтується на визначенні норм і нормативів на основі спостережень, лабораторних дослідів і експериментальних досліджень. 3)Дослідно-статистичний метод нормування праці полягає у встановленні норм на основі фактичних даних про витрати праці чи матеріалів на одиницю продукції в минулому періоді. 4)Комбінований метод нормування – спосіб розробки індивідуальних норм витрат сировини, матеріалів, палива й енергії з використанням одночасно двох чи трьох методів: розрахунково-аналітичного, дослідного і дослідно-статистичного.

 

19. Навести характеристику, форми відображення та джерела формування інформації для планування. І нформація – це головний елемент будь-якої з функцій управління. Володіння повною, достовірною, актуальною та оперативною інформацією уможливлює отримання ринкових переваг, знижує фінансовий ризик, ефективно підтримує прийняття рішень. В організаційних процесах засіб і продукт праці є інформацією: плани, звіти, нормативи, організаційні регламенти і т. п. Ці процеси можна назвати інформаційними. Вони завжди закінчуються інформаційними ресурсами. За стадіями управління розрізняють прогнозну, планову, облікову, нормативну інформацію, інформацію для аналізу господарської діяльності та оперативного управління. До джерел внутрішніх інформаційних даних належать: бухгалтерський облік та звітність; статистичний облік і звітність; оперативний облік і звітність. Дані бухгалтерського обліку дають об’єктивну кількісну характеристику різноманітних господарських операцій, узагальнену характеристику всієї сукупності засобів виробництва за складом і розміщенням, за джерелами утворення і цільовим призначенням (додаток Ф). Для цього використовуються методи наскрізного і безперервного спостереження, суворе документування, систематизація на рахунках, групування в балансі та інших звітних таблицях.Обліково-аналітична інформація є основою для прийняття рішень з організації, планування й регулювання господарської діяльності підприємства. Особливості облікової інформації залежать від видів обліку (оперативного, бухгалтерського, статистичного); форм бухгалтерського обліку (таблично-автоматизованої, діалогової, безпаперової); від джерел та методів формування змінної та умовно-постійної інформації та алгоритму їх машинної обробки. Зовнішньою інформацією для планування є інформація про постачальників, конкурентне середовище, покупців тощо. Джерелами такої інформації можуть бути: законодавча база, офіційна бухгалтерська та статистична звітність, публікації, інші підприємства, інформаційна індустрія та самостійні маркетингові дослідження. В Україні поширені такі програмно-технологічні комплекси, як ГАЛАКТИКА, R/3, БЕСТ-Ф, що базуються на ідеології АСУ і передбачають модулі аналізу фінансової та господарської діяльності.

 

9. Навести види планів за класифікаційними ознаками.

1)від обов*язковості прийняття планових рішень:1) Директивне планування являє собою процес прийняття рішень, які мають обов’язковий характер для об’єктів планування. Таке планування може слугувати ефективним засобом вирішення багатьох завдань, які мають загальнонаціональне значення, наприклад, в сфері охорони навколишнього середовища, оборони, соціальної політики. 2) Індикативне планування координує інтереси та діяльність держави у відносинах з господарюючими суб*єктами,поєднує державне регулювання з ринковим механізмом саморегулювання.В цілому він носить направляючий, рекомендаційний характер. Основне завдання такого планування не тільки в тому, щоб дати кількісну оцінку показників, що характеризують динаміку, структуру та ефективність економіки, а і в тому, щоб забезпечити ув’язку та збалансованість всіх показників розвитку економіки.

2) в залежності від тривалості планового періоду: 1)довгострокове( Перспективне) охоплює період більше 5 років – 10, 15, 20 років. Такі плани визначають довгострокову стратегію підприємства, виявляють соціальний, економічний та науково-технічний розвиток.Вибір тривалості планового періоду зумовлюється істотними змінами в науково-техн розвитку,змінами основних фондів,потреб споживачів. 2) Середньострокове-з дійснюється на найближчі 3-5 років і конкретизує довготермінові плани або більш детально розглядає різні напрямки діяльності п-ва. 3)короткострокове- здійснюється на основі середньо-строкових планів розвитку п-ва на період від 1 до 3 років.Їхня особливість полягає в можливості корегування показників відповідно до змін середовища.

3) За змістом планових рішень:

1) стратегічне- визначає основну мету й пріоритетні напрямки розвитку п-ва та носить концептуальний характер; 2)тактичне планування-процес реалізації стратегії розвитку п-ва на певний період часу.Тактичні плани передбачають конкретні способи використання ресурсів п-ва,необхідних для досягнення цілей. 3)оперативно-календарне -передбачає розробку планів для всіх підрозділів п-ва на термін часу менше ніж рік,місяць,добу та календарне погодження виробничого процесу між структурними підрозділами з урахуванням послідовності технологічного процесу. 4)бізнес-планування - х-ся усестороннім обґрунтуванням доцільності впровадження нових ідей,пропозицій,орієнтуються на певний аспект життєдіяльності та розвитку п-ва.

 

4)за об*єктами планування: планування виробництва і збуту продукції,матеріально-технічне забезпечення,планування персоналу і фонду оплати праці,планування витрат виробництва,планування інвестицій.

11. Охарактеризувати стратегічне і поточне планування та навести їх особливості та відмінності. Стратегічне планування- це вид планової роботи,що передбачає формування цілей та стратегій п-ва,а також розробку стратегічного плану для забезпечення ефективного функціонування п-ва на довготривалу перспективу та адаптацію до умов зовнішнього середовища.Основна ціль стратегічного планування у створенні потенціалу для виживання підприємства в умовах динамічної зміни зовнішнього середовища, що породжує невизначеність перспективи. В результаті такого планування підприємство ставить перспективні цілі і виробляє шляхи їх досягнення.Особливості стратегічного планування:1)негативні наслідки страт.планування серйозніші ніж поточного;2)необхідний значний обся інформації про зовнішнє середовище;3)цей процес супроводжує значний ступінь невизначеності;4)здійснення цього процесу передбачає значних витрат ресурсів і часу;5)значну роль відіграє особистість та творчий підхід того хто приймає рішення;6)доповнюється механізмами його реалізації,тобто поточними планами. У процесі поточного планування, на відміну від стратегічного, планування проводиться на короткостроковий період, на базі визначеної виробничої програми, заданого потенціалу та системи управління, охоплює всі сфери виробничо-господарської діяльності підприємства, підпорядковує їх досягненню цілей.Поточне планування зосереджене на тому, як підприємство повинно досягти такого стану. Тобто різниця між стратегічним і поточним плануванням – це різниця між цілями і засобами.Інші розходження:√ прийняття рішень на рівні поточного планування, як правило, буває менш суб'єктивним, тому що менеджерам, які займаються поточним плануванням, більше доступна конкретна інформація. При поточному плануванні застосовують кількісні методи аналізу, які базуються на комп'ютерних технологіях;√ виконання поточних рішень краще відслідковується, менш піддається ризику, оскільки такі рішення стосуються в основному внутрішніх проблем;√ поточні рішення легше оцінюються, тому що можуть бути виражені в більш конкретних цифрових результатах;√ для поточного планування характерно також тяжіння до рівнів окремих підрозділів – виробничих, регіональних, функціональних.

68. Охарактеризувати поняття бізнес-плану, його мета, завдання та призначення. Бізнес-план – це документ, який містить систему ув’язаних в часі та в просторі та узгоджених з метою і ресурсами заходів і дій, спрямованих на отримання максимального прибутку внаслідок реалізації підприємницького проекту (угоди). Бізнес-план охоплює як зовнішні, так і внутрішні цілі. Основна зовнішня ціль полягає в тому, щоб запевнити майбутніх партнерів і кредиторів в успіху справи. Головна внутрішня ціль бізнес-плану – бути основою управління підприємницькою діяльністю. Мета: 1) отримання кредиту;2)залучення інвестицій у рамках вже існуючого п-ва;3)визначення стратегічних і тактичних напрямків і орієнтирів самого п-ва у світі бізнесу;4)інформування власного персоналу про перспективу діяльності п-ва. Бізнес-план дає змогу розв’язати цілий ряд завдань, основними серед як их є:1) обґрунтування економічної доцільності напрямків розвитку підприємства;2) розрахунок очікуваних фінансових результатів діяльності підприємства, насамперед обсягів продажу та прибутку;3) визначення джерел фінансування обраної стратегії, тобто способів концентрації фінансових ресурсів;4) підбір працівників, спроможних реалізувати даний план.

Таким чином, бізнес-план, по-перше, може бути використаний для розробки концепції бізнесу, для детального відпрацювання стратегії, для попередження помилок шляхом детального аналізу маркетингу, фінансів, виробничої діяльності підприємства.По-друге, бізнес-план є інструментом, за допомогою якого суб’єкт господарювання може оцінити фактичні результати своєї діяльності за певний період. По-третє, бізнес-план є засобом залучення коштів.

70. Навести загальну характеристику основних розділів бізнес-плану. У загальному вигляді бізнес-план складається з таких розділів:резюме;опис підприємства та галузі;опис продукту;маркетинг і збут продукції;план виробництва продукції;організаційний план;фінансовий план;ризики та гарантії;додатки. Резюме фактично є стислою версією плану: 1) повна назва, адреса підприємства, форма власності, власники;2) опис суті запропонованого проекту;3) опис можливостей і стратегії;4) короткий опис ринку;5) визначення цільового ринку, обсягу продажів;6) команда;7) прогнозовані фінансові результати. Основна мета цього розділу бізнес-пл ану – представити у максимально вигідній формі найважливішу інформацію для потенційних партнерів і осіб, на фінансову підтримку яких розраховує підприємство.В розділі “Опис підприємства та галузі ” необхідно детально описати підприємство, щоб переконати інвестора або потенційного партнера в тому, що підприємство має налагоджене виробництво і можливості працювати прибутково. Важливо також показати інвестору), що керівництво контролює діяльність свого підприємства.Розробка розділу бізнес-плану, присвяченого опису продукту для виробництва якого власне задумувався проект, потребує особливої чіткості. Він повинен включати такі основні показники:характеристику продукції, що випускається, в тому числі характеристику принципово нового продукту;тривалість життєвого циклу продукції;технологічні особливості випуску продукції (надання послуг);визначення продукції (послуг), призначеної для продажу на зовнішньому ринку. Розділ “Маркетинг і збут продукції ” сплануваний комплекс маркетингу, до якого входить все, що підприємство може впровадити для підвищення попиту на свої товари і послуги, а саме:схема розповсюдження товарів і послуг;принципи ціноутворення;методи стимулювання обсягів продажу;рекламна діяльність підприємства;сервісні послуги підприємства; формування суспільної думки про впроваджувані товари і послуги. Мета розділу “Маркетинг і збут продукції” – спланувати вплив і реакцію фірми на ринок за тих чи інших обставин, щоб забезпечити збут товару. Розділ “План виробництва продукції” включає наступні дані:обсяг виробництва продукції та обсяг її реалізації;характеристика виробничих цехів;виробнича програма цехів;розрахунок устаткування;розрахунок площі цехів;характеристика джерел постачання сировини, напівфабрикатів тощо;розрахунок чисельності робітників виробництва. Основна мета розділу “ Організаційний план” – представити інформацію про забезпеченість випуску продукції і розвитку виробництва.В цьому розділі бізнес-плану розглядають дві проблеми: організаційну структуру та юридичну форму підприємства. Надзвичайно важливим є питання організації фінансування підприємницького проекту, що розглядається у розділі бізнес-плану “ Фінансовий план”. В ньому узагальнюються матеріали попередніх розділів, обґрунтовується сума коштів, необхідних для реалізації проекту та визначаються джерела отримання цих коштів. Отже, мета фінансового розділу бізнес-плану – сформулювати та представити загальну всебічну та достовірну систему проектів щодо очікуваних фінансових результатів діяльності фірми. Досягнення бажаних фінансових результатів завжди пов’язане з певними ризиками, що виникають у результаті настання небажаних негативних змін. Тому у бізнес-плані передбачено розділ “Ризики та гарантії”.У*Додатки* вся важлива інформація,що не увійшла до його основної частини.

 

13. Охарактеризувати зміст поточних планів та організацію їх розробки. Основним завданням поточного плану у загальній системі планування на підприємстві є чітке визначення всієї сукупності практичних засобів, необхідних для здійснення намічених стратегічним планом цілей, конкретизованих щодо визначеного планового періоду (року). В сучасних умовах склад поточного плану, назви та змістове наповнення кожного з розділів, перелік показників визначається підприємством самостійно. Хоча незалежно від складу розділів загальний зміст поточного плану є практично єдиним. Основою, на якій розробляються всі розділи плану підприємства і його підрозділів є план виробництва і збуту продукції. Поточне планування передбачає розробку планів на всіх рівнях управління підприємством та за всіма напрямками його діяльності на більш короткі періоди (квартал, місяць).Склад розділів та показників плану залежить від специфіки і галузевої приналежності підприємства, методів управління, традицій, економіки тощо.В розширеному варіанті поточний план може мати наступні розділи: 1)Економічна ефективність виробництва- розрах.показники підвищення економічної ефективності за результатами яких приймаються рішення щодо ефективного використання ресурсів тощо. 2)Норми і нормативи-визначають основні види норм і нормативів д-ть п-ва. 3)Планування виробництва і збуту продукції- визначення оптимального обсягу продукції (послуг), який може бути вироблений та реалізований в плановому періоді, пошук можливостей найбільш повного задоволення попиту на дану продукцію. 4)Матеріально-технічне забезпечення підприємства- розраховується потреба в сировині та матеріалах, паливі та енергії, обладнанні, необхідних для виконання виробничої програми. 5)Персонал і оплата праці- встановлюється загальна чисельність і структура персоналу, додаткова потреба в персоналі, джерела забезпечення додаткових потреб, вивільнення персоналу, загальна величина фонду оплати праці, структура фонду оплати праці. 6)Планування витрат виробництва- встановити раціональну структуру витрат виробництва, співвідношення між постійними та змінними витратами, застосовуючи прогнозний рівень витрат та повний облік резервів. 7)Фінансовий план визначається фінансовий результат; розраховується рентабельність видів випущеної продукції 8)Інновації- планується технічний розвиток виробництва, організаційні та економічні нововведення, а також управління ними. 9)Інвестиції і капітальне будівництво- здійснюється планування приросту виробничих потужностей за рахунок реконструкції чи нового будівництва;10. Соціальний розвиток коллективу- плануються заходи щодо покращення умов праці,соціально-культурних та житлових умов.11) Охорона природи і раціональне використання природних ресурсів- плануються заходи щодо охорони і раціонального використання природних ресурсів.

Загальний порядок розробки поточного плану є таким. Спочатку кожен із розділів плану розробляється окремо як проектний варіант. Далі відбувається взаємне коригування розділів до повного їх узгодження і збалансованості як за матеріально-фінансовими ресурсами, так і за періодами виконання. Це дозволяє створити динамічну систему взаємозв’язку виробничих, технічних, економічних, операційно-технічних заходів спрямованих на досягнення поставленої мети; передбачити порядок і черговість виконання робіт; встановити терміни і відповідальних виконавців з усього спектру різноманітних операцій, які передбачені планом; визначити джерела і розміри фінансування, а також припустимі витрати щодо кожного заходу, етапу і виду роботи.

 

 

 

15. Охарактеризувати організаційні структури планування. Навести функції і структуру планової команди. Якими особистими якостями повинен володіти плановик.

Основою для вибору організаційної структури на підприємствах звичайно служать перспективний план їх розвитку, обсяг виробництва продукції, чисельність персоналу, особливості технологічного розвитку та інші характеристики. З погляду на планування організаційна структура підприємства повинна відповідати наступним вимогам: оперативне надходження інформації, повний облік наявних ресурсів, досягнення найбільших результатів у масштабі всього підприємства, координація роботи усіх служб підприємства, встановлення відповідальності за виконання планових завдань тощо. Основою для вибору організаційних структур на підприємстві служать зазвичай перспективні плани на розвиток, обсяги виробництва продукції, нормативи чисельності і співвідношень різних категорій персоналу і багато інших чинників. Прикладом лінійного підпорядкування економічних служб на великих підприємствах можуть бути названі послідовні структурні ланки: генеральний директор → головний економіст → планово-економічне управління → планово-фінансовий відділ → планово-розрахункове бюро. При функціональній підлеглості право приймати рішення і давати керівні вказівки надається стосовно конкретних функцій незалежно від того, хто їх здійснює. При лінійно-функціональній структурі управління по кожному рівню формується склад служб, що пронизує усе підприємство "від верху до низу.

В умовах ринкової економіки існує безліч типів організаційних структур, в які органічно повинні вливатися планові служби. Це дивизиональная, продуктова, матрична, проектна і так далі, вибір яких визначається стратегічними завданнями підприємства.Тому в 1981 р. Американський інститут дипломованих плановиків прийняв Кодекс етичної та професіональної підготовки плановиків, у якому наголошується: — найголовнішим обов’язком плановика є служіння суспільним інтересам;— плановик повинен старанно, творчо, незалежно і компетентно виконувати свої обов’язки в інтересах своїх клієнтів та наймачів;— плановик мусить усвідомлювати особливу відповідальність перед слабозахищеними особами чи громадянами;— плановик має приносити користь своїй професії;— плановик повинен говорити правду.

Він повинен:— бути хорошим теоретиком, володіти навичками абстрактного мислення і в той же час — різними технологіями планування;
— володіти якостями дипломата й уміти розв’язувати конфліктні ситуації;
— уміти спілкуватись на професійному рівні зі спеціалістами різного профілю, що працюють в організації: технологами, фінансистами, маркетологами та ін.;
— володіти досвідом роботи у підприємницькій сфері — чи то у фірмі, де він працює зараз, чи в іншій економічній організації. Бажано мати досвід управління;
— бути зрілою, глибокою людиною в усіх відношеннях: діловому, технічному, особистому.

 

 

64. План технічного розвитку підприємства. У процесі економічного управління технічним розвитком підприємства головними є завдання якісної розробки й коригування, забезпечення необхідними ресурсами, постійного відстежування здійснення програм (планів). Типовий зміст плану технічного розвитку підприємства може включати наступні розділи: Розділ І. Науково-дослідні і проектно-конструкторські роботи. Даний розділ включає дослідження і розробку за певною тематикою з визначенням для кожної теми:1) мети дослідження (розробки);2) місця впровадження результатів;3) головних виконавців і співвиконавців в строки початку та закінчення роботи;5) кошторисної вартості;6) очікуваних результатів. Розділ ІІ. Створення, освоєння нових і підвищення якості тих, що виготовляються, видів продукції. Основний зміст цього розділу:1) створення та освоєння випуску нових видів продукції;2) організація виробництва за ліцензіями або продукції, створеної іншими організаціями;3) розробка нових стандартів карт технічного рівня;4) сертифікація продукції;5) зняття з виробництва застарілих видів продукції. Розділ ІІІ. Запровадження прогресивної технології, модернізація та автоматизація виробничих процесів. Даний розділ включає: 1) розробку та застосування нових технологій;2) запровадження нових видів устаткування та інструменту;3) капітальний ремонт і модернізація устаткування;4) механізація ручної праці;5) автоматизація виробництва і процесів управління. Розділ ІV. Зведені результати здійснення заходів технічного розвитку. Планування зведених результатів здійснюється:а) за окремими напрямками технічного розвитку:1) зниження матеріальних витрат і собівартості товарної продукції;2) приріст виробничої потужності підприємства;3) відносне вивільнення працівників.б) для всієї сукупності заходів:1) загальні витрати та результати;2) динаміка основних техніко-економічних показників.Зміст програм (планів) технічного розвитку підприємства визначається сукупністю конкретних заходів, що входять до їхнього складу. Як правило, такі програми (плани) охоплюють кілька розділів, а кожен з останніх – певну групу цілеспрямованих заходів.

 

62.Охарактеризувати технічний та організаційний розвиток підприємства. Технічний розвиток виробництва відображає процес формування та вдосконалення техніко-технологічної бази підприємств, що має бути постійно зорієнтованим на кінцеві результати його виробничо-господарської, комерційної чи іншої діяльності. Основні показники технологічного рівня підприємства групуються за слідуючими ознаками: 1) ступінь технічної оснащеності праці (фондоозброєність праці, енергоозброєність праці);2) рівень прогресивності технології (структура технологічних процесів за трудомісткістю,, середній вік застосовуваних технологічних процесів, коефіцієнт використання сировини і матеріалів);3) технічний рівень устаткування (продуктивність, надійність, довговічність, питома металомісткість);4) рівень механізації та автоматизації виробництва (ступінь охоплення робіт механізованою працею, частка обсягу продукції, що виробляється за допомогою автоматизованих засобів праці). Процес економічного управління технічним розвитком підприємства зазвичай включає такі основні етапи:встановлення цілей – визначення, ранжування, виокремлення пріоритетів;підготовчий етап – аналіз виробничих умов, підготовка прогнозної інформації;варіантний вибір рішень – розробка, вибір критерію та оцінка ефективності можливих варіантів;програмування робіт – узгодження вибраних і прийнятих рішень, їхнє інтегрування в єдиний комплекс заходів у межах програми технічного розвитку підприємства на найближчу та віддалену перспективу;супроводження реалізації програми – контроль за виконанням передбачених програмою заходів, проведення необхідного коригування програм.Конкретні стратегічні напрями технічного розвитку можуть бути пов’язані з вирішенням наступних проблем:підвищення якості виготовлення продукції, забезпечення її конкурентоспроможності на світовому й вітчизняному ринках;розробка й широке впровадження ресурсозберігаючих технологій;скорочення до максимально можливого рівня витрат ручної праці, поліпшення її умов і безпеки;здійснення всебічної екологізації виробництва згідно із сучасними вимогами до охорони навколишнього середовища. Організаційний розвиток – це узагальнена характеристика процесу використання організаційних факторів розвитку та підвищення ефективності виробництва та управління, він визначається у вдосконаленні існуючих та застосуванні нових методів і форм організації виробництва, праці та елементів господарського механізму. До факторів, за якими досліджується організаційний розвиток підприємства належать наступні: рівень спеціалізації виробництва (вартість річного обсягу профільної продукції до загального обсягу продукції);рівень кооперування виробництва (обсяг комплектуючих виробів до загального обсягу);стабільність номенклатури продукції;прогресивність застосовуваних технічних засобів в управлінні підприємством;рівень підготовки виробництва, його обслуговування та оперативне управління. Основні сучасні тенденції організаційного розвитку:прискорення темпів розвитку окремих та посилення взаємопов’язаних форм організації виробництва; розвиток колективної форми організації та оплати праці, що за умов прискорення НТП, якісного вдосконалення й ускладнення техніко-технічної бази виробництва стає об’єктивно необхідним і економічно доцільним; посилення безперервності та гнучкості виробництва на підприємствах багатьох галузей завдяки широкому застосуванню автоматичних ліній; формування нових типів суспільної комбінації речових і особистісних елементів процесу виробництва, науки та виробництва;удосконалення організації функціонування господарського механізму підприємств.

21.Охарактеризувати поняття плану збуту продукції.Навести структуру.. Планування збуту (реалізації) продукції – безупинний процес, що починається в момент зародження ідеї нового товару, продовжується протягом усього життєвого циклу виробу і закінчується з вилученням його з виробничої програми. Мета: своєчасна пропозиція покупцям такої номенклатури товарів і послуг, яка б задовольняла потреби споживачів, в цілому відповідала профілю виробничої діяльності підприємства та сприяла збільшенню його частки на ринку. Вихідні дані плану: дані аналізу обсягу продажу в попередньому періоді за всіма видами продукції;переваги та недоліки каналів збуту продукції;стадію життєвого циклу товару;аналіз попиту на продукцію (послуги). План обсягу продажів може мати наступну структуру:Розділ 1. Дослідження кон’юнктури ринку. аналіз продаж за попередній період; сегментація ринку; вибір цільового ринку;прогноз розвитку ринку. Розділ 2. Планування асортименту. формування структури асортименту; планування освоєння нових виробів. Розділ 3. Оцінка конкурентноздатності.Розділ 4. Планування ціни.Розділ 5. Прогнозування великими групами. В процесі аналізу продаж розраховуються і аналізуються наступні показники:абсолютний приріст обсягу продаж в натуральному і вартісному виразі;зміна номенклатури (асортименту) продукції;коефіцієнт відповідності асортименту продукції структурі потреб в ній;загальний вартісний індекс продажів;залишок нереалізованої продукції;відмова покупців від раніше укладених договорів;повернення продукції споживачами в зв’язку з низькою якістю;рентабельність продажу. План збуту продукції визначається, виходячи з обсягу товарної продукції з урахуванням зміни нереалізованих залишків на початок і кінець розрахункового періоду.

25.Охарактеризувати зміст та основні завдання виробничої програми п-ва.Виробнича програма визначає необхідний обсяг виробництва продукції в плановому періоді, який відповідає номенклатурою, асортиментом і якістю вимогам плану продажів. Основним завданням виробничої програми є максимальне задоволення потреб споживачів у високоякісній продукції, яка випускається підприємствами при найкращому використанні їхніх ресурсів та отриманні максимального прибутку. З метою вирішення цього завдання в процесі розробки виробничої програми на всіх рівнях потрібно дотримуватися наступних вимог: 1) правильне визначення потреби в продукції, що випускається, і обґрунтування обсягу її виробництва попитом споживачів; 2) повне ув'язування натуральних і вартісних показників обсягів виробництва і реалізації продукції; 3) обґрунтування плану виробництва продукції ресурсами, і в першу чергу, виробничою потужністю. Деталізовані завдання: 1)визначення основних планових завдань кожного підрозділу;усунення невідповідностей між показниками діяльності основних і допоміжних цехів;взаємодія показників довгострокових і поточних планів;розподіл виробничих ресурсів між підрозділами підприємства. При плануванні виробничої програми необхідно використовувати наступні матеріали:перспективний план виробництва продукції і послуг;прогноз потреби у продукції підприємства, який складається на підставі досліджень змін ринкових елементів у часі, тобто попиту, пропозиції, цін, кількості конкурентів тощо;державний контракт та державне замовлення на продукцію підприємства – якщо таке існує;результати вивчення поточного попиту на продукцію;договори на виробництво та поставку продукції, які укладаються в результаті вільного продажу виробів на гуртових ярмарках;заходи щодо спеціалізації і кооперування виробництва;заходи щодо збільшення виробничих потужностей підприємства;дані про залишки нереалізованої продукції у попередньому періоді.

27.Охарактеризувати планування обсягів виробництва продукції у вартісному виразі. Для узагальнюючої характеристики виробничої діяльності підприємства, окремих галузей та промисловості в цілому визначається обсяг продукції у вартісному виразі. Основними вихідними даними при цьому є випуск продукції в натуральному виразі та ціни.Вартісними показниками виробничої програми є обсяги товарної, валової, реалізованої, чистої, умовно-чистої продукції, нормативної вартості обробітку, валового і внутрізаводського обороту, обсяг незавершеного виробництва. Товарна продукція – це загальна вартість усіх видів готової продукції, робіт та послуг виробничого характеру, що буде підготовлена до реалізації. В обсяг товарної продукції включається готова продукція, послуги, ремонтні роботи, капітальний ремонт власного підприємства, напівфабрикати та запчастини на сторону, капітальне будівництво для непромислових господарств власного підприємства, роботи пов’язані з освоєнням нової техніки, тара, що не входять в гуртову ціну виробу.Обсяг товарної продукції () визначають за формулою:

,де Ni – випуск продукції і-го виду в натуральних одиницях;Ці – гуртова ціна підприємства одиниці виробу і-го виду, грн.;Р – вартість робіт та послуг на сторону, грн. У валову продукцію (ВП) включають всю продукцію у вартісному виразі, незалежно від ступеня її готовності та визначають за формулою:

,де – вартість залишків незавершеного виробництва відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.; – вартість інструменту для власних потреб на початок і кінець планового періоду, грн.Валову продукцію можна також обчислювати за формулою:

,де ВО – валовий оборот підприємства;ВЗО – внутрішньозаводський оборот підприємства. Валовий оборот підприємства () – це обсяг валової продукції незалежно від того, де вона буде використана, в межах підприємства, чи поза ним. Внутрішньозаводський оборот підприємства () – це та кількість продукції, яка використовується всередині підприємства для подальшої переробки. Реалізована продукція () – це продукція, яка відвантажується споживачеві і за яку надійшли кошти на розрахунковий рахунок підприємства – постачальника або мають надійти у зазначений термін. Обсяг реалізованої продукції визначається за формулою:

,де – залишки готової нереалізованої продукції відповідно на початок і кінець планового року, грн.; – залишки продукції відвантаженої, за яку термін оплати не настав і продукція на відвантаження, що зберігається у покупців відповідно на початок та кінець планового періоду, грн.

 

35.Охарактеризувати зміст і завдання оперативно-календарного планування.Оперативне планування- це детальна розробка планів п-ва та його структурних підрозділів на короткостроковий період (до 1 року..зміна,доба,декада,квартал). Основними завданнями оперативно-календарного планування на підприємстві є: 1) забезпечення ритмічного виробництва відповідно до встановлених обсягів і номенклатури, а також своєчасного виготовлення та постачання продукції споживачам;2) забезпечення рівномірності та комплектності завантаження устаткування, працівників і площ, що сприятиме кращому використанню виробничих активів;3) забезпечення максимальної безперервності виробництва, тобто забезпечення найменшої тривалості виробничого циклу, що сприятиме зменшенню незавершеного виробництва та прискоренню оборотності обігових коштів;4) створення умов для розвитку передових форм організації праці, а також для автоматизації об¢ємних та календарних розрахунків на основі використання сучасної обчислювальної техніки. За обсягом робіт, що виконуються, у відповідності зі змістом, оперативно-календарне планування розподіляється на календарне планування та диспетчерське регулювання. Календарне планування – це деталізація річної виробничої програми підприємства за строками запуску-випуску кожного виду продукції і за виконавцями – в основних виробничих підрозділах першого рівня, а всередині – на виробничих дільницях та робочих місцях.Диспетчерське регулювання – це процес, який забезпечує оперативне регулювання процесу виробництва шляхом систематичного обліку та контролю за виконанням змінно-добових завдань, поточної підготовки виробництва, оперативного усунення недоліків і відхилень, що виникають. Основними вихідними даними для оперативно-календарного планування є:план випуску продукції по кварталах і місяцях;технологічний маршрут та технологічний процес обробки деталей і складання виробів із нормами часу за операціями;режими роботи цехів, виробничих дільниць;план ремонту устаткування.

39.Охарактеризувати системи оперативно-календарного планування. Система оперативного планування виробництва - це сукупність різних методик та технологій планової роботи, що характеризується ступенем централізації, об’єктом регулювання, складом календарно-планових показників, порядком обліку та руху продукції та оформленням облікової документації. До основної характеристики будь-якої системи оперативного планування відносяться: методи комплектування календарних завдань підрозділом підприємства, взаємопов’язані роботи цехів та ділянок, вибрана планово-облікова одиниця, тривалість планового періоду, способи і прийоми розрахунків планових показників, склад супроводжуючої документації та інші. Подетальна система планування призначена для умов високоорганізованого та стабільного виробництва. По цій системі планується і регулюється рух виконаних робіт, технологічних операцій і виробничих процесів по кожній деталі на певний плановий період-час, зміну, день, тиждень тощо. Застосування цієї системи потребує розробки складних календарно-оперативних планів, що містять показники обсягу випуску і маршрут руху деталей кожного найменування за всіма виробничими стадіями і технологічними операціями. Тому, подетальне планування доцільно застосовувати при обмеженій та стійкій номенклатурі продукції, яка випускається, що має місце в умовах багатосерійного і масового виробництва. Позамовна система оперативного планування застосовується в основному в одиничному і дрібносерійному виробництві з його різноманітною номенклатурою і невеликим обсягом продукції, що випускається, та невеликим обсягом виробничих послуг. В цьому випадку об¢єктом планування, або основною обліковою одиницею, є окреме виробниче замовлення, що включає декілька однотипних робіт конкретного споживача-замовника. Дана система планування базується на розрахунках тривалості виробничих циклів і нормативів випереджень, за допомогою яких встановлюється замовником або ринком потрібні строки виконання як окремих процесів або робіт, так і всього замовлення в цілому.

Покомплектна система оперативного планування застосовується, головним чином, в серійному і масовому виробництві. В якості основної планово-облікової одиниці використовують різні деталі, що входять в збірний вузол або загальний комплект товарів, згрупованих за певними ознаками. При покомплектній системі планування календарні завдання виробничими підрозділами розробляються не по деталях окремого найменування, а за укрупненими групами, комплектними деталями на вузол, машину, замовлення, або обсяг робіт і послуг.

37. Охарактеризувати календарно-планові нормативи в оперативно-календарному плануванні. 1.одиничне виробницт во:тривалість виробничого циклу в днях;терміни випередження запуску,випуску в днях;величина залишків незавершенного виробництва. 2.серійне виробництво: розмір партії або серії в натуральних одиницях,періодичність виготовлення,тривалість виробничого циклу в днях;терміни випередження продукції4величина незавершенного виробництва. 3.масове виробництво:такт потокової лінії;величина незавершенного виробництва.

Випередження-це проміжок часу,на який кожна попередня операція повинна випереджати наступну.

 

28.В чому полягає необхідність перегляду концепції планування собівартості продукції.Недоліки планування зниження собівартості продукції за факторами. Перехід до ринкових відносин вимагає радикального переосмислення змісту, методів та інструментарію планування виробництва. Особливо це відноситься до найважливішої ланки - планування витрат і вартісних показників плану виробництва. Мова повинна йти про концептуально новий підхід до планування витрат виробництва з урахуванням відсутності централізовано встановлюваних цін, швидко-змінної ринкової кон'юнктури, конкуренції серед товаровиробників і т. п. Джерелами зниження собівартості продукції є ті затрати за рахунок економії яких знижується собівартість продукції, а саме затрати уречевленої праці, які можуть бути знижені за рахунок покращення використання засобів і предметів праці; затрат живої праці, які можуть бути скорочені за рахунок росту продуктивності праці; адміністративно-управлінські затрати.

Основними шляхами зниження собівартості продукції є скорочення тих затрат, які мають найбільшу питому вагу у її структурі. Всі фактори, які впливають на зниження собівартості, можна об’єднати в наступні групи: підвищення технічного рівня виробництва, поліпшення якості продукції, зміна об’єму і структури продукції, яка виробляється, підвищення рівня організації виробництва і праці. Ці фактори можуть бути доповненими у відповідності з техніко-економічними особливостями виробництва.

Розрахунок впливів факторів на собівартість продукції в плановому році виконують в наступному порядку. Визначають собівартість товарної продукції в плановому році про збереженні умов виробництва і ціни, а також рівня затрат попереднього року:

Стп = Qтп Sтб, Sтб = Стб / Qтб,

де, Стп – собівартість товарної продукції запланованого року,

Qтп – товарна продукція запланованого року в цінах базисного року,

Sтб – затрати на один грн. товарної продукції базисного року;

Стб – собівартість товарної продукції базисного року,

Qтб – товарна продукція базисного року.

Далі розраховується економія від зниження собівартості за рахунок впливу кожного фактору. Потім визначають суму економії, отриману за рахунок всіх факторів. Цю суму економії вираховують з собівартості товарної продукції запланованого року, розрахованої по рівню затрат базисного року, і отримують собівартість товарної продукції в плановому році у співставлених цінах. Потім визначають затрати на один грн. товарної продукції у співставлених цінах і процент зниження затрат в плановому році в порівнянні з рівнем затрат попереднього року. Економія від зниження собівартості за рахунок впливу підвищення технічного рівня виробництва приймається по розрахунках плану технічного і організаційного розвитку виробництва.

29.Охарактеризувати ресурсне обґрунтування виробничої програми. Основним завданням виробничої програми є максимальне задоволення потреб споживачів у високоякісній продукції, яка випускається підприємствами при найкращому використанні їхніх ресурсів та отриманні максимального прибутку. Одним з найважливіших етапів розробки виробничої програми є визначення потреби в ресурсах.

Основним методом визначення цієї потреби є метод прямого розрахунку відповідно до питомих норм її витрат. Так, потреба підприємств у предметах праці розраховується шляхом множення питомих норм витрат сировини і матеріалів на планові обсяги виробництва. Потреба в знаряддях праці (машини, устаткування) визначається, виходячи із передбачених обсягів робіт, виконуваних з їхньою допомогою, і прогресивних норм продуктивності.

Вирішення задачі матеріально-технічного забезпечення виробничої програми на виробничому підприємстві є однією з найбільш важливих для забезпечення ефективного функціонування підприємства. На виробничих підприємствах рішення даної задачі покладено в основному на відділ матеріально-технічного постачання (ВМТП). Основна задача ВМТП - безперебійне матеріальне забезпечення виробництва відповідно до плану випуску продукції.

Основні функції ВМТП: розробка нормативів запасів матеріальних ресурсів;планування потреби в матеріальних ресурсах і в ув'язування її з планом виробництва і нормативами запасів;укладання договорів на постачання;організація приймання, обробки і збереження матеріальних ресурсів.

33.Охарактеризувати необхідність оптимізації виробничої програми.Навести методи оптимального формування виробничої програми. Виробнича програма повинна формуватися з урахуванням ресурсів підприємства й одержання найкращих результатів, тобто бути оптимальною.

Оптимальна виробнича програма – це програма, яка відповідає структурі ресурсів підприємства та забезпечує найкращі результати його діяльності за прийнятим критерієм.

Оптимізація виробничої програми проводиться з метою:

1) планування оптимальної структури номенклатури продукції;

2) визначення максимально можливого обсягу виробництва продукції та економічної межі нарощування виробництва.

Перша проблема може бути вирішена за допомогою економіко-математичних методів:

симплекс-методу лінійного програмування, при якому вибирається критерій оптимізації та його математична форма – цільова функція, якою можуть бути: максимальний прибуток, максимальний обсяг виробництва, рівномірне завантаження устаткування та приймаються наступні обмеження: повне завантаження кожної групи устаткування, трудомісткість програми, витрати матеріальних ресурсів;

метод “гілок і обмежень”, що являє собою спрямований перебір із відсіюванням неефективних розробок плану;

більш простий та доступний метод оптимального формування виробничої програми за допомогою інтегральних показників, при якому формування плану продовжується до виконання встановленого критерію оптимальності.

Як зазначає О.Орлов, ще в1939 р. лауреат Нобелівської премії академік Л.Канторович запропонував вирішення проблеми вибору оптимального плану з метою максимізації прибутку:

,

де сі – прибуток від реалізації продукції;

хі – кількість і-ї продукції.

В модель вводяться обмеження щодо ресурсів, фонду часу роботи устаткування, по обсягах виробництва конкретних виробів. Із погляду математичної постановки завдання вона не викликає сумнівів. Однак, як вважає автор, некоректним є використання в моделі показника прибутку від реалізації і-ї продукції, і пропонує для моделі оптимізації асортименту використання маржинального прибутку.