Навести методику оцінки технічног рівня під-ва

Оцінку організацiйно-технічного рівня різногалузевих під-в потрібно проводити періодично (один раз на рік, кілька років) у процесі аналізу та узагальнення певної системи показників, які відбивають ступені технічної оснащеності праці персоналу, прогресивний рівень застосовуваної технології, технічний рівень виробничого устаткування, рівень механізації та автоматизації основного й допоміжного виробництва тощо. Об’єктивність такої оцінки можна забезпечити лише за умови не тільки методично правильного обчислення відповідних показників, а й порівняння їхньої динаміки на даному під-ві за кілька років, а також порівняння з досягнутим рівнем на інших споріднених підприємствах. Для оцінки загальної економічної ефективності організаційно-технічних заходів, інновацій використовують систему показників:інтегральний ефект;індекс рентабельності інновацій;норма рентабельності;період окупності.

Інтегральний ефект (ЕІН) – це різниця результатів та витрат на реалізацію техніко-організаційного заходу за розрахунковий період приведених до одного року (як правило, початкового), тобто з урахуванням дисконтування результатів та витрат:

, де Вр – витрати розрахункового періоду; Рt – результати діяльності за t-й рік; Вt – витрати на провадження заходу; – коефіцієнт дисконтування (дисконтний множник).

Індекс рентабельності (Ір) – це співвідношення приведених доходів до приведених на цю ж дату інноваційних витрат:

, де – дохід за j-й період; – розмір інвестицій в інновації за t -й місяць.

Норма рентабельності (Нр) – являє собою ту норму дисконту, при якій доходи, які дисконтуються за певний проміжок часу дорівнюють інноваційним вкладенням. У цьому разі доходи та витрати проекту визначаються шляхом приведення до розрахункового періоду, тобто:

Період окупності (То) – один із найбільш часто вживаних показників оцінки ефективності капітальних вкладень. На відміну від показників, які використовуються у вітчизняний практиці, показник «термін окупності капітальних вкладень» базується не на прибутку, а на грошовому потоці з приведенням коштів, які інвестуються в інновації та суми грошового потоку до теперішньої вартості.

67. Охарактеризувати планування чисельності працівників.

Планування чисельності працівників залежить від специфіки д-сті під-в і факторів впливу зовнішнього середовища (кон'юнктура ринку, сезонність попиту, державні програми, юридичні аспекти регулюння). При плануванні чисельності працівників будь-якого підприємства слід виходити з руху кадрів, який описується балансовою формулою

Ч_п+ Ч_пр = Ч_зв + Ч_к, де Ч_п, Ч_пр, Ч_зв, Ч_к - чисельність працівників відповідно на початок періоду, прийнятих, звільнених і на кінець періоду.
Загальними етапами планування кадрів підприємства будь-якої сфери діяльності є такі:1) визначення очікуваної чисельності працівників на початок планового періоду;2) розрахунок потреби в працівниках для виконання планового обсягу робіт;3) обґрунтування (прогнозування) вибуття працівників у плановому періоді;4) розрахунок поповнення працівників, необхідного для забезпечення планових обсягів д-сті. Очікувана чисельність працівників на початок планового періоду визначається виходячи з наявної чисельності на момент аналізу з урахуванням можливих змін до початку планового періоду. Найскладнішим етапом планування кадрів є визначення якісного й кількісного складу персоналу як єдиного цілого. Якісний склад персоналу визначається потребою в категоріях, професіях, спеціальностях різного рівня кваліфікації. Розрахунки потреби в кадрах за професіями, спеціальностями і т. п. передбачають визначення кількості персоналу за кожним критерієм якості. Метод такого планування називається нормативним. Розрахунки ведуться окремо по кожній категорії працівників за видом діяльності.Розрахунку загальної потреби в працівниках на плановий період враховується коефіцієнт збільшення явочної чисельності працівників на заміну відсутніх. При розрахунках використовується формула

Ч^пл_об =Ч_яв хК_зб де Ч^пл_об - середньооблікова чисельність працівників на плановий період (рік, сезон); К_зб - коефіцієнт збільшення явочної чисельності працівників на тимчасову заміну відсутніх. При розрахунках кількості планових робочих днів (Д_пл) номінальна кількість робочих днів коригується на дні відпусток (Д_відп), середню кількість неробочих днів через хвороби (Д_хв) та прогули Д_прог

Д_пл = Д_ном - Д_відп - Д_хв - Д_прог Потреба у фахівцях при цьому розраховується за формулою

Ч^пл_фах = Ч_об х Кн, де Кн - нормативний коефіцієнт насичення персоналу фахівцями.

69. Навести напрямки кадрового планування на під-ві.

Організація управління персоналом формується на основі концепції розвитку організації, що складається з трьох частин: виробничої, фінансово-економічної і соціальної (кадрова політика організації). Кадрова політика організації визначає цілі, пов'язані з відношенням цієї організації до зовнішнього оточення, а також цілі, пов'язані з відношенням організації до свого персоналу. Кадрова політика спрямована на формування ефективної робочої сили, збільшення ефективності за допомогою кращих умов роботи, покращення соціально-психологічного клімату в організації. Слід назвати принципи, що становлять основу кадрової політики: демократія управління, від якої залежить готовність до співпраці; знання окремих людей та їх потреб; справедливість, дотримання рівності та послідовність.

Концепція кадрової політики включає:1)політику зайнятості — забезпечення ефективним персоналом і спонукання його до отримання задоволення від роботи за допомогою створення привабливих і безпечних умов роботи;2)політику навчання — забезпечення відповідними навчальними потужностями в цілях постійного покращення виконання працівниками своїх нинішніх обов'язків і підготовки до подальшого просування;3)політику оплати праці — надання вищої, ніж в інших компаніях і фірмах, заробітної плати відповідно до здібностей, досвіду і відповідальності працівників;4)політику виробничих відносин — встановлення певних процедур для ефективного вирішення трудових проблем;5)політика добробуту — забезпечення послуг і пільг, сприятливіших, ніж в інших наймачів.

Кадрова політика виконує наступні функції:

1) зайнятість (аналіз робочих місць, методи найму, способи відбору, просування по службі, відпустка, звільнення);

2) навчання (перевірка нових працівників, практичне навчання, безперервний розвиток персоналу);

3) оплата праці (пільгові схеми, оплати; стимулювання праці);

4) трудові відносини (встановлення більш ефективного стилю керівництва, відносини з профспілками);

5) добробут (пенсії, допомоги по хворобі та непрацездатності, медичні, транспортні послуги, житло, харчування, спорт і суспільна діяльність, допомога у вирішенні особистих проблем).

22.Навести мету та завдання розробки плану собівартості продукції.

Метою планування собівартості є економічно обґрунтоване визначення величини витрат, необхідних у плановому періоді для виробництва кожного виду та всієї промислової продукції підприємства, що відповідає вимогам щодо її якості.

Витрати підприємства є одним з результативних показників господарської діяльності.Метою розробки плану витрат підприємства є визначення планових економічно обґрунтованих витрат щодо:валового, товарного і реалізованого обсягу господарської діяльності з виробленої продукції;здійснення загальногосподарського управління підприємством;виконання господарських операцій по збуту продукції;сплати податкових платежів; здійснення капітальних інвестицій;виконання господарських операцій у сфері фінансової діяльності.

У процесі планування здійснюється: розрахунок вартості ресурсів, необхідних для кожного виду діяльності, за переліком об’єктів і підприємства в цілому;обчислення виробничої собівартості кожного виду продукції, робіт, послуг за структурними підрозділами і підприємства в цілому;визначення загальної величини витрат на плановий обсяг господарської діяльності підприємства.

Вихідними даними для планування витрат є: планові обсяги виробництва, придбання та реалізації продукції в натуральному та вартісному виразах;обсяги капітальних інвестицій щодо забезпечення обсягів господарської діяльності;норми витрат матеріальних ресурсів для здійснення господарської діяльності та розрахунок потреби в ресурсах в натуральному виразі;ціни на матеріально-технічні ресурси та послуги сторонніх організацій, необхідних для господарської діяльності;облікові ціни підприємства на ресурси, необхідні для здійснення господарської діяльності;норми затрат праці, розрахунки чисельності та професійного складу працівників, умови оплати їх праці, що визначаються на підприємстві.

Розробці плану собівартості на підприємстві передує всебічний аналіз його виробничо-господарської діяльності за попередній період, виявляються внутрішньовиробничі резерви та розробляються організаційно-технічні заходи підвищення економічної ефективності виробництва.

Результати планових розрахунків виражаються показниками абсолютної величини, відносного рівня та динаміки витрат, що обчислюються для одиниці або до загального обсягу випуску певного виду продукції та продукції, що реалізується.

Під абсолютною величиною витрат на виробництво продукції розуміють її суму на плановий або звітний період.

Відносний рівень витрат являє собою відношення витрат до обсягу продукції. Показником відносного рівня витрат різнорідної продукції є витрати на одну гривню товарної продукції. Розраховується він діленням загальної суми витрат на обсяг продукції у вартісному виразі.

24.Навести класифікацію витрат на виробництво. За місцем виникнення витрати на виробництво групуються за виробництвами, цехами, дільницями, технологічними переділами, службами та іншими адміністративно відокремленими структурними підрозділами виробництв.

Залежно від характеру та призначення виконуваних процесів виробництво поділяється на основне та допоміжне.Основне виробництво- цехи, дільниці, що беруть безпосередню участь у виготовленні продукції, допоміжне виробництво - ремонтні цехи, експериментальні, енергетичні, паросилове господарство, компресорні, тарні, транспортні та інші підрозділи. За єдністю складу витрати поділяються на одноелементні та комплексні. Одноелементні – складаються з одного елементу витрат, комплексні – з кількох економічних елементів. За видами витрати класифікуються з а економічними елементами та за статтями калькуляції.Під економічними елементами витрат розуміють сукупність економічно однорідних витрат в грошовому виразі за їх видами.Статті калькуляції “показують” як формуються ці витрати для визначення собівартості продукції – одні витрати показуються за їх видами, інші – за комплексними статтями. За способами перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі та непрямі.Прямі – це витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом.Непрямі витрати – витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом. За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат витрати поділяються на змінні та постійні.До змінних належать витрати, абсолютна величина яких зростає із збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується із його зниженням.Постійні – це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням обсягу випуску продукції істотно не змінюється. За календарними періодами витрати на виробництво поділяються на поточні, довгострокові та одноразові.Поточні – це постійні, звичайні витрати або витрати, у яких періодичність менша ніж місяць.Довгострокові витрати – це витрати, пов'язані з виконанням довгострокового договору, тобто контракту, який не планується завершити раніше, ніж через 9 місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу.Одноразові, тобто однократні витрати, або витрати, які здійснюються один раз і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу. За доцільністю витрачання витрати поділяються на продуктивні та непродуктивні.Продуктивні – передбачені технологією та організацією виробництва. Непродуктивні – не обов'язкові, що виникають у результаті певних недоліків організації виробництва, порушення технології тощо. За визначенням відношення до собівартості продукції розрізняють витрати на продукцію та витрати періоду. Витрати на продукцію – це витрати, пов'язані з виробництвом. У виробничій сфері до таких витрат належать усі витрати, пов'язані з функцією виробництва продукції.Витрати періоду – це витрати, що не включаються до виробничої собівартості і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. Це витрати на управління, збут продукції та інші операційні витрати.

26.Охарактеризувати складання зведеного кошторису витрат на виробництво планової калькуляції. До зведеного кошторису витрат на виробництво включаються витрати всіх структурних підрозділів підприємства, що беруть участь у виробництві продукції.Зведений кошторис витрат на виробництво складається на основі таких розрахунків:1)витрат на сировину, матеріали, купівельні напівфабрикати і комплектуючі вироби, технологічне паливо й енергію в основному виробництві;2)основної та додаткової заробітної плати робітників, зайнятих виробництвом продукції, з відрахуванням на соціальні заходи;3)кошторисів витрат цехів допоміжного виробництва;4)кошторису витрат на утримання та експлуатацію устаткування;5)кошторису загальновиробничих витрат;6)кошторису інших виробничих витрат.

Розрахунок витрат на сировину, матеріали складається на підставі даних про обсяг виготовлення окремих виробів і технічно обґрунтованих норм витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції або робіт, встановлених для планового року з урахуванням передбачених у плані змін у використанні техніки, технології та організації виробництва.Розрахунок основної та додаткової заробітної плати робітників, зайнятих виробництвом продукції, здійснюється окремо для робітників, які знаходяться на відрядній оплаті праці і робітників, які знаходяться на почасовій оплаті праці.Кошториси витрат цехів допоміжного виробництва складаються на основі даних про планові обсяги їх продукції, норм матеріальних та трудових витрат, які знаходять відображення у кошторисах витрат. Для цього загальна сума витрат допоміжних цехів розподіляється на основі окремого розрахунку використання їх продукції за відповідними напрямами.Для розрахунку кошторису загальновиробничих витрат вихідними даними є:структура організації управління цехами, їх штатні розписи;норми витрат палива й енергії для опалення, освітлення та інших загальновиробничих потреб;норми амортизаційних відрахувань;розрахунок витрат на охорону праці;розрахунки розподілу продукції і послуг допоміжних цехів;розрахунок витрат на утримання пожежної і сторожової охорони. Планова калькуляція являє собою розрахунок планової собівартості одиниці продукції, здійснений за статтями витрат. Планова калькуляція складається на рік з розподілом за кварталами. Планова калькуляція складається на всі види продукції, що виготовляються у плановому році. Основою складання планової калькуляції на підприємстві є технічно обґрунтовані норми витрат матеріалів і трудових витрат, стандарти та технічні умови, встановлені для цієї продукції. Під час складання планової калькуляції визначається величина прямих і непрямих витрат на виробництво одиниці продукції в планованому періоді.При цьому більша частина витрат включається до собівартості одиниці продукції у вигляді прямих витрат.Планові калькуляції складаються на всі об’єкти діяльності підприємства. Плановий зведений кошторис витрат по підприємству можливо визначити за плановим рівнем витрат за елементами в розрахунку на плановий обсяг господарської діяльності.

4.Охарактеризувати планування фонду оплати праці. Плановий фонд заробітної плати — це вся сума коштів, що виділяється для оплати праці працівників у запланованому періоді. Умовами зростання фондів оплати праці на галузевому рівні можуть бути:зростання обсягів виробництва;зростання продуктивності праці;зниження витрат на одну гривню собівартості продукції тощо.Норматив приросту цього фонду не може бути більшим одного
відсотка за кожен відсоток зростання обсягів виробництва, продуктивності праці або зниження витрат на 1 гривню продукції тощо. Фонд оплати праці на основі нормативів його приросту обчислюється за формулою: ст..147.Найбільш трудомістким є визначення планового фонду оплати праці робітників. Його планування здійснюється за такими напрямами: планування годинного, денного і місячного (квартального, річного) фондів.
Годинний фонд -- охоплює всі види оплат за фактично відпрацьований час і складається із заробітної плати за відпрацьований час за відрядними розцінками, тарифними ставками, з премій відрядникам і почасовикам, доплат за умови та інтенсивність праці, за роботу в нічний час, незвільненим бригадирам за керівництво бригадою, за навчання учнів і надбавки за професійну майстерність.У денний фонд, окрім годинного фонду заробітної плати, входить доплата підліткам за скорочений робочий день і оплата перерв для годування дітей.Місячний (квартальний, річний) складається з денного фонду заробітної плати, оплати чергових і додаткових відпусток, оплати за час виконання державних і громадських обов'язків, доплати за вислугу років і вихідної допомоги, заробітної плати працівників, відряджених на інші підприємства або на навчання. Основними етапами визначення планового фонду заробітної плати є:розрахунок фонду прямої заробітної плати;розрахунок доплат у годинний, денний і місячний фонди заробітної плати.

У фонд прямої заробітної плати робітників включаються суми коштів, нараховані за відрядними розцінками робітникам-відрядни-кам і за тарифними ставками -- робітникам-почасовикам.Прямий фонд заробітної плати допоміжних робітників-відрядників розраховується так само, як і для основних робітників-відрядників, але при цьому враховується обсяг допоміжних робіт.

Розрахунок прямого фонду робітників-почасовиків здійснюється залежно від чисельності робітників, їх тарифної ставки і кількості робочих днів у плановому періоді.Крім основного фонду заробітної плати робітників, необхідно також визначити премії, доплати, що входять до складу годинного, денного і річного фондів.Сума премій відрядникам і почасовикам визначається на основі чинних преміальних положень на підприємствах.Аналіз виконання плану використання фонду заробітної плати здійснюється за такими напрямами: вивчення використання фондів заробітної плати й установлення причин відхилення фактично витрачених фондів заробітної плати від планової величини;зіставлення темпів зростання заробітної плати працівника з темпами підвищення його продуктивності праці, виявлення причин відхилення середньої заробітної плати від планових показників;розроблення заходів щодо поліпшення використання фонду заробітної плати окремих категорій працівників.

2.Охарактеризувати планування продуктивності праці. Продуктивність праці як економічна категорія характеризує ефективність трудових витрат і показує здатність праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ.
Продуктивність праці розраховується прямим або оберненим методами, залежно від чого маємо два показники: виробіток і трудомісткість.Виробіток - це кількість виробленої продукції (обсягу робіт чи послуг), що припадає на одного середньооблікового працівника за певний період. Він визначається методом прямого розрахунку:

де В - виробіток;0 - обсяг виробленої продукції (виконаних робіт чи наданих послуг); Т - затрати робочого часу; Ч-середньооблікова чисельність працюючих.Трудомісткість — це показник, що характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто обернена величина виробітку):

де Тр - трудомісткість на одиницю продукції (робіт чи послуг).
Методи вимірювання продуктивності праці:Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробленої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тоннах, метрах тощо). Трудови й метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг виробленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах. Найпоширенішим методом вимірювання продуктивності праці є вартісний (грошовий), який ґрунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна, реалізована та чиста продукція).Перевага даного методу полягає в можливості порівняння різнорідної продукції із витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві або в галузі, так і економіки в цілому. У зв'язку з цим вартісний метод застосовується на всіх етапах планування і обліку.Розмір чистої продукції розраховується як різниця між обсягом валової продукції і елементами упредметненої праці, тобто витратами на сировину, матеріали, напівфабрикати, паливо, енергію, амортизаційні відрахування:

де ОЧП- обсяг чистої продукції;ОВП- обсяг валової продукції;MB - матеріальні витрати.

Рівень продуктивності праці можна характеризувати показниками трудомісткості продукції.Приріст ПП від вивільнення чисельності за рахунок кожного фактора визнач.за формулою:ст..145При визначенні динаміки росту ПП необхідно розрахувати її відносний показник,тобто приріст продуктивності праці порівняно з базовим періодом:

Ст..145

6.Охарактеризувати фактори зростання продуктивності праці. Фактори зростання продуктивності праці за змістом можливо поділити на 3 групи: 1) матеріально-технічні фактори, які характеризують рівень розвитку, ступень використання та якість засобів виробництва. До цієї групи належать усі напрямки прогресивних змін у техніці і технології виробництва; 2) організаційно-економічні, які характеризують ступень розвитку форм організації та управління суспільного виробництва. До цієї групи належать прогресивні зміни в організації праці, виробництва та управлінні3) соціально-економічні пов`язані з роллю людини у суспільному виробництві і характеризують ступінь використання робочої сили.

Сукупність матеріально-технічних факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можна характеризувати системою показників: електроозброєність(споживання електроенергії на одного промислового робітника), енергоозброєність(споживання всіх видів енергії на одного промислового робітника), фондоозброєність праці, фондовіддача.Матеріально-технічні фактори підвищення продуктивності праці є найважливішими, тому що забезпечують економію не тільки живої, а й уречевленої праці.Серед організаційно-економічних факторів підвищення продуктивності праці окреме місце посідає професійна (кадрова) підготовка. Інвестиції та людський капітал — важливий засіб підвищення продуктивності праці. Резерви підвищення продуктивності праці — це невикористані можливості економії затрат праці, які виникають унаслідок дії тих чи інших факторів.Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів. Шляхи реалізації резервів зростання продуктивності праці: впровадження досягнень науково-технічного прогресу;удосконалення організації виробництва і праці;підвищення якості професійно кваліфікаційного рівня робочої сили;удосконалення систем мотивації та стимулювання праці.

7.Охарактеризувати функціонування системи планування на підприємстві. Планування – це процес перетворення цілей підприємства в прогнози та плани, процес визначення пріоритетів, засобів та методів їх досягнення. Система планування згідно з теорією систем може розглядатися із двох точок зору. Якщо елементами системи вважаються суб’єкти планування та процеси обробки інформації, то система планування виступає як цілеорієнтована множинна сукупність суб’єктів планування або цілеорієнтована множинна сукупність процесів планування, між якими існують специфічні взаємозв’язки.В практиці планування можна виділити три напрями планування: прогресивне, ретроградне і кругове. Процес планування складається із наступних етапів:1) Визначення цілей планування. Вони являються вирішальними факторами при виборі форми і методів планування. 2) Аналіз проблеми. На цьому етапі визначається вихідна ситуація на момент складання плану і формується кінцева ситуація. 3) Пошук альтернатив. На цьому етапі серед можливих шляхів вирішення проблемної ситуації вибирається найкращий та розробляються необхідні дії. 4) Прогнозування. На цьому етапі формується уява про розвиток ситуації, яка планується. 5) Оцінка. На цьому етапі проводяться оптимальні розрахунки для вибору найкращої альтернативи. 6) Прийняття планового рішення. Вибирається і оформляється єдине планове рішення. Побудова системи планування повинна відповідати цілій низці принципів, основними з яких є: цілеспрямованість, єдність і повнота, інтегрованість за змістом у часі, гнучкість, точність. Р. Акофф пізніше обґрунтував ще один принцип планування – принцип участі.Принцип єдності полягає в тому, що планування повинно носити системний характер, тобто означає існування сукупності елементів планування їх взаємозв’язок, наявність єдиного напряму їх розвитку, орієнтованого на загальні цілі. Принцип участ і тісно пов’язаний з принципом єдності і полягає в тому, що кожний працівник підприємства стає учасником планової діяльності, незалежно від посади і від виконуваних функцій. Тобто в процесі планування повинні брати участь усі ті, кого воно безпосередньо стосується. Принцип безперервності передбачає здійснення процесу планування на підприємстві в рамках встановленого циклу і так, щоб розроблені плани безперервно переходили на зміну один одному.

Принцип гнучкості взаємопов’язаний з принципом безперервності і полягає в тому, що план і процес планування може змінювати свою направленість в зв’язку з виникненням непередбачуваних ситуацій. Для здійснення принципу гнучкості плани повинні складатися так, щоб в них можна було вносити зміни, пов’язуючи їх із зміною внутрішніх та зовнішніх умов діяльності.

Для ефективного функціонування системи планування на підприємстві потрібно створити певні передумови: організаційні, інформаційні та кадрові. До основних проблем побудови ефективної системи планування на підприємстві відносяться:1) орієнтація на короткострокові результати діяльності, нерозвиненість стратегічного управління, відсутність систематичного контролю за відповідністю результатів поточної діяльності підприємства його стратегічним цілям; 2) фрагментарність та відсутність комплексності поточних планів, зниження рівня координації у системі; 3) практично повна відсутність роботи на ринку, не розробленість методично-аналітичної бази для аналізу ринку; 4) нерозвиненість корпоративного управління, розбіжності інтересів власників, управлінського персоналу та колективу.

8.Навести сутність методу розрахунку продуктивності праці за факторами та його недоліки. Для забезпечення виконання плану і систематичного контролю за доходом виконання міроприємств, що забезпечують ріст продуктивності праці доцільно визначати вплив кожного фактора на ріст продуктивності праці, що визначається за наступними факторами:

1.Ріст продуктивності праці (в %) в залежності від підвищення ступеня використання робочого часу:

де Феф_пл – плановий ефективний фонд часу одного робітника, год.;

Феф_зв – середня величина ефективного фонду часу, в звітному періоді, год.

2.. Ріст продуктивності праці (в %) в залежності від процента скорочення трудомісткості виготовлення продукції:

де а – скорочення трудомісткості виготовлення продукції в %.

1. Ріст продуктивності праці (в %) в залежності від процента скорочення втрат від браку:

де b_пл,b_зв – відповідно відсотки втрат від браку в плановому і звітному періодах.

2. Зміна показника продуктивності праці (в %) в залежності від розвитку кооперативних зв’язків:

де Тк - трудомісткість зміненого обсягу кооперуємих поставок в плановому періоді в нормо-годинах;

Тзв - трудомісткість продукції в звітному періоді в нормо-годинах; Кзб - коефіцієнт збільшення обсягу продукції в плановому періоді; Рпв - питома вага основних робітників в їх загальній чисельності в звітному періоді.

6. Зріст продуктивності праці (в %) за рахунок змін обсягу виробництва і чисельності працюючих:

де В_зб – збільшення обсягу виробництва, що планується, %;

Ч_зб – збільшення чисельності працюючих по плану, %.

7. Значення продуктивності праці (в %) в збільшенні випуску продукції, тобто збільшення випуску продукції за рахунок підвищення продуктивності праці:

де Ч_зб – приріст чисельності робітників в %;

В_зб – збільшення випуску продукції в%.

Проте він має і серйозні вади, оскільки розрахунок підвищення продуктивності праці за факторами найчастіше завищує планову чисельність робітників, що негативно впливає на підвищення продуктивності праці. У методиці планування необхідно подолати існуючі вади, а головне — зробити її не статичною, а засобом установлення оптимального плану, який би забезпечував необхідне зростання продуктивності праці за мінімальних затрат.

10.Навести мету складання плану соціального розвитку підприємства,його основні складові. Соц'їльні потреби виникають в результаті діяльності людини як суспільної істоти. Вони безпосередньо пов'язані з поведінкою люпини v взаємовідносинах з іншими людьми, групами людей і суспільством в цілому та спрямовані на відтворення соціальних умов життєдіяльності. З метою задоволення соціальних потреб працівників на підприємстві складається план соціального розвитку.Цей план являє собою обгрунтовану та матеріально забезпечену систему заходів, спрямованих на удосконалення соціальної структури кадрів підприємства, покращення умов праці та побуту робітників, їх соціально-культурного обслуговування, підвищення трудової активності.В плані соціального розвитку, як" правило, передбачаються заходи, спрямовані на удосконалення санітарно-гігієнічних умов праці. Не менш важливою є розробка заходів щодо збереження працездатності протягом тривалого часу та попередження стомлюваності. Все це має за мету усунути фізичні та нервово-психологічні навантаження, що залежать від режиму праці та відпочинку, організації робочого місця, стану знарядь праці, ритму та темпів роботи, стану промислової естетики і т. ін. Особлива увага при цьому надається заходам, що підвищують безпечні умови праці, Усувають виробничий травматизм, що спрямовані на профілактику і зниження професійної та загальної захворюваності.До складу плану соціального розвитку включають також заходи, що пов'язані з покращенням житлових та побутових умов робітників підприємства, їх соціально-культурним обслуговуванням. В плані соціального розвитку передбачають також заходи, що сприяють розвитку трудової та творчої активності і відбиваються, зокрема, у розвитку раціоналізаторського руху і науково-технічної творчості робітників. План соціального розвитку підприємства має бути узгодженим з місцевими територіальними планами і в цьому його особливість. Це пов'язано з тим, що багато соціальних проблем за своїм значенням і можливостями вирішення виходять за межі окремого підприємства.

12.Охарактеризувати особливості функціонування та планування роботи підрозділів виробничої інфраструктури. На економіку суб'єкта господарювання суттєво впливають допоміжні та обслуговуючі виробничі процеси, які утворюють інфраструктуру підприємства.Під інфраструктурою підприємства розуміють комплекс цехів, господарстві служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства в цілому. Розрізняють виробничу та соціальну інфраструктури.

Виробнича інфраструктура підприємства - це сукупність підрозділів, які прямо не беруть участі у створенні профільної продукції, але своєю діяльністю створюють необхідні умови для успішного функціонування основних виробничих цехів. Виробнича інфраструктура включає: допоміжні та обслуговуючі цехи та господарства; комунікаційні мережі, магістральні об'єкти; засоби збору та обробки інформації; природоохоронні споруди. Функціонування виробничої інфраструктури суттєво відрізняється від діяльності основних підрозділів підприємства. Його особливості полягають у тому, що результат діяльності інфраструктури являє собою послугу виробничого характеру, продукція не існує самостійно, поза виробничим процесом. Особливістю елементів виробничої інфраструктури є також їх територіальна незалежність. Так як процес споживання послуг безпосередньо пов'язаний із процесом виробництва, то концентрація об'єктів інфраструктури в одному місці не може компенсувати їх нестачу в іншому. При сучасній системі організації промисловості, коли відсутні спеціалізовані підприємства технічного обслуговування, підприємства змушені розвивати власний комплекс цехів, господарств та служб для технічного обслуговування основних виробництв. Тепер на підприємствах функціонують як самостійні структурні підрозділи: інструментальні, енергетичні, ремонтно-механічні та транспортні цехи. У розвитку виробничої інфраструктури існують певні недоліки: - роздробленість допоміжних та обслуговуючих служб; - низький рівень їх спеціалізації та концентрації, відставання у технології та організації праці; - низький рівень механізації та автоматизації; - низький рівень продуктивності праці та високий рівень витрат на виробництво продукції, виконання робіт та надання послуг.

14.Охарактеризувати планування забезпечення підприємства технологічним оснащенням. У діяльності сучасних підприємств важливу роль відіграє система забезпечення їх технологічним оснащенням. Інструментальне господарство - це сукупність внутрішньовиробничих підрозділів підприємства, які займаються придбанням, проектуванням, виготовленням, відновленням і ремонтом технологічної оснастки, її обліком, зберіганням і видачею на робочі місця.Розрахунки річної потреби в інструменті здійснюють на підставі запланованих обсягів виробництва продукції, номенклатури потрібної для цього оснастки і норм витрат інструменту.

Для безперервного функціонування виробничого процесу необхідно мати певну мінімальну кількість інструменту, тобто його обіговий фонд:

ОФ = Іціс + Іріс + Ірм + Ірем,

Розрахунки потреби за кожним видом інструментів ведуться для діючого виробництва та виробництва нових виробів окремо.

При розрахунку потреби в оснащенні для діючого виробництва враховуються його витрати для виконання планового обсягу виробництва, а також зміна величини обігового фонду протягом планового періоду:

Іпл = ВІпл + (ОФнкпп - ОФфппп),

Іпл = ВІпл + ОФпл - ОФфппп),

Норми витрат інструменту встановлюють залежно від типу виробництва. У масовому та великосерійному виробництві норму витрат інструменту розраховують виходячи з обсягу роботи на 1000 деталей (в окремих випадках на 100, 10 або 1 деталь). В одиничному та дрібносерійному виробництві норма витрат інструменту встановлюється в узагальненому вигляді (визначається обсяг робіт на 1000 або 100 верстато-годин роботи того чи іншого виду технологічного устаткування).

У масовому та великосерійному виробництві витрати інструменту в плановому періоді (ВІпл) розраховуються за формулою:ст. 154.

У одиничному та дрібносерійному виробництві витрати інструменту визначаються так:ст..154

На основі розрахованої потреби в оснастці планово-економічним відділом підприємства розробляється програма її виготовлення в інструментальних цехах підприємства і складається замовлення на її придбання зі сторони.

Річний план роботи інструментального цеху складається з поквартальною розбивкою і включає наступні розділи:

1. Обсяг випуску продукції, в якому вказується обсяг продукції у грошовому та натуральному виразі.

2. Чисельність та заробітна плата, що розраховується за аналогічними показниками основних цехів.

3. Собівартість, де містяться калькуляції окремих видів технологічного оснащення, робіт, послуг, а також кошторис витрат на виробництво.

16. Охарактеризувати планування діяльності ремонтного виробництва. Ремонт - це процес відновлення початкової дієспроможності устаткування, яку було втрачено в результаті виробничого використання.Склад і структура ремонтного господарства залежить від загальної та виробничої структури підприємства, характеру засобів праці, обсягу ремонтних робіт, рівня спеціалізації та інших факторів.

Залежно від масштабів виробництва підприємства застосовують три форми організації ремонтно-профілактичних робіт: централізовану - весь ремонтний персонал підприємства підпорядковано головному механіку;децентралізовану - всі види ремонтних робіт виконуються персоналом цехових ремонтних баз, що підпорядковані начальникам цехів;змішану - поєднує в собі централізацію і децентралізацію. Виробнича програма складається в номенклатурному виразі та трудомісткості. Вона передбачає проведення технічного обслуговування, періодичних планових ремонтів і модернізації.Під технічним обслуговуванням розуміють усунення дрібних несправностей засобів праці, проведення оглядів стану окремих вузлів та агрегатів, здійснення заміни мастила та регулювання певних механізмів. Планові ремонти залежно від обсягу, складності й терміну проведення робіт поділяються на капітальні та поточні (середні, малі).

Капітальний ремонт - це найбільший за обсягом та складністю вид ремонту. Він передбачає повне розбирання; ремонт відпрацьованих деталей та вузлів; заміна тих, що не підлягають ремонту; регулювання й випробування під навантаженням. У процесі поточного ремонту замінюються або відновлюються окремі деталі засобів праці, проводяться регулювальні операції.

Середній ремон т передбачає часткове розбирання обладнання, заміну спрацьованих вузлів, випробування та регулювання.

Малий ремонт полягає в заміні невеликої кількості зношених деталей, а також у регулюванні обладнання. Він забезпечує дієздатність обладнання до наступного планового ремонту.

Модернізація - це сукупність організаційно-технічних заходів із покращення основних параметрів і характеристик агрегатів.

Річний економічний ефект від модернізації станка (РЕЕм) визначається за формулою:

РЕЕм = (С1 - С2) * КД - Вм, де С1 і С2 - собівартість деталі чи операції до і після модернізації, грн.;КД - випуск деталей на рік після модернізації, шт.;Вм - витрати на рік на модернізацію станка, грн.

Річний графік ППР складається відповідно до норм тривалості ремонтного циклу, міжремонтного і міжоглядового періодів із урахуванням структури ремонтного циклу.

Перед складанням плану ремонтних робіт необхідно проводити щорічний технічний огляд обладнання з метою уточнення його технічного стану. В плані вказуються терміни проведення ремонтів і оглядів по кожній обліковій одиниці. Вид чергового ремонту встановлюють згідно структури ремонтного циклу, а час його проведення - згідно нормативної тривалості міжремонтного періоду.

Дату чергового планового ремонту визначають, беручи до уваги дату попереднього ремонту, відпрацьований час і стан устаткування.

Графік планово-попереджувального ремонту (ППР) складається по кожному об'єкту засобів праці, в ньому зазначаються види чергових ремонтів, терміни виконання кожного ремонту та огляду протягом року. На підставі річного графіку в залежності від завантаження ремонтних підрозділів розробляються квартальні та місячні графіки планово-попереджувального ремонту.

При наявності великої кількості однотипного устаткування в цеху кількість капітальних, середніх та малих ремонтів і оглядів розраховується за формулами:

ККР = КУ (12 / ПрКР), де ККР - кількість капітальних ремонтів; КУ - кількість устаткування; ПрКР - періодичність капітального ремонту.

18.Охарактеризувати планування енергозабезпечення підприємства. Складання енергетичного балансу,його види та побудова. Основна задача енергообслуговування - надійне забезпечення підприємства всіма видами енергії встановлених параметрів при мінімумі втрат. Плановий обсяг і структура енергоресурсів залежать від потужності підприємства, виду продукції, характеру технологічних процесів, а також від зв'язків підприємства з районними енергосистемами.Вирішення завдань по енергозабезпеченню підприємства покладено на енергетичне господарство підприємства. При розрахунку потреби в енергії та паливі необхідно враховувати виробничу програму на плановий період, прогресивні норми витрат палива та енергії на одиницю продукції, норми витрат енергії та палива на власні потреби, організаційно-технічні заходи підприємства, відпуск енергії за межі підприємства, норми втрат енергії в мережах.

Норми енергоспоживання розраховують як питомі витрати енергії на одиницю продукції, робочі місця, агрегати, а також по дільницях, цехах і підприємству в цілому.

Загальну потребу в енергії (Езаг) можна визначити за наступною формулою:

Езаг = Епл * Опл + Евл + Ест + Евт,

де Епл - планова норма витрат палива та енергії на одиницю продукції;Опл - плановий обсяг випуску продукції у натуральному або вартісному виразі;Евл - витрати енергії та палива на власні потреби (опалення, вентиляцію, освітлення та ін.);Ест - енергія, яка буде відпущена стороннім споживачам;Евт - втрати енергії в мережах.

Кількість електричної енергії для технологічних цілей розраховується двома шляхами:1) на планову програму;2) за потужністю встановленого устаткування.

Перший метод значно точніший. Він застосовується при масовому та великосерійному виробництві.

Загальну схему енергоспоживання складають у вигляді енергетичного балансу, який являє собою систему взаємопов'язаних показників, що характеризують потребу підприємства у різних видах енергії, а також джерела її покриття.

Енергетичні баланси класифікують:

1) за періодом складання (перспективні, поточні, звітні);

2) за видами енергоносіїв (конкретні - за видами енергії і палива, зведені - за сумою всіх видів енергії в однорідних одиницях, кВт-годинах, тоннах умовного палива);

3) за енергетичними процесами (силові, високотемпературні (понад 500°С), середньотемпературні (200-500°С), низькотемпературні (нижче 200°С) та освітлювальні);

4) за цеховим призначенням енергії (для технічних потреб, на освітлення і т.д.);

5) за об'єктами споживання (підприємство, цех, дільниця, вид технічного обладнання).

Побудову енергетичного балансу починають із його витратної частини і проводять у два етапи:

1) планують потребу підприємства в усіх видах палива і енергії;

2) визначають втрати в мережі та перетворювальних засобах.

Енергетичні баланси складаються в двох формах: вертикальній (тобто за виробничими дільницями та за напрямками використання) і горизонтальній (тобто за економічною та цільовою ознаками в цілому по підприємству з визначенням обсягу корисної енергії та витрат за місцем виникнення та видами).

20.Охарактеризувати планування транспортного обслуговування виробництва. Основними завданнями транспортного господарства є:1) забезпечення чіткого і безперервного функціонування виробничого процесу;2) оптимальне використання всіх видів транспортних засобів;3) механізація і автоматизація навантажувально- розвантажувальних робіт;4) підвищення продуктивності праці робітників транспортного господарства;5) зниження собівартості транспортних операцій.

Уся сукупність транспортних операцій на підприємстві здійснюється за допомогою трьох взаємопов'язаних видів транспорту:зовнішнього(зв'язок підприємства з приймальними пунктами транспорту загального користування); міжцехового(перевезення вантажів на території підприємства); внутрішньоцехового(виконує транспортні операції у межах окремого цеху).

Для раціональної організації транспортного господарства та визначення вантажообороту на підприємстві потрібно скласти номенклатурну таблицю всіх вантажів, згрупувавши їх за певними ознаками.

Для розрахунку загального вантажообороту підприємства і вантажопотоку між окремими цехами та дільницями складається шахова відомість вантажообороту підприємства.За даними шахових таблиць, планів цехів і генеральних планів підприємства складають схеми вантажопотоків, а по вантажообороту і вантажопотоках встановлюють тип і структуру парку транспортних і підйомно-транспортних машин.

Планування господарської діяльності транспортного цеху проводять планово-економічний відділ, відділ організації праці та заробітної плати разом із транспортним цехом. Здійснюється розробка річних, квартальних і місячних планів за такими розділами:виробнича програма;чисельність, заробітна плата;собівартість.

Вихідними даними для її розробки є: плани матеріально-технічного забезпечення, комплектування й кооперування, плани реалізації продукції, капітального будівництва;виробнича програма обслуговуваних цехів згідно зі схемою вантажоперевезень, що діє на підприємстві;дані про наявний склад транспортних засобів;нормативи трудових і матеріальних витрат.

Планова кількість водіїв за професіями та видами робіт визначається за формулою:Ч пл.вод=ЗФЧ пл./ФРЧ пл. де ЗФЧпл - загальний плановий фонд часу водіїв певної професії, або певного виду робіт, год.;ФРЧпл - плановий фонд часу роботи одного робітника, год. Планова чисельність кранівників, стропувальників, чергових слюсарів розраховують так:

Ч пл.к= (КОУ*КЗМ) / НО де КОУ - кількість одиниць устаткування, що обслуговується; КЗМ- число змін роботи;НО - норма обслуговування робочих місць одним робітником. Маятникову систему використовують при перевезенні вантажів між двома пунктами, а кільцеву - при обслуговуванні багатьох пунктів, де здійснюють послідовне перевезення вантажів від одного споживача до іншого із обов'язковим поверненням транспортних засобів до початкового пункту.Витрати на утримання та експлуатацію транспортних засобів розраховуються згідно з установленими нормами та нормативами на підставі загальнодержавних норм витрат мастил, палива, автопокришок та розміру амортизаційних відрахувань. Плановий кошторис витрат т ранспортного цеху визначається як сума кошторисів витрат на транспортні, навантажувально-розвантажувальні та ремонтні роботи.

31.Поняття державного контракту та державного замовлення,джерела їх фінансування. Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно, крім державного контракту та державного замовлення, розмір яких встановлюється відповідно до виробничих можливостей підприємства і за згодою дирекції.

Державний контракт і державне замовлення формується на основі пропозицій міністерств і відомств – державних замовників. Фінансування державного контракту проводиться за рахунок коштів Державного бюджету, а державного замовлення – за рахунок власних коштів підприємства та організацій і наявних кредитних ресурсів. Відповідальність замовників (споживачів) та виконавців за виконання державного контракту і державного замовлення визначається укладеними договорами (контрактами) та законодавством України.

Система державного замовлення розповсюджена у всіх країнах з розвинутою ринковою економікою та не суперечить її принципам. Більше того, державне замовлення є престижним для підприємства і отримується, як правило, на конкурсній основі. Державне замовлення надається тим підприємствам, які забезпечують більш ефективне його виконання.

32.Охарактеризувати особливості планування витрат на підприємствах різних галузей народного господарства. Планування собівартості продукції на п-вах і організаціях житлового господарства. В сільськогосподарських підприємствах витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами: а) матеріальні витрати; б) витрати на оплату праці; в) відрахування на соціальні заходи; г) амортизація; д) інші операційні витрати. Примірний перелік статей витрат:"Витрати на оплату праці"(основна і додаткова оплата праці),"Насіння та посадковий матеріал"(вартість насіння та посадкового матеріалу), "Паливо і мастильні матеріали"(комплексна ціна палива),“Добрива”(витрати на внесені в грунт під сільськогосподарські культури),"Сировина та матеріали"(вартість сировини та матеріалів),"Роботи та послуги" (витрати на роботи та послуги власних допоміжних виробництв),"Інші витрати на утримання необоротних активів" включаються суми, використані на їх утримання безпосередньо в конкретному виробництві.

Планування собівартості продукції є важливою складовою частиною розроблення економічно обґрунтованих бізнес-планів,йому передує аналіз витрат за елементами та статтями в попередньому періоді. Для аналізу беруться дані обліку і звітності, нормативно-правові акти, матеріали спостережень, вивчення та узагальнення досвіду господарств. Одержані результати використовуються для розробки заходів щодо економії витрат та підвищення ефективності виробництва в плановому періоді.

Основою для визначення планової собівартості продукції окремих сільськогосподарських культур і видів тварин є технологічні карти.В процесі планування собівартості продукції враховується вплив основних техніко-економічних факторів, таких як підвищення рівня механізації виробництва, впровадження прогресивних технологій, проведення заходів щодо покращення родючості ґрунтів, впровадження високопродуктивних сортів і гібридів сільськогосподарських культур.

Планування собівартості робіт (послуг) на підприємствах житлово-комунального господарства враховує особливості діяльності таких підгалузей житлово-комунального господарства як:житлове господарство; водопровідно-каналізаційне господарство; теплове господарство; міський електротранспорт. Метою планування собівартості є визначення величини економічно обґрунтованих витрат, необхідних для виконання робіт кожного виду, у планованому періоді, які відповідають вимогам щодо їх якості.Розрахунки планової собівартості використовуються для планування цін,визначення потреби в оборотних коштах, планування прибутку з метою виконання програм розвитку житлово-комунального господарства та визначення економічної ефективності цих заходів та виробництва в цілому.

Планування собівартості житлово-комунальних робіт здійснюється підприємствами галузі та їх структурними підрозділами одночасно із розробкою їх загальних річних, квартальних, а при необхідності - місячних планів.

Процес планування включає виконання таких завдань:1)визначення потреб в ресурсах для виконання робіт у натуральному виразі; 2)розрахунок індивідуальних складових витрат у грошовому виразі; 3)визначення загальної величини витрат у грошовому виразі;4)створення основи для визначення внутрішньовиробничих економічних відносин на підприємстві.

Для розрахунку планових витрат використовуються наступні дані:

планові обсяги виконання робіт в натуральному та у вартісному виразі;норми витрат матеріальних ресурсів для виконання робіт; договори на постачання матеріальних ресурсів, на обслуговування і управління виробництвом; офіційні дані про ціни виробників промислової продукції на плановий період; норми витрат праці, розрахунки чисельності і кваліфікаційного складу робітників,

Перелік типових видів кошторисів, які можуть складатися комунальними підприємствами: кошторис загальновиробничих витрат; кошторис витрат на виробництво допоміжних цехів; кошторис витрат на утримання і експлуатацію обладнання; кошторис адміністративних витрат; кошторис витрат на збут; кошторис витрат на підготовку виробництва та освоєння нових потужностей; кошторис транспортно-заготівельних витрат; кошторис витрат на обслуговування виробничого процесу; кошторис інших виробничих витрат; кошторис витрат на охорону праці та техніку безпеки.

34. Охарактеризувати особливості планування витрат на підприємствах різних галузей народного господарства.Планування собівартості продукції витрат у торгівельній діяльності. В сільськогосподарських підприємствах витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами: а) матеріальні витрати; б) витрати на оплату праці; в) відрахування на соціальні заходи; г) амортизація; д) інші операційні витрати. Примірний перелік статей витрат:"Витрати на оплату праці"(основна і додаткова оплата праці),"Насіння та посадковий матеріал"(вартість насіння та посадкового матеріалу), "Паливо і мастильні матеріали"(комплексна ціна палива),“Добрива”(витрати на внесені в грунт під сільськогосподарські культури),"Сировина та матеріали"(вартість сировини та матеріалів),"Роботи та послуги" (витрати на роботи та послуги власних допоміжних виробництв),"Інші витрати на утримання необоротних активів" включаються суми, використані на їх утримання безпосередньо в конкретному виробництві.

Поточні витрати підприємства торгівлі - це грошове відбиття витрат живої та уречевленої праці на здійснення поточної торговельно-виробничої діяльності підприємства, що за натурально-речовим складом становлять спожиту частину матеріальних, нематеріальних трудових та фінансових ресурсів. Поточні витрати є одним з результативних показників господарської діяльності підприємств торгівлі, основна мета планування яких - визначення загальної суми витрат, необхідної для забезпечення нормальної роботи та якісного обслуговування споживачів, з урахуванням наявних резервів зниження витрат. Витрати звичайної діяльності в торгівлі планують за такими видами: операційні витрати, фінансові витрати, інші витрати звичайної діяльності.Інформаційною базою є фінансово-економічні показники розвитку підприємства: плановий та фактичний обсяг та структура товарообороту, товарного забезпечення, запасів товарно-матеріальних цінностей, планова середньоспискова чисельність, штатний розпис, прийнята на підприємстві система оплати праці.При плануванні беруть до уваги інформацію про місцезнаходження постачальників, умови постачання товарів, діючі на відповідний період ставки, тарифи, розцінки, норми та інші розрахункові показники, які використовує підприємство для внутрішньогосподарського планування, матеріали аналізу витрат в цілому на підприємстві за окремими елементами та статтями витрат за поточний рік. Обґрунтування плану витрат звичайної діяльності підприємства здійснюють методом прямих техніко-економічних розрахунків за кожною статтею витрат.

36. Охарактеризувати особливості планування витрат на підприємствах різних галузей народного господарства.Планування собівартості будівельно-монтажних робіт. В сільськогосподарських підприємствах витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами: а) матеріальні витрати; б) витрати на оплату праці; в) відрахування на соціальні заходи; г) амортизація; д) інші операційні витрати. Примірний перелік статей витрат:"Витрати на оплату праці"(основна і додаткова оплата праці),"Насіння та посадковий матеріал"(вартість насіння та посадкового матеріалу), "Паливо і мастильні матеріали"(комплексна ціна палива),“Добрива”(витрати на внесені в грунт під сільськогосподарські культури),"Сировина та матеріали"(вартість сировини та матеріалів),"Роботи та послуги" (витрати на роботи та послуги власних допоміжних виробництв),"Інші витрати на утримання необоротних активів" включаються суми, використані на їх утримання безпосередньо в конкретному виробництві.

Собівартість будівельно-монтажних робіт може бути:

 плановою, яка включає витрати на виконання будівельно-монтажних робіт, що визначаються на підставі техніко-економічних розрахунків з використанням економічно обґрунтованих норм і нормативів витрат на виконання будівельно-монтажних робіт;  фактично ю, яка включає фактичні витрати будівельної організації на виконання будівельно-монтажних робіт, що визначаються відповідно до Положень бухгалтерського обліку та цих Методичних рекомендацій. Планування та бухгалтерський облік витрат, що включаються до собівартості будівельно-монтажних робіт, здійснюється за об'єктами витрат: окремі види будівельно-монтажних робіт; об'єкт будівництва; будівельний контракт.

Метою планування є: визначення витрат, необхідних для виконання будівельно-монтажних робіт у встановлені терміни;організація внутрішньогосподарського розрахунку та управлінського обліку у структурних підрозділах будівельної організації; визначення ціни, за якою будівельна організація спроможна збудувати об'єкт, щодо якого провадяться торги. Порядок і методи встановлюють будівельні організації самостійно, виходячи з умов та особливостей їх виробничої діяльності.Планова виробнича собівартість окремих об'єктів будівництва та видів будівельно-монтажних робіт може розраховуватись на основі техніко-економічних обґрунтувань та визначатися за статтями калькулювання витрат або за елементами витрат. Вихідними даними для таких розрахунків є: програма робіт будівельної організації, проектно-кошторисна документація об'єктів, що споруджуються; фізичні обсяги видів робіт; виробничі норми витрат на одиницю виміру відповідних видів робіт.

Витрати на виконання будівельно-монтажних робіт за статтею калькулювання "Прямі матеріальні витрати" визначаються виходячи з фізичних обсягів робіт, передбачених у проектно-кошторисній документації, виробничих норм витрачання матеріальних ресурсів та цін постачальників на матеріальні ресурси. Загальновиробничі витрати визначаються на плановий період у цілому для будівельної організації на підставі кошторисів цих витрат.

30. Охарактеризувати особливості планування витрат на підприємствах різних галузей народного господарства.

Планування собівартості продукції сільськогосподарських п-ств. В сільськогосподарських підприємствах витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами: а) матеріальні витрати; б) витрати на оплату праці; в) відрахування на соціальні заходи; г) амортизація; д) інші операційні витрати. Примірний перелік статей витрат:"Витрати на оплату праці"(основна і додаткова оплата праці),"Насіння та посадковий матеріал"(вартість насіння та посадкового матеріалу), "Паливо і мастильні матеріали"(комплексна ціна палива),“Добрива”(витрати на внесені в грунт під сільськогосподарські культури),"Сировина та матеріали"(вартість сировини та матеріалів),"Роботи та послуги" (витрати на роботи та послуги власних допоміжних виробництв),"Інші витрати на утримання необоротних активів" включаються суми, використані на їх утримання безпосередньо в конкретному виробництві.