Теоретики, що дотримуються мікросоціального підходу, прагнуть скоріше не до того, щоб пояснити невиграшний соціальний стан жінок, а щоб зрозуміти гендер у рамках сприйняття суспільства як сукупності взаємодіючих людей. Їх цікавить, як проявляються в процесі взаємодії гендерні характеристики і яким образом цей процес викликає їх. Дві головні мікросоціальні теорії гендера - символічний интеракционизм (Cahіll, 1980; Deegan & Hіll, 1987; Goffman, 1979) і этнометодология (Feііstermaker, Berk, 1985; Fenstermaker, West, & Zіmmerman, 1991; West & Fenstermaker, 1993; West & Zіmmerman, 1987).
Гендерна теорія, обумовлена рамками символічного інтеракціонізма, виходить із властивому йому загального положення: "Гендерна ідентичність, подібно іншим її соціальним видам, виникає в процесі соціальної взаємодії й пов’язана із самостью індивіда границі, що перевершує, однієї ситуації, і повинна постійно підтверджуватися в різних ситуаціях взаємодії... оскільки самость - це предмет постійної емпіричної перевірки" (Cahіll, 1980, р. 123). Символічний інтеракціонизм відкидає ідею Фрейда про те, що ключовим у становленні гендерної ідентичності ознакою є ототожнення дитини з одним з батьком, підлога якого тотожний його підлоги. Прихильники символічного інтеракціонизма затверджують: дитина, опановуючи мовою, довідається, що він цілком виразно ототожнюється із представниками того або іншої підлоги й вчиться ідентифікувати себе як "хлопчика" або "дівчинку", а отже, ототожнювати себе з "ненькою" або "папочкой". У своїх роботах прихильники даного наукового напрямку пояснюють, як у різних ситуаціях зберігається індивідами гендерна самость. Головним персонажем таких наукових описів стає обізнаний індивід, що має ряд ідей і понять, які висловлюються в його внутрішніх монологах і в розмовах з ким-небудь, що чітко визначають, що значить бути чоловіком або жінкою. Індивід у тієї або іншій ситуації реалізує свою самость, яка гендерно зазначена, і діє згідно з таким самовизначенням, яке, щоправда, може піддатися змінам у процесі взаємодії, залишаючись разом з тим сховищем гендерного компонента, що виявляється в поведінці людини від ситуації до ситуації.
Послідовники етнометодології сумніваються в стійкості гендерної ідентичності, вивчаючи, "як здійснюється гендер". Отже, він сприймається в якості ", що виконується" акторами в різних ситуаціях. Учені такого плану відштовхуються від висунутого Ціммерманом (Zіmmerman, 1978, р. 11) положення про те, що "властивості соціального життя, що представляються об’єктивними, реальними й перевищуючими рамки однієї конкретної ситуації, насправді обумовлені здійсненням локальних процесів". Прихильники етнометодології проводять відмінність між статтю (біологічне визначення людини як чоловіка або жінки), категорією статті (соціальне визначення людину як чоловіка або жінки) і гендером (поведінка, що задовольняє соціальним очікуванням, пропонованим до чоловікам або жінкам). Це має найважливіше теоретичне значення. У тому випадку, коли упор, зроблений на засвоєнні індивідом чіткої гендерної ідентичності, зводить поняття гендер до такого атрибута, як стать - до невід’ємної частини індивідуальності, аргументом, висунутим прихильниками етнометодології, стає те, що гендер не може бути понят у якості властивого особистості властивості, оскільки він "здобувається" у конкретній ситуації взаємодії. Тому що категорія статті - це постійно властиве особистості якість, таке "знаходження" гендера в соціальних ситуаціях завжди передбачається потенційно можливим. Поділювані людьми вистави про норми, відповідні до поведінки чоловіків або жінок, активізуються ситуативно. У конкретній ситуації люди усвідомлюють "відповідальність" за виконання гендерної ролі, причому ступінь такої відповідальності залежить від того, якою мірою ситуація дозволяє людині поводитися як чоловік або як жінка, даючи можливість іншим людям розпізнати чоловічі або жіночі зразки поведінки. Люди, що належать до різних культур, - у тому числі класовим і расовим - імовірно, порахують поведінка один одного неясним у плані гендерної ідентичності: у цьому випадку те, що робить інша сторона, не зорієнтується як поведінка, властиве представникам чоловічого або жіновий статі. З іншого боку, этнометодологические дослідження виявили, що поділ праці, яка відбувається при веденні домашнього господарства, що видасться непропорційним, розглядається й чоловіками, і жінками, що перебувають у самій цій ситуації, як слушне й рівне. Це відбувається, тому що обидві сторони цілком охоче ухвалюють нормативні вимоги, що стосуються розподіли гендерних ролей у побуті, і відповідають їм’.
Відповідно символічному інтеракціонізму й етнометодології, нормативні концепції гендера реалізуються в границях, обумовлених соціальними інститутами. Гофман (Goffman, 1979) одним з перших відзначив (із цим усе більш погоджуються прихильники символічного інтеракціонізма, піддаючись постмодерністському впливу (Denzіn, 1993)), що такі нормативні концепції не випливають винятковим або переважним образом із процесу взаємодії з іншими людьми. Опосередковані послання - образи, породжувані рекламою, телебаченням, кінофільмами, книгами, журналами - прямо, без впливу процесів людської взаємодії, показують і дорослим, і дітям, як виконується гендерна роль. Ці опосередковані повідомлення пропонують нам те, що Гофман називає "демонстраціями" гендера: "спрощену, перебільшену, стереотипну" інформацію про те, які "конструкти" властиві в даній взаємодії або чоловіку, або жінці. Цей аналіз піднімає питання про причинно-наслідкові зв’язки: чи імітують засоби масової інформації життя або життя наслідує ЗМІ? Мікросоціальний підхід до дослідження гендера успішний у границях заданих парадигм. Однак він залишає без уваги прояв у самих цих парадигмах винятково чоловічих, властивих І еліті упереджень. Цієї проблеми ми торкнемося нижче, розглядаючи феміністську соціологічну теорію.
