Основні теоретичні проблеми

Тема: Сучасна теорія фемінізму

План

Вступ

1.Основні теоретичні проблеми фемінізму

2.Соціологічні теорії гендера: з 60- х рр. по теперішній час

3.Макросоціальні теорії гендера

4.Мікросоціальні теорії гендера

Феміністська теорія - це узагальнена складна система поглядів на соціальне життя й людський досвід, що передбачає в якості відправної крапки пріоритет жінки. Вона сфальцьована на жінці або жінках, причому це виражається в трьох головних аспектах. По-перше, основним "об’єктом" вивчення стає ситуація (або ситуації) і труднощів, з якими зустрічаються жінки в суспільстві. По-друге, ця теорія розглядає жінок у якості найважливіших "суб’єктів", тобто прагне дивитися на світ, виходячи зі специфічно жіночої позиції - ролі жінки в соціальному світі. По-третє, фемінізм як теорія виступає із критикою від імені жінок і діє в їхніх інтересах, прагнучи створити для них кращий світ, а следовательно, відповідно самій цій теорії, - і для всього людства.

Дана вистава відрізняється від більшості соціологічних теорій двома ключовими особливостями. По-перше, це продукт міждисциплінарний, у створенні якого беруть участь не тільки соціологи, але й представники інших областей, наприклад антропології, біології, економіки, історії, права, літератури, філософії, політології, психології й теології. У її створенні беруть участь люди, що добилися популярності як письменники, політичні діячі, активісти рухів у захист кольорових жінок, представники самих різних інтелектуальних суспільств із Європи й країн третього світу. По-друге, соціологи феміністської користі, як і інші теоретики цього напрямку, переслідують подвійну мету - розширити споконвічні параметри своєї області (у цьому випадку - соціології), переглядаючи її з обліком чинених «приверженцами» феміністських напрямків відкриттів; і вбачають критичне розуміння суспільства, щоб зробити світ більш слушним і гуманним. Таке подвійне завдання представляється відмітною рисою будь-якої критично націленої теорії.

Основні теоретичні проблеми

Сучасний фемінізм виріс із гаданого простим питання: а як щодо жінок? Це означає, яке місце в тієї або іншій ситуації займають жінки. Якщо ж вони взагалі відсутні, то чому? Якщо присутність жінок очевидно, то яке їхнє конкретне заняття? Які почуття вони випробовують у цей момент? Що привнесене завдяки ним? Що означає дана ситуація для жінок?

За три десятиліття, з моменту появи цих питань, учені прийшли до певних висновків. Більшість соціальних ситуацій не обходиться без участі жінок. Якщо раптом трапляється навпаки, то причиною тому виявляється не недолік у жінок здатностей або інтересу, а початі кимсь заходу, спрямовані на їхнє витиснення. Там, де присутність жінок помітно, вони виконують ролі, що суттєво відрізняються від тих, що закріплює за ними звична думка (наприклад, покірних дружин і матерів). Будучи дружинами й матерями й виконуючи цілий ряд інших ролей, жінки разом із чоловіками активно формували розглянуті ситуації. Незважаючи на те що жінки проявляють активність у більшості соціальних ситуацій, учені, громадськість і навіть самі діючі в соціальному світі суб’єкти (як жінки, так і чоловіка) як би не зауважують їхньої присутності. Більше того, навіть якщо роль жінок у соціальних ситуаціях виявлялася значимої й вагомої, вона, на відміну від ролі чоловіків, однаково не була пріоритетної, несучи підлеглий характер. Непомітність - лише один показник подібної нерівності.

Другий основний аспект, який хвилює прихильників фемінізму: чому ж тоді всі саме так, як є? Якщо перше питання призиває до опису соціального світу, то цей вимагає його пояснення. Опис і пояснення соціального світу - дві сторони будь-якої соціологічної теорії. Тому спроби, початі послідовниками фемінізму, відповісти на ці питання викликали до життя теорію, що має в соціології універсальну значимість.

Третє питання, яке ставлять усі феміністи, звучить так: яким образом ми можемо змінити й поліпшити соціальний світ, щоб зробити його більш слушним для жінок і для всіх людей? Прихильність ідеям соціальних перетворень в інтересах справедливості є відмітною рисою критичної соціальної теорії. Така позиція характерна для фемінізму, марксизму, неомарксизма й соціальних теорій, властивих племінним і етнічним меншостям, а також постколоніальним суспільствам. Патриція Хилл Коллінз (P. H. Collіns, 1998, p. xіv) підкреслює важливість прихильності ідеї справедливості й бородьбі з несправедливістю: "Критична соціальна теорія являє собою корпус знань... націлених на дозвіл найважливіших питань, що встають перед групами людей, які терплять несправедливість у певних політичних, економічних, соціальних і історичних ситуаціях". Це припускає, що теоретики фемінізму задаються наступним питанням: "До яких наслідків веде подібний спосіб мислення, спрямований на зменшення несправедливості в житті жінок? Як цей спосіб пояснення світу зможе поліпшити життя усіх жінок?" (Henessy & Іngraham, 1997, p. 5).

За більш ніж тридцятирічний період коло феміністів, що досліджують ці питання, постійно розширювався, включаючи усе більше людей з різних сфер, як у Сполучених Штатах, так і в усьому іншому світі. Це привело до того, що акцент у значній мірі був зроблений на "кваліфікаційному" питанні, що визначає нині теоретичні вишукування феміністів: які відмінності серед жінок? Ми називаємо це питання "кваліфікаційним", оскільки відповідь на нього веде до головного визнання, що непомітність, нерівність і відмінність від ролей, виконуваних чоловіками (загалом, усі, чому звичайно характеризується життя жінок), обумовлені соціальним станом жінки - тобто расою й класом, до яких вона належить, віком, прихильностями, родиний станом, релігійними віруваннями, етнічною приналежністю й місцем проживання.

Наскільки універсальна є теорія фемінізму? Видалося б, оскільки розглянуті нею питання пов’язані зі становищем жінок, теорія не може бути загальної, вона виявиться обмеженої по масштабу, аналогічно соціологічних теоріях девіантної поведінки або процесів, властивих малим групам. Однак насправді основні питання, якими цікавляться прихильники фемінізму, привели до створення теорії соціальному життя, універсальної по своїй застосовності. Підходящими паралелями до неї будутся не теорії малих груп або девіантної поведінки, що припускають, що соціологи відволікаються від "цілісної картини", приділяючи увагу її деталям. Підходящим виявляється одне із гносеологічних досягнень Маркса. Його теорія допомогла вченим, що займаються соціальними науками, з’ясувати, що знання людей про суспільство, що вважалося абсолютним і універсальним описом реальності, є, по суті, тільки відбиттям досвіду тих, хто економічно й політично управляє соціальним світом. Марксистська теорія переконливо показує, що на світ можна дивитися, виходячи з переваги робітників, які, будучи політично й економічно підлеглими, є невід’ємними творцями нашого світу. Ця вистава допомогла виявити відносність знань правлячого класу й, завдяки можливості зіставлення цього знання з тим, що відкривається, якщо взяти до уваги точку зору робітників, підвищило нашу здатність аналізувати соціальну реальність. Через сто років після смерті Маркса стає ясним зміст цього відкриття.

Основні теоретичні питання, що хвилюють прихильників фемінізму, східним образом привели до революційного перевороту в нашому розумінні світу. Вони підвели до розуміння того, що знання про світ, яке ми ухвалювали за універсальне й абсолютне, насправді всього лише продукт частини суспільства владою, що розташовує, його " панів" - чоловіків. Але це знання відносно, якщо заново подивитися на світ, враховуючи перевага дотепер непомітного, невизнаного "дна" - жінок, які, виконуючи ролі підлеглого, або "обслуговуючого" плану, але, що є в той же час необхідними, сприяли підтримці й відтворенню суспільства, у якому ми живемо. Це знову піднімає питання про все, що, як нам видалося, відомо про суспільство. Дане відкриття й пов’язані з ним висновки визначають значимість сучасної теорії фемінізму в соціологічній теорії. Радикальний виклик, який кидає фемінізм загальноприйнятим системам знання, протиставляючи їх розумінню реальності, що припускає в центрі точку зору жінки, не тільки затверджує відносність знання, що ствердилося, але також "деконструирует" його. Заявити, що знання "деконструировано", - значить сказати, що ми виявляємо за виставою знання як авторитетного, єдиного й природнього якусь сокрытость, - а саме: відкриваємо, що така вистава є конструкцією, що спочиває на соціальних, відноси- тельных і владних улаштуваннях. Фемінізм руйнує системи загальноприйнятого знання, виявляючи їх "чоловічу" обумовленість, а також гендерну політикові, створювану й формовану ними. Однак і сам фемінізм, особливо в останнє десятиліття, став суб’єктом відносності й випробував на собі деконструктивістський вплив, який породжується усередині його власних теоретичних границь. Перший і найбільш сильний тиск виявляють жінки, що перебувають в опозиції до білих, до людей із привілейованих класів, до багатьом відомим феміністкам гетеросексуальной орієнтації. Тобто воно виходить від кольорових жінок, жінок з постколоніальних суспільств, жінок, що належать до робітничого класу, лесбіянок. Вони атакують із "маргінальної" (Hooks, 1984) позиції. Це демонструє, що рівною мірою багато жінок, що займають різне положення, і систем знань, що виходять із пріоритету жіночої позиції, які протистоять як розповсюдженому "чоловічому" знанню, так і будь-яким феміністським домаганням на гегемонію єдиної жіночої точки зору. Друге деконструктивістський вплив на фемінізм виявляє постмодерністська література, що піднімає питання про гендере як недиференційованому концепті й про самоідентичність індивіда як стійкому ядрі свідомості й особистості, відштовхуючись від якого осягаються гендер і світ. Ці аспекти впливають, головним чином, на феміністську эпистемологию - систему її домагань на істину; більш ґрунтовно вони будуть розглянуті нижче.