Глобалізація — багатовимірний, нелинийний процес, який справляє неоднозначний, різноспрямований і суперечливий вплив на сучасний світо господарський розвиток, економічну безпеку держав та розподіл між ними економічних вигід і загроз, що виникають.
Однією з суперечностей глобалізації стала неспроможність держав регулювати економіку на національному рівні за відриву від світових господарських процесів і стану міжнародної кон’юнктури, оскільки: суперництво країн за прилив іноземних інвестицій унеможливило використання таких традиційних інструментів макроекономічного регулювання, як експортні субсидії, курс національної валюти, митні тарифи, ставка рефінансування центрального банку тощо;
- зростання внутрішньо фірмових трансакцій ускладнило реалізацію економічної і податкової політики;
- послабився зв'язок глобального ринку, що зростає, з географічною територією;
- мобільність капіталу зменшила ефективність трудового законодавства, підірвала можливості реалізації соціальних програм і цілей соціального добробуту;
- все більша частина національного багатства (інтелектуальні ресурси, знання, науково-технічний потенціал) почала функціонувати поза державним контролем тощо.
Вимоги глобалізації справляють суперечливий вплив на трансформаційний потенціал перехідних економічних систем, які функціонують за несприятливих умов зростання нестійкості світо господарської системи та прискореного входження до структур уже сформованих економічних зв’язків. Пошуково-експериментальний характер економічних та інституційних трансформацій країн доповнюється:
- випереджальною зовнішньоекономічною лібералізацією, яка створює переважно зовнішній, а не внутрішній тиск на національних товаровиробників, ускладнюючи можливості їх пристосування до конкурентного середовища;
- прискореною лібералізацією валютно-фінансової сфери, що формує передумови для переведення капіталу з проблемного реального сектору в більш гнучкий сектор валютних операцій, операцій з цінними паперами тощо;
- скороченням можливостей національних урядів щодо регулювання торгівлі, конкурентних відносин, реалізації податкової політики, досягнення цілей суспільного добробуту;
- підривом національної самодостатності економічного розвитку, зростання зовнішніх і внутрішніх ризиків трансформаційних економік, пов’язаних із їх перетворенням на меншовартісний придаток розвиненого світу;
- зростанням домінуванням ТНК та відпливом продуктивних ресурсів, що позбавляє національні економіки важливих джерел саморозвитку, викликаючи структурне спрощення їхніх народногосподарських комплексів.
Тому слід чітко усвідомлювати, що глобалізація — це об’єктивний та суперечливий процес. Крім того неоліберальна модель глобалізації, яка домінує в сучасному світі, є лише однією з можливих альтернатив багатовекторного процесу глобальної трансформації світової економіки.
На думку відомого американського дослідника І. Валлерстайна, сучасна світова економіка була і залишається капіталістичною світ-економікою: її основною рушійною силою є нескінченне нагромадження капіталу; її межі утворює поділ праці, який охопив земну кулю, починаючи з середини ХІХ ст.; суверенні держави виникли у рамках цих меж; вони об’єднанні у міждержавну систему; нагромадження капіталу відбувається у межах частково вільного світового ринку; різна потужність держав викликає нерівномірний розподіл світового прибутку, забезпечуючи постійне його переміщення від периферії до центру; капіталістична економіка має періодичні цикли розширення і скорочення, викликані монополізацією економічного життя.
Обмежена рамками капіталістичної світ-системи, неоліберальна глобалізація «має свій власний набір економічних правил, що базується на відкритті, дерегуляції та приватизації національних економік з метою зміцнення їхньої конкурентоспроможності та збільшення привабливості для іноземного капіталу», що означає «поширення капіталізму вільного ринку на практично всі країни світу» (Фридмен 5, с.605 Базилевич). Її ідеологічною основою є логіка «ортодоксального ринкового фундамементалізму» (6), пов’язана з утвердження суто ринкових мотивів і принципів поведінки у всіх сферах суспільного життя та відторгнення фундаментальних морально-етичних, духовних цінностей, нагромаджених людством у процесі свого історичного розвитку: справедливості, солідарної злагоди, безпеки, добробуту майбутніх поколінь.
Отже можна виокремити такі характерні ознаки неоліберальної моделі глобалізації.
1.Стихійний характер здійснення та спрямованості на реалізацію короткострокових інтересів індустріально розвинених країн, загальний виграш яких від високого рівня відкритості національних економік поки що перевищує їхні втрати.
2.Поглиблення нерівномірності розвитку та посилення диспропорцій світової економіки, розширення експансії транснаціонального капіталу, нарощування монополістичних позицій розвинених країн на глобальних ринках товарів, послуг, капіталів.
3. Ігнорування соціально-економічної, культурної, історичної специфіки розвитку національних економік, їх системна вестернізація, форсована гомогенізація на жорсткий монетаристській основі механізмів їх господарського регулювання, нав’язування менш розвиненим країнам моделі уніфікованого наздогоняючего розвитку,зорієнтованого на використання коштів, досвіду та технологій, що знаходять із-за кордону.
4. Обмеження національного суверенітету та посилення диктату впливових міжнародних фінансових інститутів, послаблення ролі держави у сфері регулювання національних економік, соціального захисту населення, деградація природного середовища на догоду ринковий наживі, загострення глобальних проблем.
5. Пріоритет ідеології ринкового фундаменталізму, що породжує загрозу збіднення людства, втрати національної ідентичності, стандартизації та уніфікації національних культур, традицій, звичаїв,поширення масової культури, споживацького ставлення до природи, національної та релігійної нетерпимості тощо.
Критикуючи неоліберальну модель глобалізації, зарубіжні та вітчизняні дослідники звертають увагу на комплекс притаманних їх суперечностей, зокрема:
- між об’єктивним процесом інтеграції різних країн, народів в єдину систему і прагненням окремих кіл світової еліти встановити свою гегемонію над планетою;
- між інтересами ядра та інтересами периферії;
- між становленням єдиного економічного простору та виникнення потужних регіональних блоків;
- між об’єктивною тенденцією до збільшення обсягів виробництва, зростання продуктивності праці та тенденцією до поглиблення поляризації доходів і споживання;
- між зростанням ефективності світової економіки та падінням життєвого рівня значної частини населення планети;
- між ефективністю вільного переміщення капіталів і руйнівною спекулятивною діяльністю світової фінансової еліти;
- між фінансовим капіталом і віртуальним сектором та промисловим капіталом і реальним сектором глобальної економіки;
- між культурним урізноманітненням і культурним нівелюванням за стандартами поп-культури, встановленням єдиної шкали цінностей, зорієнтованої на гроші та наживу;
- між потребою у стабільності та поширенням локальних осередків нестабільності, міжнародної злочинності та тероризму;
- між об’єктивною необхідністю формування глобальної планетарної спільноти як єдності різноманітних цивілізацій та фактичним утвердженням однополюсного світу, в якому домінує західна цивілізація. (9, с. 608 базел)
Таким чином, на сьогодні глобальна трансформація світового господарства привела людство до розгалуження шляхів по подальшого розвитку. Це актуалізує проблему пошуку нової парадигми міжнародних відносин та співробітництва, заснованої на філософському осмисленні економічної глобалізації у загально цивілізаційному контексті.
Усвідомлення складної будови сучасного світу та довгострокових стратегічних інтересів людства, пов’язаних відродженням провідної ролі соціокультурного фактора світогосподарського розвитку, покликали до життя концепції «синергетичної», «моральної», «соціально-ринкової», «керованої» глобалізації, «глобалізації з людським обличчям», за якої пріоритетними стають і майбутніх поколінь. Характерними ознаками нової моделі глобалізації є:
- відновлення рівноваги між ринковими та поза ринковими регуляторами у світовому масштабі;
- гуманізація та орієнтація на загальнолюдські цінності, дотримання громадських прав і свобод, визначення культурної самобутності всіх народів світу;
- розвиток діалогу та партнерства цивілізацій, проголошення взаємодії та співпраці універсальними формами людських відносин, перевага економіки над політикою;
- забезпечення балансу інтересів та рівності можливостей для всіх країн, визнання специфічних потреб розвитку;
- демократизація діяльності міжнародних організацій, формування ефективного механізму координації дій національних держав;
- усунення практики подвійних стандартів у відносинах між країнами, ліквідація штучних бар’єрів для поширення знань та інформації, розширення доступу до нових ідей, науково-технічних досягнень з метою зростання добробуту та якості життя населення всіх країн;
- забезпечення більшої інформованості суспільства щодо проблем глобалізації, залучення незалежних громадських і наукових організацій до розробки та прийняття господарських рішень на всіх рівнях влади;
- екологічна та соціальна спрямованість економічного розвитку, гармонійне відтворення людини, соціальних відносин, здорового довкілля;
- формування багатополярного світу, співпраця національних держав та міжнародних організацій у вирішення глобальних проблем.
Отже, йдеться насамперед про перетворення глобалізації зі стихійного в інституційно оформлений та свідомо спрямований процес.
Міжнародна спільнота, насамперед, ООН ставить завдання: змінити ці олову спрямованість сучасної глобалізації на основі загально цивілізаційних ціннісних орієнтирів:
- відповідності інтересів усіх народів, поваги до національної та культурної самобутності, забезпечення «гідної занятості» та гендерної рівності;
- демократичної та ефективної держави, здатної інтегруватись у світову економіку та забезпечити національну безпеку;
- чесних правил, що забезпечують реальну рівність можливостей і доступу до ринку всіх країн, визнання специфічних потреб їх розвитку;
- солідарності, надання допомоги державам, окремим верстами глобалізації;
- поглиблення партнерів між усіма учасниками процесу глобалізації, зростання ефективності діяльності закладів ООН (12, с.611баз).
3. Сутність глобальних проблем та причини виникнення
Процес формування світового господарства окрім позитивних має й негативні соціально-економічні наслідки, загострюється ряд проблем, які безпосередньо зачіпають інтереси всього людства. Від їх своєчасного розв’язання залежить існування планетарної цивілізації. Поняття «глобальні проблеми» походять від французького слова «global», що означає всезагальний, той, що охоплює всю земну кулю. До таких проблем належать:
- необхідність ефективної та комплексної охорони навколишнього середовища;
- забезпечення людства продовольством, сировиною, енергією;
- демографічна проблема;
- ліквідація відсталості та подолання бідності багатьох країн світу, що розвиваються;
- раціональне використання глибин Світового океану та мірне освоєння космічного простору;
- відвернення світової ядерної війни та забезпечення стабільного миру;
- проблема боротьби з епідеміями й тяжкими захворюваннями;
- проблема розвитку самої людини, перспективи її гідного майбутнього.
Найзагальнішою причиною загострення глобальних проблем, яка характеризує технологічний спосіб виробництва, є швидке зростання народонаселення в останні десятиріччя, або демографічний вибух, який характеризується нерівномірністю зростання населення в різних країнах та регіонах. Так, на початку нашої ери на всій планеті проживало 200 млн. осіб. Приблизно через 18 століть, а точніше у 1830 р., населення планети становило 1 млрд. такої кількості населення досягло приблизно за 1 млн. років існування людської цивілізації. Зростання його чисельності до 2 млрд. досягнуто через 120 років, а третій мільярд — через 32 роки (1960). Через 15 років (у березні 1976 р.) кількість населення Землі становила 4 млрд. осіб, п’ятий мільярд було досягнуто на початку 1989 р., тобто менш ніж за 13 років, шостий мільярд за 11 років (у 2000р.), а до кінця 2100 р. чисельність населення за прогнозами стабілізується на рівні 12-13 млрд.
Згідно з даними відомого французького науковця Жака – Іва Кусто, у 1991 р. з 5,6 млрд. жителів планети лише 500 млн. осіб жили добре, 1,7 млрд. не мали нормальної питної води, 900 млн. жили у безпросвітних злиднях. За даними ООН, у 1998 р. із 4,4 млрд. жителів країн, що розвиваються, 60 % позбавлені основних санітарних зручностей і майже третина — чистої води, 20 % — сучасного медичного обслуговування, тільки ж не відвідують школу з 5-го класу і позбавлені достатнього калорійного харчування. В наступні роки ситуація істотно не змінилася.
Щоб прогодувати, одягнути, забезпечити житлом невпинно зростаючу кількість населення, необхідно постійно нарощувати виробництво промислової та сільськогосподарської продукції, збільшувати обсяг ви добудування корисних копалин тощо. Внаслідок цього поступово вичерпуються природні ресурси, підвищується температура на Землі, забруднюється навколишнє середовище та ін.. Демографічний вибух спричиняє загострення таких глобальних проблем, як продовольча, екологічна, сировинна, енергетична. Глобальні проблеми загострюють такі найважливіші чинники речового змісту:
1.Низький рівень впровадження ресурсо-та енергозаощаджуючих, екологічно чистих технологій. Внаслідок цього із загального обсягу природної речовини, що залучається у процес виробництва, форми кінцевого продукту набуває лише 1,5 %, а надр планети щорічно добувають майже 100 млрд. т руди, корисних копалин і будівельних матеріалів (по 25 т на кожного жителя).
Застосування недосконалих технологій, зокрема спалювання нафта, вугілля і природного газу, призвело до того, що у 19990 р. в атмосферу було викинуто 6 млрд. т СО2 промислового походження. Вміст вуглекислого газу в повітрі щорічно зростає на 0,5 %, а за останні 150 років він зріс на 25 %, причому на 12 % — за останні 30 років. Найбільшої шкоди завдають теплові електростанції, які працюють на вугіллі. Вони оновлять 75 % усіх ТЕЦ і на них припадає третина всіх викидів СО2. У пило-газових викидах міститься понад 1400 шкідливих для людини речовин.
Наслідок цього є збільшення концентрації в повітрі вуглекислого газу і зменшення — кисню. Вміст двоокису вуглецю в атмосфері зростає, тому температура земної поверхні за останні 100 років підвищилася на 0,6 %. Внаслідок цього підвищився рівень Світового океану на 10 %, а швидкість наступу океану на сушу постійно зростає і становить 1,1 см за 10 років.
2.Швидка урбанізація населення, зростання гігантських мегаполісів. Це супроводжується скороченням сільськогосподарських угідь, лісів, бурхливою автомобілізацією. Загалом, на 0,3 % території планети сконцентровано 40 % всього населення. Нині існують десятки міст, кількість мешканців яких перевищує 10 млн. У майбутньому чисельність цих міст та їхніх мешканців зростатиме. У містах зосереджена величина кількість легкових автомобілів. Нині у світі їх налічується майже 700 млн. За останні 30-40 років забруднення оточуючого середовища вихлопними газами зростало утричі.
3. Варварське становлення людини до природи. Воно виявляється в вирубанні лісів, знищенні природних річок, створенні штучних водоймищ, забрудненні шкідливими речовинами прісної води.
З початку ХХ ст.. споживання прісної води зросло більше як у 7 разів, досягнувши на початку 90-х років майже 300 кубометрів. У найближчі 30 років споживання води зросте в 1,5 — 2 рази. Водночас, за даними Всесвітньо організації охорони здоров’я, майже 80 % усіх випадків захворювань пов’язані із споживанням неякісної води. Чверть людства відчуває її нестачу.
Хижацьке ставлення людей до природи виявляється також у втраті величезних масивів землі. За останні 100 років людство втратило 200 млн. км2 землі, а нині щорічно губить майже 6—7 млн. га найродючіших земель.
Крім загальних причин загострення глобальних проблем, існує чимало конкретних щодо конкретної проблеми. Скажімо, продовольчу проблему, крім названих проблем, поглиблює також поширення пустель. Так, 53 % території Африки і 34 % — Азії зазнають «наступу» пустелі. Значних збитків сільського господарству завдають пилові бурі, засолювання ґрунтів та ін.. Забруднення Світового океану посилюють морські катастрофи, під час яких у воду витікають мільйони тонн нафти тощо.
4. Загальними причинами загострення більшості глобальних проблем з погляду суспільної форми є, з одного боку, відносини капіталістичної власності, насамперед хижацьке ставлення монополій до природних ресурсів, навколишнього середовища, лісів, водних ресурсів, Світового океану тощо.
Відносини капіталістичної власності, реакційна політика окремих держав були основними причинами зростання не лише мілітаризації економіки, а й міжнародної напруженості, політики «холодної війни», постійних війн у різних регіонах нашої планети. Так, після Другої світової війни у 133 конфліктах загинуло понад 20 млн. осіб.
Нині на військові цілі у світі щорічно витрачається понад 900 млрд. дол., водночас на ліквідацію неписьменності дорослих у світі потрібно менше, ніж денні витрати на військові цілі.
Сутність глобальних проблем. Глобальні проблеми — комплекс зв’язків і відносин між державами та соціальними системами, суспільством і природою в загальнопланетарному масштабі, які зачіпають життєві інтереси народів усіх країн і можуть бути розв’язані внаслідок їх взаємодії.
Загострення глобальних проблем вимагає мобілізації всіх зусиль людства для їх вирішення.
