Визначення синильної кислоти

Виділяють синильну кислоту методом відгону водяною парою. Потім беруть 2- 4 мл дистиляту, додають 10% розчин гідроокису натрію до одержання лужної реакції (1-2 краплі), вносять по 3 краплі свіжоприготовлених 5% розчинів сульфату закисного заліза (FeS0₄) та хлориду окисного заліза (FeCI₂), ретельно змішують і підкислюють соляною кислотою (1:3, 4-6 крапель). Залежно від концентрації синильної кислоти з'являється синій осад або рідина забарвлюється в синій (синьо-зелений) колір При незначних концентраціях синильної кислоти забарвлення може з'явитись через 24-48 годин [10].

 

 

Лікування тварин.

Лікування тварин при отруєнні фотосенсибілізуючими рослинами направлене на попередження розвитку токсикозу, так як у важких випадках отруєння лікувальна допомога малоефективна. В легких випадках для повного одужання достатньою є зміна пасовища і виключення із раціону кормів, що спричиняють захворювання тварин. При неможливості повної відмови від випасання, наприклад на пасовищах конюшини, чи виключення токсичних кормів із раціону слід обмежити їх споживання [13].

Тварин обов'язково переміщують у затемнене, прохолодне приміщення, під навіс або до лісу. Випасати хворих тварин слід лише вночі чи у похмуру погоду. Краще їм згодовувати корми, що легко засвоюються, є м'якими, подрібненими, також можна випоювати молоком. Тварин забезпечують лише високоякісною водою, до якої додають соляну кислоту (1 столова ложка на відро води).

Ефективність лікування будь-якої тварини залежить від компетентності і послідовності дій лікаря ветеринарної медицини. Так при отруєні тварин слід:

• Припинити надходження отруйної речовини до організму

• Видалити з організму тварини отруту, для цього промивають шлунок, задають блювотні і проносні, сечогінні препарати

• Інактивувати отруту у шлунково-кишковому тракті; призначають в'яжучі, абсорбуючі препарати.

• Зменшити концентрацію отруйної речовини в організмі; дають велику кількість води, проводять кровопускання із заміною крові кровозамінниками

• Зменшити всмоктування отрути з ентерогепатобіліарного циклу

• Послабити токсичну дію шляхом використання специфічних і неспецифічних антидотів.

• Застосовувати симптоматичне лікування.

При отруєнні рослинами, що сенсибілізують тварин до дії сонячного проміння, як в’яжучі засоби всередину застосовують танін, відвари кори дуба, кореневище і корінь родовика, листя шавлії.

Для детоксикації і активації захисних властивостей організму доцільним є застосування: чистого кофеїну всередину 1,0-2,0; кофеїну-бензоату натрію всередину 1,0-2,0 або підшкірно 0,5 -2,0; 40%-вого розчину глюкози внутрішньовенно 6,0-30,0; гідролізину підшкірно або інших замінників крові (амінопептид, гемодез, калінат, поліглюкін, гемовініл, 5%-й розчин глюкози).

При отруєнні конюшиною призначають антидотні препарати - амілнітрит 1 мл наносять на слизову оболонку носа під час вдиху; 1%-й розчин азотнокислого натрію - внутрішньовенно; 1%-й розчин метиленового синього на 25%-вому розчині глюкози внутрішньовенно («Хромосмон»); 30%-й розчин тіосульфату натрію внутрішньовенно.

Додатково для відновленння життєвих функцій печінки можна призначити холосас у дозі 10-12 мл 2 рази на день і настій квітів безсмертника у дозі 15-20 мл – 3 рази на день на ягня.

Носову, ротову порожнину і уражені ділянки шкіри зрошують 0,5%-вим розчином перманганату калію, 1%-вим розчином таніну, алюмокалієвими галунами, натрію гідрокарбонатом [13].

При гострому здутті шлунка роблять прокол рубця.

Застосовують такі проносні як рослинні олії: касторову олію (50-150мл вівцям), рицинову олію, олію з насіння льону, конопляну олію, соняшникову олію.

На екзематозно уражені ділянки шкіри накладають компреси з холодної води чи буровської рідини (оцтовокислий свинець — 20,0, алюмокалієвий галун — 10,0, вода переварена — 1000,0), обмивають вапняною водою, пізніше наносячи риб'ячий жир, іхтіолову, пеніцилінову, 10%-ву карболову, дерматолову, цинкову мазі.

При гнійних процесах з екзематозним ураженням ділянок шкіри внутрішньом’язово ін'єктують пеніцилінові антибіотики - бензилпеніциліну новокаїнову сіль у дозі 4-10 ОД/кг, 2 рази на добу протягом 3-4 днів, біцилін 10-20 ОД/кг - двічі з інтервалом 5-6 діб.

 

Вівці (50 кг)

Rp.: Capsulae Olei Ricini gelatinosae 15,0

D. S. Всередину на один прийом

#

 

Свині (60 кг)

Rp.: Solutionis Glucosi 5% - 100,0

D.S.: Внутрішньовенно на один прийом

#

 

Вівці (40 кг)

Rp.: Cholosas 150,0

D.S.: по 10-12 мл 2 рази на день

#

Коню (500 кг)

R.p.: Unguentum Zinci 10% - 50,0

D.S.: наносити тонким шаром на уражені ділянки шкіри 1-2 рази на день

#

Корові (500 кг)

Rp.: Solulionis «Chromosmonum» - 50 ml

D.t. d. N 10 in ampulIis

S. Внутрішньовенно 500 мл на 1 ін'єкцію

#

Вівці (45 кг)

Rp.: Oleі ricini 100 ml

D.S.: внутрішньо по 50 мл

#

Корові (500 кг)

Rp.: Corticis Querci 50,0

Aquae destilate 500 ml

M.f. decoctum

D.S.: внутрішньо на один прийом

 

Профілактика отруєння.

В цілях попередження можливості виникнення отруєння овець і кіз слід враховувати ботанічний склад пасовища, кількість рослин фотосенсибілізаторів, що на них ростуть, стадію розвитку рослин, масть, вік, погодні умови. В сонячні дні при високій температурі не допускають випасання овець і кіз альбіносів і тварин із п'ятнисто пігментованою шкірою, особливо молодняк, на тих ділянках де багато рослин, що сприяють сенсибілізації тварин до дії сонячного проміння. Рослини фотосенсибілізатори найнебезпечніші для тварин у період цвітіння і утворення плодів. Випас таких овець і кіз на таких ділянках допускається у похмурі дні, зранку і ввечері. Перед вигоном тварин на пасовище, де ростуть гречка, звіробій, просо, конюшина, якірці сланкі, сухоребрик високий, жовтозілля звичайне, тварин необхідно спочатку підкормить і випасати на початку сезону не тривалий час. Солому, м’якуну гречки і проса можна згодовувати після запарювання гарячою водою у невеликих кількостях у суміші з іншими кормами при утримані тварин у приміщеннях захищених від світла. При відсутності, приміщень шерсть непігментованих ділянок шкіри рекомендують обробити розчином калію перманганату, мазями із соснового попелу, відваром листя грецького горіха і іншими фарбниками, що викликають потемніння шерсті. Для попередження отруєння тварин рослинами фотосенсибілізаторами важливим є систематичне знищення отруйних рослин на полях, пасовищах, луках. Знищення отруйних рослин слід проводити у трьох напрямках: проведення профілактичних заходів, створення сприятливих умов для розвитку цінних рослин, безпосереднє знищення рослин. Знищення рослин можливо провести двома способами - хімічним і біологічним. Хімічний спосіб передбачає застосування гербіцидів - бутиловий і інші ефіри, амінні солі, натрієва сіль феноксиоцтових кислот. Біологічний метод передбачає застосування живих організмів. Наприклад для знищення звіробою використовують комах роду Chrysomela [6].

 

 

Висновок

Явище фотосенсибілізації є досить поширеним. Особливо зросли випадки захворювань тварин із зміною кліматичної ситуації. Отруєння фотосенсибілізуючими рослинами, як і будь-яке інше отруєння, завдає значної шкоди організму тварин. Токсини вражають печінку, серце, легені, головний мозок, порушують відтворювальну здатність, крім того уражається шкіра, виникають дерматити, пошкоджені ділянки болючі, тварини їх розчухують ще більше травмуючи. За такого стану знижується продуктивність тварин, погіршується якість їх продукції. Завданням кожного лікаря ветеринарної медицини є збереження життя і здоров'я тварин, тому лікар зобов'язаний знати причини, механізм виникнення явища фотосенсибілізації. Лікар має чітко знати і розрізняти рослини, що є причиною виникнення захворювання. Він має усвідомлювати свою мету і послідовність дій під час лікування, знати які препарати використовувати. Лікарю ветеринарної медицини слід пам'ятати і впроваджувати в життя заходи профілактики захворювання. Рослини, що спричиняють сенсибілізацію тварин до дії сонячного проміння, є досить поширеними, вони часто зустрічаються на пасовищах, луках. Вміння виявити їх у травостої і попередити споживання зберігає здоров'я тварин, тим самим забезпечуючи добробут господарства. У практиці лікаря важливе значення має своєчасність виявлення захворювання. Взаємопраця з працівниками господарства є ключовим моментом у цьому. Зважаючи на це лікарю необхідно налагодити відносини з персоналом, поставити спільну мету. Написання даної роботи змусило мене розглянути багато сторін діяльності лікаря ветеринарної медицини, дало можливість ближче ознайомитись з даною темою. Я вважаю, що надалі це дасть мені можливість якісно виконувати обов'язки лікаря ветеринарної медицини.