Закон єдності системи соціального управління

Система — це сукупність взаємодіючих елементів, які становлять цілісне утворення, що має нові властивості, які відсутні в її елементів [8]. Будь-яка система є сукупністю елементів. Елемент завжди є струк-туроутворюючою частиною системи (наприклад, підприємство — елемент корпорації як системи; разом з тим підприємство — це складна сукуп­ність елементів: цехів і служб). Елементу влас­тиві одна або кілька якостей, які визначають йо­го місце у внутрішній організації системи. При цьому своє призначення елемент може викону­вати тільки тоді, коли він взаємодіятиме з інши­ми елементами системи. Система соціального управління складається з таких компонентів [6; 8; 11]:

· механізм управління — це сукупність цілей, принципів, методів, прийомів, форм і стимулів ме­неджменту, взаємозалежний вплив яких забезпе­чує найбільш ефективний розвиток соціальної групи, організації й суспільства в цілому. Якісний рівень механізму менеджменту й ступінь його від­повідності до законів соціального розвитку й уп­равління залежить насамперед від професіоналіз­му управлінських кадрів;

· об'єкт управління — комплекс діяльності лю­дей, виділений із соціального середовища або як ланка соціальної системи (наприклад, підприємс­тво), або як особлива функція, що вимагає спеці­ального механізму управління (наприклад, управ­ління фінансами, збутом, персоналом тощо). Най­важливішу роль у формуванні об'єктів управлін­ня відіграють взаємопов'язані економічні, органі­заційні, соціальні й техніко-технологічні факто­ри, що відображають вимоги об'єктивних законів соціального розвитку й управління;

· функції управління — особливі види діяль­ності, що виражають напрямки або стадії здійснення цілеспрямованого впливу на зв'язки й від­носини людей у процесі життєдіяльності соціуму й управління ним. Основними функціями управ­ління є планування (прогнозування), організація, координація (регулювання), стимулювання (ак­тивізація), навчання (інструктаж) і контроль за виконанням;

· організаційна структура, що відображає склад і співпідпорядкованість різних елементів, ланок і щаблів соціального управління, які фун­кціонують для досягнення певної мети. Функції і структура управління — дві неподільно взаємоза­лежні й взаємообумовлені складові єдиного ціло­го — організації системи управління, що є відпо­відно змістом і формою процесу управління. Про­цес формування організаційної структури — це
насамперед організаційний розподіл завдань і функцій за підрозділами апарату управління. Структура управління може бути двоступеневою й багатоступеневою, а ланки (органи) управління — лінійними (здійснюють безпосереднє комплек­сне управління об'єктом: міністерством, корпора­цією, підприємством, цехом, ділянкою, бригадою) і функціональними (відокремлені частини апарату управління, що реалізують одну або кілька фун­кцій управління). Звідси розрізняють три основні типи організаційних структур управління: ліній­ну, функціональну й змішану (лінійно-функціо­нальну);

· кадри управління — працівники, що здійсню­ють функції управління або сприяють їхньому здійсненню, тобто професійно беруть участь у процесі управління і входять в апарат управління. Базовою класифікацією кадрів управління є кла­сифікація керівників за їхньою участю в процесі прийняття й реалізації управлінських рішень. За цією ознакою кадри управління поділяються на три основні групи: керівники, фахівці й допоміж­ний персонал (технічні виконавці);

· процес управління — вплив органів і кадрів управління на об'єкт управління за допомогою об­раних методів для досягнення запланованих ці­лей. Процес управління визначають об'єктивні со­ціальні закони і водночас він певною мірою зале­жить від суб'єктивних факторів. Організаційна характеристика процесів управління передбачає виявлення учасників процесу й модель їхньої вза­ємодії; опис часової послідовності процесу управ­ління, обумовлений послідовною реалізацією ос­новних функцій управління; визначення процеду­ри взаємодії різних органів (ланок) і щаблів ме­неджменту в процесі управління. У конкретному вираженні організація процесу управління вияв­ляється в розподілі поетапних робіт, встановленні послідовності й тривалості їхнього виконання, за­безпеченні тих чи інших ланок і щаблів управлін­ня в проведенні певних робіт.

Отже, система управління — це форма реаліза­ції взаємодії й розвитку відносин управління, ви­ражених у законах і принципах менеджменту, а та­кож у меті, функціях, структурі, методах і процесі управління [8]. Звідси закон єдності системи со­ціального управління, обумовлений культурни­ми, політичними й економічними умовами соці­ального розвитку: системі соціального управлін­ня органічно властива єдність, що визначає ос­новні процеси її функціонування, характер фор­мування й розвитку, що виявляється в нерозрив­ному ланцюзі відносин управління від вищих ор­ганів до нижчих ланок, а також у єдності цілей, функцій і методів менеджменту

3.За стадіями управління розрізняють прогнозну, планову, облікову, нормативну інформацію та інформацію для аналізу господарської діяльності, оперативного управління.
Прогнозну інформацію пов'язано з функцією прогнозування, планову - з плануванням (стратегічним, техніко-економічним, оперативно-виробничим); облікову - з управлінським, фінансовим обліком; інформацію аналізу господарської діяльності - з функцією економічного аналізу; оперативного управління й регулювання - з відповідними функціями.
Нормативна інформація виникає і використовується на стадіях технічної підготовки виробництва, а також в інших випадках, наприклад, для формування цін, тарифікації. Вона містить норми й нормативи, ціни, розцінки, тарифи, а також деякі інші дані, наприклад, заздалегідь обумовлені табличні величини (ставки прибуткового податку з громадян).
Нормативну інформацію можна умовно поділити на нормативно-правову та нормативно-довідкову. До нормативно-правової належать розпорядження органів законодавчої та виконавчої влади (закони, акти), які регулюють економічну діяльність підприємства.
Нормативно-довідкова інформація - це норми та нормативи, які визначаються керівництвом підприємства (наприклад, норми витрат матеріалів). До довідкової відносять інформацію, однакову для всіх функціональних різновидів: назва підприємства, міністерства, відомства, штатний розпис, список постачальників і покупців тощо.
Нормативна й довідкова інформація створюють фонд нормативно-довідкової інформації, призначений для розв'язання різноманітних управлінських завдань.
За місцем утворення інформація для економічного аналізу поділяється на внутрішню й зовнішню. Внутрішня інформація - це сукупність даних, що виникають на самому об'єкті і характеризують його діяльність. Вона формується на стадії конструкторсько-технологічної підготовки виробництва, у поточному виробництві товарів і їх збуті, оперативному, бухгалтерському та статистичному обліку. Частину внутрішньої інформації фіксовано на машинних носіях, частину - тільки на паперових документах. Зовнішня інформація виникає за межами об'єкта і має безпосереднє відношення до досліджуваної предметної області.
За стабільністю аналітичну інформацію поділяють на постійну (сталу), умовно-постійну та змінну. Постійна інформація не змінює своїх значень (наприклад, звітні дані); умовно-постійна зберігає їх протягом тривалого періоду (наприклад, нормативи, норми), а змінна характеризується частою зміною своїх значень (наприклад, відомості про нарахування заробітної плати). Період стабільності має конкретний характер для певних задач, управлінських робіт. Його визначають за певний проміжок часу (наприклад, за місяць).
За стадіями створення економічна інформація поділяється на вхідну та вихідну. До вхідної інформації відносять дані, що необхідні для розв'язання аналітичних задач (наприклад, наявність основних засобів, кількість і склад працівників). Вхідна інформація реєструється в місці її збирання чи виникнення і вводиться в ПЕОМ без попередньої обробки. Вхідна первинна інформація є найбільш детальною і становить основу для наступної логічної та арифметичної обробки даних. До вхідної інформації може належати не лише змінна, а й умовно-постійна та постійна інформація за особливо великої ролі умовно-постійної.
Вихідна інформація є підсумком обробки вхідних даних, але вона містить поряд з результатною інформацією і певні первинні дані.
Спеціального значення набуває проміжна інформація, яка потрібна для розв'язування тих самих задач у наступних періодах. Результатні дані в багатьох випадках архівуються й накопичуються у базі даних для розв'язування інших взаємозв'язаних задач, для вивчення динаміки показників чи процесів.
За насиченістю реквізитами аналітична інформація буває: достатньою, недостатньою і надлишковою. Достатня - це цілком конкретна за змістом мінімальна інформація, яка необхідна для розв'язання певної задачі. Недостатність інформації робить розв'язання задачі неможливим; надлишкова містить зайві дані, які або зовсім не використовуються, або виконують контрольно-дублюючі функції.