Передумови виникнення філософії

1 вар.) Будь-яке значуще, аж надто суспільне, явище має для свого виникнення певну сукупність передумов, що викликали його до життя. Тим-то приступаючи до систематичного вивчення якогось предмета чи явища, ми повинні відповісти на такі питання: 3 якої причини? Де? Коли? Зрозуміло, що це стосується й філософії, адже вона виникла завдяки певним причинам, серед певного народу, в певний час. Якраз поєднання цих обставин і породило таку форму знання і тлумачення світу, як філософія. Тож для розуміння її витоків нам потрібно буде відповісти на зазначені вище запитання. Отже, до найбільш визначальних передумов можна віднести такі:

1. Соціально-економічні, тобто такі, що характеризуються відповідним рівнем розвитку продуктивних сил і соціальних відносин стародавнього суспільства. Внаслідок таких процесів відбувається остаточний розподіл праці на фізичну та розумову, до якої відноситься і праця (ремесло) філософа. Рівнобіжно з цим здійснювалися: а) централізація міст; б)розвиток торгівлі, в тому числі із сусідніми країнами, що сприяло запозиченню знань і досвіду. Все це забезпечувало для певної частини громадян можливість постановки питань і пошуку відповідей щодо сутності світу і людини.

2. Духовно-культурні: а)вироблена певним народом, а також запозичена в інших народів сукупність знань, відповідний рівень загальної культури, в тому числі культури діалогу, обміну думками; б)завершення формування писемності і на основі цього в)наявність розвинутої літератури (поезія, драма, трагедія), насиченої оповідями та сюжетами, дійовими особами яких є боги, природні стихії, герої тощо; г)порушені та розв’язанні художньо-образними та символічними засобами світоглядні (смисложиттєві) проблеми.

3. Зумовлене попередніми чинниками виділення кількісно незначної верстви людей, одна частина яких потребує відповідей на питання про те, „що є світ?” і „як правильно жити?”, а інша – робить пошуки відповідей на них своїм ремеслом, професією, що дістає назву „любов до мудрості”, або „філософія’”. Ці люди здебільшого не належали до політичної чи військової аристократії, а були від народження (або ставали) „аристократами духу”, тобто безкорисливими шукачами істини, мисливцями за істиною, мислителями.

4. Джерелами філософії були також наявні міфологічні оповіді та первісні релігійні вірування, в надрах яких уже порушувалися й розв’язувалися у відповідний спосіб зазначені питання щодо сутності світу і людини та смислу життя. Міфологічно-релігійні оповіді, сюжети й образи, а також події, учасником яких оповідач більшою чи меншою мірою себе відчував, мали попередньо стати предметом роздумів та логічного аналізу й саме так постати перед мудрецем у формі думки. Отже, завданням перших філософів було переведення смисложиттєвих проблем і настанов з їх чуттєво-образного, життєво-практичного та міфологічно-релігійного рівня на рівень раціонально-теоретичний, тобто розумовий, поняттєвий.

Перші кроки до осмислення сутності світу і людини в міфологічно-релігійній формі було зроблено у Стародавньому Єгипті, а також в Індії та Китаї. А представники стародавніх семітських народів упродовж п’ятнадцяти століть до нашої ери виробили свої уявлення про світ і людину та її призначення й відобразили їх у відповідних священних книгах юдаїзму та християнства. Однак лише у Стародавній Греції УИ – У ст. до нашої ери склалися зазначені вище передумови, і саме з цього періоду й від цього народу традиційно ведеться родовід філософії як форми знання і способу світоглядного тлумачення сутності світу і людини.

Наведені міркування дають підставу розглядати філософію в таких визначальних аспектах.

1.Філософія – то духовно-культурне явище, зародження і становлення якого здійснюється завдяки історично визначеним умовам.

2.Філософія постає і функціонує одночасно у двох основних взаємозумовлених „іпостасях”:

а)світогляд;б) знання.

Або ж філософія є світоглядне знання, що, на відміну од усяких інших типів знання, має свою специфіку і спрямування. З такого її становища випливають усі інші функції, що визначають її місце і роль у житті окремого індивіда й суспільства. Тим-то перш ніж приступити до характеристики самої філософії, ми з’ясуємо сутність світогляду як притаманного лише людині способу її самовизначення і самоутвердження.

2 вар.) Однією з найістотніших характеристик світоглядного знання взагалі (філософського зокрема) є його принципово історичний характер. Звичайно, проблеми виникнення й розвитку об'єктів несвітоглядних галузей знання (скажімо, природничо-наукового) також мають неабияке значення для успішного їх дослідження

Мабуть, ніхто не стане заперечувати важливість космогонічних теорій, палеонтології, дарвінської теорії еволюції тощо для астрономічних, геологічних, біологічних та інших досліджень. Проте лише для світоглядного, насамперед філософського, знання, головна увага якого спрямована на відношення «людина — світ», а не просто на даність людини чи світу самих по собі, історія набуває сутнісного значення, стає одним із визначальних «вимірів» цього знання.

Адже на відміну від тварин (тим більше — неживої природи), які задовольняють свої потреби і взагалі взаємодіють із наявними, вже існуючими елементами навколишнього середовища, люди мають створювати предмети своєї потреби, оскільки останні не існують готовими, даними самою природою. Предмет людської потреби — це завжди результат праці, що перетворює наявний стан речей. Тому предмет людської потреби постає завжди як майбутній, нині не існуючий стан речей, як можливість, а не дійсність, тобто існує в уяві людини як мета, можлива реальність.

Поспіль змінений світ знову ж таки не задовольняє нові інтереси людини, оскільки задоволення одних інтересів породжує інші.

Постійно орієнтована у майбутнє людина водночас глибоко укорінена в минулому, завжди несе його (досвід, пам'ять тощо) з собою. І головне полягає в тому, що майбутнє (бажання, цілі, плани, та ін.) і минуле, не існуючи наявно, справді становлять невід'ємну частину людської особистості.

Питання про походження філософії — це досить складна філософська проблема, її висвітлення передбачає відповіді на питання: коли, де, за яких обставин, з чого, чому і як виникла філософія. Щодо цих питань у літературі (як навчальній, так і науково-дослідній) існує кілька точок зору, котрі хоч і відрізняються, все ж пов'язані між собою і доповнюють одна одну.

Майже всі дослідники сходяться на тому, що в середині І тис. до н. е., десь приблизно в VI ст., в трьох осередках стародавньої цивілізації — Індії, Китаї та Греції — практично одночасно виникає філософія.

Історики ще мають відповісти на питання, чому саме VI ст. до н. е. виділяється із загального поступу віків І тис. до н. е. як час потужного вибуху інтелектуальної енергії. Вже зараз відомі численні передумови економічного, соціального, політичного та інтелектуально-духовного характеру, які підготували цей перелом.

Стрибок у розвитку продуктивних сил внаслідок переходу від бронзи до заліза, від варварства до цивілізації, поява товарно-грошових відносин, ослаблення жорстких традиційних родоплемінних структур, виникнення держави, побудованої на політичних принципах, зростання опозиції традиційній релігії і її ідеологам в образі стану жерців, переоцінка нормативних моральних установок і уявлень, посилення критичного духу і зростання наукових знань — ось деякі фактори, з яких складалась духовна атмосфера, що сприяла зародженню філософії. Інакше кажучи, в епоху, про яку йдеться, здійснювались певні кардинальні зміни в економічній та соціально-політичній сфері, і ці зміни супроводжувались змінами у сфері духу, що породили філософію.

Суспільство общинно-родової формації виникає й організується на ґрунті кровнородинних відносин, які лежать в основі і всього виробництва, і розподілу праці між членами та общиною, і розподілу продуктів праці.

Якщо під характером виробництва розуміти виробничу категорію, то перед нами — докласове суспільство. Це той первісний колективізм, де все не лише економічне, а й політичне, і військове життя суспільства визначається тільки самою общиною, на чолі якої стоїть спочатку жінка (матріархат), а пізніше — чоловік (патріархат), коли довелось повною мірою відділяти організаційні функції від чистородинних стосунків.

Проте скрізь і завжди в общинно-родовій формації більше за все зрозумілими були саме родинні відносини. І коли виникало питання про природу чи світ у цілому, то й у цій цілком об'єктивній сфері теж не знаходили нічого іншого, окрім родинних відносин, тобто стосунків батьків і дітей, братів і сестер, дідів і онуків, предків і нащадків. Все довкола: і сонце, і місяць, і зірки, аж до неорганічної і неодушевленої природи, — розумілося як всезагальна родова община. І оскільки таке всезагальне одушевлення є ознакою міфологічної свідомості, то маємо вважати, що основний метод общинно-родового мислення — це міфологія.

Міф — це форма існування духу. яка відповідала общинно-родовому суспільству, була його світоглядом і як світогляд зумовила його духовні і моральні особливості.

Міф є історичною передумовою і витоком філософії. Цієї тези дотримуються автори майже всіх існуючих концепцій походження філософського стилю мислення — міфогенної (за якою філософія виникає з міфу внаслідок його внутрішнього розвитку), гносеогенної (автори якої бачать виток філософії у розвитку пізнання), гносеогенно-міфогенної (ця концепція прагне врахувати і роль генези міфологічного світогляду, і роль росту пізнання), соціогенно-міфогенної, якої дотримуються автори підручника і яка прагне синтезувати попередні концепції, врахувавши соціально-економічні та політичні перетворення в традиційному суспільстві і перетворення у сфері духу, у сфері міфологічного світогляду.

Яким же бачиться світ крізь призму міфологічного світогляду? Якщо врахувати, що призму цього бачення становлять общинно-родові зв'язки, то і зв'язки явищ світу бачаться як взаємостосунки одушевлених та одуховлених предметів подібно до зв'язків індивідів в общині, зв'язків між родичами, які відчувають, усвідомлюють один одного, відрізняючи "своїх" від "чужих". Спочатку душевна взаємопов'язаність предметів світу мислиться ще у своїй повній тотожності з самою дійсністю, так що душа і дух цих предметів цілком тотожні їх матеріальному єству. Це, як відмічає О. Ф. Лосєв, є фетишизм, за яким принцип життєво-родинних стосунків речі з оточуючим колективом, або, як стали говорити потім, її демон, душа або дух і ще пізніше — її сутність та ідея, залишався невіддільним від фізичного тіла самої речі.

В первіснообщинному суспільстві фетишами ставали природні речі, які ще не слугували предметом людської діяльності. Природні властивості речей наділялися надприродною суттю, і фетишизм супроводжувався сакралізацією (освяченням предметів, завдяки чому вони набували статусу соціальних регуляторів стосунків між людьми, виконували функцію репрезентатора певних соціальних норм. Нерідко такі фетиші (як правило, тварини, іноді рослини) ставали тотемами — уособленнями першородича общини та носія спільного імені її членів — "синів змії", "доньок орла" тощо. На думку багатьох дослідників тотемізму, тотем якраз і виступає не стільки як божество, скільки як прародич, покровитель общини, страж культу предків, наглядач за виконанням общинних традицій.

Спочатку тотем пов'язувався із системою табу — забороною вбивати та поїдати тотемну тварину чи рослину. Потім значення табу розширилось. Вони стали заборонами форм поведінки (заборони кровозмішення, замахів на лідера общини, заборони на форми діяльності, які виходили за межі традиції, взагалі на будь-яку оригінальність тощо).

Первіснообщинне суспільство, на думку наших дослідників, було суспільством рутинним, яке орієнтувалось тотемами і табу на традицію, на постійне відтворення наявного стану речей. Зміни в ньому відбувались повільно — і суспільні, і у сфері духу. Але вони відбувались і здебільшого перші залежали від останніх.

Як уже зазначалося, (міф — первісний й історично перший світогляд, тобто історично перша його форма. У звичайному розумінні слово світогляд — це задана певними передумовами (колективним несвідомим, віруваннями, традиціями тощо) форма усвідомлення людиною навколишнього світу, свого місця у ньому, свого ставлення до цього світу і до себе, своїх намірів і претензій у відношенні до світу, норм, критеріїв та ідеалів належної стратегії життя, шляхів здійснення життєвої програми.

Світогляд — це специфічна призма, яка визначає певний кут зору на світ, певне бачення останнього. З одного боку, передумови, які задають той чи інший кут зору на світ, здебільшого неначе програмують людину, кодують й, визначаючи, крім бачення світу, ще й певну стратегію поведінки, систему цінностей, об'єкти прагнень тощо. З іншого боку, ці передумови заважають бачити й розуміти ті аспекти світу, які перебувають поза межами заданого кута зору. Те саме можна сказати відносно бачення людиною самої себе, усвідомлення себе, своєї особистості як вільної чи невільної, залежної чи незалежної.

Міфологічний світогляд — досить вузький погляд на світ. У діалозі "Держава" Платон уподібнює носіїв міфологічного світогляду до в'язнів, з дитинства прикутих ланцюгами до стін печери і спроможних бачити лише тіні реальних подій, що відбуваються поза входом до неї. Дійсні події, реальний, справжній світ для них закриті, оскільки кайдани безсумнівних родових авторитетів, традицій, вірувань і забобонів до краю звужують кут їх зору, зумовлюючи і духовну, і тілесну несвободу та пасивність.

У своїх практичних орієнтаціях міфологічний світогляд був спрямований не на творчий пошук нових, досконаліших форм і способів взаємовідносин з навколишнім світом та між людьми, а на збереження та постійне відтворення традиційного (наявного) стану речей, який склався впродовж багатьох поколінь, освятився тотемами, усталився під захистом заборон — табу. Сам міф як особливе світобачення був першим і чи не найголовнішим захисником традиції, родової моралі, родової общини загалом.

Отже, виникненню філософії як нового типу світогляду передували, по-перше, суспільство общинно-родового типу, по-друге, міф як світогляд та спосіб мислення, притаманний цьому суспільству. В середині І тис. до н. е. в суспільствах Індії, Китаю, Греції відбуваються кардинальні зміни, які супроводжувались змінами світогляду і, зрештою, привели до трансформації міфу в філософію.