Як і кожна розвинена наука, філософія має власну внутрішню спеціалізацію. Класичними розділами філософії вважаються онтологія, гносеологія, логіка, етика, естетика й історія філософії.
Структура філософського знання відносна. Кожна філософська система має власну структуру. Між основними розділами філософії в жодній системі немає жорстких кордонів, їхній вміст перетинається, проблеми, студійовані тільки в розділах, розглядаються та інших.
Найважливішим розділом філософії є онтологія.
>ОНТОЛОГИЯ (від грецьк. >ontos — суще і >logos — слово, вчення, наука) — вчення про сущому, вчення про бутті.
Онтологія — це вчення про все, що є. Вона вивчає найбільш загальні форми буття, відволікаючись від своїх конкретного змісту. Ці форми виражаються у основних онтологічних категоріях: буття й небуття, матеріальне і ідеальне, матерія і знепритомніла, простір та палестинці час, переривчастість і безперервність, рух, зміну цін і т. д.
У складі онтології виділяють свої підрозділи, вивчаючи найбільш загальні закономірності існування певних сфер буття: природи, людини, суспільства.
Такими підрозділами є філософія природи, філософська антропологія, соціальна філософія
Філософія природи, чи натурфілософія (від латів. >rtatura — природа) — найдавніший розділ філософії. Його предметом є основні закономірності існування природи.Натурфилософия прагне узагальнити наявні знання про фізичному світі, створити картину світу, вона міцно пов'язана з природничонауковим знанням. Найважливішою філософської проблемою вивчення природи є запитання про походження фізичного світу.
Філософська антропологія (від грецьк. >anthropos — людина) — філософське вчення про людину. Як самостійна галузь вона сформувалася в XVI в. Філософська антропологія вивчає проблеми походження людини, сенсу його існування, взаємовідносин людини з і суспільством.
Соціальна філософія (від латів. >socium — суспільство) — наука про основних законах існування суспільства. Розділи соціального знання, присвячені окремим сторонам життя, містилися переважають у всіх найбільших філософських навчаннях з часів античності. Проте виділення суспільства на ролі самостійного об'єкта вивчення сталося на початку в XIX ст. Сучасна соціальна філософія розглядає суспільство в розумінні системи як сукупність взаємодіючих елементів як і процес (як послідовне зміна, розвиток громадських структур).Синонимами соціальної філософії у різних філософських теоріях виступають поняття «загальна соціологія», «філософія історії», «історичний матеріалізм» та інших.
Другим основним розділом філософії виступає гносеологія.
>ГНОСЕОЛОГИЯ (від грецьк. >gnosis— знання) — вчення про пізнання, теорія пізнання.
>Гносеологія вивчає суть і зміст процесу пізнання, досліджує стосунки між суб'єктом і об'єктом пізнання, розглядає проблеми кордонів, джерел, форм та способів пізнання існуючого світу.
У сучасному гносеології виділяються такі провідні галузі, як пистемологія і наукознавство.
>Эпистемология (від грецьк. >episteme — знання) — вчення про знанні узагалі. Эпистемологія вивчає знання, відволікаючись відсубъектно-объектних взаємин у процесі пізнання. Вона досліджує структуру знання і набутий закономірності його функціонування. Эпистемологія існує з часів античної філософії, хоча багато хто її до XX в. вивчалися у межах формальної логіки.
>Науковедение — дисципліна, вивчає теоретичних проблем розвитку науки. Виділення наукознавства на самостійну галузь належить до 60-му рр. XX в.
Наступним після онтології і гносеології провідним розділом філософії є логіка (від грецьк. >logos — слово, поняття, думку, вчення, наука) — наука про закони мислення. Логіка вивчає закони, форми, способи, кошти мислення, розглядає проблеми, пов'язані з інтелектом, зокрема і штучним (машинним). Логіка зародилася в античний період.
Основним розділом логіки є формальна логіка — вчення про форми міркувань, аналізованих абстрактно від своїх змісту. Родоначальником формальної логіки є Аристотель.
>Классичну формальну логіку називають традиційною, чи Арістотелевої. З кінця ХІХ ст. у межах формальної логіки поширилася математична (символічна) логіка, вивчає процеси мислення у вигляді їх математичного описи.
Онтологія, гносеологія і логіка, вивчаючи існування, пізнання і мислення, є ядро, основу філософського знання, будучи взаємопов'язаними частинами створення єдиного цілого. Крім зазначених основних розділів у складі філософії інші, звані периферійні (від латів. >periphereia — віддалений від центру, окружної) розділи: етика, естетика, історія філософії.
Етика (від грецьк. ethos — звичай, характер) — вчення про моральності, моралі. Етика досліджує природу, суть і стала зміст моральності, вивчає основні цінності людського життя. Етика виникла як практичне направлення у античної філософії, як вчення норми людської поведінки. На відміну від онтології, що вивчає те, етика розмірковує у тому, як має надходити, т. е. є нормативної дисципліною. Основною проблемою етики є запитання про походження моральних норм: створює їх суспільство, або їх існують об'єктивно, незалежно від чоловіка.
У межах етики виділяються етологія — наука про моральних нормах конкретних товариств та аксіологія (від грецьк. >axia — цінність) — вчення про цінностях людського життя.
Естетика (від грецьк. >aisthetikos — відчуває, чуттєвість) — вчення про закони прекрасного. Естетика, як і етика, є найдавнішим розділом філософії. Вона вивчає сутність, форми, типи прекрасного у природі, мистецтві, людського життя. Основною проблемою естетики є запитання про походження критеріїв прекрасного: може бути «об'єктивно прекрасне», чи розуміння прекрасного завжди суб'єктивно як породження людської свідомості. Історія філософії вивчає розвиток у філософській думці від неї зародження донині. Структурною основою історії філософії є його періодизація, т. е. поділ на періоди, етапи, і навіть напряму, і школи. У історії філософії виділяють кілька етапів становлення філософського знання.
