У практиці соціального управління освітою переважно застосовують емпіричні дослідження, що виконують тут дві основні функції. Одна з них — дослідницька, або евристична, полягає у отриманні у результаті вивчення соціальних процесів у сфері освіти нових даних про їх стан і тенденції. Отримана інформація у обробленому виді поступає до керівника. Інша — прикладна, прогностична, реалізується шляхом розробки і пропозиції керівництву рекомендацій щодо вирішення або профілактики тих, що виникають соціальних проблем.
Для здійснення ефективного управління менеджерові освіти необхідно уміти грамотно використовувати обидві функції конкретних соціологічних досліджень, тобто бути оптимально компетентним у соціології освіти.
Уявлення про змістовну сторону соціологічних досліджень у сфері освіти можна сформувати на підґрунті структури напрямів їх організації.
На загальнотеоретичному (методологічному) рівні дослідження спрямовані на розробку принципів розвитку освіти заради соціального прогресу, побудови моделей освіти на далеку і близьку перспективи, пошук шляхів оптимізації освітньої системи відповідно до загальної соціальної стратегії і тактики.
На рівні спеціальної соціологічної теорії йдеться про вивчення мотивів і стимулів освіти, впливів дійсного рівня ученості людей на їх діяльність в різноманітних сферах. Ці дослідження виявляють закономірності і тенденції функціонування системи освіти на різних структурних "зрізах".
На рівні конкретно-соціологічних досліджень вивчається усе різноманіття освітньої діяльності, починаючи від вивчення орієнтацій людей на різні види освіти і рівні отримуваних знань і закінчуючи соціологічним аналізом ефективності усіх елементів системи освіти.
Зважаючи на різнорівневий характеру змісту соціології освіти, її методи дослідження повинні об'єднувати у собі як загальносоціологічні так і специфічні підходи. Дійсно, соціологія освіти як галузева соціологічна наука, своїм підґрунтям має загальну методику конкретно-соціологічних досліджень. Через це вона у повному об'ємі використовує усі методи соціологічної науки. У той же час ці методи не переносяться до інших галузей дослідження автоматично, у незмінному вигляді, формально. "Освіта — настільки специфічна сфера, що звичайне перенесення до неї загальних методів соціології не тільки може виявитися малоефективним, але і стати причиною спотворення результату", — справедливо стверджує Ф.Р. Філіппов
Уточнення (конкретизація) предмета дослідження досить часто вимагає перетворень, коригування і самих соціологічних методів. Нерідко предмет дослідження немов "вимагає" об'єднання методів декількох наук, проведення комплексного дослідження. Прикладом подібної інтеграції може служити комплексне соціолого-педагогічне дослідження, що зарекомендувало себе найефективнішим сучасним засобом вивчення як проблем виховання, так і освіти. До переваг таких досліджень відносять можливість:
— зібрати і математично обробити масовий матеріал, виявити статистичні закономірності;
— вивчити як "загальне", так і "особливе" у процесі освіти і виховання, диференційовано відстежити його протікання в умовах різного соціального середовища;
— виявити вплив окремих соціальних чинників, засобів і інститутів на формування особи, визначити їх пріоритетність у різних часових межах.
За співвідношенням і взаємодією методів, ступеня застосування засобів соціологічного дослідження у залежності від його цілей і завдань виокремлюють:
— допоміжні соціолого-педагогічні дослідження, коли соціологічний компонент є присутнім у вигляді окремих даних і методів соціології;
— кооперативні, якщо соціологічні методи залучаються у рівній з педагогічними методами пропорції;
— інтеграційні теорії, що будуються на органічному синтезі, методів педагогіки і соціології.
Таким чином, до найзагальніших, характерних рис соціолого-педагогічних досліджень, зазвичай, відносять:
— по-перше, масовий характер матеріалу, що вивчається;
— по-друге, використання у комплексі соціологічних та педагогічних методів;
— по-третє, широку опору на методи математичної статистики і інформатики.
Таким чином, соціологія освіти може розглядатися як особлива сфера застосування методів соціології, що проявляється через наявність специфічних вимог, методик і технологій їх використання у соціологічних дослідженнях сфери освіти.
