Структура наукового тексту

Структура наукового тексту повинна сприяти досягненню мети, заради якої його написано, і відповідати очікуваному процесу читання, напряму читацької думки. Ефективно працювати повідомлення буде лише тоді, коли враховано й те, на основі якого матеріалу і в який спосіб зможе обмірковувати його читач, як оцінить (свідомо чи підсвідомо) доцільність побудови твору.

Мета спілкування може полягати у передачі адресату теоретичних положень та фактичного матеріалу, необхідного для прийняття рішення, виконання практичних дій, як у галузі виробництва, так і в медицині, побуті тощо. Активно використовується висока точність, деталізованість і сухість викладу.

Науковий текст має багатоаспектні авторські (з погляду автора) і перцептивні (з погляду читача) змістові структури. До їх складу входять фактологічна, тематична, композиційна і архітектонічна структури. Вони містять логіко-поняттєву, емоційно-експресивну, комунікативну, інформаційну, психологічну підструктури.

Тематична структура охоплює весь текст і виявляється у тематичних зв’язках між фразами. Кожна наступна фраза має бути зв’язана з попередньою тематичним зв’язком. Тематичні структури бувають однорідні й неоднорідні. Однорідною структурою називається така тематична структура, яка має одну тему, що проходить через усі фрази. При цьому в тематичній структурі можуть бути наявні тематичні відхилення не більше ніж на одну фразу. Інакше виникнуть побічні теми й однорідна тематична структура перетвориться в неоднорідну.

Неоднорідною тематичною структурою називається така, яка містить мінімум дві теми, одна з яких може бути основною. Неоднорідна тематична структура, в якій важко виділити основну тему, називається аморфною. Нарешті, атематичною є структура, в якій відсутні будь-які тематичні зв’язки, що позбавляє її будь-якої ефективності.

У матеріалі повідомлення повинна виявляти себе структура, що відповідає його меті. Коли такої структури немає – науковий текст ще не визрів або задум є помилковим.

У плані наукового тексту повинно бути знайдене й виділене те, на чому треба наголосити. Важливо виходити з того, чого читач не знає, і включати в текст те, що суттєво необхідно і водночас достатньо знати читачеві. Усе те, що не формує прямо або побічно бажаний продукт читання, у структурі твору є зайвим.

Для однорідної тематичної структури властиві такі зв’язки:

– основний тематичний зв’язок (фрази, зв’язані одним і тим же предметом розповіді);

– субтематичний зв’язок (наступна фраза ієрархічно підпорядкована попередній – від загального до конкретного, від загального до деталі тощо);

– макротематичний зв’язок (наступна фраза є вершиною ієрархії стосовно попередньої фрази – від конкретного до загального).

Неоднорідні тематичні структури включають:

– асоціативний формальний, наприклад звуковий, зв’язок (утворюється паралельна тема на основі звукової асоціації);

– асоціативний змістовий зв’язок (наступна фраза виражає тему, яка асоціативнозв’язана з попередньою).

Теза твору – положення, яке обстоюється, – має бути чітко сформульована й лишатися незмінною впродовж усього твору, повторюватися (у довільній формі) на його закінчення.

Сприйняття твору відбувається за умови, що його структура забезпечує привернення уваги читача, виклик інтересу до змісту, наведення матеріалу, що формує погляди читача. Нарешті, можливі заклик читача до дії, рекомендації, як здійснювати дії, у доцільності яких (конкретно назване те, що відповідає усвідомленому, духовному чи практичному інтересу читача) читач уже переконаний. Водночас відповідні елементи структури можуть уже існувати у свідомості читача, і тоді їхня наявність у творі не є потрібною.

На кожному рівні тему (підтему) слід ділити на композиційні одиниці, використовуючи лише одну основу поділу. Після поділу кількість композиційних одиниць завжди повинна бути більшою двох. Після поділу теми на композиційні одиниці не повинно залишатися підтем, що не ввійшли в ці одиниці, і не повинні з’являтися нові, яких до поділу не було. При поділі теми на композиційні одиниці одна підтема не може входити одночасно до двох із них. Під час поділу теми на ієрархічно підпорядковані композиційні одиниці (частини, розділи чи підрозділи) не можна обминати окремі композиційні рівні (переходити відразу від частин – до підрозділів (оминаючи розділи), від розділів – до параграфів (оминаючи підрозділи) і т.д.).

Перехід від однієї композиційної одиниці до іншої повинен бути чітко виражений за допомогою спускових сторінок, рубрик, абзаців та спеціальних знаків переліку. Для довідкової, офіційної, виробничої, навчальної літератури перехід повинен бути особливо чітким. Чим нижча кваліфікація читачів, тим більша потреба у використанні назв композиційних одиниць.

Особливою вимогою до науково-технічних текстів є точність слововживання. Потрібно розрізняти поняття «термін» і «професіоналізм». Терміни є узаконеними назвами будь-яких спеціальних понять. Професіоналізми вживаються як їх неофіційні замінники лише в обмеженому спеціальною тематикою мовленні осіб, пов’язаних між собою за професією, і недопустимі у власне-науковому та науково-навчальному стилях.

Як і в кожному сучасному виданні, у технічних текстах існує проблема надмірного вживання іншомовних слів. Для покращення сприйняття технічного тексту їх краще замінювати власномовними відповідниками, якщо такі є. Наприклад, у виданні «Художньо-технічне оформлення книги» наявний цілий ряд слів іншомовного походження: модернізувати орфографію, трактувати, візувати. Хоча вони переважно і є зрозумілими для вмілого користувача технічної літератури, проте редактор має стежити за чистотою й доцільністю вживання рідномовних варіантів: осучаснити, тлумачити, затверджувати.

Досягти логічності, об’єктивності, точності та ясності змісту – основне завдання редактора технічної літератури.