Розрахування собівартості продукції

 

Собівартість продукції – це грошовий вираз затрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Собівартість продукції характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, оскільки у ній відображаються рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та інше.

Оскільки собівартість продукції є сумою витрат, які були застосовані для виробництва кінцевого товару, то для розрахування собівартості потрібно визначитися із видами та класифікацією витрат.є

Витрати виробництва - це спожиті в процесі виробниц­тва засоби виробництва, які втілюють у собі минулу працю (сировину, матеріали, амортизацію основних засобів, працю працівників, зайнятих у процесі виробництва теперішньому) з відповідними на неї нарахуваннями та ін.

Операційні витрати - це витрати, що пов'язані з діяльністю по реалізації продукції та управлінням підприємс­твом. Вони характеризують витрати, що були у звітному періоді і безпосередньо не пов'язані з виробництвом продукції. Операційні витрати як. правило поділяються на адміністративно-управлінські, витрати на збут та витрати, пов'язані з науково-дослідницькими й дослідно-конструктор­ськими роботами.

Валові витрати (згідно із Законом України № 283/97-ВР, ст. 5) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які виготовляються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" визначає методологічні принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності.

Витрати відображаються в бухгалтерському обліку одно­часно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.

Перелік і склад калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

До виробничої собівартості продукції (робіт, по­слуг) включаються:

- прямі матеріальні витрати;

- прямі витрати на оплату праці;

- інші прямі витрати;

- загальновиробничі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів і комплек­туючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включа­ються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних майнових паїв, амортизація тощо.

Згідно із Законом України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" № 996-ХІV від 16.07.99 р. і Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку І "Загальні вимоги до фінансової звітності" до витрат, пов'язаних зі зменшенням економічних вигод (активів) або зі збільшенням зобов'язань протягом облікового періоду відносяться:

а) витрати, що виникають у зв'язку зі зменшенням активів:

- списання сировини, матеріалів на виробництво (рах. № 23), матеріалів для ремонту обладнання, на адміністративні потреби;

- витрати від знецінення запасів;

- нестачі запасів (сировини, комплектуючих, готової продукції, товарів тощо);

- нарахування амортизації;

- списання основних засобів, нематеріальних активів, МШП та інших необоротних активів, що стали непридатними і не використовуються;

- визнані економічні санкції - штрафи, пені, неустойки, що підлягають сплаті чи сплачені;

- нарахування резерву сумнівних боргів або списання дебіторської заборгованості, що не може бути погашена.

Таким чином, все, що не може бути визнане активом, списується на витрати;

б) витрати, що збільшують зобов'язання підприємства:

- заробітна плата;

- податки, збори, обов'язкові платежі;

- відрахування на обов'язкове та добровільне страхування;

- транспортні витрати;

- послуги сторонніх організацій (консультаційних, юридичних, медичних, аудиторських);

- оренди, витрат зв'язку, послуг з реклами, комунальних послуг, інше нарахування витрат, пов'язаних зі збільшенням зобов'язань.

Особливістю нових Національних стандартів є те, що всі витрати, пов'язані зі звітним періодом, відноситимуться на витрати такого періоду. Навіть такі витрати, як крадіжки, сплачені штрафи відноситимуться на рахунки обліку витрат, оскільки ці та подібні витрати пов'язані зі зменшенням або збільшенням зобов'язань — зменшують прибуток (не оподатковуваний), а відповідно зменшують і власний капітал.

Метою обліку собівартості продукції є своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних витрат,.пов'язаних з виробництвом продукції, а також контроль за використанням матеріальних, трудових і грошових ресурсів та інших витрат. Дані обліку витрат на виробництво продукції використову­ються для визначення результатів діяльності структурних підрозділів і підприємства в цілому, фактичної ефективності організаційно-технічних заходів, спрямованих на розвиток і вдосконалення виробництва, для планово-економічних і аналі­тичних розрахунків.Фактична собівартість продукції за звітний період (місяць, квартал, рік) формується у системі нижчезазначених рахунків.

 

Для визначення виробничої собівартості випущеної з виробництва продукції (ВСП) слід користуватися формулою

ВСП = НВп + ВВп - 3В - ПП - СП ± БП - НВк, грн.,

де НВп - незавершене виробництво на початок калькуля­ційного періоду, грн.;

ВВп - виробничі витрати періоду (місяць, квартал, сезон, рік), грн.;

3В - зворотні витрати і відходи, грн.;

ПП - побічна продукція, грн.;

СП - супутна продукція, грн.;

БП - брак продукції (технологічний і з вини працівника), грн.;

НВк — незавершене виробництво на кінець калькуляційного періоду, грн.