ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА
з дисципліни «Економіка підприємства»
на тему:
Собівартість продукції підприємств машинобудування Запорізької області
Виконав:
студент групи 3584-1
Дойнов Роман Сергійович
Перевірила:
доктор економічних наук, професор
Череп Алла Василівна
Запоріжжя
2015 рік
Зміст
1.Поняття про собівартість продукції 3
2. Розрахування собівартості продукції 9
3.Аналіз собівартості продукції підприємств машинобудування Запорізької області 13
4. Шляхи зниження собівартості продукції 16
Висновок. 20
Джерела. 21
Поняття про собівартість продукції
Зниження собівартості продукції є найважливішим чинником розвитку економіки підприємства. Собівартість продукції є одним з найбільш багатогранних показників господарської діяльності підприємств.
Під собівартістю продукції, робіт і послуг розуміються виражені в грошовій формі витрати усіх видів ресурсів: основних фондів, природного до промислової сировини, матеріалів, палива і енергії, праці, використовуваних безпосередньо в процесі виготовлення продукції і виконання робіт, а також для збереження і поліпшення умов виробництва та його вдосконалення. Склад витрат, що включаються до собівартості продукції, їх класифікація за статтями визначаються державним стандартом, а методи калькулювання - самими підприємствами. Собівартість продукції, представляючи собою витрати підприємства на виробництво й обіг, служить основою порівняння витрат і доходів, тобто самоокупності - основоположного ознаки ринкового господарського розрахунку. Собівартість - один з узагальнюючих показників інтенсифікації і ефективності споживання ресурсів.
На всесоюзній науково-практичній конференції "Удосконалення бухгалтерського обліку в народному господарстві" В. В. Сопко, вказуючи на значення собівартості продукції, підкреслив, що вона є ємною і багатогранною економічною категорією, з якою практично не може зрівнятися жодна інша економічна категорія.
Можливий метод порівняння ресурсів за питомою вагою витрат у собівартості продукції. Однак він має ряд недоліків. Собівартість продукції не відображає повністю ефективність. У собівартості продукції знаходить повне відображення тільки матеріальні витрати. Заробітна плата як відображення витрат живої праці занижує його ефективність, оскільки останній, крім необхідного, створює ще і додатковий продукт. Слабо (тільки через амортизацію) відображається в собівартості краще використання основних виробничих фондів.
Зростання продуктивностіпраці дає економію собівартості продукції і додатковий приріст додаткового продукту, тобто факт збільшення продуктивності в умовах підприємства є величиною чистої продукції.
Основними економічними категоріями, що відображають діяльність підрозділу, є собівартість і прибуток. Розмір прибутку залежить від трьох чинників: зростання обсягу виробництва (зростання маси прибутку), збільшення ціни і зниженні собівартості продукції. Отже, прибуток як би зацікавлює підрозділи в значно більшій кількості факторів, ніж собівартість продукції. Але як вважає С.А. Воєводін включення прибутку в систему показників внутрішньогосподарського розрахунку недоцільно з наступних причин.
1. Зростання прибутку за рахунок збільшення кількості продукції може перекрити збільшення собівартості і таким чином створити видимість благополучної роботи.
2. Отримання надбавок до ціни за рахунок підвищення якості виробів багато в чому пов'язане із зусиллями всього колективу, а не окремих підрозділів. Неможливо з достатньою точністю кількісно визначити заслугу даного цеху, а отже, і встановити справедливу надбавку. Тому стимулювання поліпшення якості через прибуток дуже сумнівно.
3. Як показує аналіз, на багатьох підприємствах основним чинником зростання прибутку є зниження собівартості продукції.
4. Встановлення прибутку вимагає розробки умовно-оптових цін, а це, особливо в умовах багатономенклатурного виробництва, значно ускладнює роботу управлінського персоналу та відволікає його від вирішення більш важливих проблем.
5. На прибуток великий вплив мають асортиментні зрушення, що випускається. У зв'язку з цим не завжди можна визначити, чим викликаний зростання або зниження прибутку.
Залучення прибутку до оцінки діяльності цехів викликано, мабуть, не економічною доцільністю, а бажанням перенести заводський показник на рівень внутрішньогосподарського розрахунку.
В даний час головне увагу колективів цехів повинна бути звернена на поліпшення використання ресурсів та впровадження результатів науково-технічного прогресу. Підсумки діяльності в цих напрямах відносно легко можна виявити через зниження собівартості продукції. Тому С.А. Воєводін пропонує в основних цехах машинобудівної промисловості встановлювати план по собівартості товарної продукції і завдання на її зниження. Оскільки фактичне зниження собівартості щодо плану не завжди пов'язане із зусиллями даного колективу, то собівартість необхідно коригувати з урахуванням незалежних факторів. Для точної оцінки внеску цеху в результати роботи дієвим методом є організація нормативного обліку. Якщо колектив буде знати, що зниження собівартості, що враховується в результатах госпрозрахункової діяльності, залежить тільки від нього, він з готовністю піде на більш напружене планове завдання і впровадження організаційно-технічних заходів.
Певні труднощі виникають при встановленні системи госпрозрахункових показників допоміжних цехів. Основна їх відмінність полягає в тому, що ці цехи виробляють продукцію головним чином для споживання усередині підприємства. З одного боку, вартість послуг входить у собівартість кінцевої продукції, Тому збільшення їх обсягу не завжди вигідно підприємству. З іншого боку. якщо змусити, наприклад, ремонтну службу економити матеріали, запасні частини та інші кошти, обсяг робіт знизиться, і програма служби головного механіка буде невиконаною. Завдання ускладнюється ще й тим, що мета цих підрозділів - забезпечення працездатності обладнання не тільки в даний період, але і на перспективу. Нерідко для виконання основної виробничої програми зривається графік планово-попереджувального ремонту, що призводить до додаткових втрат в наступний період. Тому такі допоміжні цехи, як ремонтно-механічний, електроцех і цех контрольно-вимірювальних приладів, повинна зацікавлювати у виконанні певного обсягу ремонту, зменшенні позапланових простоїв устаткування з вини цих цехів і зниженні витрат на одиницю ремонту.
Крім того, зазначені цехи мають вплив на терміни та якісне впровадження організаційно-технічних заходів на підприємстві, тому їх необхідно зацікавити в розмірі економічного ефекту, одержуваного від цих заходів. Досвід впровадження господарського розрахунку допоміжних цехів показує, що найбільш кращою для зазначених цехів є наступна система:
1) виробнича програма - розмір і характер послуг в номенклатурі;
2)обсяг робіт у нормо-годинах;
3) кошторис витрат на запланований обсяг;
4) економічний ефект від впровадження організаційно-технічних заходів, у
тому числі в даному цеху;
5) нормативи фонду заробітної плати за категоріями персоналу;
6) норматив оборотних коштів.
Підсумком аналізу собівартості є виявлення резервів подальшого поліпшення показників. Резерви повинні бути узагальнені, взаємно ув'язані, визначено їх загальна сума й основні напрямки реалізації.
Завданнями аналізу собівартості продукції є: оцінка обгрунтованості і напруженості плану по собівартості продукції, витратам виробництва і звертання на основі аналізу поведінки витрат, встановлення динаміки і ступеня виконання плану по собівартості; визначення факторів, що вплинули на динаміку показників собівартості і виконання плану по них, величини і причини відхилень фактичних витрат від планових; аналіз собівартості окремих видів продукції; виявлення резервів подальшого зниження собівартості продукції.
Аналіз собівартості продукції спрямований на виявлення можливостей підвищення ефективності використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів у кроцессе виробництва, постачання і збуту продукції. Вивчення собівартості продукції дозволяє дати більш правильну оцінку рівню показників прибутку і рентабельності, досягнутому на підприємствах.
У системі показників економічної ефективності виробництва в галузях матеріального виробництва (машинобудуванні) плануються і аналізуються такі показники, як виробництво продукції на 1 руб. витрат, а також зниження витрат на 1 грн. товарної продукції (робіт).
Динаміка собівартості різнорідної продукції, робіт і послуг краще характеризується показником зниження собівартості порівнянної продукції (робіт, послуг). Він являє собою підсумовані за всіма видами продукції економію, віднесену до всієї собівартості цієї ж продукції в базисному році і виражену у відсотках.
При плануванні та аналізі економії від зниження собівартості продукції розраховують економію за такими групами факторів:
1. Підвищення технічного рівня виробництва.
2. Поліпшення організації виробництва і праці.
3. Зміна обсягу, структури і розміщення виробництва.
4. Поліпшення використання природних ресурсів.
5. Розвиток виробництва.
Важливим розділом управління собівартістю продукції є аналіз взаємозв'язку собівартості, обсягу продажів і прибутку. Маркетинговий аналіз повинен відповісти на питання, чи продавати невелику кількість виробів, але за відносно високою ціною з орієнтацією на заможного покупця з індивідуальними запитами. або продавати багато виробів, орієнтованих на масового покупця по відносно низькій ціні. Другий шлях потребує вирішення проблеми зниження витрат і собівартості продукції; для цього необхідний аналіз поведінки витрат.
За цією ознакою всі витрати поділяються на змінні (пропорційно змінюються з обсягом виробництва і реалізації продукції), напівзмінні (змінюються, але нижче прямої пропорції), напівпостійні (що залишаються постійними до визначених меж росту обсягу продукції) і постійні (незмінні в рамках звітного періоду). Всі чотири групи витрат в бухгалтерії поділяються на умовно-змінні і постійні. Перші складають технологічну собівартість продукції і враховуються як прямі витрати. Другі складають періодичні накладні витрати і враховуються як непрямі витрати при калькулюванні собівартості продукції.
Змінні і постійні витрати класифікуються за джерелами виникнення витрат: змінні характеризують витрати господарської активності, пов'язаної зі зростанням обсягу продукції, а постійні характеризують витрати, пов'язані зі здатністю господарювати, тобто показують ефективність управління. До цих витрат відносяться витрати на інвестиції (амортизація), оплата керівництва, витрати на вироблення економічної політики (реклама, наукові розробки та ін.).
При аналізі взаємозв'язку витрат, обсягу продукції і прибутку обчислюють точку заломлення збитків і прибутку, або поріг рентабельності. Ця точка характеризує продажну виручку, коли вже немає збитків, але ще немає прибутку. Метод прямого обчислення собівартості (директ-костинг) заснований на вирахуванні з продажної виручки змінних (прямих) витрат і визначенні граничнного прибутку, яка відрізняється від реального прибутку на суму періодичних (непрямих) витрат.
Застосування розрахунку собівартості по прямих витрат дає можливість уникнути складних обчислень постійних витрат, порівняти продажну виручку і граничну прибуток, списати всі періодичні непрямі витрати на реалізовані товари і оцінити товарні залишки на складах за змінними витратами. Остання обставина дозволяє перевести можливий ризик від непродажу товарів на поточний рік, зменшивши прибуток і, як наслідок, податки.
