Перша хвиля деколонізації

Підйому визвольного руху сприяв розгром фашистського блоку. Свій вплив зробив зміцнення авторитету СРСР і створення соціалістичного табору, що підтримує національні рухи, як в політичному, так і при необхідності у військово-економічному відношенні.

Переважно деколонізація пройшла порівняно мирно (більшість британських колоній і африканських володінь Франції). Однак у ряді країн боротьба за незалежність придбала вигляд або таких, що швидко припинилися (Індонезія), або тривалий і кривавих (Індокитай, Алжир) бойових дій.

Це відносна легкість здобуття незалежності пояснювалася зміною ставлень до колоній з боку метрополій. Збереження колоніальних порядків у міру посилення визвольного руху вимагало все більших витрат, що позбавляло метрополії, і без того ослаблені війною, засобів, необхідних для внутрішнього розвитку. Колоніальним державам не вдалося одержати підтримку США, що прагнуть одержати доступ на ринки колоній і залучити на свою сторону країни, що звільнилися, а тому активно виступали за деколонізацію. Військово-політичне панування ставало усе більш марним і обтяжливо дорогим. Практика показувала, що у виграші виявляються країни, що роблять упор на внутрішній розвиток.

Інтеграція в Європі ставала більше вигідною, ніж збереження зв'язки з колоніями. Все це сприяло поступовому подоланню «імперського комплексу» в свідомості, як політиків, так і населення метрополій.

Однак деколонізація породила й ряд проблем. Одна з них – проблема кордонів, що часто повторює лінії колоніальних володінь (87% державних кордонів в Африці й 45% -в Азії). Це стало джерелом постійної напруженості й міждержавних конфліктів.

Великою внутрішньою проблемою багатьох молодих держав стало об'єднання у їхньому складі народів з різними мовами, культурою й релігією, що, природно, призвело до внутрішніх протиріч (Ефіопія, Нігерія, Судан, Чад). В Індії така неоднорідність породила в 1947р розкол країни на дві частини по релігійній ознаці: мусульманський Пакистан і індуїстський Індійський союз.

Здобуття незалежності дозволило колишнім колоніям стати суб'єктами світової політики, вступити в ООН. Однак політична незалежність ще не гарантувала повну самостійність молодих держав. Низький рівень економічного розвитку більшості країн, що звільнилися, змусив їх піти на співробітництво з розвиненими державами, у тому числі й з колишніми метрополіями, що в остаточному підсумку сприяло трансформації колоніалізму в неоколоніалізм - новий вид залежності, при якому на зміну прямому політичному підпорядкуванню приходять фінансові, економічні й інші засоби контролю з боку домінуючик держав.

Розпад колоніальних імперій розпочався на азійському континенті. Азійські народи більшою мірою, ніж інші залежні народи, виявилися втягнутими до прямої участі в другій світовій війні, в тому числі в лавах Опору, що допомогло створити в Індокитаї, Бірмі, на Філіппінах та в Індонезії масові народні армії. В Індії колонізатори самі надали зброю численним індійцям, мобілізованим для участі у війні з Японією та Німеччиною. Це не могло минутися безслідно з огляду на історію визвольної боротьби індійського народу. Схожі процеси відбувалися й на Близькому Сході.

Слід урахувати й те, що істотно змінилися патріархальні соціально-економічні структури країн Азії, набули розвитку капіталістичні виробничі відносини, з'явилися пролетаріат та національна

буржуазія, які були заінтересовані, хоч і з різних причин, у ліквідації системи колоніальної та напівколоніальної залежності. Головні події на континенті розгорнулися в перше повоєнне десятиріччя. Першими проголосили незалежність країни Близького Сходу й Південно-Східної Азії. Складні процеси відбувалися у Французькому Індокитаї. 2 вересня 1945 р.проголосила незалежність Демократична Республіка В'єтнам. Але Франція зробила спробу відновити там колоніальний режим. Це призвело до війни занезалежність. У березні 1949 р. Франція надала незалежність В 'єтнаму, в

1953 р. — Кампучії та Лаосу, в 1957 р. —Малайзіїї.

На Близькому Сході розпочався крах мандатної системи. Великобританія мусила в 1946 р. погодитися на незалежність Йорданії. Ще під час другої світової війни (в 1941 р.) була формально проголошена незалежність Сірії та Лівану — підмандатних територій Франції, але фактично вони стали незалежними в 1946 р. після виведення французьких збройних сил.Боротьбу індійського народу за незалежність очолив утворений ще в 1885р.