Психологічний стан людини, її соціальне самопочуття є наслідком і причиною тих глибинних змін, що відбуваються в різних сферах життя суспільства, позначених рисами нестабільності й невизначеності. А тому життєвою ситуацією особистісного сприйняття умов життя, соціального середовища є стан непевності у значної частини населення щодо свого нинішнього і майбутнього, свого місця в процесі суспільних змін.
Подальший перебіг суспільних трансформацій значною мірою залежить від того, наскільки кожен індивід як особистість, з одного боку, інтеріоризує нові умови середовища, а з іншого — самовизначається, ідентифікується в своїй позиції, в своєму "Я", наскільки глибоко й адекватно здійснює власну самооцінку і як це впливає на міру його життєвитривалості та життєвої активності [3, с. 4—5].
Вміння жити в нових суспільних умовах безпосередньо пов'язане з особистісною активністю, а значить, з упевненістю в своїх силах, своїх можливостях. Якщо їх бракує, то, певна річ, важко адаптуватися до нових умов і нових вимог.
За умов трансформації українського суспільства особливої значу-1 щості набувають питання формування людиною нових життєвих страте-1 гій, компетентності, посилення гнучкості та мобільності соціальної по- \ ведінки. Чим потужніший життєвий ресурс людини, чим ширші його со- і ціальні можливості, тим легше їй здолати кризові настрої, оволодіти | конструктивно-перетворювальною позицією.
Процес творчої побудови особистістю свого життя передбачає: формування образу світу, в якому живе людина, і її самої як складового елемента цього світу; відбиття у свідомості цілісної картини її життя як індивідуальної історії в часовій і просторовій перспективі та ретроспективі як індивідуально-особистісного життєвого шляху; розроблення стратегії життя, планів і життєвої програми, в яких інтегруються цілі, очікування, мрії, прагнення особистості; корекцію її планів з урахуванням реальних обставин життя й особистісних можливостей, подолання кризових ситуацій як прояву суперечностей життя і "незавершеності" самої особистості.
Життєтворчість як спосіб самопрограмування та творчого здійснення / особистістю свого життя є унікальним надбанням людини як зрілої осо-1 бистості. Замислюючись і творчо реалізуючи своє життя, особистість тим самим отримує статус суб'єкта життя, господаря своєї долі. Без сумніву, мистецтво життя є найвищою розвиненою здатністю до жит-тєтворчості. Ось чому так важливо "вчити людину мистецтва жити і співпрацювати зі своїм життям. Якщо це реалізується, життя для людини стає мистецтвом, красою, добром, задоволенням" [4, с. 73].
За умов, коли українське суспільство переживає системну кризу, теоретичної і практичної значущості набуває дослідження проблем формування життєвої стратегії особистості. Це зумовлено, по-перше, необхідністю з'ясування соціальних факторів екзистенційної кризи, кризи життєвих цінностей і смислів, в якій опинилась особистість на етапі переходу до ринкової економіки і демократичної організації суспільства; по-друге, потребою в осмисленні існуючих в українському суспільстві типів (моделей) поведінки особистості і відповідно до них життєвих стратегій; по-третє, відсутністю чітко обгрунтованих підходів до виявлення (ідентифікації) і побудови життєвих орієнтацій особистості; по-четверте, неготовності соціальних працівників, педагогів подавати практичну допомогу молоді у розробленні технологій формування життєвої стратегії.
Одним із найнапруженіших проявів людського життя є життєві кризи, що належать до сутності життя як соціокультурного явища, а значить, тією чи іншою мірою гостроти обтяжують життя кожної людини на різних етапах її життєвого шляху. У цьому контексті спра-
ведливим видається вислів: "У кожної людини під капелюхом свій театр, де розгортаються драми, часто складніші, ніж ті, що показують у театрі" (Т. Карлейль).
У психології розкриваються складні, неоднозначні впливи життєвих криз на саморозвиток особистості, які залежать як від життєвих обставин, в яких перебігає життєдіяльність особистості, так і від фактора суб'єктивного порядку — загального психологічного складу особистості, її реакції на ті чи інші стресові ситуації, індивідуального стресового досвіду, загальної та психологічної культури, поінформованості у межах сучасних наукових уявлень відносно психології життєвих криз особистості тощо.
Проблема кризового стану особистості набула сьогодні особливої" гостроти через нестабільність розвитку та стану загальної кризи нашоп суспільства, в якому воно нині знаходиться, що позначається і на становищі, і на самопочутті громадян суспільства. Ось, наприклад, як виглядає картина стресових ситуацій, в яких довелося перебувати респондентам впродовж останніх років (див. таблицю). Дані подано у відсотках до чисельності опитаних [2, с. 95].
| Стресові ситуації | 1994 р. | 1995 р. | 1996 р. | 1997 р. |
| Зазнати тяжкої хвороби, операції | 14,2 | 16,9 | 12,4 | 11,3 |
| Переживати тяжку хворобу близьких | 24,9 | 26,8 | 26,1 | 23,9 |
| Перебувати у стані, близькому до самогубства | 2,6 | 2,9 | 2,9 | 1,9 |
| Втратити роботу, бути вимушено безробітним | 9,9 | 11,2 | 11,2 | 13,1 |
| Потерпіти від якогось злочину (крадіжки, пограбування, нападу, шахрайства тощо) | 7,9 | 10,3 | 7,9 | 7,4 |
| Опинитися у великій матеріальній скруті, коли немає за що купити навіть необхідні продукти | 34,0 | 36,4 | 40,1 | 44,2 |
| Відчувати свою безпорадність перед сваволею влади | 16,5 | 20,6 | 19,9 | 21,9 |
| Втрачати великі суми грошей через невдалі комерційно-фінансові операції | 4,0 | 5,7 | 5,5 | 3,8 |
| Звертатися по допомогу до суду, прокуратури, адвоката | 3,1 | 3,6 | 3,4 | 3,4 |
| Втрачати соціальний оптимізм, надію на те, що стан у країні зміниться на краще | 24,8 | 29,1 | 29,6 | 29,3 |
| Зневіритися в людях, зустрічаючись з підлістю, зрадництвом | 29,8 | 26,6 | 29,7 | 27,1 |
| Стресові ситуації | 1994 р. | 1995 р. | 1996 р. | 1997 р. |
| Втрачати віру в свої сили такою мірою, що буквально нічого не хочеться робити | 18,5 | 19,6 | 20,8 | 20,9 |
| Серйозно конфліктували з оточенням | 9,8 | 8,0 | 9,3 | 8,0 |
| Переживати інші стресові ситуації | 4.5 | 4,8 | 5,4 | 5,4 |
| Жодних важких стресових ситуацій упродовж останнього року не переживав (ла) | 19,0 | 22,0 | 20,4 | 21,2 |
| Не відповіли | 0,9 | 0,1 | 0,0 | 0,1 |
Криза перехідного до ринкових відносин періоду втягує в екстремальні умови існування дедалі ширші верстви населення. Від нестабільності потерпають насамперед діти. Особливо зловісними є розгубленість, втрата ідеалів, песимістичне сприйняття життя, відчуження від суспільства. Серйозний дефіцит позитивного впливу на молоде покоління спричинюється тим, що в молоді та підлітків домінуючими почуттями стали тривога, соціальна пасивність, страх. ~~ Виник екзистенційний вакуум, вакуум духовності. На рівні особистості криза набуває форми знецінення всього, навіть життя. Тривожним є поглиблення соціального психотравматизму. Очевидним є дефіцит уваги, поваги до дитини. На загальнодержавному рівні не вироблено чіткої позиції суспільства, передовсім інтеграційного підходу до дитинства як до того реального суб'єкта майбутнього, який зможе взяти на себе ^ажливу історичну місію.
Ганебним для держави є збільшення чисельності дітей ризику, дітей вулиці. Ніколи ще влада вулиці над дітьми не була такою могутньою, ніколи ще процес самоорганізації дитинства на вулиці не набирав таких різноманітних, а часом і химерних форм. Це жертви відчуження та систематичного відторгнення. Йдеться не просто про сиріт, малолітніх злочинців чи втікачів, які полишили свої сім'ї. Мова йде про хворобу, що стосується суті та відносин у суспільстві, урядової політики.
Викладене питання має загальнолюдське значення, оскільки саме вулиця стає живильним середовищем й загальним знаменником най-небезпечніших соціальних пороків — насилля, проституції, наркоманії, кожен з яких лягає важким тягарем на суспільство, охоплює все більше дітей і молоді. Ми всі повинні усвідомити духовні аспекти такої кризи і протистояти їй. Байдужість суспільства до долі цих жертв — виклик людській гідності.
г—" На етапі трансформації суспільства посилюється місія і роль школи І у плеканні людського образу, забезпеченні фізичного, психічного, мо-
рального, духовного здоров'я дитини.] Саме "школа, — стверджував А. Маслоу, — повинна допомогти дитині заглянути в себе і визначити набір цінностей, які узгоджуються з її неповторною людською сутністю" [5, с. 197]. Тим часом школа, як і суспільство, переживає кризу. Важка стресогенна ситуація характерна для шкільного життя. Як зазначав Я. Чепіга, "учительська праця тільки при виключних умовах позбавляється свого примусового характеру. Тому дуже рідко одержує дитина в школі вільний гарний розвиток. В більшості, навіть у масі, на дитину там чекають фізичні та духовні страждання. Сльози часто течуть в сім "храмі науки". Шкільні будинки сповнено скаргами, ворогуванням, зненавистю, а то й розпачем, нелюдськими засобами збуджуються в дітях погані шкідливі почуття, розвиваються і ростуть в школі духові хвороби, опаскуджуючи чистоту і красу дитячої душі.
Як не схвилюватись учителеві од сієї неправди! І чи не прокинеться в нім співчуття до сих мук і страждань дитячої душі? Адже він не може не бачити, як покривджено права дитини.
А коли педагог часом не бачить, часом серцем не відчує сих страждань, то в нього є ще розум, який він може спостерегти їх в дитині. А дійти до розуміння свого він повинен.
Треба розвинути духовний слух до чужих переживань. Треба навчитися відчувати страждання чужої душі. Треба прихилити своє серце до життя. Тоді з'явиться і природне розуміння справедливості" [6, с. 40—41].
Як тонко підмітив відомий педагог рудименти авторитарної педагогіки, які й дотепер процвітають у наших школах, завдаючи болю і страждання нашим дітям! не може не хвилювати й занадто висока психофізіологічна ціна навчання в багатьох школах. Проблемним є дотримання прав дитини у школі, як цього вимагає Конвенція про права дитини.
Лише на шляху освоєння особистісно зорієнтованої педагогіки, забезпечення прав дитини, гуманізації навчально-виховного процесу можливе суттєве оновлення школи, спрямованої на плекання дитини як суб'єкта культури і власної життєтворчості. Школа покликана попередити дитину про небезпеки життя, зберегти у кризових ситуаціях, озброїти особистісними механізмами, які дозволяють молодій людині успішно подолати проблеми. Вона має захищати дитину від гримас жорстокого життя, приходити їй на допомогу у скрутну хвилину. Стрижнева мета сучасної школи — навчити культури життєвого самовизначення, підтримати учня в його екзистенційних пошуках. Педагогічна підтримка — це процес спільного з дитиною визнання її власних інте-
ресів, цілей, можливостей і шляхів подолання проблем, які заважають їй зберегти свою людську гідність. Школа сприяє в оволодінні мистецтвом життєтворчості, самопобудови, самоздійснення — своєрідної самодопомоги у продуктивному подоланні перешкод, поверненні на тимчасово втрачену траєкторію життєвого шляху (Т. М. Титаренко). ~ До важливих напрямів реформування школи можна віднести:
створення нового типу розвивальних середовищ і системи психолого-
педагогічної підтримки, яка сприяє особистісному зростанню;
формування ціннісного ставлення до себе, інших;
розвиток вітальних і духовних потреб, спрямованих на становлення
