Категорія часу в соціології

Уявлення про час протягом людської історії були не однаковими. У давнину переважала думка, що рух часу відбувається по колу з повтореннями певних циклів. У Біблії маємо свідчення про рух часу подібно до кругообігу води у природі: «Сходить сонце, заходить сонце. І поспішає до того місця, де воно сходило... Усі річки течуть у море, а море не переповнюється... До того місця, звідки вони течуть, вони повертаються, щоб знову текти» читаємо у Еклезіаста. «Рід уходить і рід приходить» - це вже про циклічність повторення людської історії. Усе поверта­ється «на кола свої». Така думка досить тривалий час переважала у суспільстві. І лише набагато пізніше, із прийня­ттям християнства як світової релігії, із вчення Августина Блаженного (354 - 430 pp. н.е.), час було «витягнуто» у пряму лінію і показано його незворотність. Почалась «погоня за часом». Але оскільки у кінці життя кожної особистості неминуче настає смерть, то християнство розвинуло доктрину про Царство Небесне, в якому існує для праведних вічне життя. Таким чином, завдяки вірі у цю доктрину, час життя кожної людини було поділено на тимчасове, земне існування і вічне, безкінечне, небесне.

Соціологія розглядає саме час земного існування людини, воліючи будувати «Царство Боже» на землі, а не на небесах, залишаючи останнє для адептів теології. Повертаючись до визначеної нами основної мети соціології-поліпшення життя людей, можна сказати, що вона вивчає минулий час для покращання сьогодення, а сьогодення вивчає, щоб зробити ще кращим майбутнє. Отже, ці три іпостасі часу присутні у соціологічних дослідженнях, але найбільше нас цікавить сьогодення, і тому організація часу життя суспільства посідає важливе місце в соціології. Кожна доба людського життя є маленькою складовою загального бюджету часу суспільства, який можна розпо­ділити на добовий, тижневий, місячний і т.д. Бюджет часу, таким чином, є розподілом часу за різними видами діяль­ності людини. 24 години доби можна поділити на такі складові часу:

- робочий час - це час, коли людина витрачає фізичні і духовні сили для виробництва тих чи інших споживчих вартостей. Він складається з необхідного і додаткового часу;

- позаробочий час - це час, витрачений людиною на діяльність поза працею: домашня праця, задоволення побутових потреб, догляд за дітьми, їх виховання, задо­волення фізіологічних потреб, праця на власному допо­міжному господарстві тощо;

- вільний час - це час, який залишається після вико­ристання перших двох складових часу. Як правило, до нього відносять час, витрачений на навчання, суспільну роботу, творчі заняття, відвідування установ культури, спілкування з людьми, заняття спортом тощо;

- дозвілля - це частина вільного часу, витрачена на задоволення фізичних, духовних та соціальних потреб. Воно служить, головним чином, для відпочинку та розвитку особистості. У вузькому розумінні дозвілля - це відпочинок і розваги.

Розглядаючи економічну соціологію та соціологію праці й управління, ми мали на увазі здебільше організацію часу на виробництві, його найраціональніше використання для отримання матеріальних благ. Але, як показала практика, для цього замало організувати тільки сам трудовий процес. Потрібно організувати весь інший час.

Ще Д. Рікардо писав, що головне багатство нації - за найменший час виробити якнайбільше матеріальних благ. Тобто, справжнє багатство суспільства - час, звільнений від процесу матеріального виробництва. Це час, який людина може використати за своїм бажанням. Отже, наукова організація праці веде до підвищення її продуктивності, яка, у свою чергу, дає можливість збільшити вільний час. На цю проблему звертав увагу О.Конт підкреслюючи, що вона і досі займає провідне місце у теоретичних та практичних студіях соціологів, бо з цим безпосередньо пов'язане покращання життя людей, суспільства.

Вільний час як соціальне явище потрапив у поле зору науки лише у XIX ст., але уява про нього існувала давно. Ще Аристотель у «Політиці» сказав, що грек відрізняється від варвара, перш за все, як вільна людина від раба, що зайнятий тільки трудовою діяльністю. Праця в усі часи виступала як необхідність. У Біблії вона виступає у вигля­ді божої кари за неслухняність: «у поті будете здобувати хліб свій». Але духовне очищення людини, врешті-решт, приводить до того, що всі її страждання під час цієї нелегкої праці закінчуються у Царстві Небесному, у якому вона живе вічно, без страждань у вільному часі. Науковий погляд виходить якраз з тих позицій, що, не сподіваючись на це примарне царство, слід зробити все можливе для того, щоб зменшити «страждання» під час добування людиною «хліба насущного» і збільшити вільний час протягом життя людини. Прогрес розвитку людства - у появі все більшої кількості вільного часу. Отже, оскільки збільшення вільного часу є об'єктивним процесом у роз­витку людства, то й наріжне завдання суспільства в цілому і соціології як науки зокрема - як саме найкращим чином організувати цей вільний час, який би було використано на духовне збагачення людини.

Перш за все, постає питання кількісного виміру вільного часу. Але це досить важка справа: як його розрахувати для творчої людини, що займається наукою, мистецтвом? Тут можна тільки виміряти вільний час якісно. Отже, у формуванні вільного часу як самостійного соціального явища було задіяно єдність кількісних та якісних критеріїв. Умовно структуру вільного часу можна поділити на два рівні:

1) суспільно необхідний час – робочий тиждень, день, кількість вихідних, відпустка, час, витрачений на певні заняття поза роботою, дозвілля і т.д. - тобто, це кількісний рівень;

2) індивідуальний вільний час – стосується внут­рішнього світу окремої людини, сприйняття нею свободи, яку надає їй суспільство: світоглядна орієнтація, духовні потреби, соціальна активність, політична лояльність. Тобто, це якісний рівень: наскільки суспільно-необхідний час наповнений певним змістом, що відображає якість життя.

Структура вільного часу розкриває два його аспекти: зміст вільного часу як суспільну можливість й індивідуальну потребу в ньому. В єдності цих двох аспектів і полягає сутність вільного часу. Якщо робота як засіб існування є необхідністю, то не меншою необхідністю є і вільний час. Життя людини не можна звести лише до звичайної течії буднів, у ньому визначне місце посідають свята, певні звичаї, обряди. Взагалі, потяг людини до свята, мабуть, більший, ніж до роботи. Працювати людину змушують певні обставини виживання у складних природних і соціальних умовах, але важкий тягар праці людина скидала з себе під час різних святкувань. Тут вона могла розслабитися фізично і психологічно, отримати добрий заряд бадьорості. Свята у повсякденному житті людей відігравали роль яскравого дійства, що скрашувало сірі одноманітні будні. Тут досить лише згадати, як приклад, звичай карнавалів у Бразилії. Карнавал - це всенародне свято, до якого готуються майже всі протягом року, не шкодуючи на це коштів. Неодноразово відмічалось, що деякі люди витрачали на карнавал останні кошти і після нього змушені були починати з нуля, щоб накопити на повсякденні потреби та й на підготовку до наступного карнавалу.

Як бачимо, потреба у вільному часі та у дозвіллі іноді така, що її можна занести до однієї з складових сенсу життя людини. Вільний час, як відпочинок від праці, був осмислений людством ще з давнини. Це зафіксовано і в Біблії, йде мова про сьомий день тижня, в який Творець відпочивав від своїх творінь і заповідає усім людям відпочивати. Причому це стосувалось усіх без винятку: і власників, і рабів. У наші дні завдяки досягненням техніки, застосуванню нових технологій виробництва, підвищенню продуктивності праці з'явились нові можливості виділити більше вільного часу для кожної особистості. Більшість людей на планеті зараз відпочивають протягом двох днів робочого тижня, зменшується також кількість робочих годин на добу, що збільшує кількість вільного часу кожного дня.

Параметри вільного часу

Можна перелічити параметри вільного часу. По-перше, це його обсяг, який залежить від тривалості робочого дня, кількості часу, що витрачається на дорогу до місця роботи і додому, від кількості часу, витраченого на задоволення побутових потреб тощо. Чим менше часу витрачається на всі ці необхідні речі, тим більше його залишається на вільний час. В обсязі вільного часу є й певні умовності. Так, наприклад, працю на присадибній ділянці можна не зара­ховувати до вільного часу, бо часто це викликано нагальною потребою у здобутті додаткових засобів харчування і т.д. Але якщо ця робота проводиться індивідом задля свого задоволення і, роблячи її, він таким чином відпочиває, тоді вона зараховується до вільного часу. Щодо часів відпочинку, пов'язаних із відновленням фізіологічних функцій організму, то тут також може бути по-різному: одному для відпочинку достатньо поспати 6 годин на добу, а іншому - 8. Отже, у першого індивіда буде більше вільного часу, ніж у другого. Таким чином, крім загальних підходів до обчислення обсягу вільного часу, в кожному окремому випадку потрібен індивідуальний підхід.

По-друге, вільний час можна розкласти на певні еле­менти: творча діяльність, навчання, фізичні заняття, ігри з дітьми, зустрічі з друзями, хобі, пасивний відпочинок, антикультурні дії тощо. Цей список елементів можна продовжувати, але у цьому немає потреби. Головне ж тут те, що, як і в першому випадку, список цих елементів для кожної особистості має бути суто індивідуальним. Саме в цьому і полягає свобода вибору занять у вільний час індивідом, бо вільний час є відвойованим у природи правом на час, який він може використати за своїм бажанням, що і складає основу його життя, його сенс.

По-третє, зміст вільного часу залежить від якості кон­кретних занять людини, характеристик конкретної людини, від того, якою особистістю вона є, яка її індивідуальність. Тобто, зміст або якість вільного часу залежать від якості занять, які особистість проводить протягом цього вільного часу. Чим змістовніше і відповідно якісніше проводить свій вільний час особистість, тим більше вона зростає духовно і фізично, тим яскравіше окреслюється її індивідуальність.

Існує думка, що сфера вільного часу це сфера свободи людини від суспільства. Це не зовсім правильно, бо людина, хоча й отримує більше свободи діяльності і вільний час, все рівно не відокремлюється від суспільства і не стає незалежною від нього. Навіть може бути навпаки, завдяки своєму вільному часові людина стає більш залежною від суспільства, тісніше з ним пов'язаною. Чи участь кон­кретного індивіда у тому бразильському карнавалі відо­кремлює його від суспільства? Чи робить його менш залежним від нього? Навпаки, це її ще тісніше пов'язує із суспільством, бо сутність карнавалу саме в масовості. Лю­дина тут залишається вільною лише в тому, що може вільно вирішувати: чи брати їй участь у карнавалі, чи ні.

Чималу кількість обсягу вільного часу подекуди займає дозвілля. Дозвілля, як ми вже говорили вище, - це той час, що залишається від всього обсягу вільного часу для відпочинку і розваг. До 20-х, 30-х років соціологів майже не турбувала проблема організації та упорядкування дозвілля. Вважалось, що вільний час на те і вільний, щоб людина могла займатися тим, чим їй заманеться. Головну увагу було сконцентровано на виробництві, на підвищенні продуктивності праці і всіх чинниках, які впливають на цю продуктивність. Але численні емпіричні дослідження, розвиток менеджменту людських відносин на виробництві привели до висновку, що дозвілля у вільний час не повинно бути кинутим напризволяще. Його потрібно певним чином організовувати. Отже, паралельно з менедж­ментом людських відносин у 20 - 30-х роках XX ст. ви­никає інфраструктура організації дозвілля. Після другої світової війни цей напрям розвивається особливо інтенсивно. З 1969 року навіть видається міжнародний журнал «Сус­пільство і дозвілля».

Вільний час стає об'єктом для цілих галузей діяльності: шоу-бізнес, кіно, телебачення, картинні галереї, театр, література, ресторани, кафе, туристські подорожі тощо. Ціла індустрія розваг у суспільстві працює на забезпечення зайнятістю людей у вільний час. Соціологи, економісти та й політики зрозуміли, що добре налагоджена індустрія розваг і відпочинку корисна для суспільства з усіх боків. По-перше, одним із завдань вільного часу є відпочинок трудівника, відновлення ним фізичних і духовних сил для роботи наступного дня. Тому, щоб людина могла це зробити найкращим чином, вона повинна мати можливість відпочити так, як того сама забажає. Звідси - потреба найширшого асортименту розваг і видів відпочинку. По-друге, поринаючи після трудового дня у гущу розваг, людина тим самим відмежовується від повсякденних соціальних, економічних та політичних проблем, знімаючи стресові ситуації і забуваючи економічні та політичні негаразди. Людина на певний час забувається, цілком віддаючись відпочинку, а це корисно для неї і з фізичного, і психологічного, і соціального боків.

Можуть зауважити, що відволікання системою розваг людей від соціальних проблем може зробити їх менш соціально-активними. Така думка досить виправдана: дійсно, розважаючись і відпочиваючи, людина менше уваги приділяє різним соціальним проблемам. Але це все лише до певної міри. Не треба думати, що шоу-бізнес та й взагалі вся система зайнятості у вільний час стоять осторонь загального стану суспільства. Вони тісно пов'язані і з економічною, і з політичною сферами діяльності, і будь-які негативні зміни в цих сферах одразу відіб'ються на функціонуванні сфери дозвілля. Якщо у суспільстві існують певна ста­більність, високий рівень життя, злагода між різними гілками влади, то й сфера дозвілля почуває себе стабільно. Якщо в інших сферах відбудуться якісь прикрі зміни, наприклад, настане економічна криза, то вона неодмінно позначиться на представниках будь-якого шоу-бізнесу. Отже, люди не отримають звичної для них порції розваг, їх відпочинок погіршає, і вони змушені будуть проявити соціальну активність, щоб повернутись до найкращих часів. Коли такого не відбувається у суспільстві, то це означає, що в ньому панує стабільність, злагода, достаток і соціальна задоволеність його членів.

Сучасне цивілізоване суспільство – це суспільство споживання. Дозвілля у сучасному суспільстві стає загально­доступною культурною цінністю. Існує поняття світу життя людини. У нього входять: природне середовище, культурно-соціальні умови існування, сфера індивідуальних почуттів і переживань людини тощо. Людина та її вільний час стають продовженням і умовою виробничого процесу. Дозвілля і споживання головні вимоги світу життя сучасної людини. Треба будувати індустрію дозвілля, організовувати її економічно. Таким чином сфера вільного часу перетворюється в соціальний інститут.

Досить цікавим є зв'язок між освітою і вільним часом. Освіту вважають, головним чином, засобом залучення людей у систему суспільного виробництва. Загальна тен­денція розвитку освіти від егалітарної до масової, від вузькоснеціалізованої до освіти з широкою культурно-гуманітарною основою веде до того, що освіта все більше змішується зі сферою вільного часу, сферою дозвілля. Вони взаємопов'язані і тому повинні сприяти розвитку один одного. Професія, отримана завдяки певній освіті, це не просто момент соціалізації людини, а ще й універсальне визначення вільного життя людини. Професія диктує й обсяг вільного часу кожного індивіда. Якщо робітник на заводі працює від «гудка до гудка», то є інші професії, представники яких не регламентовані певним часом і відповідно розпоряджаються ним на свій розсуд. Від про­фесії залежить тривалість відпустки, а отже, і кількість вільного часу. Використання індивідом свого вільного часу для отримання певної освіти є засобом збільшення свого вільного часу у майбутньому. Але тут є й інший бік проблеми: освіта із засобу отримання додаткового віль­ного часу може стати діяльністю, яка входить складовою частиною у вільний час. Тут нічого поганого немає, якщо у людини виникає потреба вчитися і, отримавши одну освіту, намагатися отримати ще й іншу, то вона стає нібито покликанням людини і перетворюється поступово у самоосвіту. Людина вільна і, якщо вона вибирає собі такий шлях життя, так заповнює свій вільний час, то це її право.

Протиріччя вільного часу

У вільного часу є й певні протиріччя. Так, великий обсяг вільного часу з позитивного явища може перетворитися у негативне. Безробітний має досить багато вільного часу, але це ніяк не можна вважати позитивною рисою його життя. Вільний час безробітного є не вільним часом цього індивіда, а є часом, від якого відмовилось суспільство. Цей вільний час не виконує своєї функції надання змоги людині відпочити, розважитися, а несе з собою дискомфорт, соціальну та економічну незадоволеність, веде до стресових ситуацій і, таким чином, не поліпшує, а погіршує життя людини.

Є й інша крайність, коли вільний час вважається головною цінністю у житті, людина кидає роботу добро­вільно, відмовляється від певних благ цивілізації і, отже, веде спосіб життя, що є своєрідним викликом суспільству. Така людина змушена відмовитися від багатьох життєвих благ і ззовні вона живе нібито в злиднях, обмежуючи свої матеріальні потреби. Якщо така людина здатна вести високодуховний спосіб життя, то така жертва ще може вважатися позитивною, але якщо це не так, то даний спосіб життя стає деградацією особистості і, таким чином, вільний час із явища позитивного стає негативним.

Ще одне протиріччя: наявність великої кількості вільного часу без відповідної його організації веде до того, що певна верства людей, не знаходячи способу заповнення свого вільного часу змістовним дозвіллям, стає на шлях відхилення від норм поведінки, починає займатися нега­тивною діяльністю, стає на злочинний шлях життя тощо.

Перелічені протиріччя в цілому не заперечують пози­тивного значення вільного часу у житті людини, але підкреслюють певні його проблеми.

Проблеми вільного часу

Серед численних проблем вільного часу можна виділити основні: збільшення його кількості та покращання якості.

1. Збільшення кількості вільного часу. Не дивлячись на певні перелічені вище протиріччя, що стосуються обсягу вільного часу, все ж таки збільшення його кількості треба вважати позитивним явищем у розвитку суспільства. Тому кожному суспільству слід подбати про шляхи збільшення обсягу вільного часу. За рахунок чого це можна зробити? Перш за все, за рахунок скорочення витрат часу на роботу. Сюди входять такі засоби, як скорочення робочого дня, збільшення кількості вихідних днів та терміну відпусток. Все це можна здійснити за наявності високої продуктивності праці із застосуванням сучасних високопродуктивних технологій виробництва, а також «резервної армії праці» - достатньої кількості виробників, які можуть будь-якої миті вийти на заміну відпочиваючому робітнику.

По-друге, збільшення вільного часу (і зокрема обсягу часу на дозвілля) здійснюється за рахунок покращання по­бутових умов. Високоорганізований побут, а точніше система побуту, дозволяє вилучити максимальну кількість вільного часу. Говорячи про побут, ми маємо на увазі домашню техніку, систему торгівлі, яка повинна забезпечити інди­віда необхідними товарами, причому оперативно і повно.

Тут потрібно розвивати цілу мережу послуг: прийом замовлень, доставка товарів, раціональне розміщення торговельних точок тощо. Не секрет, що недавно при наявності дефіциту товарів людям доводилось вистоювати довгі черги, щоб придбати необхідний їм товар. На це витрачалось багато часу. А якщо до цього додати ще й інші негаразди побуту, то зрозуміло, що на розваги і відпочинок у багатьох пра­цівників майже не залишалось часу.

По-третє, ріст індустрії розваг стимулює людей пла­нувати та організовувати свій вільний час так, щоб можна було добре, відповідно бажанню кожного, відпочити. Якщо є пропозиція, то на неї обов'язково знайдеться попит. Таким чином, за однаковими умовами праці, наяв­ністю добротної індустрії розваг люди будуть більше часу витрачати на дозвілля.

По-четверте, збільшенню обсягу вільного часу сприяє і ріст заробітної плати та добробуту громадян, причому за один і той же час. Це дозволяє частині населення за менший строк заробляти достатньо грошей, щоб вести розпорядливий спосіб життя із достатньою кількістю вільного часу. Психологічно багато хто з людей зупиняється на певному рівні добробуту, вважаючи його цілком задовільним для ведення нормального способу життя. Така людина не буде пересилювати себе, щоб заробити більше грошей, а обмежиться певною їх кількістю, яка, на її погляд, буде достатньою для ведення гідного способу життя, такого, який би повністю або оптимально задовольняв би її.

2. Друга важлива проблема вільного часу - поліп­шення його якості. Щоб у кожної людини було вдосталь вільного часу, треба ще щоб цей час було використано з максимальною користю як для самого індивіда, так і для всього суспільства в цілому. Ця проблема багатопланова і її потрібно розглядати у комплексі різних чинників, які впливають на проведення дозвілля членами суспільства. Тут і система виховання, освіти, різні види мистецтв, релігія, мораль тощо. Одним словом - все те, що формує світогляд, світосприймання, культурний рівень людини, його духовний світ. Якщо індустрія розваг та інші засоби проведення вільного часу у суспільстві знаходяться на високому рівні, то і члени цього суспільства якісніше проводять свій вільний час. А це означає виконання двох найголовніших його функцій: відновлення людських сил, які поглинає сфера праці та інші життєво-необхідні заняття, функції духовного (ідейного, культурного, етич­ного, естетичного тощо) і фізичного розвитку людини.

Сьогодні часто пишуть про здоровий спосіб життя. Багато різних організацій як релігійних, так і громадських ведуть пропаганду проти негативних рис у нашому повсяк­денні. І в цьому вільний час відіграє щоненайголовнішу роль. І не просто вільний час, а вільний час, проведений на достатньо якісному рівні. Тільки за цих умов він несе доб­робут, комфорт, здоров'я людині. Дон Халей у своїй книзі «Таємниці здоров'я» пише: «Цілком ймовірно, що джерело молодості приховується у мудрому використанні вільного часу».

 

Питання для роздумів

1. Чому, на вашу думку, значення вільного часу зростає з розвитком суспільства?

2. У чому полягають позитивні і негативні сторони збільшення обсягу вільного часу?

3. Яке місце посідає освіта у системі вільного часу?

4. Чи не є збільшення обсягу вільного часу зменшенням значимості праці і робочого часу у суспільстві?

5. Що краще для людини: багато неорганізованого вільного часу чи мало вільного але добре організованого часу?

 

Література

1. Актуальные проблемы свободного времени. - М., 1988.

2. Бюджет времени городского населения. - М., 1971.

3. Грушин Б.В. Свободное время. - М., 1987.

4. Лой А.Н. Социально-политическое содержание категории «время» и «пространство». -К., 1988.

5. Минц Г. Свободное время: желаемое и действи­тельное. - М., 1978.

6. Орлов Г.П. Свободное время как социологическая категория. - Свердловск, 1973.

7. Патрушев В.Д. Время как экономическая катего­рия. -М, 1986.

8. Пруденский Г.А. Проблемы рабочего и внерабочего времени. - М., 1976.

9. Смирнов А.И. Фактор времени в жизни общества. -М., 1988.

10. Социология: Наука об обществе. -Харьков, 1996.

11. Фонд времени и мероприятия в социальной сфере. -М., 1989.

12. Швецов Ю.Г. Рабочее и свободное время: методы анализа, планирования, регулирования. - Барнаул, 1989.

13. Яковлев В.Н. Социальное время. - Ростов-на-Дону, 1988.