Адаптація й інтеріоризація

Людина пристосовується як до оточуючого природного, так і до соціального середовища, яке на земній кулі в різних її точках не однакове. Цей процес називається адаптацією. Отже, соціальна адаптація - це процес пристосування людини до соціального середовища. З самого початку життя дитина має певні стосунки з оточуючими її людьми. Через спілкування з ними вона знайомиться зі світом, що її оточує, й адаптується до нього. Все, що вона засвоїть у своїй свідомості, поступово інтеріорізується, переходить у її внутрішнє «я» і стає рисами її індивідуальності. Отже, процес засвоєння соціальних рис всередині людини називається інтеріорізацією. Адаптація - це перша фаза пристосування до соціального середовища, а інтеріоризація - друга.

Вважають, що здебільшого інтеріоризація завершується у дитинстві. Але це не означає, що у подальшому житті ці процеси не відбуваються: людина адаптується й інтеріорізується протягом усього життя. Змінюється лише темп і якість цих процесів. На ранньому етапі життя для дитини майже все, до чого вона доторкається, є новим. Вона пізнає світ. Пізніше такого нового стає все менше, осо­бливо, якщо людина весь час живе в одному місці, нікуди не виїжджає, постійно спілкується з одним і тим же колом людей. Але ж не всі так живуть. Багато хто все своє життя подорожує, весь час змінюючи навколишнє оточення. Пе­реїжджаючи на нове помешкання, людина змушена там звикати до нових умов, адаптуватись до них. Навіть змінюючи місце роботи або навчання, індивід опиняється в іншому колективі, з іншими традиціями, нормами пове­дінки, і до цього всього доводиться пристосовуватися. Кожний емігрант, перш за все, адаптується мовно, бо без знання мови дуже ускладнюється спілкування з іншими мешканцями тієї країни, у яку він приїхав.

Отже, процеси адаптації для кожної людини залежать від її способу життя. Те ж саме, але, мабуть, меншою мірою, стосується й інтеріорізації. Але тут виникає питання: чи обов'язково після завершення процесу адаптації настає інтеріорізація? Можна думати, що це не завжди так. Людина може певним чином пристосовуватися до нового соціального середовища, але ніколи не вважати його своїм і весь час відчувати себе у ньому чимось інорідним. Це досить яскраво можна спостерігати у мовній адаптації: емігрант може вільно спілкуватися мовою жителів його нового помешкання, але ніколи не відчувати цю мову своєю. Вдома він спілкується з родичами своєю рідною мовою, пише твори, якщо це письменник, рідною мовою, на кінець, мислить своєю рідною мовою. А це означає, що нова мова у цієї людини не інтеріорізувалась. Багато хто з письменників, які були змушені емігрувати в інші країни, до кінця своїх днів писали свої твори рідною мовою, і лише деякі змогли перейти на іншу. Наприклад, такі письменники, як В. Набоков та Й. Бродський в останні роки життя почали друкувати свої твори англійською мовою, це означає, що вони мовно інтеріорізувались і англійська мова стала для них такою ж рідною, як і рідна їм із дитинства російська.

Отже, процеси адаптації й інтеріоризації багато у чому залежать від індивідуальності особи, а, значить, від цього залежить і процес соціалізації.

Чинники соціалізації

На соціалізацію індивідів впливають такі чинники:

- сукупність статусів і ролей, які пропонує кожне окреме суспільство. Від того, яке суспільство, які у ньому існують професії, спосіб життя, залежить і той шлях, що кожний індивід може собі обирати у житті. Вибір життєвого шляху певним чином зумовлює соціалізацію індивідів. Ким бути? Таке питання постає перед кожним, особливо на початку самостійного життя. Вступаючи до того чи іншого вузу, людина обирає свій шлях у житті й отже свій шлях соціалізації. Якщо у суспільстві малий вибір статусів і ролей, то і кожен член цього суспільства буде мати обмежені можливості соціалізації, реалізації своїх можливостей. Так, наприклад, у деяких відсталих племен на островах Тихого океану, де немає промисловості та інших цивілізованих організацій діяльності, люди традиційно займаються одними й тими ж справами: рибальством, збиральництвом та іншими ремеслами. Зрозуміло, що у юнака чи дівчини тут нема широкого вибору, і вони традиційно стають рибалками, мисливцями тощо. Соціалізація їх відбувається у досить обмеженому колі оточуючих соціальних суб'єктів, вийти за яке у них майже немає можливості. Тому такі законсервовані суспільства і знаходяться у загальмованому стані й розвиток їх повільніший за інші;

- сукупність соціальних інститутів і організацій, які забезпечують виробництво і відтворення цінностей. Як ми вже казали раніше, зрілість суспільства забезпечується різноманітністю соціальних інститутів. Зрілість у тому й полягає, що наявність цих інститутів дозволяє збільшувати вибір кожним індивідом, членом цього суспільства свого життєвого шляху, своєї соціалізації. Якщо у певному суспільстві нема, наприклад, такого соціального інституту як наука, то членам цього суспільства дуже важко, і навіть часом неможливо, стати науковцями. Соціалізація індивідів тут буде відбуватися поза межами наукового середовища, соціального оточення, яке сприяє розвитку науки, і, отже, буде позбавлена його впливу;

- сукупність соціальних цінностей, норм, знань, які домінують у суспільстві й успадковуються молодшими поколіннями від старших. Цей по суті культурний багаж суспільства має велике значення у процесі соціалізації людей. Народні традиції, звичаї, норми поведінки, мораль, право - все це формує особистість у кожному окремому суспільстві. Сімейні звичаї, стан забезпеченості сім'ї усім необхідним для життя, наявність театрів, музеїв, бібліотек, у яких людина може прилучатись до культурної скарбниці не тільки свого суспільства, але й всього людства, відіграє визначну роль у процесі її соціалізації. Засоби масової інформації як соціальний інститут мають величезний вплив на соціалізацію людини, але як саме буде спря­мована ця соціалізація, які риси індивід може отримувати від них, залежить, перш за все, від того, на які цінності спрямовані ці засоби масової інформації, що вони несуть із собою кожній особистості;

- конкретні історичні події та події власною життя кожної окремої людини. Цей чинник дуже суттєвий, бо всі попередні багато в чому залежать саме від нього. Наприклад, така подія як війна часто настільки змінює життєвий шлях, а отже, і соціалізацію індивідів, що вони часом змінюють напрям свого розвитку на прямо протилежний. Цілі покоління людей формувалися під впливом жовтневих подій 1917 р. або війни 1941 - 1945 pp. Навіть діти, які не брали участі у воєнних діях, виростали під впливом цих подій. Такі глобальні події напряму пов'язані з подіями власного життя: діти втрачали своїх батьків на війні, а жінки чоловіків. Після цього вони були змушені вести зовсім інший спосіб життя, ніж раніше. Отже, їхня соціалізація відбувалась іншим шляхом, в інших умовах. Навіть при стабільному, спокійному житті у суспільстві, коли не подібних до вищезгаданих глобальних подій, у житті кожного індивіда відбуваються певні події, які можуть дуже суттєво вплинути на їхню подальшу соціалізацію: одруження, народження дітей, смерть близьких людей. Усе це події, які трапляються на життєвому шляху кожного, й у кожному конкретному випадку по різному впливають на соціалізацію особистості. У будь-якої людини, як кажуть, своя доля, і тому завдяки різному збігу обставин його шлях у житті, його соціалізація відбуваються своїм особливим чином;

- сама індивідуальність особи. Кожен індивід, як пра­вило, сам обирає собі свій шлях у соціалізацію. Зовнішні обставини або зовнішні чинники соціалізації впливають на цей процес тією мірою, наскільки їм дозволяє впливати внутрішній чинник - сама індивідуальність людини. Тут, крім соціальних, у дію вступають і біологічні причини. Можна навести безліч прикладів, коли певна особа незалежно від обставин, які склалися в її житті, все ж таки залишається сама собою і не змінює своїх переконань у той чи інший бік, іде своїм шляхом. Письменники-політв'язні за часів СРСР, пройшовши через терени в'язниць та виправних таборів, залишились вірними своїм ідеалам і не пішли іншим шляхом, на який могли спонукати обставини їх соціального оточення. Яскравим прикладом такої стійкості індивідуальності, її протистояння обставинам може бути випадок із дружиною письменника Д. Андреева. Опинившись у в'язниці, вона сказала собі, що не буде вживати жодного брудного слова, які були широковживаними серед в'язнів. І протягом восьми років ув'язнення жодного разу не сказала цих слів. Вона змогла відстояти свої принципи і не піддалася впливу оточення.

З п'яти вище перерахованих чинників соціалізації перші чотири є зовнішніми відносно індивіда і лише п'ятий є внутрішнім, який протистоїть цим чотирьом попереднім. Саме взаємодія цього внутрішнього чинника із зовнішніми і становить головний механізм соціалізації. Зрозуміло, що у дії цього механізму велику роль відіграють психологічні чинники, але вивчення їх не є завданням соціології. Меха­нізмами соціалізації вважають також імітацію (наслідування) й ідентифікацію, коли людина усвідомлює свою приналежність до певної спільноти.

Соціалізація відбувається під впливом як стихійних, так і цілеспрямованих соціальних умов. Стихійні умови часто не залежать від окремої особистості, а цілеспрямовані, навпаки, залежать від дій самої особистості. Проявом цілеспрямованої соціалізації є виховання, яке вважають однією з форм і навіть головною ланкою соціалізації.

Виховання - це діяльність, яка передаючи новим поколінням суспільно-історичний досвід, спрямована на формування особистості, її підготовки до суспільного життя і продуктивної праць Це процес цілеспрямованого, систематичного формування особистості згідно з діючими у суспільстві нормативними моделями. Від загальної соціалізації виховання відрізняється, перш за все, наяв­ністю мети. Кожного змалку виховували вдома у сім'ї, у дитячому садку, в школі, в інституті, кожного змалку вчили розумному, доброму, вічному, але чомусь процес со­ціалізації у кожного йшов своїм шляхом, тому з підроста­ючого покоління виходять як добрі, порядні люди, так і негідники, злочинці тощо. Отже, процес соціалізації може позитивно впливати на виховання, і тоді формується гідна особистість, але може піти всупереч вихованню і звести його результати нанівець.

Ефективність виховання залежить від того, чи збігаються між собою виховні ідеї, об'єктивний розвиток життя та конкретні умови життєдіяльності людини. Років двадцять тому, виховуючи дітей, їм говорили, що купити дешевше, а згодом продати дорожче - це негативне явище, яке зветься спекуляцією, і засуджується суспільством, дане виховання мало свій ефект. Сьогодні виховувати у такому дусі буде зовсім неефективним, бо ця діяльність вже не засуджується суспільством, не є негативною і називається бізнесом. Але все ж таки головною метою виховання повинно бути навчання дитини розрізняти добро і зло та вміти слідувати за добром, а не за злом. Тут взагалі постає ціла низка проблем педагогічного та психологічного складу, але результат виховання дуже важливий для соціології і для всього суспільства. Тільки за наявністю позитивного ре­зультату виховання може сформуватися особистість, яка буде протистояти будь-яким негативним соціальним чин­никам. Така людина не здійснюватиме аморальних вчинків, не стане на злочинний шлях, і суспільство в цілому від цього виграє. На жаль у кожному суспільстві зло так приваблює багатьох, що весь час залишається місце для порушників норм поведінки.