Служби контролінгу в процесі виконання своїх функцій вдаються до багатьох методів: загальнометодологічних, загальноекономічних, специфічних.
До загальнометодологічних методів належать такі, що характерні для будь-якої науки: спостереження, порівняння, аналіз, синтез, систематизація, історія розвитку, виявлення закономірностей, прогнозування.
До специфічних методів контролінгу можна віднести використання моделювання процесів та явищ і на цій основі визначення конкретних завдань системи.
Окрім того, розрізняють дві групи специфічних методів контролінгу – оперативного і стратегічного. Вони досить тісно взаємопов’язані між собою і переходять від оперативного до стратегічного. Методи оперативного контролінгу покликані здійснювати активне управління прибутком, а методи стратегічного контролінгу – забезпечити існування підприємства у тривалій перспективі (у майбутньому) [11].
Таким чином до головних специфічних методів контролінгу належать:
· бенчмаркінг;
· аналіз точки беззбитковості;
· опитування (анкетування);
· факторний аналіз відхилень;
· СОФТ- аналіз (аналіз сильних та слабких місць);
· портфельний аналіз;
· вартісний аналіз;
· нуль-базис бюджетування;
· АВС (XYZ) – аналіз.
Одним із головних методів э бенчмаркінг. Бенчмаркінг – це процес порівняння товарів (робіт, послуг), виробничих процесів, методів та інших параметрів досліджуваного підприємства (структурного підрозділу) з аналогічними об’єктами інших підприємств чи структурних підрозділів. Основна мета бенчмаркінгу полягає у виявленні негативних відхилень у значеннях порівнюваних показників і причин таких відхилень та розробці пропозицій щодо їх усунення [17].
Бенчмаркінг пов’язаний з постановкою цілей та є одним з компонентів процесу планування. Деякі дослідники поєднують його з циклом Демінга, що включає в себе чотири елементи: плануй, здійснюй, перевіряй, дій (P D C A). Окремі моделі бенчмаркінгу включають в себе до 30 кроків, які необхідно пройти для досягнення кінцевого результату [12].
Об’єктами бенчмаркінгу можуть бути: методи, процеси, технології, якісні параметри продукції, показники фінансово-господарської діяльності підприємств (структурних підрозділів).
Розрізняють три види бенчмаркінга:
1. Внутрішній бенчмаркинг, що зводиться до аналізу і порівняння показників діяльності різних структурних підрозділів того самого підприємства.
2. Бенчмаркінг, зорієнтований на конкурентів, – сконцентрований на порівняльному аналізі товарів (робіт, послуг), продуктивності виробничих процесів і інших параметрів досліджуваного підприємства з аналогічними характеристиками підприємств конкурентів.
3. Функціональний бенчмаркінг, метою якого є аналіз окремих процесів, функцій, методів і технологій у порівнянні з іншими підприємствами, що не є конкурентами [13].
Існує 3 фази бенчмаркингу:
1. Підготовча стадія. На цій стадії здійснюють вибір об’єкта бенчмаркінгу та порівняльних аналогів; визначають оцінні показники (наприклад, собівартість, затрати часу, частка браку); збирають необхідну для аналізу інформацію.
2. Аналіз. На підставі порівняння з підприємством-партнером виявляються недоліки в об’єктах бенчмаркінгу та ідентифікуються причини їх виникнення. Критерієм оцінювання процесів, функцій, методів чи виробничих процесів є показники їх продуктивності.
3. Впровадження. Виконується робота щодо реалізації результатів аналізу в практичній діяльності підприємства. Увага зосереджується на розробці стратегії і тактики нейтралізації виявлених у ході бенчмаркінгу слабин підприємства [8].
Досліджуючи за допомогою бенчмаркінгу виробничі процеси, методи чи технології виробництва збуту продукції, головна увага приділяється пошуку резервів зниження витрат виробництва та підвищенню конкурентоспроможності продукції.
Важливим завданням контролінгу (управлінського обліку) є калькуляція ціни, планування прибутку підприємства та асортименту продукції. Дійовим інструментом виконання цього завдання є розрахунок точки беззбитковості та необхідної суми покриття. Цей метод контролінгу зводиться до визначення мінімального обсягу реалізації продукції (за стабільних умовно постійних витрат), за якого підприємство може, з одного боку, забезпечити беззбиткову операційну діяльність у плановому періоді, з іншого – створити умови для самофінансування підприємства.
Точка беззбитковості – це такий обсяг реалізації, коли доходи підприємства дорівнюють його затратам, а підприємство не має ні прибутку, ні збитків. Синонімами поняття точки беззбитковості є точка рентабельності, мертва точка, точка критичного обсягу реалізації.
Складовим елементом аналізу точки беззбитковості є розрахунок суми покриття (маржинального прибутку). Маржинальний прибуток – це показник, який характеризує частину виручки, що спрямовується на заміщення умовно постійних витрат і формування прибутку від реалізації.
Першим етапом розрахунку суми покриття є правильний розподіл усіх витрат підприємства (чи витрат на виробництво певного виду продукції) на постійні та змінні.
Постійні, або умовно постійні (
) – це витрати, загальний розмір яких в цілому не залежить від змін обсягів виробництва, і в розрахунку на одиницю продукції при рості обсягів виробництва продукції ці витрати зменшуються, а при зменшенні обсягів виробництва – збільшуються.
Змінні (
) – це витрати, загальний розмір яких в розрахунку на весь обсяг продукції змінюється практично прямо пропорційно змінам обсягу виробництва, а на одиницю продукції – залишається незмінним [14].
Маржинальний прибуток (сума покриття) = чиста виручка – умовно-змінні витрати
Маржинальний прибуток на одиницю продукції (сума покриття) = оптова ціна одиниці продукції – умовно-змінні витрати на виробництво одиниці продукції.
Точка беззбитковості може бути визначена декількома методами:
1) метод рівняння;
2) метод маржинального доходу;
3) графічний метод.
Метод рівняння передбачає розрахунку точку беззбитковості на основі загальної формули розрахунку доходу від реалізації (сумарний операційний дохід). Сумарний операційний дохід від реалізації продукції пов’язаний із операційними витратами і сумою операційного прибутку:
СОД = СОВ + ОП
де СОВ – сумарні операційні витрати виробництва і реалізації продукції;
ОП – операційний прибуток підприємства.
При цьому сумарні операційні витрати визначається як сума постійних і змінних витрат підприємства. Тобто за даних умов величина сумарного операційного доходу:
СОД = F + ЗВ + ОП,
де F – постійні витрати; ЗВ – змінні витрати.
Виходячи із рівняння сумарних операційних, на практиці можуть мати місце наступні варіанти результатів господарської діяльності підприємства:
1) ОП > 0 – підприємство працює рентабельно;
2) ОП < 0 – підприємство збиткове;
3) ОП = 0 – підприємство за результатами своєї операційної діяльності ще не має прибутків, але уже не має і збитків. За такого стану операційні доходи і операційні витрати рівні між собою, тобто:
СОД = СОВ, або СОД = ЗВ + F.
Точка переходу операційної діяльності підприємства із збиткового стану в прибутковий (при ОП = 0) називається точкою беззбитковості або порогом рентабельності. Ця точка важлива тим, що дозволяє одержувати оцінки обсягів виробництва і реалізації, рівня змінних і постійних витрат, рівня цін на вироби виходячи із вимог забезпечення стабільного фінансового стану.
Точка беззбитковості операційної діяльності підприємства в натуральних одиницях виміру продукції визначається наступним чином:
Qбн = 
.
Щоб перейти до визначення точки беззбитковості операційної діяльності підприємства у вартісних одиницях виміру продукції, праву і ліву частину рівняння необхідно помножити на ціну одиниці продукції, тобто на «Цо» і в результаті відповідних скорочень значень отримаємо:
Qб= 
,
де Qб – точка беззбитковості операційної діяльності підприємства в вартісних одиницях виміру продукції.
Графічний метод – для забезпечення наочності залежності показників операційної діяльності підприємства проводять графічну інтерпретацію проведених аналітичних розрахунків. Для цього в прямокутній системі координат у вибраному масштабі одиниць виміру показників фіксуються лінії постійних, змінних і сумарних операційних витрат. Лінія сумарних операційних доходів проводиться під кутом 450 до осей координат. Точка перетину лінії сумарних операційних доходів із лінією сумарних операційних витрат і визначає точку беззбитковості операційної діяльності підприємства (рис. 1.2).
| Постійні витрати |
| Змінні витрати |
| Сумарні операційні витрати |
| Зона прибутку |
| + |
| - |
| Зона збитків |
| Операційні доходи |
| ЗФС |
| Операційний прибуток |
| Валова маржа |
Рис. 1.2. Графік визначення точки беззбитковості
Наступним методом контролінгу, який широко застосовується, є вартісний аналіз, який полягає в дослідженні функціональних характеристик продукції, що виробляється, з погляду еквівалентності їх вартості та корисності, тобто досліджуються функціональні та вартісні параметри продукції (робіт, послуг). Вартісний аналіз має на меті класифікувати функції продукту на функціональні класи:головні функції; додаткові функції; непотрібні функції.
Далі розробляються пропозиції щодо мінімізації витрат на виконання кожної функції, а також анулювання другорядних функцій, які потребують значних витрат.
Основні завдання вартісного аналізу:
§ зменшення вартості окремих компонентів продукції без зменшення обсягів її виробництва та реалізації;
§ покращання функціональних параметрів продукції за мінімальних витрат.
Вартісний аналіз може стосуватися не лише продукції (робіт, послуг), а й окремих структурних підрозділів (центрів витрат) чи виробничих процесів [8].
Іншим важливим методом виступає портфельний аналіз – це інструмент, за допомогою якого керівництво підприємства виявляє й оцінює свою господарську діяльність з метою вкладення засобів у найбільш прибуткові чи перспективні її напрямки і скорочення/припинення інвестицій у неефективні проекти.
Найпоширенішим методами портфельного аналізу є матричні методи. Найбільш відомі матриці для портфельного аналізу:
- Матриця БКГ (BCG) – Аналіз темпів росту і частки ринку;
- Матриця МКК (MCC) – Аналіз відповідності бізнесу місії підприємства і її ключовим компетенція;
- Матриця GE / McKinsey – Аналіз порівняльної привабливості ринку та конкурентоспроможності бізнесу;
- Матриця Shell – Аналіз привабливості ресурсномісткою галузі в залежності від конкурентоспроможності;
- Матриця Ансофа – Аналіз стратегії по відношенню до ринків та продуктів;
- Матриця ADL – Аналіз життєвого циклу галузі та відносного положення на ринку.
Виділяють такі етапи портфельного аналізу:
I. Визначення стратегічних бізнес-одиниць компанії.
II. Вибір матричного методу аналізу (див. вище).
III. Збір необхідної для побудови матриці інформації.
IV. Побудова вибраних матриць портфельного аналізу.
V. На базі типових рекомендацій обраного методу матричного аналізу розробляються загальні стратегії для бізнес-одиниць [15].
Наступним важливим методом виступає АВС-аналіз. Даний метод контролінгу використовується при селективному відборі найцінніших для підприємства постачальників і клієнтів, найважливіших видів сировини і матеріалів, найвагоміших елементів затрат, найрентабельнішої продукції, найефективніших напрямів капіталовкладень. АВС-аналіз полягає у виявленні та оцінці незначного числа кількісних величин, які є найціннішими та мають найбільшу питому вагу у загальній сукупності вартісних показників. Згідно з цим методом досліджувана сукупність, наприклад запаси сировини та матеріалів, ділиться на три частини:
група А – запаси, які є найціннішими з погляду їх вартості, однак можуть використовуватися підприємством у незначній кількості в натуральному виразі;
група В – середні за величиною запаси як у кількісному, так і в грошовому виразі;
група С – запаси з найбільшою часткою в натуральному виразі, однак незначні з погляду їх вартості.
Основна увага в процесі управління товарно-матеріальними запасами приділяється запасам, віднесеним до групи А, меншою мірою – групи В та С.
З метою проведення ефективного АВС-аналізу сировини та матеріалів у зарубіжній практиці рекомендується застосовувати таку класифікацію окремих їх видів:
1) А-сировина – види сировини (матеріалів), на які припадає понад 50 % затрат у загальній структурі;
2) В-сировина – види сировини (матеріалів), питома вага яких у загальній структурі закупок перевищує 25 %;
3) С-сировина – інші, незначні види сировини (матеріалів).
З метою оптимізації запасів на практиці досить часто АВС-аналіз комбінують з іншим методом контролінгу – XYZ-аналізом, який характеризує рівномірність запуску окремих видів сировини (матеріалів) у виробництво. Даний метод широко використовується в процесі нормування обігових коштів для створення виробничих запасів. У ході XYZ-аналізу найвживаніші види сировини (матеріалів) групуються залежно від рівня їх споживання в три класи:
1) Х-сировина – види сировини (матеріалів), які рівномірно споживаються у виробництві без суттєвих коливань;
2) Y-сировина – види сировини (матеріалів), рівень споживання яких суттєво коливається, наприклад залежно від виробничого циклу чи сезонності виробництва;
3) Z-сировина – сировина та матеріали, які споживаються нерегулярно і характеризуються високим рівнем коливання в їх потребі.
Зазначимо, що АВС-аналіз можна використовувати для пошуку резервів зниження собівартості в розрізі окремих центрів затрат, інвестиційних проектів чи видів продукції. Окрім цього, даний метод придатний для оптимізації портфеля продукції, виробництвом та реалізацією якої займається підприємство, максимізації обсягів реалізації продукції тощо.
Одним з важливих методів стратегічного контролінгу є так званий аналіз сильних (Strength) і слабких (Failure) місць, а також наявних шансів (Opportunity) і ризиків (Threat). В економічній літературі цей вид аналізу позначається також як SWOT-аналіз (SWOT-analysis).
SWOT-аналіз – це процес встановлення зв’язків між найхарактернішими для підприємства можливостями, загрозами, сильними сторонами (перевагами), слабкостями, результати якого в подальшому можуть бути використані для формулювання і вибору стратегій підприємства. Він проводиться з метою дослідження підприємства як господарюючої системи у певному ринковому середовищі. SWOT-аналіз – це своєрідний інструмент; він не містить остаточної інформації для прийняття управлінських рішень, але дає змогу впорядкувати процес обмірковування всієї наявної інформації з використанням власних думок та оцінок. SWOT-аналіз дає змогу формувати загальний перелік стратегій підприємства з урахуванням їхніх особливостей – адаптації до середовища або формування впливу на нього. Широке застосування та розвиток SWOT-аналізу пояснюються тим, що стратегічне управління пов’язане з великими обсягами інформації, яку потрібно збирати, обробляти, аналізувати, використовувати, а відтак виникає потреба пошуку, розробки та застосування методів організації такої роботи.
І. Визначення власних сильних і слабких сторін підприємства. Перший етап дозволяє визначити, які сильні сторони і недоліки підприємства. Для цього необхідно: скласти перелік параметрів, по якому оцінюватиметься підприємство; по кожному параметру визначити, що є сильною стороною підприємства, а що – слабкою; зі всього переліку вибрати найбільш важливі сильні і слабкі сторони підприємства.
ІІ. Визначення ринкових можливостей і погроз. Це своєрідна «розвідка місцевості» – оцінка ринку. Цей етап дозволяє оцінити ситуацію поза вашим підприємством і зрозуміти, які у вас є можливості, а також, яких погроз слід побоюватися.
ІІІ. Зіставлення сильних і слабких сторін підприємства з можливостями і погрозами ринку. Для зіставлення можливостей підприємства умовам ринку і узагальнення результатів SWOT-аналізу застосовується матриця SWOT, яка має наступний вигля [16].
Сучасні автоматизовані методи фінансового контролінгу відіграють важливу рольу діяльності вітчизняних підприємств. Застосування методів вище зазачених дає змогу швидко відреагувати назміни зовнішніх та внутрішніх чинників, які впливають на діяльність підприємства, дають можливість оптимізувати операційну діяльність, оцінити вартість компанії, спрогнозувати таспланувати подальші шляхи розвитку бізнесу, виявити перешкоди у досягненні поставлених цілей.
Отже, в сучасних умовах ринку на вітчизняних підприємствах з’явилась необхідність в удосконаленні управління. Інструментом покращання фінансово-господарської діяльності має стати введення нової складової в системі управління контролінгу.
Контролінг комплексно впливає на діяльність підприємства і забезпечує його функціонування на базі постійних координуючих дій між різними фазами циклу (облік, аналіз, планування, моніторинг і контроль). Головне завдання фінансового контролінгу полягає не тільки в контролі, але й забезпеченні взаємозв’язку між складовими загальної системи управління підприємством. За допомогою системи фінансового контролінгу стає можливим виявлення проблем у діяльності підприємства та своєчасне їх коригування (до настання кризової ситуації). Основне призначення фінансового контролю полягає в орієнтації системи управління підприємством на досягнення поставлених цілей. Фінансовий контролінг є складною конструкцією, яка поєднує в собі різні елементи функцій управління, використовуючи їх в рішенні завдань оперативного та стратегічного характеру.
