Рух – спосіб існування матерії, її узагальнений атрибут. Рух – це будь-яка зміна у природі та суспільстві. Матерії без руху не існує, оскільки не існує й руху без матерії.
Час – одна з основних об’єктивних форм існування матерії. Час характеризує тривалість існування процесів та явищ, послідовність зміни стану в розвитку матеріальних систем. Характеристикою часу є його незворотність, він спливає від минулого через сучасне до майбутнього.
Простір – одна з основних об’єктивних форм існування матерії. Поняття простору характеризує розташування матеріальних об’єктів відносно один одного, визначає протяжність тіл та їх співіснування.
Водночас зміна і є не що інше, як рух матерії. Такий підхід дозволяє подолати метафізичне зведення руху до механічного переміщення і одночасно розкрити його всезагальність. Також принциповим є твердження про нерозривний зв’язок руху і матерії: матерія немислима без руху, як і рух поза матерією. Звідси випливає, що рух є чимось важливішим, ніж властивість матерії, він розкриває сам спосіб її існування, який полягає в безперервній зміні.
Отже, світ, який відображає людина, знаходиться в постійному русі та розвитку. Немає жодної матеріальної системи, яка могла б знаходитись у стані абсолютного спокою (на відміну від відносного спокою). Тобто, рух є засобом існування матерії. Форми та види руху різноманітні. Вони пов’язані з рівнями структурної організації сущого. Кожній з форм руху притаманний певний носій – субстанція.
За характером субстрату (того, що рухається) розрізняють такі форми руху матерії:
а) механічну форму (наприклад, переміщення тіла під дією сил) вивчає така наукова дисципліна, як механіка;
б) фізичну (взаємодія та рух полів і частинок, є взаємоперетворення тощо) вивчають у циклі фізичних наук;
в) хімічну (взаємоперетворення речовин у процесі хімічних реакцій), що вивчається хімічними науками;
г) біологічну (комплекс рухів, що забезпечують можливість життя як особливого способу існування високоорганізованих природних об’єктів), що вивчається в системі біологічних наукових дисциплін;
ґ) соціальну (зміни стану суспільства, культури, світова історія та ін.), що, відповідно, вивчається соціально-гуманітарними науками.
Обговорюючи філософські проблеми руху як атрибута буття, не можна обійти питання про природу того, що рухається.
Отже, ми знаємо, що всі тіла мають певну довжину, ширину, висоту. Вони так чи інакше розміщені один відносно одного, складають частину тієї чи іншої системи. Простір є формою координації співіснуючих об’єктів, стану матерії. Сутність його полягає в тому, що об’єкти розміщені один за одним і знаходяться в певних кількісних відношеннях. Порядок співіснування цих об’єктів та їх станів утворює структуру простору.
Явища характеризуються тривалістю існування, послідовністю етапів розвитку. Процеси відбуваються або одночасно, або один раніше чи пізніше іншого. Це означає, що тіла існують і рухаються в часі. Час – це форма координації об’єктів, що змінюються. Порядок зміни об’єктів та їх станів утворюють структуру часу.
Просторово-часові характеристики має будь-яке явище буття світу. Якщо простір є найзагальнішою формою сталості, збереження змісту об’єктивної реальності, то час – це форма його розвитку, внутрішній ступінь його існування та самознищення.
Категорії “простір” і “час”, як і категорії “матерія” та “рух”, дуже важливі і значущі для розвитку науки і матеріалістичного світогляду.
Підсумовуючи дане питання, студенти повинні відмітити, що простір та час обумовлені матерією як форма своїм змістом, а кожен рівень руху матерії характеризується своєю просторово-часовою структурою. Загальні властивості простору й часу набувають специфічного вигляду залежно від природи систем: чим складнішим є той чи інший об’єкт, тим складніші його властивості і форма його існування. Особливо принципових відмінностей набувають соціальні види простору і часу.
