Феномен свідомості безпосередньо пов’язаний з такою властивістю матерії як відображення. Але свідомість виступає соціальною формою відображення. Тому свідомість є ключовим поняттям філософії, соціології та психології і визначає людську спроможність ідеального відтворення реальності, а також механізми та форми такого відтворення. має Тому видатний філософ Нового часу Б. Спіноза визначав свідомість як атрибут субстанції, тобто як необхідну, суттєву та невід’ємну властивість матерії. Отже, у своєму розвитку матеріальний світ закономірно досягає такої форми самовідображення, якою є свідомість. Свідомість ніколи не може бути чимось іншим, як усвідомленим буттям, а буття людей є реальний процес їхнього життя. В цьому розумінні не свідомість визначає буття, а буття визначає свідомість.Наші відчуття, наша свідомість є лише образом зовнішнього світу, а відображення не може існувати без відображуваного, але відображуване існує незалежно від того, що відображає. Що являє собою відображення? Як всезагальна властивість матеріальних об’єктів, відображення є зміною, реакцією, зліпком будь якого предмету, або явища, які взаємодіють з іншими предметами чи явищами.
Оскільки свідомість є суто суспільним явищем, то вона народжується виключно у суспільній формі матеріального руху. А суспільною формою матеріального руху є предметно-практична, матеріально-виробнича діяльність суспільства у цілому і людини як компонента продуктивних сил. Перехід одних речей в інші на рівні суспільної форми матеріального розвитку – практику – здійснюється:
а) свідомо – через усвідомлену людиною мету своєї діяльності;
б) опосередковано – через сукупність суспільних відносин.
Основною рисою, що відрізняє практику людини від діяльності тварини є те, що людина підкорює світ, підпорядковує його собі залежно від власних потреб. Таким чином, людина спроможна оволодіти безкінечною кількістю форм діяльності. Тварина від природи запрограмована на один єдиний від діяльності й ніколи в принципі не може оволодіти іншим. В цьому розумінні людина підкорює собі навколишній світ, тварина пристосовується до навколишнього світу. Людина може жити в будь-яких обставинах, а тварина може жити лише в умовах, на які вона запрограмована біологічно, адже вона не спроможна усвідомити і підкоряти невідповідні її природним потребам обставини. Саме тому, на відміну від тварин, людина є істотою універсальною. Людина усвідомлювати свої потреби, а тварина діє інстинктивно. Спосіб існування тварини залежить від діяльності її природних рефлексів та рефлекторного реагування на навколишнє середовище. Таким чином, тварина запрограмована на один вид діяльності і, тим самим, не є і не може стати універсальною. Отже, як доводить вітчизняний філософ Б. О. Парахонський, не зважаючи на елементарні прояви у неї “протоісторичного індуктивного адаптування до реальності”, тварина не може стати свідомою істотою.
“Ключовим пунктом” у виведенні людиною себе “з тваринного царства” та становлення неї свідомою істотою є те, що, на відміну від тварин, діяльність яких направлена безпосередньо на здобування і вживання їжі, людина створює знаряддя праці, яке використовується опосередковано – як засіб виробництва їжі і умов існування. Отже, тварина пристосовується під природу, а людина переробляє природу відповідно до своїх потреб. Саме у цьому опосередкованому (абстрактному у тому розумінні, що знаряддя праці не споживається фізіологічно) акті виробництва і виникає така ідеальна абстракція як свідомість.
Таким чином, розуміння суспільної предметно-практичної, виробничої практики людини у тому, що вона стає розумною істотою тоді, коли виробляє щось, що до неї у природі не існувало. Це “щось” є знаряддя праці, яке виробляється з природних засобів, але має виключне виробниче значення. Не випадково людина виникає історично не на півночі, де могли вижити виключно ті види тварин, які були пристосовані до жорстких природних умов, і не на півдні, де було досить їжі, щоб тваринам не бути вимушеними виробляти щось додаткове, а саме в ареалі середньої полоси земної кулі де умов для існування одночасно було і достатньо, і недостатньо. Отже, в знаряддях праці суспільна діяльність отримує своєрідну форму накопиченого досвіду людського колективу, який стає за часом естафетою суспільного розвитку взагалі в формі продуктивних сил. Оскільки ж суспільна практика носить свідомий характер, то свідомість виступає ідеальним знаряддям праці, адже практика людини не може здійснюватися поза усвідомленням своєї мети.
Наведемо істотні риси предметно-практичної діяльності, які зумовлюють виникнення і розвиток свідомості. У первісному значенні праці предметно-практична діяльність має такі риси:
1. Праця характеризується перш за все ідеальним усвідомленням митця власної подальшої реалізації;
2. Праця починається із ідеальним відображенням та уявленням результату своєї реалізації;
3. Праця має і матеріальну форму за своїм здійснюванням як у виробничої сфері, так і в теоретичній;
4. Праця є процес, який відбувається між людиною та природою, в якому людина своєю діяльністю опосередковує, регулює та контролює “обмін речовин” між суспільством та природою.
Існує індивідуальна і суспільна свідомість. Разом з тим, ці її форми не є абсолютно ізольованими одна від одної – не існує індивідуальної свідомості без суспільної, як і навпаки. Але невірно тлумачити суспільну свідомість як певну суму “індивідуальних свідомостей”. Так і індивідуальну свідомість не можна розуміти як відособлений “екстракт” суспільної свідомості – вони є тотожністю протилежностей, що взаємообумовлюють і взаємозбагачують одна одну.
Свідомість не тільки відображає буття, але виступає умовою його активного відтворення. В реальному процесі життя свідомість і буття постійно взаємопереходять одне в інше – свідомість стає засадою життєдіяльності людини і суспільства. Тому, відмінністю свідомості від інших (які властиві всім попереднім формам матеріального руху) форм відображення полягає в тім, що вона виступає умовою свідомої діяльності людини у реалізації її потреб.
