Якщо в роки холодної війни основні вогнища криз і кровопролиття зосереджувалися уздовж політичних та ідеологічних кордонів, то тепер вони переміщаються на лінії розламу між цивілізаціями. Холодна війна почалася з того моменту, коли «залізна завіса» розділила Європу політично й ідеологічно. Холодна війна закінчилася зі зникненням «залізної завіси». Але як тільки був ліквідований ідеологічний поділ Європи, знову відродився її культурний розділ на західне християнство, з одного боку, і православ’я й іслам – з іншого.
Після закінчення другої світової війни настала черга відступати Заходу. Колоніальні імперії зникли. Заявили про себе спочатку арабський націоналізм, а потім і ісламський фундаменталізм. Захід потрапив у тяжку залежність від країн Перської затоки, що забезпечували його енергоносіями, – мусульманські країни, багаті нафтою, багатіли грошима, а якщо бажали, так і зброєю.
Військова конфронтація між Заходом та ісламським світом триває ціле сторіччя, і немає натяку на її пом’якшення. Швидше навпаки, вона може ще більше загостритися. Ці відносини ускладнюються і демографічними факторами. Стрімке зростання населення в арабських країнах, особливо в Північній Африці, збільшує еміграцію до країн Західної Європи. У свою чергу наплив емігрантів, що відбувається на тлі поступової ліквідації внутрішніх кордонів між країнами Західної Європи, викликав гостре політичне неприйняття. Конфлікт цивілізацій має глибокі коріння і в інших регіонах Азії. Що йде в глибину історії боротьба між мусульманами та індусами виражається сьогодні не тільки в суперництві між Пакистаном та Індією, але й у посиленні релігійної ворожнечі усередині Індії між все більш войовничими індуїстськими угрупованнями і значною мусульманською меншістю.
Рівень потенційної можливості насильства при взаємодії різних цивілізацій може варіюватися. У відносинах між американською та європейською субцивілізаціями переважає економічна конкуренція, як і у відносинах між Заходом в цілому і Японією. Одночасно в Євразії поширюються етнічні конфлікти, які доходять до «етнічних чисток», аж ніяк не є рідкістю. Найчастіше вони відбуваються між групами, які належать до різних цивілізацій, і в цьому випадку набувають найбільш крайніх форм. Історично сформовані кордони між цивілізаціями євразійського континенту знову зараз палають у вогні конфліктів. Особливого напруження ці конфлікти досягають на кордонах ісламського світу, що півмісяцем розкинувся на просторі між Північною Африкою і Середньою Азією. Але насильство практикується і в конфліктах між мусульманами, з одного боку, і православними сербами на Балканах, євреями в Ізраїлі, індусами в Індії, буддистами в Бірмі і католиками на Філіппінах – з іншого.
Згуртування цивілізацій: синдром «братерських країн»
Групи чи країни, що належать до однієї цивілізації, виявившись залученими у війну з людьми іншої цивілізації, природно намагаються заручитися підтримкою представників своєї цивілізації. Після закінчення холодної війни складається новий світовий порядок, і з процесом його формування, приналежність до однієї цивілізації або, як висловився X. Д. С. Грінвей, «синдром братерських країн» приходить на зміну політичної ідеології і традиційним міркуванням про підтримку балансу сил як основного принципу співробітництва і коаліцій. З розвитком конфліктів цей фактор, схоже, набуває все більшого значення. Його нинішня роль – провісник майбутнього. Світ, де відбувається зіткнення цивілізацій, – це неминучий світ з подвійною мораллю: одна використовується до «братерських країн», а інша – до всіх інших.
З розвитком конфліктів цей фактор, схоже, набуває все більшого значення. Його нинішня роль – провісник майбутнього. Світ, де відбувається зіткнення цивілізацій, – це неминучий світ з подвійною мораллю: одна використовується до «братерських країн», а інша – до всіх інших. З продовженням конфліктів у Перській затоці, на Кавказі і в Боснії, позиції різних країн і розбіжності між ними все більше визначатимуться цивілізаційною приналежністю. Наступна світова війна, якщо вона вибухне, буде війною між цивілізаціями.
Захід проти решти світу
Щодо інших цивілізацій Захід знаходиться зараз на вершині своєї могутності. Друга наддержава – в минулому його опонент, зникла з політичної карти світу. Військовий конфлікт між західними країнами немислимий, військова міць Заходу не має рівних. Якщо не вважати Японії, у Заходу немає економічних суперників. Він головує в політичній сфері, у сфері безпеки, а спільно з Японією – і у сфері економіки. Світові політичні проблеми і проблеми безпеки ефективно вирішуються під егідою США, Великобританії та Франції, світові економічні проблеми – під керівництвом США, Німеччини та Японії. Всі ці країни мають тісні відносини одна з одною, не допускаючи в своє коло менші країни і майже всі країни незахідного світу.
Інше джерело конфлікту – відмінності в культурі, в базових цінностях і віруваннях. В. С. Нейпол стверджував, що західна цивілізація – універсальна і придатна для всіх народів. Але в ісламській, конфуціанській, японській, індуїстській, буддистській і православній культурах майже не знаходять відгуку такі західні ідеї, як індивідуалізм, лібералізм, конституціоналізм, права людини, рівність, свобода, верховенство закону, демократія, вільний ринок, відділення церкви від держави. Зусилля Заходу, спрямовані на пропаганду цих ідей, часто викликають ворожу реакцію проти «імперіалізму прав людини» та сприяють зміцненню споконвічних цінностей власної культури.
Судячи з усього, центральною віссю світової політики в майбутньому стане конфлікт між «Заходом і рештою світу», як висловився К. Махбубані, і реакція незахідних цивілізацій на західну міць і цінності. Такого роду реакція, як правило, приймає одну з трьох форм, або ж їх поєднання. По-перше, і це крайній варіант, незахідні країни можуть взяти курс на ізоляцію – захистити свої країни від західного проникнення і по суті відійти від участі в житті світової спільноти, де домінує Захід. Друга можливість – спробувати приєднатися до Заходу та прийняти його цінності та інститути. Третя можливість – спробувати створити противагу Заходу, розвиваючи економічну і військову міць і співпрацюючи з іншими незахідними країнами проти Заходу.
Розколоті країни
У майбутньому, коли приналежність до певної цивілізації стане основою самоідентифікації людей, країни, в населенні яких відтворено кілька цивілізаційних груп, на зразок СРСР або Югославії, будуть приречені на розпад. Але є і внутрішньорозколоті країни – відносно однорідні в культурному відношенні, але в яких немає згоди з питання про те, до якої саме цивілізації вони належать. Їх уряди, як правило, хочуть долучитися до Заходу, але історія, культура та традиції нічого спільного з Заходом не мають. Найяскравіший приклад розколотої зсередини країни – Туреччина. Щоб така країна змогла заново знайти свою культурну ідентичність, повинні бути дотримані три умови. По- перше, необхідно, щоб політична і економічна еліта цієї країни в цілому підтримувала такий крок. По-друге, її народ повинен бути згоден на прийняття нової ідентичності. По-третє, панівні групи тієї цивілізації, в яку розколота країна намагається влитися, повинні бути готові прийняти «новонаверненого».
