Політична філософія С. Хантінгтона

Самуель Хантінгтон (1927-2008) – знаний американський соціолог і політолог. Здобув вищу освіту в Єльському університеті, в 1948 р. – ступінь магістра в університеті Чикаго, захистив докторську дисертацію в Гарвардському університеті, де і викладав до кінця життя.

Велику популярність здобула його концепція «зіткнення цивілізацій», яка описує динаміку сучасних міжнародних відносин крізь призму конфліктів на цивілізаційної основі. Основні праці: «Політичний порядок у суспільствах, що змінюються» (1968), «Третя хвиля: Демократизація в кінці ХХ століття» (1991), «ЗІТКНЕННЯ ЦИВІЛІЗАЦІЙ» (1993) та ін.

Модель прийдешнього конфлікту

У світі, що народжується, основним джерелом конфліктів буде вже не ідеологія і не економіка. Найважливіші кордони, що розділяють людство, і переважні джерела конфліктів будуть визначатися культурою. Нація-держава залишиться головною дійовою особою в міжнародних справах, але найбільш значущі конфлікти глобальної політики розгортатимуться між націями і групами, що належать до різних цивілізацій. Зіткнення цивілізацій стане панівним фактором світової політики. Лінії розлому між цивілізаціями – це і є лінії майбутніх фронтів.

Прийдешній конфлікт між цивілізаціями – завершальна фаза еволюції глобальних конфліктів у сучасному світі. Протягом півтора сторіччя після Вестфальського миру, що оформив сучасну міжнародну систему, в західному ареалі конфлікти розверталися головним чином між государями – королями, імператорами, абсолютними і конституційними монархами, що прагнули розширити свій бюрократичний апарат, збільшити армії, зміцнити економічну міць, а головне – приєднати нові землі до своїх володінь. Цей процес породив нації-держави, і, починаючи з Великої Французької революції, основні лінії конфліктів стали пролягати не стільки між правителями, скільки між націями.

У 1793 р. «війни між королями припинилися, і почалися війни між народами». Дана модель зберігалася протягом усього XIX ст. Кінець їй поклала перша світова війна. А потім, у результаті російської революції і відповідної реакції на неї, конфлікт націй поступився місцем конфлікту ідеологій. Сторонами такого конфлікту були спочатку комунізм, нацизм і ліберальна демократія, а потім – комунізм і ліберальна демократія. Під час холодної війни цей конфлікт втілився в боротьбу двох наддержав, жодна з яких не була нацією-державою в класичному європейському значенні. Їх самоідентифікація формулювалася в ідеологічних категоріях. Конфлікти між правителями, націями-державами й ідеологіями були головним чином конфліктами західної цивілізації.

Природа цивілізацій

Під час холодної війни світ був поділений на «перший», «другий» і «третій». Але потім такий розподіл втратив значення. Зараз набагато доречніше групувати країни, спираючись не на їх політичні чи економічні системи, не за рівнем економічного розвитку, а виходячи з культурних і цивілізаційних критеріїв. Що мається на увазі, коли мова йде про цивілізацію? Цивілізація є певною культурною сутністю. Ми можемо визначити цивілізацію як культурну спільність найвищого рангу, як найбільш широкий рівень культурної ідентичності людей. Цивілізації визначаються наявністю загальних рис об’єктивного порядку, таких як мова, історія, релігія, звичаї, інститути, – а також суб’єктивною самоідентифікацією людей. Культурна самоідентифікація людей може змінюватися, і в результаті змінюються склад і межі тієї чи іншої цивілізації. Цивілізація може охоплювати велику масу людей – наприклад, Китай, про який Л. Пай якось сказав: «Це цивілізація, яка видає себе за країну». Цивілізація може містити в собі кілька націй-держав, як у випадку із західною, латиноамериканською чи арабською цивілізаціями, або одну-єдину – як у випадку з Японією. Очевидно, що цивілізації можуть змішуватися, накладатися одна на іншу, включати субцивілізації. Цивілізації – це певні цілісності. Межі між ними рідко бувають чіткими, але вони реальні. Цивілізації динамічні: у них буває підйом і занепад, вони розпадаються і зливаються.