Некорисливі злочини проти власності: поняття та види

Умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК). Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є врегульовані законом суспільні відносини власності, передусім, відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном. Додатковими факультативними безпосередніми об’єктами цього злочину можуть виступати громадська безпека, громадський порядок, довкілля, життя і здоров’я особи. На відміну від тієї ж самої крадіжки, предмет умисного знищення або пошкодження майнає ширшим, оскільки він включає таке нерухоме майно, як споруди, будівлі та іншу нерухомість, що не може бути викрадена. Так, предметом злочину виступає чуже майно (як рухоме, так і нерухоме), крім окремих його видів, знищення чи пошкодження яких передбачено КК в якості спеціального виду знищення чи пошкодження майна (наприклад, ст.ст. 113, 194¹, 245, 252, 258, 277, 290, 292, 298, 298¹, 338, 347, 352, 357, 360, 378, 399, 411).

З об’єктивної сторони цей злочин (ч. 1 ст. 194 КК) характеризується такими обов’язковими ознаками:

1) суспільно небезпечними діями, які полягають у протиправному руйнівному впливі на чуже майно – його знищенні чи пошкодженні;

2) наслідком у вигляді заподіяння шкоди у великому розмірі (згідно п. 3 примітки до ст. 185 КК у такому розмірі визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину);

3) причиновим зв’язком між вказаними діями та наслідком.

Знищення чужого майна – це доведення його до повної непридатності щодо його цільового призначення, коли воно втрачає свої споживчі властивості та економічну цінність або взагалі перестає існувати (при цьому втрачені майном властивості не можуть бути відновлені). Наприклад, це псування продуктів, отруєння, спалення будівлі чи споруди, загибель худоби, отруєння напоїв, розтрощення коштовної антикварної речі тощо. Слід мати на увазі, що в деяких випадках майно може бути знищене без його фізичного зіпсування (зокрема, у разі виливання спирту у каналізацію або випуску цінних порід риб зі штучного ставка у річку).

Пошкодження чужого майна – це погіршення його якості, істотне обмеження можливості його використання за призначенням, коли воно частково, не в повному обсязі втрачає свої споживчі властивості та економічну цінність (при цьому пошкоджене майно може бути відновлене і знову набути повістю або частково втрачених корисних якостей для використання його за призначенням, однак для цього необхідні значні витрати коштів і часу). Наприклад, це руйнування певного механізму чи деталі, без якої не може працювати машина (конвеєр), або розфарбування певних цінних предметів в кольори, що не є природними для їхньої форми.

Злочин є закінченим з моменту, коли чуже майно знищено чи пошкоджено і при цьому заподіяно шкоди у великому розмірі (матеріальний склад). Отже, якщо внаслідок відповідних протиправних дій майно не було знищено чи пошкоджено з причин, що не залежали від волі винного, вчинене повинно розглядатися як замах на знищення або пошкодження майна.

Суб’єкт цього злочину – фізична осудна особа, котра досягла 16-річного віку (ч. 1 ст. 194 КК) або 14-річного (ч. 2 ст. 194 КК).

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом (прямим чи непрямим), при цьому винний має усвідомлювати факт того, що внаслідок його протиправних дій власникові майна заподіюється велика шкода. Мотив і мета злочину не є обов’язковими ознаками, однак їх встановлення має важливе значення при відмежуванні його від інших та суміжних злочинів (зокрема, диверсії – ст. 113 КК, вимагання – ст. 189 КК, терористичного акту – ст. 258 КК).

Кваліфікуючими ознаками умисного знищення або пошкодження майна (ч. 2 ст. 194 КК) є вчинення діяння, передбаченого ч. 1 ст. 194 КК, шляхом:

1) підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом;

2) заподіяння майнової шкоди в особливо великих розмірах;

3) спричинення загибелі людей чи інші тяжкі наслідки.

Умисне пошкодження об’єктів електроенергетики (ст. 194¹ КК). Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є врегульовані законом суспільні відносини власності, а його додатковими факультативними безпосередніми об’єктами можуть виступати громадська безпека, громадський порядок, довкілля, безпека виробництва, життя і здоров’я особи. Норма, передбачена ст. 194¹ КК, є спеціальною до норми, передбаченої ст. 194 КК, яка у свою чергу виступає в якості загальної. Предметом цього злочину є об’єкти електроенергетики (зокрема, це електрична станція (крім ядерної частини атомної електричної станції),електрична підстанція електрична мережа, підключені до об'єднаної енергетичної системи України, а також котельня, підключена до магістральної теплової мережі, магістральна теплова мережа).

Об’єктивна сторона цього злочину (ч. 1 ст. 194¹ КК) характеризується такими обов’язковими ознаками:

1) суспільно небезпечними діями, які полягають у пошкодженні або руйнуванні;

2) наслідками у вигляді порушення або загрози порушення нормальної роботи таких об’єктів або спричинення небезпеки для життя людей;

3) причиновим зв’язком між вказаними діями та наслідком.

Пошкодження об’єктів електроенергетики – це погіршення їх якості, істотне обмеження можливості їх експлуатації за призначенням, доведення їх на певний час до непридатності, зменшення ефективності їх функціонування або припинення їх функціонування (при цьому обов’язкового виведення таких об’єктів з ладу не передбачається).

Руйнування об’єктів електроенергетики – це їх повне виведення з ладу, розвалювання, розтрощення, розорення, доведення їх до цілковитої непридатності щодо їх цільового використання, припинення їх фізичного існування взагалі. Фактично поняття “руйнування” є юридичним синонімом до поняття “знищення”, однак при руйнації дії винного спрямовані передусім не на маленькі речі, а на більш великі за обсягом, вагою, територією розташування об’єкти – монолітні споруди, каскади будівель, численне обладнання, системи комунікації, установки з вогнезахисним чи іншим покриттям, комплексні агрегати, розгалужені мережі тощо.

Під порушенням нормальної роботи об’єктів електроенергетики слід розуміти спотворення, зміну режиму їх функціонування, через що припиняється виробництво, передача і розподіл такими об’єктами електроенергії, погіршуються якісні та кількісні її характеристики (наприклад, зменшуються обсяги її постачання, погіршується рівень безпеки їх експлуатації, підвищується температура охолоджувальної рідини, блокуються процеси функціонування автоматичних пристроїв тощо). Створення загрози порушення нормальної роботи таких об’єктів – це такий стан, за якого фактичного порушення встановленого режиму функціонування (нормальної роботи) об’єктів електроенергетики не було, однак виникла реальна небезпека такого порушення, що могло б статися при іншому розвиткові подій. Спричинення небезпеки для життя людей є виникнення такої ситуації внаслідок пошкодження або руйнування об’єктів електроенергетики, коли життю людей загрожує реальна небезпека, яка може виходити як від експлуатації самих об’єктів, так і від припинення (зменшення) постачання електроенергії відповідним споживачам.

Злочин є закінченим з моменту, коли об’єкт електроенергетики пошкоджено чи зруйновано, що призвело до порушення чи загрози порушення нормальної роботи таких об’єктів або спричинило небезпеку для життя людей (матеріальний склад).

Суб’єкт цього злочину – загальний, тобто фізична осудна особа, котра досягла 16-річного віку.

Із суб’єктивної сторони злочин характеризується умислом (прямим чи непрямим).

Кваліфікуючими ознаками умисного пошкодження або руйнування об’єктів електроенергетики (ч. 2 ст. 194¹ КК) є вчинення його:

1) повторно (див. ст. 32 КК );

2) за попередньою змовою групою осіб (див. ст. 28 КК);

3) загальнонебезпечним способом (див. положення про питання кваліфікації злочину, передбаченого ст. 194 КК).

Особливо кваліфікуючими ознаками цього злочину (ч. 3 ст. 194¹ КК) є спричинення ним:

1) загибелі людей;

2) інших тяжких наслідків.

Погроза знищення майна (ст. 195 КК). Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є врегульовані законом суспільні відносини власності, а додатковим необхідним безпосереднім об’єктом – психічна недоторканість особи. Предметом цього злочину виступає чуже майно.

З об’єктивної сторони цей злочин полягає у погрозі знищення чужого майна шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом.

Погроза знищення майна – це залякування (усне, письмове, жестами, через демонстрацію зброї чи інших небезпечних для життя предметів тощо) іншої особи негайним чи таким, що може статися у недалекому майбутньому, знищенням певного майна, яке є чужим для винного. При цьому потерпілий має сприймати такий вплив як реальний і конкретний, тобто в нього мають бути всі реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози.

Про поняття “підпал”, “вибух” та “інший загальнонебезпечний спосіб” див. положення до ст. 194 КК.

Злочин є закінченим з моменту сприйняття погрози потерпілою особою.

Суб’єкт злочину – загальний.

Суб’єктивна сторона цього злочину передбачає встановлення прямого умислу в діях винного (при цьому винний має усвідомлювати, що погрожуючи знищенням майна, він здатний викликати у потерпілого побоювання за цілісність свого майна, і бажати цього).

Необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196 КК). На відміну від злочину, передбаченого ст. 194 КК, спосіб знищення чи пошкодження майна на кваліфікацію вчиненого не впливає. Відповідальність за цей злочин зумовлена лише його суспільно небезпечними наслідками. Цей злочин має місце тоді, коли внаслідок необережного знищення або пошкодження чужого майна спричинено тяжкі тілесні ушкодження або сталася загибель людей. Разом з тим при кваліфікації необережного знищення або пошкодження деяких спеціальних видів майна слід враховувати настання інших суспільно небезпечних наслідків (наприклад, необережне знищення або пошкодження військового майна, утворює склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 412 КК, у разі, коли воно заподіяло шкоду у великих розмірах, а спричинення загибелі людей або інших тяжких наслідків ч. 2 ст. 412 КК визнаються кваліфікуючими ознаками цього діяння).

Поняття “тяжкі тілесні ушкодження” визначено у ст. 121 КК, а про поняття “загибель людей” див. положення до ст. 194 КК. Крім цього, варто пам’ятати, що об’єкт, предмет і об’єктивна сторона необережного знищення чи пошкодження чужого майна такі самі, як і в злочині, передбаченому ст. 194 КК.

Суб’єкт цього злочину – загальний.

Із суб’єктивної сторони цей злочин характеризується необережністю (злочинною самовпевненістю або злочинною недбалістю).

Порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197 КК). Цей злочин є спеціальним видом причетності до злочину (наприклад, до крадіжки) та створює передумови для небезпечного впливу на чуже майно стихійного лиха чи інших деструктивних факторів. Предметом цього злочину є чуже майно, яке передане (доручено) власником іншій особі для зберігання чи охорони. Потерпілим від цього злочину є власник майна, який передає його іншій особі на збереження чи під охорону.

З об’єктивної сторони злочин характеризується сукупністю таких обов’язкових ознак:

1) суспільно небезпечним діянням, яке полягає у невиконанні або неналежному виконанні особою, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна, своїх обов’язків;

2) наслідками у вигляді тяжких наслідків для власника майна;

3) причиновим зв’язком між вказаними діями та наслідком.

При кваліфікації цього злочину необхідно передусім з’ясувати у чому саме полягало порушення винною особою обов’язків щодо охорони майна. Для цього варто знати що невиконання обов’язків та їх неналежне виконання.

Невиконання особою, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна, своїх обов’язків – це невчинення винною особою відповідних дій (бездіяльність) за умови, коли вона повинна і могла їх вчинити, при цьому такі дії мають входити до кола її обов’язків та бути спрямованими на попередження настання тяжких наслідків для власника майна (наприклад, викликати міліцію у разі посягання на майно, що охороняється чи зберігається, загасити пожежу чи викликати пожежну охорону, повідомити відповідним органам чи власникові про інші загрози знищення або пошкодження майна, включити сигналізацію на охоронюваному об’єкті або контролювати на ньому процес відеоспостереження, перевірити периметр охоронюваного об’єкта на наявність можливих місць проникнення до нього тощо).

Неналежне виконання особою, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна, своїх обов’язків – це невчинення винною особою в повному обсязі дій щодо охорони чи збереження чужого майна або вчинення їх не в тому порядку, як це передбачалося, а також недбале чи несумлінне ставлення до них за умови, що вона повинна і могла їх вчинити.

Кримінальна відповідальність за придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом. Відмінність цього злочину від співучасті у злочині та легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Стаття 198. Придбання або збут майна, одержаного злочинним шляхом.

Об'єкт злочину - встановлений цивільним правом України порядок придбання або збуту (відчуження) чи зберігання майна, який забезпечує право власності.

Предмет злочину - будь-яке майно, завідомо здобуте злочинним шляхом, тобто крадіжкою, грабежем, контрабандою тощо. Виключення складають предмети, поводження з якими (придбання, зберігання, збут) утворить самостійний склад злочину - зброя, бойові припаси, вибухові речовини (ст.263), радіоактивні матеріали, легкозаймисті та їдкі речовини (ст.267), наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги, прекурсори (ст. 307, 309, 311) тощо. Ст.198 в цих випадках не підлягає застосуванню.

Об'єктивна сторона злочину - заздалегідь не обіцяне придбання або збут чи зберігання майна, завідомо здобутого злочинним шляхом.

Придбання - це оплатне або безоплатне отримання майна (купівля, прийняття в дарунок, отримання в рахунок боргу та ін.).

Збут - відчуження такого майна іншій особі (продаж, обмін, дарунок тощо).

Зберігання охоплює володіння майном і його зберігання в будь-якому місці.

Злочин є закінченим з моменту одержання зазначеного у цій статті майна у володіння або для зберігання чи з моменту його збуту.

Суб'єкт злочину - загальний, фізична осудна особа, яка досягла 16 років. Заздалегідь не обіцяне придбання, збут та зберігання майна, завідомо здобутого злочинним шляхом, вчинене службовою особою з використанням свого службового становища (за умови спричинення істотної шкоди або тяжких наслідків), потребує кваліфікації за сукупністю злочинів – за ст. 198 і відповідною частиною ст. 364 КК.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у формі прямого умислу. Особа усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння, передбачає та бажає настання суспільно небезпечних наслідків. Особа усвідомлює, що придбаває, збуває або зберігає майно, здобуте злочинним шляхом, і бажає вчинити такі дії. Придбання, збут чи зберігання майна здобутого злочинним шляхом має бути заздалегідь не обіцяним.

Це означає, що вказані дії вчинені вже після факту вчинення злочину, не знаходяться з ним в причинному зв'язку і винний заздалегідь (до вчинення злочину) не обіцяв сприяти в придбанні, збуті чи зберіганні майна, здобутого злочинним шляхом. Якщо така обіцянка мала місце до вчинення злочину або в момент його вчинення і перебувала з ним у причинному зв'язку, вчинене слід розглядати як співучасть у цьому злочині (пособництво) і кваліфікувати за відповідною статтею ОЧ КК (напр., крадіжка - ст.185, грабіж - ст.186, контрабанда - ст.201). Співучастю у злочині є умисна спільна діяльність кількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину (ст.26). Як співучасть слід розглядати і систематичне (хоча заздалегідь не обіцяне в конкретних випадках) придбання або зберігання краденого майна чи іншого майна, здобутого злочинним шляхом, коли особа, яка вчиняє злочин, має підстави розраховувати, що майно, здобуте ним злочинним шляхом, у цьому випадку, як і раніше, буде придбано або буде прийнято на зберігання внаслідок попередніх систематичних дій «скупника».

Придбання, отримання, збут або зберігання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом (ст. 198), слід відмежовувати від легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 209). Основні відмінності між цими злочинами полягають в ознаках об'єктивної та суб'єктивної сторін. Об'єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 198, становлять лише придбання, отримання, збут або зберігання зазначеного майна. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 209, характеризується іншими діями, а саме: вчиненням фінансової операції чи укладенням угоди з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок суспільно небезпечного протиправного діяння, а також вчиненням дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів.

Придбання, отримання, збут або зберігання майна також можуть бути складовими зазначених у ст. 209 дій, однак вони, по-перше, не вичерпують їх, а, по-друге, мають іншу спрямованість. Дії, описані у ст. 209, спрямовані на надання легального статусу (легалізацію, відмивання) коштам та іншому майну, одержаним злочинним шляхом, через використання його під виглядом законного у фінансових операціях, інших угодах. Водночас, для вчинення дій, передбачених у ст. 198, така мета не є характерною.