Родовим та безпосереднім об'єктом злочину є врегульовані законом суспільні відносини власності (передусім відносини з приводу володіння, користування і розпорядження майном). Предметом злочину є чуже (тобто, таке, що не передбуває у власності чи законному володінні винного) майно (речі матеріального світу, яким притаманні специфічні ознаки фізичного, економічного та юридичного характеру), наприклад, грошові кошти, цінні папери, особисті речі, предмети домашнього господарства, продуктивна й робоча худоба тощо.
Навпаки, не є предметом крадіжки та інших злочинів, які передбачають відповідальність за незаконне заволодіння майном:
1) природні багатства в їх природному стані (надра, ліс на корені, риба й інші водні тварини в природних водоймах, звірі в лісі тощо). їх незаконне знищення, пошкодження, вилов належать до злочинів проти довкілля (статті 240, 246, 248 і 249 КК);
2) вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської), бойові припаси, вибухові речовини, вибухові пристрої чи радіоактивні матеріали (статті 262-267 КК);
3) транспортні засоби (ст. 289 КК);
4) тіло (останки, прах) померлого, урна з прахом померлого, предмети, що знаходяться на (в) могилі, в іншому місці поховання, на тілі (останках, прахові) померлого (ст. 297 КК);
5) наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори (ст. 308, 312 КК та ін.);
6) офіційні чи приватні документи (паспорти або інші важливі особисті документи), що не мають грошової оцінки та мінової властивості, штампи й печатки (ст. 357 КК);
7) військове майно (статті 410, 411 КК та ін.);
8) речі, що знаходяться при вбитих чи поранених на полі бою (ст. 432 КК) тощо.
Отже, незаконне заволодіння цими предметами кваліфікується за іншими статтями Особливої частини КК України.
Вартість чужого майна як предмета злочинів проти власності (крадіжки також) є критерієм розмежування кримінально-караного викрадення чужого майна від дрібного викрадення такого майна. Останнє розглядається як адміністративне правопорушення (ст. 51 КУпАП), якщо здійснюється шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати (при цьому викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, про що йдеться у ч. 3 ст. 51 КУпАП).
Об'єктивна сторона крадіжки (ч. 1 ст. 185 КК) передбачає таємне викрадення чужого майна. Обов'язкові ознаки об'єктивної сторони крадіжки: 1) дія (таємне, незаконне, безоплатне, поза волею власника вилучення чужого майна); 2) наслідок, що полягає у заволодінні винним чужим майном; 3) причиновий зв'язок між дією та наслідком; 4) спосіб вчинення злочину, що характеризується таємністю.
Відмінність крадіжки від грабежу в способі вчинення злочину (крадіжка - таємне викрадення, а грабіж відкрите викрадення).
Викрадення вважається таємним, коли воно здійснюється:
1) за відсутності власника чи іншої особи;
2) у присутності власника або іншої особи, але непомітно для них;
3) у присутності власника або іншої особи, але сам винний не усвідомлює цього моменту та вважає, що діє таємно від інших осіб (наприклад, дії винного фіксує камера спостереження в супермаркеті, а на екрані телевізора охоронець бачить їх);
4) у присутності власника чи іншої особи, які через свій фізіологічний або психічний стан (сон, сп'яніння, малолітство, психічне захворювання тощо) чи інші обставини не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна та не можуть дати йому належної оцінки;
5) у присутності інших осіб, на потурання з боку яких він розраховує з певних підстав (родинні зв'язки, дружні стосунки, співучасть у вчиненні злочину тощо), однак вчинюване за таких обставин викрадення перестає бути таємним, якщо такі особи дали підстави винному засумніватися щодо їх "мовчання" про його дії;
6) особою, що не була наділена певною правомочністю щодо викраденого майна, а за родом своєї діяльності лише мала доступ до цього майна (комбайнер, сторож, стрілець воєнізованої охорони та ін.).
Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим або іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винним з метою заволодіти майном чи його утримати, належить кваліфікувати як грабіж, а в разі застосування насильства чи висловлювання погроз його застосування - залежно від характеру насильства чи погроз - як грабіж чи розбій.
Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення певних термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України № 10 від 6 листопада 2009 р. "Про судову практику у справах про злочини проти власності".
Крадіжка є злочином з матеріальним складом. Вона вважається закінченою з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним (наприклад, сховати, передати іншим особам, вжити за призначенням тощо). Якщо особа, котра протиправно заволоділа майном, такої реальної можливості не мала, її дії слід розглядати залежно від обставин справи як закінчений чи незакінчений замах на вчинення відповідного злочину. Закінченим замахом на крадіжку є дії особи, яка викрала майно, але одразу була викрита. Разом з тим крадіжка буде закінченою тоді, коли винна особа вилучила майно, але була викрита і у зв'язку з цим позбавилася цього майна (наприклад, викинула викрадений предмет).
Суб'єкт злочину - фізична осудна особа, що досягла 14-річного віку.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.
Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 185 КК) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб. У статтях 185, 186 та 189-191 КК повторним визнається злочин, учинений особою, що раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 КК.
Особливо кваліфікуючі ознаки злочину: 1) вчинення його з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище; 2) завдання злочином значної шкоди потерпілому (ч. 3 ст. 185 КК); 3) вчинення його у великих розмірах (ч. 4 ст. 185 КК); 4) вчинення його в особливо великих розмірах; 5) вчинення його організованою групою (ч. 5 ст. 185 КК).
Родовим та безпосереднім об'єктом злочину є врегульовані законом суспільні відносини власності. Якщо при грабежі застосовується насильство, то додатковими необхідними безпосередніми об'єктами злочину виступають здоров'я, психічна або фізична недоторканність людини. Предметом злочину є чуже майно.
Об'єктивна сторона грабежу (ч. 1 ст. 186 КК) передбачає відкрите викрадення чужого майна. Обов'язковими ознаками об'єктивної сторони грабежу є: 1) дія (відкрите, незаконне, безоплатне, поза волею власника вилучення чужого майна); 2) наслідок, що полягає в заволодінні винним чужим майном; 3) причиновий зв'язок між дією та наслідком, а також 4) спосіб вчинення злочину, який характеризується відкритістю.
Викрадення вважається відкритим, коли воно: а) здійснюється у присутності власника або іншої особи і винний усвідомлює, що ці особи розуміють сутність його злочинних дій; б) вчиняється винним, який помиляється і вважає, що його бачать, а фактично його дії не були помічені власником або іншою особою; в) було помічене власником чи іншою особою і, незважаючи на це, продовжується винним з метою заволодіння майном або його утримання.
Грабіж є злочином з матеріальним складом. Він вважається закінченим з моменту протиправного вилучення майна і отримання винним реальної можливості розпорядитися чи користуватися таким майном (сховати, передати іншим особам, вжити за призначенням тощо).
Суб'єкт злочину - фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.
Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 186 КК) є вчинення його: 1) з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого; 2) з погрозою застосування такого насильства; 3) повторно; 4) за попередньою змовою групою осіб.
Зокрема, насильство, що може бути застосоване під час грабежу та кваліфікуватиметься за ч. 2 ст. 186 КК, не має бути небезпечним для життя і здоров 'я потерпілого. Під таким насильством слід розуміти умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров'я або незначної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (завдання удару, побоїв, незаконне позбавлення волі) за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння (п. 5 ППВСУ "Про судову практику у справах про злочини проти власності" від 6 листопада 2009 р. № 10). Такі насильницькі дії, вчинені під час грабежу, повністю охоплюються ч. 2 ст. 186 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребують.
Не утворюють насильства при грабежі (ч. 2 ст. 186 КК) викрадення способом "хапка" (хапання) чи "висмикування" відповідного чужого майна (наприклад, сумки, яку тримає у руці потерпілий), оскільки винна особа за таких умов застосовує не насильство, а розраховує на несподіваність і раптовість своїх дій.
Насильницькі дії при грабежі можуть застосовуватись і для утримання майна, викраденого без застосування насильства. Кваліфікується такий злочин загалом за ч. 2 ст. 186 КК. Якщо ж грабіжник під час затримання залишив вилучене майно та застосував насильство, щоб уникнути затримання, то він відповідатиме за замах на грабіж за ч. 2 ст. 15 КК та відповідною частиною ст. 186 КК, а за наявності заподіяних під час ухилення від затримання тілесних ушкоджень - за відповідний злочин проти життя та здоров'я особи за сукупністю злочинів.
Погроза застосування насильства, що не є небезпечним для життя чи здоров 'я потерпілого - це психічне насильство, яке полягає в залякуванні потерпілого негайним застосуванням до нього такого фізичного насильства.
Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище; 2) завдання злочином значної шкоди потерпілому (ч. 3 ст. 186); 3) у великих розмірах (ч. 4 ст. 186); 4) в особливо великих розмірах; 5) організованою групою (ч. 5 ст. 186).
Про зміст деяких кваліфікуючих і особливо кваліфікуючих ознак грабежу див. у примітці до ст. 185 КК.
Відмінність грабежу від розбою полягає передусім в моменті закінчення злочину, способі вчинення злочину та в характері й ступені насильства. Зокрема, якщо склад грабежу є матеріальним, то розбою - усіченим. Спосіб вчинення грабежу носить відкритий характер, а спосіб вчинення розбою полягає в нападі (як відкитому, так і прихованому, тобто вчиненого, наприклад, із засідки). Насильство (як фізичне, так і психічне), яке може бути застосоване під час грабежу, не повинно бути небезпечним для життя і здоров'я потерпілого. Навпаки при розбої застосовується насильство, яке є небезпечним для життя і здоров'я потерпілого. При цьому оцінка небезпечності насильства, яке виявляється в погрозі, а звідси й розмежування грабежу і розбою, повинна проводитися не стільки на суб'єктивному сприйнятті небезпечності потерпілим, скільки на об'єктивних критеріях і з урахуванням дійсності, реальності й характеру можливого насильства. Наприклад, показування винним кулака чи замахування ногою є, безумовно, погрозою, але реалізація її у вигляді ударів рукою чи ногою в принципі не містить загрози життю і здоров'ю (грабіж), а демонстрація ножа або пістолета ні у кого не викличе сумніву щодо небезпечності цих предметів для життя і здоров'я потерпілого (розбій).
