Безпосередній об'єкт цього злочину — відносини власності в галузі використання майна, що належить власнику, а також відносини, які випливають з різного роду договорів і зобов'язань, внаслідок яких власник мав би отримати доход (прибуток), — відносини з формування фондів власності.
Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192 КК). Предметом цього злочину є майно (гроші, матеріальні цінності) або будь-які дії чи послуги майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них, відмова від прав на майно тощо), вартість яких повинна обов’язково мати грошовий еквівалент. Таке майно, кошти та інші предмети (зокрема, грошові суми, фондові або інші цінності, чуже рухоме майно, пільги з оплати житла, послуги користування мережею Інтернет, різні платежі) не передаються власникові, хоча винний зобов’язаний був їх йому передати, через що останній незаконно збільшує свої прибутки за чужий рахунок.
З об’єктивної сторони цей злочин (ч. 1 ст. 192 КК) виражається в заподіянні значної майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою за відсутності ознак шахрайства (відповідно до примітки до цієї статті майнова шкода визнається значною, якщо вона у п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян). Завдана майнова шкода має складатися з таких складових: розміру завданих збитків унаслідок незаконного використання майна; витрат, якими супроводжувалось протиправне використання майна; суми завданих збитків – прямих збитків і неодержаних доходів.
Від значної майнової шкоди як наслідку аналізованого складу злочину, що розглядається, слід відрізняти незаконну наживу (збагачення), отриману винним, яка може бути рівною, більшою або меншою порівняно до заподіяної значної майнової шкоди і не впливає на кваліфікацію вчиненого.
Зміст обману і зловживання довірою в цьому злочині такий самий, як і в шахрайстві. Однак, головною умовою кваліфікації вчиненого за ст. 192 КК є відсутність в діянні винного саме ознак шахрайства. На відміну від шахрайства при вчиненні злочину, передбаченого ст. 192 КК, особа, яка вдається до обману або зловживання довірою, не заволодіває чужим майном, не обертає його на свою користь або інших осіб, не отримає право на таке майно. Загалом власник не позбавляється реально належного йому майна, воно не вибуває з його фондів.
Заподіяння майнової шкоди може виражатися в таких формах:
1) незаконному використанні чужого майна – протиправному безоплатному використанні чужого майна всупереч інтересам власника для отримання майнових вигод. Наприклад, це може відбуватися за рахунок виконання винним різного роду робіт (у тому числі так званих “лівих”) в інтересах окремих громадян чи організацій, від яких він отримує винагороду (наживу), а отже протиправно збагачується, а також використання різних знарядь виробництва (зокрема, транспортних засобів, будівельних машин і механізмів, приладів і пристроїв) всупереч інтересам власника для особистого незаконного збагачення;
2) незаконному використанні послуг майнового характеру (зокрема. отримання майнових вигід через обман чи зловживання довірою);
3) оберненні на власну користь або користь третіх осіб грошових коштів, що мають надійти на користь власника за надання певних послуг на підставі відповідних договорів і зобов’язань (зокрема, це має місце тоді, коли працівники транспорту обертають на свою користь гроші за наданий ними дозвіл на проїзд пасажирів або перевезення багажу без оформлення відповідних документів).
На думку Н.О. Антонюк, форми заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою можна систематизувати за такими критеріями: 1) за особливостями предмета посягання: а) посягання на майно, яке полягає у незаконному тимчасовому запозиченні майна; б) посягання на неуречевлене майно, яке полягає в ухиленні від передачі оплати за нього; 2) за специфікою заподіяння шкоди: а) зменшення вартості майна, наявного у фондах власника; б) не передання коштів за надані неуречевлені цінності (1).
Злочин є закінченим з моменту заподіяння значної майнової шкоди (матеріальний склад).
Суб’єкт злочину – загальний, тобто фізична осудна особа, котра досягла 16-річного віку. Дії службової особи, яка заподіяла значну майнову шкоду шляхом обману або зловживання довірою, за наявності для цього необхідних ознак, слід кваліфікувати за статтями 364 або 365 КК.
Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом, корисливими мотивом і метою отримати матеріальну вигоду.
Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 192 КК) є:
1) вчинення його за попередньою змовою групою осіб (див. ст. 28 КК);
2) заподіяння ним майнової шкоди у великих розмірах (тобто такої шкоди, яка у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, про що зазначено у примітки до цієї статті).
