Критерії та рівні навчальних дсягнень учнів початкових класів

Функції контролю

Розрізняють такі функції контролю:

– контролююча (контроль дає інформацію про рівень здійснення навчально-пізнавальної діяльності учнів);

– освітня (у процесі контролю вчитель стежить за навчальною діяльністю учнів, виявляє її результати);

– діагностична (вчитель виявляє успіхи і недоліки в знаннях, встановлює причини недоліків, визначає заходи для підвищення якості навчання, попередження і подолання неуспішності);

– виховна (систематичний контроль і оцінка успішності, залучення учнів до взаємоконтролю і самоконтролю сприяє вихованню у них таких моральних рис, як дисциплінованість, наполегливість, відповідальність, працьовитість, принциповість, справедливість і т.п.);

– розвивальна (обґрунтована оцінка, самооцінка і взаємооцінка сприяє розвитку в учнів логічного мислення, пам'яті, мовлення, уміння аналізувати, порівнювати тощо);

– стимулююча (добре вмотивована і справедлива оцінка успішності є важливим стимулом у навчанні);

– прогностична (дані контролю використовуються для прогнозування можливих результатів навчання, шляхів поліпшення роботи вчителя).

За місцем у навчальному процесі розглядають такі види контролю:

– попередній – перед вивченням нового матеріалу для виявлення якості опорних знань, умінь і навичок;

– поточний – в процесі вивчення нового матеріалу для виявлення якості засвоєння учнями знань і умінь з метою їх корекції;

– тематичний – після вивчення теми;

– підсумковий – наприкінці навчальної четверті, півріччя, року, при закінченні курсу;

– періодичний – здійснюється дирекцією школи або органами освіти за окремим планом.

Взаємоконтроль – взаємна перевірка учнями усних, письмових та інших завдань.

Самоконтроль – самостійна перевірка та оцінювання завдань учнями.

Рейтинговий контроль – оцінювання виконання учнями різного характеру завдань у залікових одиницях, виявлення підсумкової оцінки як суми залікових одиниць, визначення рейтингу кожного учня за кількістю набраних балів.

Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю учнів здійснюється у таких формах:

– фронтальна (фронтальне опитування) – система питань до всього класу;

– г рупова – використовується у тих випадках, коли перевіряється виконання групового завдання;

– індивідуальна (індивідуальне опитування) – ґрунтовне ознайомлення із знаннями, уміннями і навичками одного учня; при індивідуальному опитуванні вчитель концентрує свою увагу на учневі, який відповідає;

– комбінована (ущільнене опитування) – поєднання фронтального опитування з індивідуальним: кілька учнів виконують індивідуальні завдання біля дошки чи на місцях, з рештою проводиться фронтальне опитування.

Методи контролю і самоконтролю дають можливість перевірити рівень засвоєння учнями знань, сформованості вмінь і навичок.

Методи усного контролю включають: індивідуальне опитування, залік, екзамен, програмований контроль, усний самоконтроль.

Методи письмового контролю – це контрольні роботи, твори, диктанти, письмові заліки й екзамени, тестовий контроль, письмовий самоконтроль.

50. організація диференційованого навчання молодших школярів (за кн..Логачевською С.О. «Дійти до кожного учня «)

Технологію диференційованого навчання молодших школярів розробила С.О.Логачевська. Різноманітні способи й прийоми диференціації можна звести до таких: диференціація за ступенем складності завдань і диференціація за ступенем самостійності учнів.

1. Диференціація за ступенем складності Диференціація за ступенем складності - це добір різноманітних завдань, які можна класифікувати таким чином: - завдання, що вимагають різної глибини узагальнення і висновків; - завдання, розраховані на різний рівень теоретичного обґрунтування роботи, що виконується; - завдання репродуктивного і творчого характеру. Диференціація за ступенем складності використовується не лише як засіб систематичного і послідовного розвитку мислення учнів, особливо з низьким рівнем розвитку, а й для позитивного ставлення до навчання, бо розв'язання посильної задачі стимулює бажання до подальшої праці і підвищує самооцінку своїх можливостей. Для цього необхідно добирати завдання з нарощуванням ступеня складності.

2. Диференціація за ступенем самостійності У цьому випадку вчитель пропонує всім учням завдання однакової складності, надаючи необхідну допомогу різним групам школярів, зокрема кількість інформації про хід розв'язування дозується від найбільш повної до найменш повної. Інформація також варіюється за характером: конкретизація завдання; розв'язання допоміжних завдань, що приводять до розв'язання основного завдання; вказівка на прийом розв'язання; навідні запитання; наочне підкріплення. У завданнях для 1 групи учнів зазначається лише мета, а шляхи її досягнення вони шукають самі. Учням 2 групи до завдання дається підказка, на що слід звернути особливу увагу, працюючи над завданням.

З учнями 3 групи детально розбирається послідовність мислительних операцій, необхідних для пошуку розв'язання. Робота над такими завданнями дає можливість учням оволодівати раціональними прийомами розумової діяльності. Поступово кількість необхідної інформації для учнів 2 і З груп зменшується. Але зменшення залежить від сформованості в учнів певних навичок розв'язування пізнавальних завдань, тому значну увагу приділяю навчанню школярів прийомам аналізу ї синтезу, порівняння, абстрагування й узагальнення.

Ось три групи завдань, які використовують під час диференціації їх за ступенем самостійності. Інструкційні 3 елементами допомоги 3 елементами осмисленого застосування знань

До першої групи, яку можна назвати групою інструкційних завдань, належать завдання, в яких з допомогою різноманітних засобів розкривається порядок і спосіб виконання завдань. Це — завдання з вказівкою на зразок способу виконання дії, пам'ятки, теоретичні довідки. Такий спосіб застосування диференційованих завдань дає змогу після короткого пояснення запропонувати сильним учням відразу переходити до самостійних завдань (за варіантами); середнім — закріплювати знання з опорою на педагогічну підказку, а іншим - повторно послухати зміст теми і поміркувати з учителем.

Критерії та рівні навчальних дсягнень учнів початкових класів

Модернізація загальної середньої освіти відповідно до Законів України «Про освіту», «Про загальну середню освіту» передбачає реалізацію принципів гуманізації освіти, її демократизації, методологічну переорієнтацію процесу навчання на розвиток особистості учня, формування його основних компетентностей. Відповідно до цього змінюються й підходи до оцінювання навчальних результатів школярів. Оцінювання має ґрунтуватися на позитивному принципі, що передусім передбачає врахування рівня досягнень учня, а саме не ступення його невдач.

Визначення рівня навчальних досягнень учнів є особливо важливим з огляду на те, що навчальна діяльність у кінцевому підсумку повинна не просто дати людині суму знань, умінь та навичок, а сформувати її компетентності як самоздатність до оптимальних дій.

Оцінка у процесі навчання молодших школярів є одним із важливих засобів мотивації і стимулювання їх навчально- пізнавальної діяльності. Цю функцію у поєднанні з іншими мотивами учіння вона виконує, якщо розкриває перспективи успіху дитини, створює і підтримує позитивний емоційний настрій, викликає бажання вчитися, сприяє формуванню адекватної самооцінки.

Здійснення контролю (перевірки й оцінювання) в початкових класах визначається дидактичними принципами. Найважливішими серед них є такі: систематичність, всебічність, індивідуалізація.

Об’єктивність контролю полягає у запобіганні суб’єктивних і помилкових оцінних суджень. Які не відображають реальних досягнень учнів у навчанні. Об’єктивність контролю залежить від багатьох факторів, найсуттєвішими серед яких є: а) чітке визначення конкретних і загальних цілей оволодіння учнями змістом навчального предмета; б) наявність вимог до досягнень учнів з окремих навчальних предметів; в) обґрунтоване виділення об’єктів контролю; г) адекватність цілей навчання змістові і способам перевірки.

У початкових класах застосовуються методи: усної перевірки (бесіда, розповідь учня); письмової перевірки (самостійні і контрольні роботи, твори, перекази, диктанти, графічні завдання); практичної перевірки (дослід, практична робота,спостереження тощо); програмової перевірки (тести, перфокарти).

Навчально – пізнавальна діяльність під час перевірки буває репродуктивною і творчою (частково – пошуковою і пошуковою). За формою організації навчально – пізнавальної діяльності учнів перевірка може бути: індивідуальною, груповою, в парах, фронтальною. Виявлені під час перевірки результати навчально – пізнавальної діяльності учнів оцінюються.

Оцінювання – це процес встановлення рівня навчальних досягнень учня в оволодінні змістом предмета порівняно з вимогами чинних програм. Оцінювання є особливою стороною контролю, а педагогічна оцінка – його результатом. Оцінка виражається в оцінних судженнях і висновках учителя, які є її якісними (словесним, вербальним) показниками, або в балах, тобто кількісними показниками.

Об’єктивність і точність оцінок забезпечується критеріями оцінювання. Критерії-це реальні, точно обрані ознаки, величини, які виступають вимірниками об’єктів оцінювання. Аналіз об’єктів контролю в початкових класах дав змогу визначити такі критерії оцінювання навчальних досягнень учнів:

- якість знань (предметних, про способи діяльності, оцінних): міцність, повнота, глибина, узагальненість, системність;

- рівень сформованості вмінь (предметних, розумових, раціональної навчальної діяльності, оцінних): копіювання зразка способу діяльності, виконання способу діяльності за зразком, за аналогією і в нових ситуаціях;

- рівень оволодіння досвідом творчої діяльності: вміння виконувати процедури творчої діяльності та вирішувати проблему;

- рівень оволодіння досвідом емоційно – ціннісного ставлення до навколишнього світу, до інших людей, до самого себе.

На основі зазначених критеріїв виділяють чотири рівні навчальних досягнень учнів початкових класів: початковий, середній, достатній, високий. Їх загально дидактичні характеристики такі:

 

Рівні навчальних досягнень	Бали	Загальні вимоги до знань, умінь і навичок учнів
І. Початковий		Учні засвоїли знання у формі окремих фактів, елементарних уявлень
	Учні відтворюють незначну частину навчального матеріалу, володіють окремими видами умінь на рівні копіювання зразка виконання певної навчальної дії.
	Учні відтворюють незначну частину навчального матеріалу; з допомогою вчителя виконують елементарні завдання, потребують детального кількаразового їх пояснення.
ІІ. Середній		Учні відтворюють частину навчального матеріалу у формі понять з допомогою вчителя, можуть повторити за зразком певну операцію, дію.
	Учні відтворюють основний навчальний матеріал з допомогою вчителя. Здатні з помилками й неточностями дати визначення понять.
	Учні будують відповідь у засвоєній послідовності; виконують дії за зразком у подібній ситуації; самостійно працюють зі значною допомогою вчителя.
ІІІ. Достатній		Учні володіють поняттями, відтворюють їх зміст, уміють наводити окремі власні приклади на підтвердження певних думок, частково контролюють власні навчальні дії.
	Учні вміють розпізнавати об’єкти, які визначаються засвоєними поняттями; під час відповіді можуть відтворити засвоєний зміст в іншій послідовності, не змінюючи логічних зв’язків; володіють вміннями на рівні застосування способу діяльності за аналогією; самостійні роботи виконують з незначною допомогою вчителя; відповідають логічно з окремими неточностями.
	Учні добре володіють вивченим матеріалом, застосовують знання в стандартних ситуаціях, володіють вміннями виконувати окремі етапи розв’язання проблеми і застосовують їх у співробітництві з учителем (частково – пошукова діяльність).
ІV. Високий		Учні володіють системою понять у межах, визначених навчальними програмами, встановлюють як внутрішньо понятійні, так і між понятійні зв’язки; вміють розпізнавати об’єкти, які охоплюються засвоєними поняттями різного рівня узагальнення; відповідь аргументують новими прикладами.
	Учні мають гнучкі знання в межах вимог навчальних програм, вміють застосовувати способи діяльності за аналогією і в нових ситуаціях.
	Учні мають системні, міцні знання в обсязі та в межах вимог навчальних програм, усвідомлено використовують їх у стандартних та нестандартних ситуаціях; самостійні роботи виконують під осередкова ним керівництвом; виконують творчі завдання.

 

Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів реалізуються в нормах оцінок, які встановлюють чітке співвідношення між вимогами до знань, умінь і навичок, які оцінюються, та показником оцінки в балах.

Норми оцінок враховують специфіку програмового змісту навчальних предметів, тому й розробляються для кожного навчального предмета. У процесі навчання, зокрема, під час оцінювання, вчителю важливо виявити доброзичливість, вимогливість поєднувати з індивідуальним підходом, а нормативний спосіб оцінювання – із особистісним. Тобто необхідно порівнювати виявлені досягнення дитини не тільки з нормою, а й з її попередніми успіхами.

 

Навчальна екскурсія

Особливою формою організації" навчання виступає навчальна екскурсія. Вона може проводитися в усіх класах у процесі вивчення різних навчальних предметів. Тематика навчальних екскурсій, місце їх проведення, кількість та зміст не обираються вчителем довільно, а регламентуються навчальною програмою предмета. Саме тому вони передбачаються у календарному плануванні й проводяться за розкладом уроків, а іноді - У позаурочний час.

Навчальна екскурсія – це форма організації навчання в умовах природного ландшафту, виробництва, музею, виставки з метою спостереження та вивчення учнями різних об'єктів і явищ дійсності. Характерна ознака заняття — вивчення об'єктів пов'язане з пересуванням учнів.

Задачі екскурсії — розвиток здібностей учнів діяти з пізнавальних позицій у оточуючому їх навколишньому світі; безпосередньо сприймати і вивчати життєві явища і процеси. Екскурсії допомагають формувати емоційну сферу учнів: почуття прекрасного, відчуття радості пізнання, бажання бути корисними людям.

Кожна екскурсія пов'язана з навчальним матеріалом різних предметів. Екскурсії допомагають учням охопити зміст навчання всебічно, побачити взаємозв'язок досліджуваних у різних курсах явищ і законів, набути навички їхнього універсального застосування.

Особливістю навчальних екскурсій у допоміжній школі є те, що вони проводяться з метою розширення, доповнення знань учнів про факти і явища, засвоєні раніше на уроках. Формування нових знань під час екскурсії не планується, оскільки увага дітей на таких заходах є досить розсіяною, учні емоційно збуджуються під впливом нових вражень, що негативно відбивається на засвоєнні матеріалу. Лише окремі види екскурсій можуть плануватись як пропедевтичні. Це, зокрема, збір* природного матеріалу перед виготовленням відповідних виробів на уроці трудового навчання, ознайомлення з працею людей на окремому підприємстві перед роботою у майстернях тощо.

Навчальні екскурсії набувають вагомого корекційного значення, оскільки жодне майстерне слово чи найяскравіша наочність не замінять живого споглядання. Результати спостережень і одержані на екскурсіях відомості заповнюють можливі прогалини у знаннях учнів, пов'язані з вадами сприймання та уявлення; враження, отримані під час екскурсій, стимулюють учнів до свідомого засвоєння матеріалу, пробуджують їхню допитливість і активність.

Проте досягнення і навчальної, і корекційної мети можливе за умови правильної організації навчальної екскурсії, дотримання певних вимог. Охарактеризуємо їх.

Учитель має чітко визначити навчальну, корекційну і виховну мету екскурсії відповідно до програми предмета, рівня засвоєння матеріалу учнями конкретного класу та їхніх можливостей. Варто узгодити місце проведення екскурсії, передбачене програмою, з місцевими умовами; правильним буде відвідання його вчителем заздалегідь. Також педагог має визначити, чи він сам проводитиме екскурсію, чи це зробить екскурсовод. Оскільки в цій ролі виступатиме не фахівець-дефектолог (екскурсовод музею, майстер на будівництві, бригадир на фабриці та ін.), то його потрібно підготувати до зустрічі з дітьми, конкретизувавши, що саме він має розповідати, у якому обсязі й темпі; можливо краще домовитися, що вчитель буде задавати конкретні запитання.

Заздалегідь має передбачити учитель маршрут, місця відпочинку (якщ0 це буде необхідно), домовитися про зміни в розкладі - якщо екскурсія займе не один урок. Проте власне екскурсія має тривати, як і урок, 45 хвилин-інший час може бути витрачений на дорогу.

Необхідно підготувати учнів до проведення екскурсії: повідомити її мету, місце проведення, повторити правила дорожнього руху, техніки безпеки і поведінки у громадських місцях.