1. Захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.
2. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
3. Споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
У разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть відповідальність у вигляді штрафу. Суми штрафів зараховуються до державного бюджету
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Ознаки: консенсуальний або реальний, двосторонній, оплатний
Форма: за загальними положеннями – усна, проста письмова, письмова +НП і ДР.
Сторони: покупець(власник, окрім примусового відчуження і ін. випад, встановлених законом) і продавець. Будь-які ю/о і ф/о.
Істотні умови:Предметом договору може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому, майнові права, право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. Ціна не є, окрім покупки з розстрочкою. Строк – ні. Види строків: правила щодо виконання обов’язку продавця передати товар, гарантійні строки, строк придатності, позовна давність). Також договором можуть бути передбачені такі умови як: комплектність, комплект, асортимент, кількість, якість, маркування, тара та упаковка товару.
Існує кілька видів договору купівлі-продажу, кожний із якихмає певну специфіку. До них належать:
- роздрібної купівлі-продажу;
- договір купівлі-продажу на біржах і аукціонах;
- договір купівлі-продажу майна в процесі приватизації;
- деривативи (форвардний, ф'ючерсний та опціонний договори купівлі-продажу) - стандартні документи, що засвідчують право та (або) зобов'язання придбати або продати базовий актив на визначених ним умовах у майбутньому;
- зовнішньоекономічний договір купівлі-продажу;
- договір купівлі-продажу земельних ділянок.
Крім того, специфічними різновидами договору купівлі-продажу слід вважати договори поставки та контрактації сільськогосподарської продукції.
Питання 2Поняття та види судового представництва. Об’єм та оформлення повноважень представників в суді.
Відповідно до ст. 38 ЦПК сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника.
Представництво в цивільному процесі — це процесуальна діяльність, яка відбувається у межах правовідношення між представником та судом, однієї особи (представника) від імені та в інтересах іншої особи (яка бере участь у справі), що здійснюється з метою захисту та охорони прав, свобод та інтересів у суді особи, яку представляють, і надання допомоги суду в установленні дійсних прав і обов'язків осіб, які беруть участь у справі.
Для виникнення правовідносин процесуального представництва необхідний юридичний склад: процесуальні факти та матеріально-правові факти.
Підстави виникнення представництва можна звести до 2 — закон і договір, що дозволяє визначити 2 види представництва залежно від підстави виникнення представництва: законне і договірне представництво. В одному випадку представництво може виникнути тільки за наявності договірних відносин між особою, яку представляють, і представником, в інших для виникнення представництва укладання договору не потрібно. Відносини довірчого порядку тут передбачаються лише на основі обставин, що раніше виникли, які породжують загальний обов'язок представляти інтереси певної особи, не пов'язаний з представництвом у конкретній цивільній справі (наприклад, визначення походження дітей, усиновлення, призначення тощо).
Класифікація за способом виникнення представництва розрізняє: добровільне (факультативне) та необхідне (обов'язкове) залежно від юридичної значущості волевиявлення осіб, яких представляють, для виникнення представництва.
Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.
Юридичних осіб представляють їхні органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники.
Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника.
Стаття 39. Законні представники
1. Права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом.
2. Права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі в таких справах неповнолітню особу чи особу, цивільна дієздатність якої обмежена.
3. Права, свободи та інтереси особи, яка визнана безвісно відсутньою, захищає опікун, призначений для опіки над її майном.
4. Права, свободи та інтереси спадкоємців особи, яка померла або оголошена померлою, якщо спадщина ще ніким не прийнята, захищає виконавець заповіту або інша особа, яка вживає заходів щодо охорони спадкового майна.
5. Законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам.
Стаття 40. Особи, які можуть бути представниками
1. Представником у суді може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді, за винятком осіб, визначених у статті 41 цього Кодексу.
2. Одна й та сама особа не може бути одночасно представником іншої сторони, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору або беруть участь у справі на другій стороні.
Стаття 41. Особи, які не можуть бути представниками
1. Не можуть бути представниками в суді особи, які діють у цьому процесі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок.
2. Судді, прокурори, слідчі, працівники підрозділів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, не можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють як представники відповідного органу, що є стороною або третьою особою в справі, чи як законні представники.
Стаття 42. Документи, що посвідчують повноваження представників
1. Повноваження представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, мають бути посвідчені такими документами:
1) довіреністю фізичної особи;
2) довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника;
3) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.
2. Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду, або за місцем його проживання.
Довіреність фізичної особи, яка є суб'єктом права на безоплатну вторинну правову допомогу, за зверненням якої прийнято рішення про надання такої допомоги, може бути посвідчена посадовою особою органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
3. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом посадової особи, уповноваженої на це законом, статутом або положенням, з прикладенням печатки юридичної особи (за наявності).
4. Повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватись ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором. До ордера обов'язково додається витяг із договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору.
5. Оригінали документів, зазначених у цій статті, або копії з них, посвідчені суддею, приєднуються до справи.
Стаття 43. Призначення або заміна законного представника судом
1. У разі відсутності у сторони чи третьої особи, визнаної недієздатною або обмеженою у цивільній дієздатності, законного представника суд за поданням органу опіки та піклування ухвалою призначає опікуна або піклувальника і залучає їх до участі у справі як законних представників.
2. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що малолітня чи неповнолітня особа, позбавлена батьківського піклування, не має законного представника, суд ухвалою встановлює над нею відповідно опіку чи піклування за поданням органу опіки та піклування, призначає опікуна або піклувальника та залучає їх до участі у справі як законних представників.
3. У разі якщо законний представник не має права вести справу в суді з підстав, встановлених законом, суд за поданням органу опіки та піклування замінює законного представника.
4. Суд може призначити або замінити законного представника за клопотанням малолітньої або неповнолітньої особи, якщо це відповідає її інтересам.
5. Звільнення опікуна чи піклувальника в разі, якщо їх призначив суд, і призначення ними інших осіб здійснюються в порядку, встановленому частиною другою статті 241 цього Кодексу.
Стаття 44. Повноваження представника в суді
1. Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа.
2. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності.
3. Підстави і порядок припинення представництва за довіреністю визначається статтями 248-250 Цивільного кодексу України.
4. Про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви або усної заяви, зробленої у судовому засіданні.
5. У разі відмови представника від наданих йому повноважень представник не може бути у цій самій справі представником іншої сторони.
Питання 3Право господарського відання та оперативного управління
У деяких випадках здійснення права власності безпосередньо власником неможливе. Тоді у праві використовуються так звані речові права вторинного характеру. До них належать право господарського відання і право оперативного управління.
