Криза феодально-кріпосницької системи і розвиток капіталістичних відносин на Україні у ХІХ

Історія України XIX ст. характеризується важливими подіями у всіх сферах соціально-економічного життя і суспільно-політичного руху. На протязі цього часу зчинилося перетворення Росії, т тому числі України, із феодально-крепосницької в капіталістичну, сформувався промисловий пролетаріат, помітно розгорнувся визволювальний рух, почав поширюватись марксизм.

Особливістю історичного розвитку першої половини XIX ст. являється те, що поряд з феодальним ладом, виникають товарно-грошові відносини, ринок, розвивається промисловість, тобто паралельно починають існувати феодальні і буржуазні відносини. Ці процеси ще більше погіршують положення трудового народу. В зв‘язку з цим поширюється антикріпосницький рух.

Перша половина XIX ст. в історії України була періодом розладу і кризи феодально-кріпосницької системи та розвитку нових капіталістичних відносин. У першій половині XIX ст. в суспільно-політичному житті продовжували панувати кріпосницькі відносини. ЇЇ основними рисами були: а) колонізація натурального господарства; б) наділення виробника засобами виробництва, землею; в) особиста залежність селянина від поміщика. Переважну більшість земель утримувало в руках дворянство, а селянство перебувало у феодальній залежності від поміщиків і держави. Так, на передодні реформи 1861 р. у поміщиків було понад 70% всієї землі та близько 60% загальної чисельності селян.

Капіталізму, як формації, передували гостра боротьба між старими, кріпосницькими і новими, капіталістичними формами господарського питання. Ця боротьба проявлялась у повільному, але неухильному розвитку капіталістичного виробництва, в зростанні товарно-грошових відносин, котрі проникали у селянське господарство, в розшаруванні селянства і формуванні нових двох класів - наймитів і промислової буржуазії, в поширенні ринку та збільшення вивозу за кордон, в укріпленні економічних зв‘язків як між українськими, так і між великоруськими губерніями. В першій половині XIX ст., не зважаючи на колоніальну політику царизма, економіка України під впливом більш передової Росії переживала повільний, але неухильний розвиток. Всі три райони України - Лівоберіжна, Правоберіжна і Південна Україна були пов‘язані з центральною Росією. Окрім того, в укріпленні економічного зв‘язку велику роль відіграла спільність економічної політики, єдиний грошовий обіг, таможня служба.

Капіталістичні відносини проникали також у селянське господарство, руйнували його замкнутий натуральний характер і посилювали процес соціального розшарування селянства. З одного боку збільшувалась кількість бідних, безземельних селян, а з другого зростала кількість сільських багачів (кулаків), частина яких ставала сільською буржуазією. Так в економічній структурі феодального суспільства поступово формувалися капіталістичні відносини. Це було обумовлено розширенням товарно-грошових відносин та іншими факторами буржуазної модернізації. Земля все частіше ставала не тільки об‘єктом куплі-продажу, а і орендних відносин. Володарями ставали купці, заможні селяни.

Розвиток виробництва в першій половині XIX ст. супроводжувався не тільки зростанням кількості промислових виробників та робочими, але і якісними змінами; збільшувалось використання капіталістичних форм праці, змінювалась структура промисловості.

Нові явища в промисловому розвитку України як і у Росії в цілому, були неухильний зріст наймитів-виходців, головним чином з розорених державних селян, та інші. Так, якщо в 1828 р. кріпосні працівники складали 74,4% від спільного числа працівників, то вже в 1861 р. 73,7% від всіх працівників були вже вільними.

Важливими змінами, які діялися в галузі промисловості у 30-50 роках, було часткове чи повне подолання технічної відсталості, заснованої на кріпосній праці. Так до 1861 р. капіталістичні виробництва одержали повну перевагу над поміщиками. Господарська спеціалізація районів, розвиток переробної промисловості, зріст міст, їх населення, розкладання натурального господарства, поглиблення процесу розшарування селян - все це створювало сприятливі умови для розвитку товарного виробництва, для розширення внутрішнього ринку. Внутрішній ринок України був складовою частиною спільноросійського ринку.

Купля-продаж товарів здійснювалась через густу мережу торгів і ринків. На ярмарках України були в оберненні різноманітні товари, привезені з міст Росії, України, із-за кордону. Наявність великої чисельності ярмарок, торгів, ринків, збільшення їх товарооборотів і зріст товарно-грошових відносин, постійної торгівлі в містах - все це свідчить про збільшення процесу суспільного розділу праці. Розвиток товарного виробництва все більше і більше втягувало Україну, як складову частину Росії в світовий ринок. Неухильний зріст внутрішньої і зовнішньої торгівлі був важливим фактором, посилюючий розклад феодально-кріпосницького спосіба виробництва.

Таким чином, коренні зміни, які діялися в першій половині XIX ст. в економіці України, як і в економіці Росії в цілому, були наслідком гострої боротьби між старим, віджившим свій вік, феодально-кріпосницькими відносинами і новим капіталістичним укладом.

Економ думка 19-20 ст,

М.П. Драгоманов (1841—1895) - видатний український мис-литель, історик, публіцист, етнограф, літературний критик - один із лідерів Київської «Старої громади». М. Драгоманов посідав ви-значне місце в громадсько-політичному та науковому житті України. Він не був економістом, хоч суспільно-економічним проблемам присвячено значну частину його наукового доробку.

Неоціненними є заслуги Драгоманова в розвитку української національної ідеї. Він палкий прихильник возз'єднання українсь-ких земель, розвитку національної культури, борець із насильни-цькою русифікацією за право українського народу користуватися рідною мовою.

Велику увагу приділяв Драгоманов пореформеним аграрним відносинам. Він позитивно оцінював реформу, проте бачив її ан-тинародну спрямованість і писав, що реформа була проведена в інтересах поміщиків, капіталістів і самодержавства, а селяни оде-ржали лише особисту волю без землі. А це погіршило становищеселянства, оскільки до феодальних форм експлуатації, які багато в чому збереглися, додалися капіталістичні форми.

Важливим у характеристиці світогляду Драгоманова є розу-міння ним проблем капіталізму. На відміну від народників він не тільки не заперечував капіталістичного розвитку, а й бачив, що Росія вже стала на цей шлях.

Драгоманов правильно зазначав, що розвиток капіталізму сприяє розвитку продуктивних сил, прискорює технічний про-грес. Водночас, він бачив і негативні риси капіталізму - кризи, безробіття тощо. Велику увагу приділяв Драгоманов тяжкому становищу робітничого класу за умов капіталізму і пропонував заходи для його поліпшення: підвищення заробітної плати, створення на-лежних умов праці, освіта тощо. Найпершу умову радикальної зміни становища робітників і селян він бачив у знищенні при-ватної власності.

Для характеристики світогляду Драгоманова важливо з'ясува-ти його ставлення до марксизму. Він заперечував марксистську теорію класової боротьби, теорію соціалістичної революції, дик-татури пролетаріату. Соціалізм для нього був справою далекого майбутнього. Першочергове завдання соціалістів він бачив у за-воюванні політичних свобод і здійсненні соціально-економічних реформ.Оцінюючи суспільно-економічні погляди М. Драгоманова в цілому, слід зазначити, що він був ідеологом дрібної буржуазії, але як реформіст змикався з буржуазним лібералізмом.

С. А. Подолинський (1850—1891) - видатний український учений, громадський діяч. Лікар за освітою, він написав низку праць з питань економіки. Було, зокрема, видано праці С. Подолинського «Парова машина», «Про бідність» та інші. У цих брошурах він намагався викласти в популярній формі теорію до-даткової вартості К.Маркса. 1880 р. було опубліковано його пра-цю «Ремесла і фабрики на Україні», що стала першою спробою застосування економічного вчення К. Маркса до конкретної еко-номічної дійсності України.

Але найвидатнішою його працею, що зробила справжній прорив у світовій науці, стала стаття «Праця людини і її відношення до розподілу енергії», опублікована в журналі «Слово» у 1880 p., а також у багатьох зарубіжних виданнях. У цій статті Подолинський уперше у світовій науці розробив енергетичну теорію органічного життя.

 

Англійський імперіалізм

Імперіалі́зм — державна політика, спрямована на завоювання територій, колоній, або встановлення політичного й економічного контролю над іншими державами. Термін використовується для характеристики політики країн, що володіють колоніями або домінують над іншими країнами — незалежно від того, чи називають вони себе імперіями.

Англійська імперіалізм прийнято називати колоніальним, тому що тут гіпертрофований розвиток отримала саме ця сторона нової економіки.

Відомо, що вже до 70-і рр.. XIX в. Англія встигла захопити більше колоній, ніж інші країни. В останній третині і ого століття вона ще збільшує колоніальні володіння, приєднавши величезні території в Африці.

Решта континенти до цього часу були вже розділені на сфери впливу, а в Африці європейці володіли тільки невеликими територіями по океанських берегів. Внутрішні землі залишалися для європейців білою плямою. Туди пробираються лише окремі мандрівники, купці, місіонери. Вони, по суті справи, ведуть розвідку для майбутніх колоніальних захоплень.

В кінці 70-х років становище різко змінюється. Великі країни кидають до Африки збройні сили і починають рухатися від своїх опорних баз на узбережжі в глиб континенту, приєднуючи все нові території.

Англійці рухалися головним чином з двох сторін; з півночі, де їх опорою був Суецький канал, і з півдня, де англійську експансію направляли родовища золота і алмазів. Ці родовища були виявлені в Південно-Африканській бурської республіці. І приводом для захоплення цієї республіки пило жорстоке ставлення бурів до тубільців.

За два десятки років уся Африка була поділена. У 1898 р. на останній незайнятої території біля фортеці Фашода в Судані зустрілися англійська і французька загони, відправлені для захоплення цієї землі. Англійці прагнули цим з'єднати свої північні володіння з південними, французи - західні зі східними. Але шляхи перетнулися. У маленькій фортеці коштували два загони, над нею майоріли англійська і французька прапори, а командири розмовляли в очікуванні рішення дипломатів. Останній "нічийної" землі був поділений. справ був нерівним. У руки Англії потрапила Нігерія - країна зол марганцю і олова, а французи лучілі частина Сахари (через Сахару французи збиралися будувати залізницю, що сполучає володіння). Журналісти іронізували: "Французи отримали більше квадратних миль землі, але в країні з сипучої, дуже сипучої грунтом". Однак потім на цій землі була виявлена ​​нафта.

Фашодський інцидент став переломом. З цього моменту світ був поділений, причому більше половини всіх колоній Землі належало Англії. Територія англійських колоній була в сто разів більше території самої Англії, і Англія гордо заявляли, що над Британською імперією ніколи не ходить сонце.

Колонії забезпечували Англії величезні переважно перед іншими країнами, але саме ці переваги гальмували зростання англійської економіки. Яким чином?

1. Англійська промисловість опинилася в привілейованому становищі. Вона мала в колоніях монопольні джерела дешевої сировини і монопольні ринки збуту. Таким чином, англійські промисловці мали гарантований прибутку, і тому у них не було стимулу до технічної вдосконалення своїх підприємств. Колоніальні ринки і без цього поглинали їх продукцію. А між тим устаткування англійських заводів до початку XX в. вже морально застаріло: адже вони будувалися раніше, ніж заводи Німеччини і США. Досить сказати, що основою англійської енергетики ост валися парові двигуни, тоді як у Німеччині та США регламентують позиції завойовувала вже електроенергетика.

2. Найбільш вигідним вживанням капіталу був вивіз його в колонії: там прибутку були вище вже з причини, що низькою була оплата праці тубільних рабів. Тому нові капітали, які накопичувалися в Англії переважно йшли в колонії, а не вкладалися в свою промисловість.

3. Головним ринком збуту англійської промисловості пилу колонії, але колонії були ринком для споживчих товарів, для продукції легкої промисловості. Тому провідну роль в Англії зберігає дрібна промисловість, тоді пак у Німеччині та США вже посилено розвивалося машинобудування. Особливо відставало в Англії розвиток нових галузей промисловості - електротехнічної та хімічної.

Ці обставини призвели до втрати Англією промислової монополії. Вона перестала бути "фабрикою світу". Якщо і середині XIX в. Англія давала половину світової промислової продукції, то безпосередньо до 1914 р. її питома вага у світовому промисловому виробництві скоротився на 20%. Якщо світове промислове виробництво з 1871 по 1913 р. зросла в 5 разів, го англійське - тільки в 2 рази. За обсягом промислового виробництва Англія тепер відходить на 3-е місце в світі, її обганяють США і Німеччина.

Уповільненими темпами в Англії йде і концентрація виробництва, а отже, і утворення монополії. Монополії вищого типу, трести і концерни, раніше всього утворюються у військовій промисловості. Найбільші з них - Армстронг "і" Віккерс ", які потім злилися в один трест 'Віккерс".

А в інших галузях освіта монополій сповільнювала політика вільної торгівлі. Ринок Англії був відкритий для іноземних товарів, тому якщо б тут кілька фірм але виробництву якогось товару об'єдналися в монополію і домовилися про підвищення цін, то споживачі стали б купувати дешевші імпортні товари, а продукція монополії не знайшла б збуту.

З втратою промислового лідерства така політика стала недоцільною. Німецькі та американські товари не тільки успішно витісняють англійські зі світових ринків, але проникають до Англії і там успішно конкурують з ними.

Але особливо загальмувала колоніальна імперія розвиток. сільського господарства Англії. Дешеві сільськогосподарські продукти йшли з усіх колоній, і це доповнювалося припливом дешевого хліба з Америки. Англійські фермери не витримати конкуренції: адже вони частина доходів були змушені віддавати у якості орендної плати лендлордам. Фермери розоряються. Напередодні Першої світової війни сільським господарством займалося тільки 8% населення Англії.

У першу чергу різко скоротилися посіви зерна. Кілька довше трималося м'ясне тваринництво, піт що м'ясо - швидкопсувний продукт і його важко везти рез океани, а особливо через тропічні води. Але в XIX ст. з'явилися пароплави-рефрижератори, і Англія була засипана дешевим морозивом м'ясом з колоній.

В результаті англійське сільське господарство зберегло значення тільки в якості приміського. Воно постачало міста свіжі овочі та продукти тваринництва. А 2/3 споживаної сільськогосподарської продукції тепер надходило з колоній. Великі території землі в Англії відводилися під заповідники для полювання, майданчики для гри в голье парки. Ландшафт Англії набував сучасний вигляд.

Але отримуючи величезні прибутки від колоній, Англія ста найбагатшою країною світу. Англійська грошова одиниця - фунт стерлінгів - стала основною одиницею міжнародного обігу.

Англія займала перше місце в світі з вивезення капіталу, причому до 75% вивозиться капіталу прямувало до кілочок. Але що значить вивіз капіталу. Це означає, що гроші вивозилися з Англії та вкладалися в господарство інших країнах (переважно колоній), а прибутки цього господарства оберталися назад в Англію.

Прибутки від вивозу капіталу стали головною статтею національного доходу Англії. Вони були вчетверо більше доходу своєї англійської промисловості. Англія жила тепер в основному за рахунок доходів від господарства інших країн. Вона тепе могла взагалі не мати свого господарства, оскільки напрацювало господарство колоній.

 

Французький імпералізм

Світове промислове виробництво за період з 1870 р. по 1913 р. зросла в 5 разів, французьке ж - тільки в 3 рази. За обсягом промислового виробництва Франція відступає на 4-е місце в світі. Причина відставання була колишня - значна частина французької промисловості як і раніше виготовляла модні товари, предмети розкоші.

Франція диктувала моду, і її модні товари, незважаючи на високі ціни, виявлялися поза конкуренцією. Багаті люди мсех країн вважали обов'язковим носити одяг паризьких кравців, купувати французьку меблі. Але ці вироби тим і цінувалися, що виготовлялися кустарним способом. Технічне вдосконалення, концентрація такого виробництва вили неможливі.
Однак у Франції почала успішно розвиватися і важка промисловість. Так, з виробництва автомобілів Франція посіла друге місце у світі і перше в Європі. За потужністю гідроелектростанцій вона теж йшла попереду інших європейських країн.

Саме у важкій промисловості виникають перші монополії. Одна з них - картель "Коміте де Форж", що об'єднував майже всі підприємства чорної металургії.

Великі успіхи зробила військова промисловість Франції. Вона однією з перших стала виготовляти кулемети, скорострільні гармати і підводні човни.

Знаменитий кулемет "Максим" - це французький кулемет. І найбільші монополістичні об'єднання у Франції, як і в інших європейських країнах, народжуються в цей час у своїй військовій промисловості. Найбільше з них - концерн Шнейдера - одна з провідних військових монополій у світі.

У сільському господарстві Франції все ще було зайнято 40% населення. І як і раніше головною фігурою в землеробстві залишався невеликий парцелярна селянин: 40% французьких селян тепер мало ділянки землі менше гектара. Наслідком парцеллірованія землі був уповільнений ріст населення Франції. Щоб не дробити землю при передачі в спадщину, французький селянин вважав за краще не мати багато дітей. Й якщо в першій половині XIX в. Франція за чисельністю населення була найбільшою країною в Європі, то до кінця цього століття вона в цьому відношенні поступалася Німеччини та Англії.

Так само, як для Англії, для Франції цього часу величезну роль грав вивіз капіталу: 75% накопичених у Франції капіталів вивозилося з країни і лише 25% вкладалося в господарство Франції. Доходи від вивозу капіталу, як Англії, були більше доходів від своєї промисловості.
Франція вивозила капітали все ж таки менше, ніж Англія, але не Англію, а Фракцію прийнято називати світів лихварем.

Чому? Тому що англійці вивозили капітал переважно в продуктивній формі: самі їхала з ним у колонії і вкладали там в господарство. А Франція вивозила капітали переважно в лихварської формі, формі кредиту: давала позику іншим держав. Зокрема, 80% позик царського уряду було зроблено у Франції. Втім, не слід абсолютизувати особливість експорту капіталів з Франції, так як мали французькі капіталісти в цей час панували у вугільній та металургійній промисловості Росії.
Таким чином, лихварський характер французької економіки зберігався, відстаючи з розвитку промисловості Франція лідирує за концентрації банків, з розвитку фінансового капіталу.
Як і Англія, Франція в цей час захопила великі колоніальні володіння, територія її колоній була в 20 більше території самої Франції. Але колонії не грали істотної ролі для французького господарства. Досить сказати, що напередодні 1-ої світової війни в колонії прямувало лише 10% експорту капіталу і 10% експорту товарів Франції

Німецький імпералізм

Прийнято називати німецький імперіалізм "юнкерсько-буржуазним" і "військово-державним". Юнкерсько-буржуазним, тому що в Німеччині сильні позиції займали поміщики юнкери. Вони зберегли панівне становище, сільському господарстві, брали активну участь у промисловій. банківській сферах, у їхніх руках залишалася армія. Людина, що мав дворянського звання, не міг зробити військової кар'єру. Як традиційні військові, вони були зацікавлені у мілітаризації, зростанні військових асигнувань, військові приготування. Але німецька буржуазія теж була зацікавлена ​​у військових приготуваннях: її обділили при розділі колоній, і вона прагнула до їх переділу на свою користь.

Німецький імперіалізм прийнято називати також військово-державним, тому що тут держава у військово-політичних цілях посилено втручалася в господарське життя. Воно не тільки давало військові замовлення промисловцям, але й займалося організацією промислових підприємств, ставило перед промисловцями конкретні завдання. Коротше кажучи, в Німеччині раніше, ніж в інших країнах, починається державне регулювання промисловості.Промислове виробництво Німеччини за період з 1870 р. але 1913 розвивалося випереджаючими темпами, німецька промисловість обігнала англійську і французьку і вийшла на перше місце в Європі та друге в світі.

При цьому попереду йшла важка промисловість. На перше місце в світі вийшла німецька металургія і німецька хімічна промисловість. Німеччина стала монополістом і з виробництва анілінових барвників. Перше місце і світі займала німецька електротехнічна промисловість.
Німеччина виробляла половину електротехнічних товарів світу, і звідси в інші країни вивозилися динамо-машини, трамваї, електролампи.

Успіхи німецької промисловості були пов'язані з низкою політичних обставин. З 1871 р. Німеччина стала єдиною державою, що, безсумнівно, сприяло прискоренню економічного розвитку. У результаті перемоги над Францією в 1871 р. Німеччина отримала в приєднаних землях багаті поклади залізної руди, а також контрибуцію в 5 млрд. франків. Ця контрибуція була майже цілком використана для розвитку промисловості.

Оскільки підприємства важкої промисловості, особливо нових галузей, які отримали переважний розвиток в Німеччині, не могли бути дрібними, Німеччина виходить па перше місце в Європі по концентрації виробництва. Висока концентрація полегшувала освіта монополії, і на початку XX ст. Німеччина стає класичною країною монополій.

Серед німецьких монополій особливе місце займав військовий концерн Круппа. Створений за участю держави та діяв за державною програмою, він став державою в державі. До складу концерну входили не тол військові підприємства, але і шахти, металургійні та машинобудівні заводи. Оскільки артилерійські заводи будувалися тоді, коли ще недостатньо були розвинені інші галузі промисловості, вони будувалися по феодального принципом - на "самообслуговуванні". Круппівські гармати готувалися з Круппівські стали на крупповских верстатах.

Як і в інших країнах, монополізація зробила на великі успіхи в нових галузях промисловості. У електротехнічної промисловості виникли корпорації, що збереглися до теперішнього часу: "Загальне електрику суспільство" (АЕГ) і товариство "Сіменс".

Два концерну виникли і в хімічній промисловості. У старих галузях поки переважали нижчі форми монополій. З них молено відзначити "Рейнсько-Вестфальський вугільний синдикат" і "Німецький сталевий синдикат".

Успішно йшла концентрація банківського капіталу і формування фінансового капіталу. Для Німеччини характер зв'язок банківського капіталу з промисловим через "особисту унію", особисті зв'язки.

На початку XX в. в Німеччині утворюється надлишок капіталі які не знаходять застосування всередині країни. Правда, експорт йде лише 20% капіталу: німецькі капітали світових ринках зустрічаються з конкуренцією англійських французьких, вже раніше зайняли сильні позиції. Німеччині потрібні колонії. Німеччина вже мала колонії, головним чином в Африці. І територія цих колоній була в 5 разів більше території самої Німеччини. Але цього мало - вед територія англійських колоній в сто разів більше Англії! Німеччина починає виношувати плани переділу колоній.

 

Американський імпералізм

Якщо світове промислове виробництво з 1870 р. по 1913 р. зросла в 5 разів, то промислове виробництво США - в 8,6 рази. США виходять на 1-е місце в світі по промисловому виробництву.
В американській промисловості в цей час відбуваються структурні зміни: перш провідне місце займала легка промисловість, тепер на перше місце висувається важка. Вирішальну роль у цьому зіграли нові галузі: електротехнічна, нафтова, гумова, алюмінієва, автомобільна. Розвиток цих галузей було пов'язано з досягненнями науки і техніки. Американська промисловість все ще відчувала нестачу робітників, тому винахідництво, нова техніка отримали тут особливо сприятливий грунт.

В результаті серії винаходів Едісона в області електротехніки в 80-х рр.. XIX в. народжується знаменита фірма Едісона, яка в подальшому переростає в найбільшу електротехнічну корпорацію "Дженерал електрик". Електротехнічна промисловість стає однією з провідних галузей промисловості в США.

Винахід двигуна внутрішнього згоряння було використано підприємцем Генрі Фордом для організації серійного виробництва автомобілів. Фірма Форда за короткий час стає монополією - Концерном Форда, а автомобільна промисловість США відразу займає перше місце в світі. В Англії на початку XX ст. ще існував закон, за яким перед кожним автомобілем повинен був йти людина з червоним прапором для охорони пішоходів. У США в цей час було вже близько 100 000 автомобілів.
Монополії роздували ціну й на продукцію, роззброєння дрібних промисловців, а все це відновлювало проти них громадську думку країни.

Традиційною для Америки була доктрина спонтанного розвитку господарства: економічний розвиток є свобода боротьба сил, від якої держава повинна стояти осторонь.
Під тиском громадської думки в 1890 р. був прийнятий "антитрестовский" закон Шермана. Законом заборонялися об'єднання, стеснявшие свободу конкуренції, тобто формально заборонялися монополії. Однак закон Шермана був безсилий саме проти трестів. Він передбачав заходи проти "з злодія" кількох фірм на ринку, тобто був спрямований монополій нижчого порядку - картелів і синдикатів, а коли ці фірми зливалися в одну, тобто виникав трест, закон вбачав тут змови, та й не міг втручатися у внутрішні справи фірм.

Після закону Шермана посилене поширення отримує нова форма монополій - холдинг-компанії. Холдинг це суспільство, яке тримає портфель акцій різних форм отримує дивіденди і розподіляє їх між пайовиками, природно, як підприємство-акціонер, холдинг-компанія засилає в ці фірми своїх директорів, контролює їх діяльність. Але перед лицем закону холдинг - не монополія: товариство володіє тільки акціями в якості акціонера, безумовно, має право контролювати ті фірми, в які вкладено її капітали.

Несподіванкою було те, що від закону Шермана стали страждати профспілки. За формальною змістом закону профспілка - це об'єднання робітників, спрямоване проти конкуренції на ринку праці, ринку продажу робочої сили.

Паралельно з концентрацією промисловості і утворенням монополій йде концентрація банків та освіта фінансових груп. Продовжувало в цей період успішно розвиватися і сільськогосподарське виробництво. США висунулися на перше місце в світі по виробництву і експорту зерна, стали основним постачальником сільськогосподарських продуктів для Європи. Головний промисловий район США - промисловий Північ - був одночасно районом найбільш розвиненого сільського господарства. Міста і промислові центри тут пред'являли підвищений попит на продукти харчування, тому сільське господарство виявлялося дуже дохідним, а вільних земель вже не було, тому збільшувати виробництво можна було тільки шляхом інтенсифікації, т.е. підвищення технічного рівня і збільшенням продукції з тією ж щади.

На колишньому рабовласницькому Півдні основна частина земель залишилася у власності колишніх великих землевласниці Вони, як правило, здавали землю дрібним орендарям, чим нерідко застосовувалися примітивні форми оренди іздольщіни, коли орендар повинен був віддавати володів землі частину врожаю. Природно, технічний рівень сільського господарства тут був значно нижче.На Далекому Заході ще тривала колонізація. Край був порівняно малонаселених, і сільське господарство переважно екстенсивний! оскільки землі було го, фермери не намагалися отримати максимум продукції площі, а збільшували виробництво за рахунок розширення площ.
Таким чином, не вся ще територія країни була повністю господарсько освоєна. Тривав процес внутрішньої колонізації країни. Тому вивіз капіталу з США був невеликим, переважав ввезення. Якщо американські капіталів зниження за кордоном до початку Першої світової війни склад близько 3 млрд. доларів, то іноземні капіталовкладень США - близько 6 млрд. А це означає, що США ще не потребували колоніях. Тим не менш, відповідно із загальною тенденцією, в кінці XIX ст. США починають колоніальну експансію. Однак колоніальна політика США мала особливості, відрізняли її від колоніальної експансії європейських країн.

По-перше, слаборозвинені країни, потенційні колонії, знаходилися поряд, на своєму континенті, не треба їхати за океан. І США беруть на озброєння доктрину - "Америка для американців". Спочатку ця доктрина була гасло боротьби народів Латинської Америки проти європейського колоніалізму. Під цим гаслом ці народи звільнялися від колоніальної залежності. Потім, коли європейських колонії в Америці майже не залишилося, сенс доктрини змінився. США, спираючись на неї, не допускали проникнення європейських капіталів до країн Латинської Америки, резервуючи для своєї колоніальної діяльності.

По-друге, колоніальна експансія США з самого початку набула рис неоколоніалізму. США не оголошують країни Латинської Америки своїми колоніями. Формально вони залишаються суверенними державами. Але, користуючись економічною слабкістю цих країн, капіталісти США ввозять туди свої капітали і експлуатують національні багатства. Якщо ж уряд тієї чи іншої країни намагається вийти з-під контролю янкі, США, користуючись своїм впливом, організують державний переворот. Так була влаштована, наприклад, "революція" в Панамі заради захоплення Панамського каналу.

По-третє, в країнах Старого Світу США пропагують принцип "відкритих дверей", тобто рівних можливостей для капіталістів усіх країн. США проти колоніалізму, вони за змагання капіталів в слаборозвинених державах. І це дозволяє їм проникати в слаборозвинені країни Азії