Історія виникнення і становлення

Філософія права

Філософія права – це розділ філософії та юриспруденції, який займається дослідженням сенсу права, його сутності та поняття, його місця у світі, його цінності та значимості, його ролі в житті людини, суспільства і держави, у долях народів і людства.

Сутність філософії права

Існує безліч визначень сутності філософії права, деякі з них:

• Філософія права - це особлива область наукового знання, що досліджує світоглядну суть права, його сенс і призначення, тобто предметом виступає юридичний світогляд (Алексеев)^[1]
• Філософія права - це особлива наука про пізнавальні, ціннісні і соціальні основи права.
• Філософія права - це вчення про сенс права, тобто вчення про те, через які універсальні причини і універсальні цілі людина встановлює права.

Філософія права передбачає здатність суб'єктів правосвідомості, обмірковуючи факти правового життя, виходити за межі суто правового підходу, осмислювати їх в контексті загальних філософських категорій світорозуміння, таких, як добро і зло, свобода і поневолення тощо. Проте на філософію права вплинуло – історичне роз’єднання між філософією права і правознавством. Поки юристи займались виключно тлумаченням і систематизацією норм позитивного права, філософія права розроблялась особами, які мало причетні до правознавства. Одні вивчали право, яким воно є, навіть не замислюючись про те, яким воно повинно бути, а філософи створювали ідеальне право, не знаючи яке воно в дійсності ^[2]. Це роз’єднання триває і до сьогодні. Філософія права, як і загалом філософія, не може, не втративши свого філософського характеру, стати спеціальною наукою, як кримінальні і цивільне правознавство. Сама теорія пізнання права, досліджуючи умови пізнання нами норм права, може складати один з питань філософії права, але не весь її зміст.

Об’єкт і предмет філософії права

Об'єктом виступає право, узяте в усіх його проявах. Поняття об'єкту лише обкреслює межі можливих досліджень. Це поняття визначає лінію пізнавальної активності того, хто звертається до права. Питання ж про зміст права, про сутнісні характеристики залишається відкритим. ^[3]

Предметом є право узяте в його основних системних якостях, право як цілісна система. У предмет входить: вивчення причин появи права; розкриття його суті, тобто його природа і суть. Але навіть, незважаючи на уявну ясність предмета, існує величезний розкид точок зору. Ці точки зору дрейфують від юридичних визначень предмета до філософських:

• Предмет філософії права - прагнення і бажання абстрагуватися від технічних особливостей його функціонування; у такому розумінні предмет зводиться до його сутнісних характеристик, смисловій нагруженности.
• Предмет філософії права - це право в його розрізненні із законом (Нерсесянц).
• Предмет філософії права - методологія дослідження правових явищ громадського життя; методологія - це одна з проблем сучасного дослідження права. Розробка методології дослідження - це ключ до розробки самого права.
• Предмет філософії права - це його духовне буття або правосвідомість.

Історія виникнення і становлення

Філософія права виникає в межах філософії.

Ще античні мислителі обговорювали співвідношення права і справедливості, права і закону, права і сили тощо. В епоху Просвітництва виникла перша самостійна філософсько-правова система — теорія природного права. Близьким до цієї теорії був Іммануїл Кант.

Зовсім інший підхід мав Фрідріх Гегель. Він створив грандіозну філософську систему і написав спеціальну працю «Філософія права»^[4]. На його думку праця складалася із трьох частин. Це — «Абстрактне право», «Етика», і «Моральність».

Буржуазне суспільство потребувало всебічно розвиненої юриспруденції, і філософію права розробляли переважно як правову теорію, ототожнюючи її предмет із предметом теорії права. Однак, наприкінці 19 ст. фахівці з філософії права перейшли від вивчення чинного права та реального правопорядку до ідеальних, духовних засад права. Саму «ідею права» тлумачили із позиції неокантіанства чи неогегельянства^[5].

Марксизм у дослідженні філософсько-правових проблем виходив із принципів діалектичного та історичного матеріалізму, абсолютизувавши класовий аспект і абстрагувавшись од загальнолюдського, національного та особистісного. Він розглядав право як піднесену на рівень закону волю панівного класу і відповідно обмежував предмет філософії права інструментальною сутністю права та умовами його оптимального використання для досягнення проголошеної марксизмом утопічної мети — побудови комунізму.^[6]

Друга половина 20 ст. у філософії права ознаменувалася виникненням феноменологічного напрямку як реакції на панування неокантіанського підходу. Представники нового напрямку зробили предметом своїх досліджень онтологію права, розуміючи під нею деяке ідеальне буття права, певних правових цінностей, сутностей, що є підвалинами реальних правових категорій та норм. Протягам останніх десятиріч формується також екзистенціальна філософія права, що зосереджується на аналізі конкретних юридичних ситуацій в аспекті суб'єктивних переживань, які їх супроводжують.

У СРСР філософсько-правові дослідження велися, але спеціальної навчальної дисципліни «Філософія права» у вищих навчальних закладах не було; деякі її розділи (правову аксіологію, правову онтологію тощо) викладали у курсі теорії держави і права.

Зараз на пострадянських країнах філософія права відновлюється у своїх правах і як наукова, і як навчальна дисципліна. Дискусія щодо предмета філософії права, кола дослідження нею проблем триває. Зокрема, український вчений академік Національної академії правових наук України О. М. Костенко, виходячи з теорії соціального натуралізму, сформулював так зване «основне питання» філософії права: «Що є право? Право — це витвір Природи чи Людей, а якщо того і іншого, то яка роль Природи і яка роль Людей у творенні права?». Залежно від вирішення цього питання філософія права отримує два основні напрями — «правовий натуралізм» і «правовий позитивізм».