Напрямки запобігання негативним сценаріям розвитку сучасної цивілізації

Усі глобальні проблеми можна підрозділити на три великі групи (за І.Т.Фроловим і В.В.Загладіним): 1) проблеми, пов'язані з відносинами між державами чи групами держав, «Сходом» і «Заходом», «Північчю» і «Півднем», що живуть своїми інтересами і нерідко конфліктуючих. Ці проблеми називають і нтерсоціальними. До них відносятьсяпроблеми: запобіганнявеликомасштабнихвоєн і конфліктів, збереження миру, подоланнявідсталості і забезпеченняекономічногозростання. 2) проблеми, що виникли в системі «людина – суспільство»: проблема народонаселення, проблема освіти, проблема охорониздоров'я, проблема адаптаціїлюдини до сучасних умов, що стрімкозмінюються, розвитокрізних культур і їх взаємодія, забезпеченнясоціальноїстабільності і боротьба з антисуспільнимиявищами. 3)проблеми, що виникають при взаємодіїсуспільства і природи. Цюгрупуінодірозбивають на три підгрупи: 1) проблемивзаємодіїсуспільства з навколишнімсередовищем (екологічніпроблеми); 2) проблемиосвоєннясуспільствомприроди; 3) так звані «нові» глобальніоб'єктиприроди. У першу підгрупувходять: запобіганнязабрудненнянавколишньогосередовища; збереженняфауни і флори, збереження генофонду. В другу – проблема природнихресурсів і енергетична проблема. У третю – освоєннякосмічного простору і Світового океану.

Для запобігання негативним наслідкам розвитку сучасної цивілізації, людству необхідно досягти такі пріоритетні цілі (вчені Римського клубу):

o глобальні цілі безпеки: покінчити з гонкою озброєння, зменшити або виключити військові конфлікти, а потім і покінчити з війнами;

o глобальніціліпродовольства: скорочення зон голоду і його подолання, поповненнясвітовихзапасівпродовольства, створення світової системи продовольства;

o глобальніцілівикористанняенергії та природнихресурсів, використанняенергії на благо всьомулюдству, контроль над технологієювиробництваенергії і збереженнямнавколишньогосередовища, раціональнеякісневикористанняприроднихресурсів;

o глобальніцілірозвитку - орієнтація на стримуванняекономічногозростання, розвитокосвіти, підвищення "якості" життя, задоволення на ційосновіматеріальних і духовних потреб людини.

Розумінняглобальності, прагнення до справедливості, відраза до насильства - саме вони покликаніподолативнутрішню кризу людини, а потім і кризулюдства. Вихідізсоціокультурноїкризибачиться у внутрішнійтрансформаціїсамоїлюдини. Вищою метою людствамає стати людськийрозвиток. Людина стоїть перед дилемою: або вонаповинназмінитися як окремаособистість і як частинкалюдськогоспівтовариства, або їй призначенозникнути з лицяЗемлі.

На думку А. Печчеї, для пошуку адекватних засобів запобігання глобальним проблемам розвитку цивілізації, перше, на що слід звернути увагу в цьому питанні, так це на певні надії, що пов'язуються із самою людиною як суб'єктом глобальних дій. Така позиція заявлена, наприклад, засновником і першим президентом Римського клубу А.Печчеї. Свої помисли в справі запобігання навислої над нами загрози він пов'язував з людиною і її якостями. Печчеї вказував на те, що «не можна без кінця покладатися на суспільні механізми, на відновлення й удосконалення соціальної організації суспільства, коли на карту поставлена доля людини як виду». Ані соціальна організація, ані інститути, ані законодавство і договори не визначають долю людства. «Не буде йому порятунку, поки воно само не змінить своїх звичок, вдач і поведінки» - такий діагноз. А.Печчеї мріяв, як і багато великих мислителів минулого, «про революцію в самій людині». Його «новий гуманізм» має три аспекти: 1) почуття глобальності; 2) любов до справедливості; 3) нетерпимість до насильства. Культивуючи і розвиваючи їх, сучасне людство має шанс справитися з тією складною ситуацією, що дісталася йому від попередніх поколінь.

Розвиток планетарної свідомості неминуче повинен привести до рівня глобальної самосвідомості як рівня, на якому реалізуються функції самоконтролю, осмислення, самокритики, самоідентифікації, санкціонування. Завдяки йому, усе більша кількість людей відчуває себе громадянами світу, космополітами, причетними до загальнолюдського життя і долі. І якщо довіряти інтуїції П.Тейяра де Шардена про те, що людство рухається до «диференційованої єдності», те потрібно визнати: ні особистість, ні окремі народи чи цивілізації не губляться в асоційованому суб'єкті – людстві, а виконують роль носіїв глобальної свідомості і самосвідомості на рівнях одиничного й особливого.

Завершуючи розгляд даного питання, укажемо на основні передумови в подоланні кризових явищ глобального масштабу. Перша – розгортання інформаційної революції, що покликана забезпечити світове співтовариство достовірною інформацією про те, що відбувається у всіх куточках планети. Друга – інтеграція людства на основі духовності як релігійного, так і світського характеру. Третя – кодификація принципу ненасильства у внутрішній політиці держав, а також у системі міжнародних відносин. Четверта – інтеграція в одне ціле економік із соціально орієнтованим і ринковим статусом. П'ята – міжкультурна і міжетнічна інтеграція людства за умови збереження унікальності етно-культурних комплексів.