Методи документолвгічних досліджень

Документологічні дослідження здійснюється за допомогою методів, що поділяються, як і в інших науках, на загальнонаукові та спеціальні. Зокрема, про наявність спільних методів досліджень бібліотекознавства, бібліографознавства, книгознавства та інформатики,свідчать праці представників цих галузей (17; 201).

До загальнонаукових методів відносять науковий аналіз і синтез, індукцію та дедукцію. Здається, що ці операції притаманні будь-якому дослідницькому методу, вони взагалі є атрибутом науково-пізнавальної діяльності (та й для будь-якої пізнавальної діяльності людини взагалі). До таких методів може бути віднесений і метод порівняння, однак порівняльний аналіз як загальнонауковий метод має самостійне специфічне значення і виступає у формі конкретного і спеціалізованого інструментарію аналітичної дії. Методи описання і вимірювання репрезентують різні підходи до вивчення об'єкта з концентрацією уваги на його якісних або кількісних характеристиках. Існує також поняття історичного і логічного методів. Завдання першого полягає у розкритті змін об'єкта дослідження у часі, а логічного — розкритті сутності його характеристик як елемента певного простору. Власне зазначена вище класифікація методів демонструє можливість різних підходів у процесі реалізації дослідження і позначає певні групи методів, наприклад, описові, кількісні, історичні, логічні тощо. У будь-якому дослідженні, виходячи з його завдань, реально використовується сукупність різних підходів.

В документологічних дослідженнях найчастіше застосовуються такі логічні методи: класифікаі{ійний (типологічний), порівняльний, понятійний, моделювання, системний аналіз. Системний аналіз або системний підхід — метод комплексний і складається принаймні ще з двох методів: системно-структурного та системно-функціонального. Розроблення теорії документа передбачає не тільки його вивчення як системи (тобто сполучення його структурних компонентів — зовнішньої форми, матеріального носія та змісту, інформації, аналізу функціонального складу кожної з них тощо), а й сукупностей документів — потоків, масивів (фондів, колекцій, зібрань), груп, що об'єднані за певною ознакою.

Як системний об'єкт можуть розглядатися потоки (чи якась їхня частина) управлінської документації в установі, сукупна продукція видавництва, фонди архівів, бібліотек чи музеїв, класифікаційні ряди документів. Функціональне спрямування як структурних частин цих об'єктів, так і в цілому, представляє складову загальної характеристики документа (чи сукупностей документів) як системи. Однак, такого роду системні дослідження неможливі без застосування класифікаційного методу. І справді, будь-який аналіз структури потоків або масивів грунтується на групуванні його частин на основі подібностей чи відмінностей як елементів системи чи структурних складових. Навіть дослідження конкретного документа не може уникнути процедури віднесення його до якогось класу чи виду. Часто класифікаційний метод називають типологічним, однак слід зауважити, що типологізація, як вже зазначалося, є частковим проявом класифікування.

Як системний об'єкт в документознавстві може аналізуватися і процес, наприклад, створення або організації користування документом, оскільки вони, як і кожна складна технологія, мають системну природу, а значить сукупність операцій — структурне упорядкування, а кожна операція — конкретну функціональну орієнтацію і т.д. Сукупності користувачів документів теж науково вивчаються за конкретними класифікаційними ознаками, як і види потреб в документній інформації, котрі можна представити також у певній системі інформаційних потреб. У динамічному документальному середовищі така ситуація стимулює створення документів, що цілком укладається у схему "стимул - реакція". До речі, це значною мірою сприяло фетишизації функціонального методу в книгознавстві (16). Втім, слід зауважити, що в цій науковій дисципліні багато хто вважає пріоритетним методом типологічний (19).

Зрозуміло, що ні аналіз об'єктів як системи, ні застосування класифікаційного методу не може оминути використання наукового порівняння, тобто методу порівняльного аналізу. Він застосовується разом з класифікаційним під час зіставлення характеристик різних класифікаційних рядів та типологічних схем об'єктів вивчення, виявлення подібностей та відмінностей в характеристиках як ознаках поділу документів, реалізації структурного та функціонального підходів у межах дослідження таких об'єктів як системних, порівняння різних складових документальних потоків чи окремих документів (наприклад, певних характеристик — шрифтів, почерків, ознак паперу, чорнил тощо).

Наукове порівняння є необхідним під час застосування в документологічних дослідженнях методу моделювання. Іноді його відносять до кількісних методів, однак у цьому разі мова може йти про математичне моделювання як різновид загальнонаукового методу моделювання*. Зокрема, у тих напрямах докумеитознавства, де досліджуються процеси створення різних видів документів, моделювання характеристик (наприклад, реквізитів) майбутнього документа і особливо у сфері управлінського документознавства під час розроблення моделей уніфікованих форм управлінських документів та моделей їхніх уніфікованих систем. У межах цього напряму може вирішуватись дослідницьке завдання щодо виявлення оптимальних моделей (обсяг, структура) потоків документів в установі. Майже в усіх науках документально-комунікаційного циклу (архівознавстві, археографії, бібліографознавстві, бібліотекознавстві, книгознавстві, спеціальному документознавстві та ін.) здійснюється моделювання документально-інформаційних процесів, пов'язаних з організацією функціонування документів. Метод моделювання документальних процесів досягає найвищої міри ефективності при застосуванні комп'ютерної техніки. Безперечно, уявне відтворення історичної ситуації не може оминути використання історичного моделювання. Втім, в документології це може мати ситуаційно-об'єктну характеристику. Наприклад, Л.А.Дубровіною пропонується метод моделювання рукописної книги для створення її інформаційно-кодикологічної моделі (67, с. 96-109). Мають місце також історико-архівознавчі, історико-бібліотекознавчі та Історико-книгознавчі дослідження, мета яких — реконструкція історичних зібрань документів, що певною мірою може бути віднесено до проблематики відтворення моделей історичних об'єктів (див., наприклад,30).

Серед загальнонаукових методів слід відзначити також понятійний метод (його іноді також називають категоріальним, хоча не всі поняття є категоріальними), який фактично застосовується в усіх дослідженнях. Завдання конкретизації лексики, що використовується в дослідженні, його понятійної бази є чи не вихідною ланкою, первинною методологічною засадою дослідження. Особливо це важливо для документознавства — молодої науки, базові поняття та категорії якої у сутнісному плані уточнюються, дискутуються, а базова лексика переживає етап становлення і утвердження.

В сукупності наук документально-комунікаційного циклу є також ряд методів, які можна назвати спеціальними; вони притаманні тільки цим наукам, використовуються в усіх чи в більшості з них. Певною мірою їх можна вважати різновидами загальнонаукових, хоча специфічність чи навіть унікальність окремих з них безсумнівна. Деякі з них є похідними з окремих груп методів (наприклад, історичних, що пов'язані з аналізом недокументальних джерел). О.П.Коршунов, наприклад, свого часу зауважував, що ні бібліографознавство, ні інформатика не мають своїх спеціальних методів (110, с. 166).

Серед спеціальних методів документології слід назвати методи визначення інформативності документа, метод контент-аналізу, методи дослідження документальних потоків. Останні саме і є різновидами загально-наукових кількісних методів та одночасно так званих наукометричних. Застосування цих методів дало можливість сформулювати деякі закономірності потоків документів (див. наступний параграф), хоча і не завжди ці висновки оцінюються як закономірності. Ряд спеціальних методів застосовуються для дослідження історичних документів. Серед них найпоширенішими є методи датування документів, атрибуції документальних пам'яток, їхньої критики як історичного джерела(8,с. 8).

Особливу групу складають математичні або кількісні методи дослідження об'єктів документології. Математичне моделювання, як вже відзначалося, пов'язане з аналізом потоків документів, фондів архівів, бібліотек, інформаційних органів. Продуктивно використовується також статистичний метод в науках документально-комунікаційного циклу для отриманню даних динаміки показників характеристик об'єкта дослідження. Таке вивчення, як правило, спрямоване на вирішення завдань оптимізації документообігу, регулювання параметрів потоків на "вході" та "виході", комплектування фондів бібліотек та архівів (42, с. 7). Аналіз друкованих (поліграфічних) видань (зі структурним розрізом щодо тематики, різними напрямами класифікації видань за характеристиками цільового та читацького призначення, за мовною ознакою, матеріальною конструкцією тощо), безперечно, оперує статистичним методом, що дозволяє оцінити тенденції і перспективи розвитку книговидавництва, виявити певні "прогалини" (наприклад, процес зменшення видань для певної групи читачів чи національною мовою) тощо.

Названі методи є операційними засобами для вирішення дослідницьких завдань з теорії документа і споріднених з нею напрямів дослідження процесів роботи з документами, що пов'язані з характеристиками документів (процесами створення та функціонування). Вивчення ж історії документа вже передбачає застосування методів історичного дослідження. Багато з них за своєю формою подібні до логічних, але розглядають об'єкт у певній ретроспективі. Серед них, зокрема, історико-порівняльний метод, історико-класифікаційний (історико-типологічний), історико-системний. Скажімо, історико-порівняльний метод дозволяє зробити висновки щодо сутності характеристик документа та їхніх змін впродовж певного відрізка часу. Історико-класифікаційний метод разом з історико-порівняльннм застосовується при аналізі проблем генезису та еволюції різних видів та типів документів, а також систем документації. Аналіз розвитку документа як системного об'єкта або сукупностей документів неможливий без застосування історико-системного методу.

Власне, як бачимо, в такого роду дослідженнях відбувається синтез методів історичного дослідження документів та їхніх систем. В усіх напрямах таких досліджень застосовується так званий діахронний аналіз, котрий дозволяє виявити сутнісно-часові зміни характеристик документів та їхніх сукупностей (на відміну від синхронного аналізу, в результаті якого з'ясовується сутнісно-просторова характеристика об'єктів дослідження). Серед загальноісторичних методів документоло-гічних досліджень слід відзначити також історико-генетичний метод, який допомагає розкрити властивості, функції та зміни документів в процесі їхнього історичного розвитку (98, с. 170).

Значне місце в історичних дослідженнях останнім часом посідають кількісні методи, зокрема математичного моделювання — структурно-вимірювальне та імітаційне моделювання, багатовимірна типологія тощо (там само, с. 281-434). В документологічних дослідженнях це, наприклад, відтворення показників обсягу книговидання за наявності прогалин у відомостях щодо діяльності якоїсь друкарні, обсягів рукописного книговиробництва, гіпотетичного складу і кількості документальних фондів (книгозбірень, архівів). Застосування таких методів передбачає дослідження потоків документів — управлінських, видань, рукописів за певну кількість років. В кодикології, наприклад, був успішно застосований метод математичної статистики (у тому числі багатовимірної) для ідентифікації каліграфічних почерків і виявлення автографів (97, с. 7). До спеціальних методів наук документально-комунікаційного циклу слід віднести метод контент-аналізу (75). Його застосування під час вивчення наративних джерел і так звано? масової документації у межах інших спеціалізованих кількісних методів історичного дослідження дозволяє ілюструвати можливості кліометрії (див., наприклад, 112). Спеціальні методи документометрії, що можуть застосовуватися в джерелознавстві та архівознавстві, характеризує Б.С.Ілізаров (80).

До спеціальних історичних методів також можна віднести чірифтологічний та метод виявлення почерків, які використовуються під час вивчення відповідно друкованих і рукописних документів.

Серед специфічних джерелознавчих методів, які можна вважати і методами.іетврйко-документологічних досліджень, слід назвати метод виявлення і відбору джерел, спонукальних мотивівїхнього створення, текстологічного і герменевтичного вивчення, класифікації джерел, хоча останні є фактично відгалуженням загальнонаукового методу класифікації.

Власне, кожна дисципліна документально-комунікаційного циклу у свої напрямах (підрозділах) послуговується комплексом методів відповідно до характеру завдань напряму (наприклад, польова, камеральна та едиційна археографія чи історичне бібліотекознавство, бібліотечне фондознавство та читачезнавство тощо).

Іноді дослідницькі методи диференціюються на значно більшу кількість груп, ніж поділ на загальнонаукові та спеціальні. Так, є думка, що в історичному джерелознавстві, крім названих груп, використовуються також міждисциплінарні та історичні (59, с. 56-57). Однак, методи історичного дослідження є реалізацією історичного. аналізу як загальнонаукового підходу (так само вони можуть вважатися міждисциплінарними), що використовуються в усіх науках, наукових дисциплінах, галузях знань. Міждисциплінарні методи, тобто методи природничих наук, лінгвістичні, психології, соціології, інформатики (чи інформології) тощо, які використовуються в документознавчих дослідженнях, мають специфічний, особливий характер, відмінний від їхнього застосування в інших галузях знань. Тому вони, власне, є спеціальними методами документознавства, що застосовуються для вирішення природничих, інформаційних, лінгвістичних проблем документознавства, відповідних сфер практичної діяльності — архівної, бібліотечної, видавничої справи, організації справочинства тощо.

 

§ 4. Закономірності

 

Виявлення певних концептуальнихзалежностей, пов'язаних з розвитком або функціонуванням об'єкта (чи об'єктів) дослідження, складає одне з головних завдань будь-якої науки. Не є винятком і дисципліни документально-комунікаційного циклу. Найвідоміші тут так звані закономірності документальних інформаційних потоків (ДІП), що вивчалися спочатку у межах документаційної науки, а потім — інформатики ("наукової"" інформатики). Це закономірності розсіяння наукових статей в періодичних виданнях, старіння інформації документів, зростання обсягів потоків документів у часі (158, с. 170203)*.

Як стверджує Д.Ю. Теплов, першим на явище "розсіяння" статей в періодичних виданнях звернув увагу англійський біб.тіограф Ф.Кемпбелл і описав його в монографії, яка вийшла в Лондоні у 1893 р. (218, с. 5). Однак, найвагоміші результати вивчення цього явища належать англійському бібліографу і хіміку С.К.Бредфорду, який впродовж 1930-1934 рр. проводив аналіз масивів наукових журналів. Остаточне формулювання закономірності було вміщено у його книгу "Документація" (1948 р.) і головна сутність її така: якщо наукові журнали розташувати у порядку зменшення в них кількості статей з певної галузі знань (проблеми, теми), то в такому списку можна виділити ядро журналів, присвячених безпосередньо цій галузі, та декілька груп чи зон, кожна з яких містить стільки ж статей, що і ядро. Кількісні характеристики залежності, виявлені вченим, у подальшому уточнювалися і коригувалися в численних експериментальних дослідженнях.

Крім розсіяння статей в журналах, вивчається інше явище в ДІП, а саме — процес старіння текстів наукових документів (переважно —опублікованих), дослідження яких проводилось на основі аналізу використання масивів цих документів. І хоча база такого вивчення с бібліотекознавчою (визначення попиту на наукові видання різних років у великих бібліотеках) та бібліографознавчою (визначення характеру цитування наукових публікацій різних років), цей дослід­ницький аспект сформувався згідно з потребами наукознавства. Визначення швидкості старіння наукових документів (у 1960-х рр. такі методики пропонували Р.Бартон, Р.Кеблер, Д.Прайс та ін.) давало можливість оцінити характер оновлення документального фонду науки, а з ним, певною мірою, і наукової інформації та наукових знань. Правда, на думку відомих спеціалістів в галузі інформатики, різні показники вимірювання швидкості старіння поки не можуть об'єктивно показати цей процес, оскільки на нього впливає ряд чинників, які важко визначити кількісно і врахувати (161).

У 1950 - 60-х рр. методи вивчення ДІП широко використовуються наукознавством, яке починає формувати свої теоретичні основи. Власне наукометричні дослідження починаються з праць А.Лотки, котрий у 1926 р. визначив міру продуктивності вчених за числом опублікованих ними праць. Пізніше ці висновки інтерпретувалися наукознавцями як явище, подібне "розсіянню-концетрації” статей з певної тематики у періодичних виданнях. Застосована вченим методика стала одним з інструментів не тільки оцінки наукового потенціалу, а й дозволила з'ясувати характер внутрішньонаукових зв'язків. Зокрема, на базі аналізу мережі бібліографічних посилань на наукові праці та їхнього цитування можна простежити історію розвитку окремих наукових питань, проблем галузей знань, рівень міждисциплінарних зв'язків тощо. Такого роду дослідження стали більш ефективними з випуском у 1963 р. Ю.Гарфілдом в Інституті наукової інформації у Філадельфії (США) "Індексу наукових посилань" (5СІ),

Третя закономірність описує явище постійного приросту наукових документів і цей процес може бути виражений експоненціальною залежністю. У спеціальній літературі наводиться багато фактів, що ілюструють зростання ДІП (див., зокрема, 25, с. 18-21, 34-37; 104, с. 5-8), численними г й результати досліджень обсягів потоків з різних галузей знань.

В результаті дослідження ДІП сформувалися три дослідницькі напрями у межах наукознавства, бібліографознавства (разом з бібліотекознавством та книгознавством) та інформатики, котрі отримали відповідно назви наукометрія, бібліометрія та інформетрія і кожен з яких має свої специфічні завдання (54, с. 6).

Однак, слід відзначити, що закономірності "розсіяння-концентрації" та старіння текстів документів стосуються суто наукових публікацій. Зовсім інший характермає, наприклад, процес старіння інших "динамічних" документів —типів управлінської документації. Проте і тут життєвий цикл документної інформації знаходиться під впливом чітко визначених чинників і виявлення певних закономірностей у цьому процесі (це стосується й електронної управлінської документації) є одним з дослідницьких завдань управлінського документознавства. Зокрема, як закономірність констаяусться неминучість втрати документом тієї первісної функції, заради якої він колись створювався (101, с. 8)*.

З точки зору архівознавства та історичного джерелознавства, які вивчають "статичну" документацію, саме поняття "старіння документної інформації" та її ціннісна характеристика мають інше» якщо не протилежне, розуміння, у порівнянні із зазначеними вище підходами, та інтерпретацію, зокрема, в контексті теорії експертизи документів. Однак, це не означає, що тут поряд з джерелознавчим не використовуються можливості інформологічного (інформаційного) підходу (див., наприклад, 79; 81; 222). Намагання ж застосувати "бредфордову модель" для вирішення проблем експертизи цінності документів та інших завдань дослідження архівного середовища (176, с. 303-304) були негативно сприйняті фахівцями (171).

Між тим, явище "розсіяння - концентрації", безперечно, спостерігається і в цій сфері. Скажімо, якщо проранжувати фонди державних архівів України, то можна виокремити зону "ядра" і зону "розсіяння". Так, 84 % загальної кількості одиниць зберігання концентрується в 5 центральних архівах (без Центрального державного науково-технічного архіву України та Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Г.С.Пшеничного) та 24 державних архівах областей і Державному архіві Автономної Республіки Крим. Решта 16 % знаходиться в архівах міст Києва і Севастополя, інших 144-х міських державних архівах та 484-х архівних відділах райдержадміністрацій*. Цей розподіл вкладається у закономірність, виведену Дж. Ципфом, що встановлює залежність продуктивності (у даному разі кількість фондів) об'єкта від його рангу.

Іншу інтерпретацію ідеї ранжування має положення, сформульоване В.М-Автократовим щодо змісту самих архівних фондів (3, с. 34-38). На його думку, найбільш різноманітну інформацію містять документи, які створюються установами вищого рівня, оскільки там переробляється та узагальнюється інформація установ нижчого рівня і саме це зумовлює необхідність диференціації установ при прийманні документів на державне зберігання. В іншій роботі він робить висновок, що "історичний досвід архівістів, їхні спостереження щодо звертання споживачів до документів показують, що існує певна закономірність, яка нівелює випадкові відхилення (йдеться про відхилення від цього правила — С.К.): високоінформативні документи напевне будуть залучені (і неодноразово) до наукового обігу, можливість актуалізації малоінформативних — невелика" (там само, с. 66). Подібна властивість згортання інформації за висхідною у системі державного апарату сформульована таким чином: чим вищий ранг установи, тим більш ущільнена та ємна інформація міститься в його документах (32, с. 121). У цьому аспекті слід також згадати правило, виведене Б.Г.Литваком (що грунтувалося на аналізі стадіальності у "виробництві справ" у міністерському справочинстві Російської імперії XIX ст.), згідно з яким "чим вища інстанція, на якій сформувалася "справа", тим нижчий ступінь деталізації фіксованих у ньому фактів минулого, але вища імовірність узагальнення цих фактів і їхньої інтерпретації у відповідності з загальнокласовими і конкретно-бюрократичними інтересами створювачів "справи" (135, с. 55). Слід відзначити наявність також аспекту-джерелознавчого'дослідження масових джерел, спрямованого на виявлення закономірностей повторюваності відображення в них історичних явищ (112, с. 50) та асоціативного з ним пошуку закономірностей інформаційного зв'язку управлінських (організаційно-розпорядчих) документів в документопотоці установи, однак реалізованого вже для вирішення практичного завдання — експертизи цінності документів та їхнього відбору на державне зберігання (166, с. 59-61). З іншого боку, така проблематика споріднена з дослідженнями явища "розсіяння-концентрації інформації.

Певну закономірність використання Державного архівного фонду СРСР було виявлено при статистичному опрацюванні результатів звернень до фондів деяких центральних архівів (35). Ця статична залежність також описується законом Дж. Ципфа. В публікації зроблено аналіз можливих причин цього явища. До речі, серед них причина, яку автори назвали "вдача породжує вдачу" — є ніщо інше як підтвердження факту повторного користування (чи неодноразового) фондами іншими дослідниками після посилання на них у науковій публікації. Тобто явище аналогічне утворенню мережі цитувань наукових публікацій. Безперечно, що аналіз посилань на архівні фонди, справи чи навіть документи становив би значний інтерес щодо виявлення тенденцій, користування архівними фондами, взаємозв'язку цитувань та історії розвитку певної ідеї, використання описання нового історичного факту тощо.

Слід зауважити, що В.М.Автократовим була також сформульована загальна закономірність архівного фондоутворення у такій редакції: "будь-яка діяльність суспільної системи, що супроводжується документуванням, зумовлює утворення генетичне єдиного фонду документної інформації" (3, с. 68). Однак, зрозуміло, цю ця закономірність і наведені вище залежності стосуються більше таких дисциплін як архівознавство та спеціальне (переважно управлінське) документо-знавство. Специфічність галузей знань, що вивчають "статичні" документи, позначається на характері інтерпретації та змісті результатів застосування закономірностей щодо середовища документальних інформаційних потоків та масивів "динамічних" документів. Наприклад, така специфічність проглядається у напрямах, які традиційно пов'язані з "науковою" інформатикою, зокрема з науково-технічним документуванням, тобто науково-дослідними та дослідно-конструкторськими роботами (71).

Єдина закономірність, яка стосується всіх сфер документально-комунікаційної діяльності, що була сформульована у межах "наукової" інформатики (а також наукознавства і бібліографознавства), — це зростання у часі обсягів потоків документів. Однак, якщо в інформатиці, бібліотекознавстві, бібліографознавстві, книгознавстві чи наукознавстві є значна кількість публікацій, що відбивають результати досліджень з цього питання чи принаймні підтверджують її якимись даними*, то у спеціальному документознавстві та архівознавстві таких праць небагато.

Загальну тенденцію зростання обсягів потоків документації відзначив К.Г.Мітяєв (156, с. 123). У порівнянні з темпами зростання кількості опублікованих книг, брошур, журналів та газет розглядає динаміку документального фонду країни (разом вони утворюють фонд писемних джерел країни) Б.С.Ілізаров (80). Власне, тут мова йде про фонди документації. Деякі автори, до речі, стверджують, що зміни в обсягах фондів архівів не можуть слугувати ілюстрацією зростання обсягів "динамічної" документації, оскільки діяльність останніх регулюється рядом заходів щодо зменшення приймання документів на державне зберігання, виходячи з конкретних можливостей його організації та встановлення певних критеріїв експертизи їхньої цінності. На основі розрахунків та статистичних даних В.С.Мінгальов робить висновок, що кількість документації, яка утворюється у сфері управління, має тенденцію до постійного та пришвидшеного зростання (154, с. 21-22). Вона описується експоненціальною залежністю і представляє,як вважає автор, загальну закономірність документоутворення.

На нашу думку, вивчення динаміки зростання документальних потоків, зокрема, видань, а особливо різних видів документації, в останнє десятиліття значно утруднене внаслідок широкомасштабного поширення електронного документування та електронних комунікацій, електронних документів. За відсутності реєстрації цих документів як видавничої продукції чи об'єктів зберігання унеможливлюється й їхній статистичний облік.

Які ж, крім зростання обсягів потоків документів, є закономірності, що можуть розглядатися як загальні для наукових дисциплін документально-комунікаційкого циклу? Зміст деяких з них ми знаходимо у закономірностях розвитку технічної книги, сформульованих А.Я.Черняком (233, с. 280-283). Перша з них встановлює відповідність тематики і змісту книг рівню розвитку науки і техніки. Цей висновок можна поширити не тільки на інші напрями галузевої книги, а й також на різні типи документації, зокрема управлінської. Так, В.С.Мінгальов відзначає, що "відповідність змісту документації функціям управління є законом документознавства, який має найбільш загальний характер" (154, с. 10), маючи тут на увазі управлінське документознавство. Таким чином, тематика і зміст документів адекватно відбивають зміст сфери діяльності, продуктами якої вони є та/або функціонування якої вони забезпечують. Наприклад, управлінська документація в будь-якій галузі орієнтована на забезпечення виконання функції управління у цій галузі. Функціонування сфери діяльності пов'язане як з документами, що створюються безпосередньо в цій сфері, так і в інших сферах. Скажімо, сфера вищої освіти переважно забезпечується документами, що утворюються як в її середовищі, так і у сфері науки. Виробництво повністю залежить технологічно від документального забезпечення з боку науки. Розвиток самої науки відбувається переважно через документальне самозабезпечення.

Друга закономірність, сформульована А.Я.Черняком, встановлює відповідність кількісних показників випуску технічної книги масштабам і розвитку виробництва та його характеру. І це положення стосується не тільки видань з різних галузей, а й відповідних типів документації. Знов таки, маючи на увазі управлінську документацію, В.С.Мінгальов формулює закономірність документоутворення: "зміни (збільшення) обсягів документації, (тобто кількісне зростання обсягів потоків документації — С.К.) відбуваються пропорційно змінам зростання обсягу виробництва і продуктивності праці" (154, с. 28). Тобто, існує залежність обсягів потоків документів від масштабів розвитку сфери діяльності, продуктами якої вони є та/або функціонування якої забезпечують ці документи.

Третя закономірність, виведена А.Я.Черняком, стосується формування типів технічної книги, котре відбувалося на певних етапах розвитку цієї книги з певною послідовністю і також залежало від рівня розвитку технічної науки, виробництва, технічної освіти і рівня популяризації знань. Однак, ці положення не були сформульовані так чітко, як попередні, хоча відповідні висновки можна зробити, оглядаючи всю працю А.Я.Черняка. Більш часткові положення стосувалися зближення типів на сучасному етапі, домінуючої ролі наукової книги, а також розвитку технічної періодики (233, с. 284). В інших роботах (зокрема в 232, с. 53) цей автор говорить про синкретичність технічної книги на ранніх етапах її розвитку і відсутність її типів, перші з яких, на його думку, починають формуватися в європейській технічній книзі впродовж ХУІ-ХУПІ ст.

Зміст даних типологічних закономірностей стимулює пошуки подібних залежностей у всій документально-комунікаційній сфері, наприклад, оглядаючи процес формування та еволюції типологічних рядів документів.

Синкретичний період в історії документів, безперечно, мав місце, однак ці синкретичні документи вже самі представляли певний тип. У процесі розвитку стався, так би мовити, "розпад" синкретичного типу на види (у тому числі — жанри, номінали тощо), сформувалися нові типи і види. Відбувся розподіл функцій синкретичного типу між утвореними на його місці новими типами і видами документів. Диференціація документів сталася не тільки на жанрово-типологічному, а й охопила інші характеристики документа — тематику, структуру змісту, стиль викладення, зовнішню форму, і ця диференціація відбувається відповідно до диференційних змін у сферах діяльності та галузях знань. Наприклад, закономірність розвитку наукової літератури, як зазначає Р.С.Гіляревський, полягає у збереженні її основних функцій і перерозподілі функцій між різними видами видань у процесі формування нових видів (53, с. 5). Правда, разом з диференційними спостерігаються й певні інтеграційні моменти в жанрових характеристиках наукових, науково-популярних, виробничих та інформаційних видань (119, с. 167-171).

Заслуговують на увагу висновки щодо розвитку російських управлінських документів за останні століття, зроблені А.М. Соковою. Вона відзначає дію двох чинників: уніфікації (у ХУП-ХУІІІ ст. — стихійну, а у ХУІП-ХІХ ст. — вже як цілеспрямовану дію), яка переростає в стандартизацію та "еволюційної тенденції до різноманітності, що приводить до збільшення числа документних форм і систем документації, що обслуговують вузькі завдання і сфери діяльності" (195, с. 28). Сформульоване нею тут положення щодо утворення різних форм управлінських документів з однієї вихідної має паралелі з історією, наприклад, наукових документів, де "стаття" чи "реферат" можуть мати різновиди, відмінні за своїм цільовим призначенням (енциклопедична стаття, стаття довідника, журнальна стаття, науково-інформаційний реферат, автореферат дисертації тощо). У цьому ж контексті слід розглядати і зауваження цієї авторки, що "трансформація документа і заміна його машинним носієм представляє собою проблему закономірності еволюції документації" (196, с. 12).

Таким чином, в процесі еволюції документів відбувається їхня диференціація за різними характеристиками (форми, тематики, змісту, функцій, типологічна тощо) відповідно до змін потреб суспільства (їхньої диференціації) у різних видах документального забезпечення. Як в сукупності, так і за кожною характеристикою документи можна представити у вигляді системного утворення, яке відповідає певній системі документально-інформаційних потреб соціуму.

В науковій інформатиці свого часу була сформульована закономірність розвитку засобів комунікації як масової, так і наукової, зміст якої полягав у тому, що з появою нових засобів, які реалізують процеси комунікації, попередні не зникають, а зберігаються у сфері людського спілкування (53, с. 32; 158, с. 63). При цьому зроблено також висновок, що старі засоби, віддаючи частину своїх функцій новим, як правило, починають нове життя, ефективно виконуючи більш обмежені функції. Однак, деякі дослідники зауважують, що є приклади, коли окремі комунікаційні засоби назавжди припинили своє існування, починаючи від глиняних табличок і до перфокарт для ЕОМ*. Мабуть тому, як нове формулювання закону кумуляції комунікаційних каналів, його зміст має вже іншу редакцію: одного разу виникнувши, комунікаційні канали не відмирають, а модернізуються, збагачуючись новими технічними засобами, чи включаються до складу нових, більш потужних каналів (200, с. 50).

 

Розділ IV.