Загальне документознавство представляється як певна метанаука щодо дисциплін, об'єктом (або одним з об'єктів) вивчення яких виступає документ. Поняття метанауки не є новим для документознавства. Зокрема, В.М.Автократов на поч. 1970-х рр. показує наявність двох точок зору на зміст документознавства, перша з яких відповідала теорії і методиці документування управлінських процесів, а друга — вважала його як метанауку про способи фіксації реальної дійсності взагалі (2, с. 41). Провідником останньої точки зору виступав К.Г.Мітясв. Пізніше в публікації (4, с. 35) теж відзначається, що цей відомий вчений розглядав документознавство "як своєрідну метанауку, яка повинна розробляти загальні питання теорії документонакопичення і практику документування всіх сфер діяльності людини, узагальнювати результати досліджень документів в усіх гуманітарних і технічних науках (підкреслено нами — С.К.)". І хоча, як вже зазначалося, йшлося про "власне" документи, ідея синтезуючої науки про документ є плідною і набула вже в наші часи нового змісту. Російський архівознавець Б.С.Ілізаров відзначає наявність ряду дисциплін, для яких документ є об'єктом дослідження: архівознавство, археографія, документознавство, інформатика, книгознавство, джерелознавство (78, с. 33-34). Він зауважує, що в процесі міждисциплінарної інтеграції відбувається запозичення не стільки фактологічних, скільки методичних і методологічних знань. Галузь знань, що об'єднує ці дисципліни, він називає документологією, "тобто галуззю дослідження, в якій формується загальна теорія документа" (там само, с. 34). Про можливість виокремлення фундаментальної науки документології, що буде виконувати функцію синтезованого дослідження загальних закономірностей фіксації і передачі інформації в документальних системах та документальних комунікаціях, пише Л.А.Дубровіна (67, с. 84). В контексті загальної науки про документ використовує термін "документологічні дослідження" Г.М.Швецова-Водка (247, с. 17). Термін "документологія" пропонував ще Поль Отле для позначення науки, яка повинна вивчати документаційну (у широкому розумінні) діяльність (245, с. 19). Як вже відзначалося, Я. Мушковський у межах документаційної науки (документації) виокремлював її наукові основи - документологію.
На нашу думку, документологія це і є загальне документознавство, яке розробляє питання теорії документа, вивчає закономірності генезису та еволюції документа, загальні для всіх наук проблеми функціонування документів, практики їхнього створення і роботи з ними. Теорія документа включає перш за все напрями, що стосуються функціонального аналізу документів, вивчення їхньоъ характеристики як речових виробів та джерел інформації, класифікування та типологізації документів (119, с. 5). Власне, це не тільки генеральны напрями документології, а й її дослідницькі завдання.
Слід зауважити, що є і протилежні думки щодо можливості розроблення теорії документа. Так, Г.В.Боряк пише, що "загальна теорія документа в його поширеному трактуванні, природно, маэ право на життя, але поняття документа, яке повністю позбулося внутрішнього змісту та функціонального призначення конкретгого рівня й органічної специфіки систем документів, що охоплюють увесь період існування людства, в контексті концепції походження, приречене на долю загальної теорії систем в кібернетиці та інформатиці Як відомо, ця теорія активно розроблялася протягом б0-х рр., але череїскладність та поліфункціональність об'єкта завершилася цілком реально - як системний підхід. Тому не відмовляючись від поняття "документознавчий підхід", треба не змішувати його з загальною теорією документа". (28, с. 89). Автор, безперечно, правий, коли відзначає складність і багатоаспектність розроблення загальної теорії документа. Безумовно, рівень конкретності у даному разі буде мінімальним зарахунок узагальнення сукупності знань про характеристики документів (що, правда, базуються на дослідженнях конкретних видів документів).
Зрозумілі і протести представників різних наукових дисциплін документально-комунікаційного циклу проти синтезованих теорій документа. Однак, йдеться про докумснтознавство, його структуру, тому поняття "документознавчий підхід" і є підходом з позицій загальної теорії документа (як існують в документознавстві джерелознавчий, архівознавчий, інформаційний чи, краще сказати, інформологійний підходи). Не можна заперечити наявність загальних для всіх наук документально-комунікаційного циклу теоретичних знань, здобутих в результаті аналізу сутності, різних характеристик документів, закономірностей їхнього функціонування. Це і становить загальну теорію документа, яка відрізняється за своїм, переважно гуманітарним, характером від загальної теорії систем в кібернетиці та інформатиці, оскільки не має на меті встановлювати якісь математичні залежності чи математичні моделі. А саме наявність різних фаз, змін у виконанні основної соціальної функції документів (перехід від оперативного, активного стану в пасивний чи краще сказати — від динамічного до статичного у плані виконання такої функції), що стосується всіх документів, змушує вивчати цей феномен із загальнодокументознавчих позицій. І якщо такі розробки завершаться формуванням певних загальнодокументальних методів чи прийомів аналізу документа як системного об'єкта, то це вже може вважатися значним досягненням у галузі загального документознавства.
Теорія документа базується на певному понятійному апараті. Понятійна проблема є однією з методологічних. Як вже відзначалося, існує блок базових понять комплексу наук документально-комунікаційного циклу, тому одним з провідних завдань загального документознавства слід визначити розроблення питань термінознавства у даній галузі. Саме окреслення смислових меж понять допомагає конкретизувати характер і сутність наукової) дисципліни і перш за все — які об'єкти досліджуються і з якою метою це здійснюється. У свою чергу, усвідомлення сутності документа та інших явищ, об'єктів та процесів, Що позначають докумснтозиавчі терміни, відбувається в результаті аналізу їхніх характеристик. Крім базових, існує також лексичний запас кожної конкретної дисципліни, тобто спеціальна термінологія архівознавства, різних напрямів спеціального документознавства, бібліотекознавства, книгознавства, археографії тощо.
Пріоритетним для документології с вивчення комплексу характеристик документа, зокрема, характеристик змісту, зовнішньої форми, функцій, властивостей документа як засобу комунікації, джерела інформації тощо.
Серед характеристик змісту привертають увагу дослідження знакових форм фіксації інформації, способів структурної побудови тексту, внутрішньої форми повідомлення, лексико-семантичних прийомів організації тексту документа. Такі розробки базуються не тільки на теоретичних результатах, отриманих в інших галузях знань, а й на досвіді практичної підготовки різних видів документів. Тобто це забезпечує зв'язки загального документознавства з усіма науками документально-комунікаційного циклу, а також з семіотикою, інформологією, мовознавством.
Багатоаспектними.є й напрями вивчення характеристик зовнішньої форми документа, його зовнішніх ознак, зокрема, способів фіксації інформації, різних видів носіїв інформації, організації їхньої матеріальної конструкції. Основна увага тут, безперечно, концентрується на загальнодокументознавчих проблемах теорії електронного документа, встановлюються безпосередні зв'язки з інформатикою, зокрема з тим напрямом, у межах якого розробляються нові автоматизовані інформаційні технології.
Важливим розділом теорії документа є характеристика складу і змісту його функцій. Георетичне узагальнення результатів функціонального аналізу документа здійснюється у декількох напрямах, зокрема, дослідженні складових документа у функціональному розрізі (тобто елементів характеристик форми і змісту), вивченні основних соціальних функцій сукупностей документів, а також функцій при прояві різних його властивостей (станів, статусів) як засобу комунікації, джерела інформації, пам'ятки історії та культури тощо. Специфічні функції окремих видів документів є об'єктом вивчення відповідних напрямів спеціального документознавства.
Поліфункціональність документа зумовлюється наявністю також різних проявів його сутності, скажімо, як засобу соціальної пам'яті чи свідчення, юридичного акту. Розкриття проблеми виконання документами основних соціальних функцій, а також ролі як елементів соціальної пам'яті, сприяє використанню в загальному документознавстві методів філософського, культурологічного й соціологічного аналізу Концепція документа як юридичного акту грунтується на положеннях правознавства, а результати його дослідження як засобу комунікації власне є складовою загальної теорії комунікації. Дуалістична природа документа як джерела інформації на різних стадіях буття зумовлює необхідність його вивчення в контексті інформологічного підходу, з одного боку, та як об'єкта історичного джерелознавства — з іншого.
Історичні дослідження в загальному документознавстві мають свої особливі завдання, що в основному зосереджуються на концептуальних питаннях розвитку документа. У їхньому числі проблеми генезису документа, періодизації його еволюції у цілому та у розрізі різних характеристик (змісту, форми, функцій, типо-видовоїтощо), виявлення закономірностей в процесах трансформації цих характеристик і формування сукупностей документів та систем, визначення ролі документальних джерел інформації в історії засобів соціальної комунікації та інформації. В результаті маємо широкий діапазон зв'язків з історією писемності та історією культури взагалі.
Дослідження еволюції способів класифікування та типологізації (як в теоретичному, так і у прикладному аспектах) створює підґрунтя для розроблення загальних принципів типочогії документа на основі використання різних критеріїв поділу документів. Тут проявляються зв'язки документознавства із загальною теорією класифікації. Типологія документа, на нашу думку, є не тільки теоретико-методологічним розділ», документології, але й одночасно входить на рівні з об'єктом, предметом, завданнями дисципліни до її теоретичних основ. Причому це стосується і різних відгалужень спеціального документознавства, оскільки специфічність даного розділу досить суттєва (наприклад, картографічних чи кінофотофонодокументів), хоча і базується на загальнодокументознавчих засадах.
Власне історичний матеріал дає можливість формулювати певні залежності щодо процесу функціонування документів у суспільстві і розглядати їх в контексті користування документами. Маємо не тільки загальнотеоретичні проблеми документознавства в аспекті задоволення соціальних потреб в документально оформленій інформації чи в певних їхніх характеристиках (знов таки — змісту, форми, функцій, жанру, виду, номіналу), а й на, так би мовити, "індивідуальному" рівні, тобто у зв'язку "документ-користувач". Аналіз цих процесів можливий як в соціологічному, культурологічному, так і в психологічному аспектах.
Значна частина теоретичних проблем загального документознавства пов'язується з практичними питаннями створення документів і користування ними. Але комплекс таких питань через свою специфічність знаходиться переважно в полі зору інших наук документально-комунікаційного циклу чи відповідних розділів спеціального документознавства. Серед практичних проблем, що мають загальнодокументознавче значення, слід виокремити створення і реалізацію автоматизованих інформаційних систем на документальні масиви видань, рукописних книг, архівних документів (96). Це, зокрема, проекти державної програми "Книжкова спадщина України: створення бібліографічного реєстру та системи збереження й загальнодоступності" (77). Аналогічні проекти існують і в інших країнах, зокрема, в США, що реалізуються в межах програми "Пам'ять Америки", проекту створення мережі бібліотек, архівів, інформаційних і документаційних центрів, що мають крупні бази дгних (86). Не менш масштабною є загально-документальна проблема забезпечення збереженості фондів документів*, що у своїй основі мас фізичні, хімічні і біологічні аспекти. Це забезпечує зв'язок загального документознавства з відповідними галузями природознавства.
Типологія документів
Типологія об'єктів дослідження у загальному документрзнавстві — це перш за все типологія його головного об'єкта, тобто документа. Типологія документа входить, на нашу думку, до теоретичних основ документології, однак, безперечно, дану проблематику можна розглядати і в площині методологічних засад цієї метанаукової галузі знань.
Слід зауважити, що питання типології документа є чи не найрозробленішими в документології. З числа праць, в яких вони порушувалися із загальнодокументознавчих позицій, слід назвати роботи А.В.Соколова (наприклад, 199), Ю.М.Столярова(210; 212), Г.М.Швецової-Водки (244;247).
У підручнику "Документознавство" (128) стисло охарактеризовано ні теоретичні засади класифікації документів (поняття класифікації іентів, співвідношення видової та типологічної класифікації кумента), розкрито зміст такої класифікації за різними ознаками. ред останніх досягнень у галузі типології документа слід відзначити асифікаційні та типологічні схеми, пропоновані у навчальному сібнику Г.М.Швецової-Водки (247).
З документологічних позицій розглядаються питання типології кумента в роботах ГГ.Воробйова (43), КІРудельсон (180), А.М.Сокової ^З), А.Г.Черешні (231) та ін.
На нашу думку, ключовими в типології документа (як розділу теоретичних основ загального документознавства) є такі проблеми:
1. Визначення сутності та співвідношення понять "типологія" "класифікація" і похідними від них — "типологізація", "типізація", іасифікування", "тип", "клас", "рід", "вид" та ін..
2. Формування принципів типологізації (класифікування).
3. Виявлення та характеристика критеріїв типологічної іасифікаційної) диференціації.
4. Побудова типологічних (класифікаційних) схем. Одностайності в розумінні відмінностей та спорідненості понять шологія" та "класифікація" у дослідників не існує. Н.М.Кушнаренко їжає, що класифікація є диференціацією документів за однією іісуттєвішою ознакою і ця сукупність групується у вид (128, с. 75). лгалі, класифікувати документи — це значить поділяти їх на роди, їй, підвиди, різновиди. Рід (клас) — це сукупність (множина) ументів, що мають певну загальну ознаку, яка відрізняє цю сукупність інших об'єктів. В основу класу завжди покладають найважливішу аку документа, яка відповідає завданням класифікації. Типи документів змуються за сукупністю найбільш загальних і суттєвих ознак ч само, с. 76). Таким чином, типологічна схема і схема класифікації орюються в результаті різних логічних процесів, а саме — в нові класифікації знаходиться перш за все диференціація ознак, іюлогізації—їхня інтеграція (там само). Зазначений підхід певною рою узгоджується з позицією Ю.М.Столярова, який стверджує,) "тип" охоплює множину (кожного разу іншу) ознак, а поняття "д" застосовується в ієрархічних чи дихотомічних класифікаціях 10, с. 26). Таким чином, за Н.М.Кушнаренко різниця між класифікацією • і ипологізацією вбачається у тому, що у першому випадку поділ здійснюється за однією суттєвою ознакою, а в другому — за їх комплексом, сукупністю.
Напрошується питання: а що, не може бути навпаки? Зокрема, таку можливість підтверджує наведена Н.М.Кушнаренко таблиця "Фасетно-блочна схема класифікації документів" (128, с. 94-95). У фасетній класифікації кожний фасет — це перелік видів, на які поділяється документ за однією ознакою. Для характеристики конкретного документа його слід класифікувати за різними ознаками. В результаті перелік видів утворює так звану "фасетну формулу" документа. Причому не завжди таке стійке сполучення відповідає поняттю "тип документа". Таким чином і класифікаційні схеми можуть виконуватись за сукупністю характеристик (ознак).
Г.М.Швецова-Водка зазначає, що класифікація є процедурою розподілу певних об'єктів на класи (види, роди, типи, жанри) відповідно до найсуттєвіших ознак, притаманних об'єктам (247, с. 38), а процес здійснення класифікації називають "класифікуванням". Поняття "клас "тип" "вид", "група", "жанр" є найзагальнішими назвами підрозділів класифікацій і, як можна зрозуміти, виступають у неї поняттями одного рівня. Типологічна класифікація призначається для визначення видів документів, а типологія документа, на її думку, це розділ наукового знання ("наука про типи"), який визначає типи, види та інші типологічні підрозділи документів (там само, с. 39).
В іншому посібнику, присвяченому вже типології не документа, а книги*, вона більш детально зупиняється на базових поняттях типології (248). Так, на її погляд, найбільш загальним поняттям має бути "групування", як будь-який поділ певної множини явищ на групи. Класифікація — це метод групування, у якому використовується операція поділу обсягу поняття. Систематизація — це метод групування, у якому досліджуються властивості окремих груп з метою встановлення відношень, зв'язків між ними і структури досліджуваної системи (множини явищ) у цілому. За Г.М.Швецовою-Водкою типологізація - метод групування, у якому встановлюються певні типи як такі підрозділи, що відрізняються комплексом ознак. Вона вважає, що типізацією (зауважимо, що це визначення було зроблено для потреб книгознавства) слід називати процес практичного впорядкування літературних творів і видань з метою досягнення ними встановлених теорією і практикою зразків (типів) творів або видань. Власне таке розуміння типізації може бути поширеним й на типологію документа з відповідною зміною об'єктів цього процесу. Видами вона називає будь-який підрозділ класифікації, оскільки між сукупністю класифікованих явищ і певним підрозділом існують родо-видові відносини (там само, с. 11).
Можна погодитись з Г.М.Швецовою-Водкою, що типологізація — це класифікація, побудована на застосуванні поняття "типу" як сукупності (стійкого сполучення) кількох ознак, що характеризують сутність речі або явища (там само, с. 5), а також, що. типологічні класифікації охоплюють як правило, не весь клас документів, а певні підкласи з обумовленими межами (247. с. 39). На її думку, семантичні класифікації (тобто класифікації за темами, предметними рубриками такі, як ББК, УДК, СЕК, рубрикатори тощо) не можуть бути типологічними.
Ми вважаємо, що класифікація є поділ документів (тобто понять, котрі відбивають різні узагальнення назв сукупностей об'єктів) за будь-якими ознаками (без поділу у даному разі на суттєві чи несуттєві). Можливості таких варіантів диференціації демонструють наявні фасетно-блочні класифікації, представлені Н.М.Кушнаренко (128, с. 94-95) та Г.М.Швецовою-Водкою (244, с. 21 -ЗО; 247, с. 57). Такі класифікації є ідеальними схемами, що можуть бути використані (або братися за основу) в практичній діяльності чи при виконанні конкретних теоретичних завдань. Від характеру і змісту цих завдань залежить, який саме варіант буде обраним. У цьому разі критеріями поділу можуть виступати такі характеристики, які вважаються названими вище авторами як несуттєві, неістотні, другорядні. Для потреб такого конкретного дослідження чи практичної дії ці ознаки стають найсуттєвішими і тоді класифікації виступають типологічними незалежно від того, побудовані вони за сукупністю чи однією ознакою. Тобто, якщо класифікування — це представлення варіаюів поділу за будь-якою ознакою, то типологізація — за найсуттєвішою (найсуттєвішими) для певної практичної роботи, теоретичного дослідження, галузі знань, сфери діяльності, наукової дисципліни чи їх сукупності. Ми не виключаємо, що за певних умов типологічними можуть бути і семантичні класифікації, яким, до речі, надається пріоритетне значення в організації документальних фондів та пошуку їх документів в архівах, бібліотеках, музеях, інформаційних органах.
Таким чином, статус типологічної надається класифікації, яка побудована за найсуттєвішою для конкретних завдань ознакою (чи ознаками)*. Треба погодитись, що вид — це будь-який підрозділ, який також можна назвати класом (248, с. 11). У фасетних класифікаціях родовим поняттям виступає, як правило, позначення головного об'єкта поділу (документа взагалі), а видовим — назва відповідного класу (фасети). В ієрархічних класифікаціях в основу покладено традиційні зв'язки "рід-вид". Кожне поняття вищого рівня (починаючи від вихідного) буде родовим, а нижче — видовим. У типологічних класифікаціях найвище родове поняття часто є й позначенням типу документа, але в загальних класифікаціях ця типологічна побудова може бути лише фрагментом. Таким чином, термін "підтип" буде використовуватись тільки як позначення другої ланки в ієрархічних класифікаціях, між тим будучи "видом" (як і всі нижчого рівня). "Підклас", на нашу думку, відповідає змісту категорії "вид", а "клас" е вищим родовим поняттям, як і "тип".
Більш визначеним є питання щодо принципів типологізації документів. Правда, основні з них запозичені з теорії книги, були свого часу сформульовані І.Г.Моргенштерном (160, с. 43) й досі використовуються у цій галузі знань (248, с. 12). Це — соціальна детермінованість типологічних схем, їхня логічна обгрунтованість, відповідність потребам всіх напрямів документознавства, відображення в схемах найсуттєвіших елементів документа. Н-М.Кушнаренмо формулює ряд вимог до класифікації документів, зокрема співмірності (виділення видів у процесі поділу за однією ознакою), безперервності (повнота переліку видів), взаємовиключення видів, неперемежування (128, с. 73-74), я^і є загальними для будь-якої класифікації.
Більш-менш сталим є й склад ознак класифікаційного поділу. їхня сукупність, як правило, враховує характеристики документної інформації та її матеріального носія, що відбито у найзагальніших класифікаційних схемах (199; 210).
Типологічною характеристикою інформаційної складової Г.М.Швецова-Водка вважає знакову систему запису інформації. Серед її ознак виділяє характер знакових засобів передавання інформації (види документів — символічний, іконічний та записаний шляхом зміни структури носія), характер мовної системи (види — вербальний, образотворчий, музичний, комплексний, матричний та іншомовний) та за належністю знаків запису до певних знакових систем (види — писемний, ізографічний, картографічний, нотний та технічно-кодований) (247, с. 46). Види документів за особливостями носія інформації поділено за такими сьома ознаками: 1) за матеріалом носія інформації; 2) за формою запису інформації; 3) за матеріальною конструкцією носія інформації; 4) за засобами запису (створення документа); 5) за призначенням до сприйняття; 6) за каналом сприйняття людиною; 7) за способом декодування інформації людиною (там само, с. 41-42).
Однак, якщо поділ за складовими у цілому не викликає заперечень, то вже з деякими підходами до визначення сутності і назв видів документів погодитись навряд чи можна. Наприклад, це стосується віднесення до рукописних документів машинописних та віддрукованих на принтері ЕОМ (там само, с. 44-45). їх скоріше можна зарахувати до "механічних" документів, хоча цю назву, як і назву виду "автоматичні документи" (там само, с. 44), навряд чи можна вважати вдалими. Сама ж авторка далі наводить більш прийнятний термін, позначаючи ці документи як "друковані" (там само, с. 45). Рукописними* можуть вважатися тільки документи, написані рукою (манускрипти). Ще раз слід зазначити, що віднесення і назви деяких видів документів пов'язані не з типологічною, а сутнісно-понятійною проблемою.
Зокрема, ми вже відзначали умовність терміну "машиночитані документи" і необхідність прийняття поняття "електронний документ"**. Досить неоднозначне виглядає поняття "тривимірного документа" поряд з існуванням одномірного (лінійного) та двомірного (площинного), оскільки, за великим рахунком, весь наш земний світ тривимірний (не враховуючи міру часу) і у такому разі будь-який запис інформації повинен мати свої об'ємні параметри. Це зазначає, до речі, і сама Г.М.Швецова-Водка. Наведений у посібнику приклад голографічного зображення як тривимірного (об'ємного) документа навіть з погляду характеристики запису інформації навряд чи можна вважати вдалим, оскільки об'ємне зображення об'єктів характерне і для образотворчій документів, які, на думку авторки, відносяться до двомірних. А ілюзія об'ємності фотографованих об'єктів сприймається наших оком так само, як і ілюзія перспективи в живописі.
На думку Г.М.Швецової-Водки, в загальній класифікації документ важливе значення має поділ на такі види: первинний і вторинний опублікований і неопублікований; оригінал і копія.
Поділ документів на первинні та вторинні вважається нею умовним відносним, бо він залежить від того місця у певній інформаційній системі, що його посідає певний документ (247, с. 49). Така диференціація по-різному розуміється і бібліотечно-бібліографічній практиці, науково-інформаційній діяльності, архівознавстві. Зокрема, у бібліографознавстві ознаки первинності та вторинності документів залежать від відбиття в їхньому змісті зведеної інформації про інші документи. Отже, критеріями типологічного поділу є відношення документів до відображення інших документів (поділ на первинні та вторинні) й характер аудиторії, на яку розраховані документи (опубліковані та неопубліковані) (там само, с. 57).
Дивує відсутність такого типологічного критерію як цільове призначення документа (або ж основної соціальної функції). Можливо це пояснюється позицією автора, що соціальне призначення може бути головною ознакою для визначення основних типів літератури (248, с. 18). Але це певною мірою не узгоджується з переліком жанрів літературних документів, серед яких є "політичні першоджерела” й "правові першоджерела" (серед яких — закон, постанова, указ, наказ; протокол засідання тощо) (там само. с. 21). Безперечно, всезалежить від трактування самого поняття "література" і тут, здається, авторка використовує термін "літературні документи"у значенні"текстові документи".
Н.М.Кушнаренко у фасетно-блочній схемі класифікації документів (128, с. 94-95) серед інформаційних складових документа як класифікаційні характеристики також виділяє характер знакових засобів, канал сприйняття інформації, мірність її запису, засоби документування, рівень узагальнення інформації тощо. Документи за матеріальною складовою (за матеріальним носієм) вона відносить до двох груп характеристик: матеріального носія та матеріальної конструкції. Пропонується також блок-фасети за обставинами побутування документа у зовнішньому середовищі. Тут виділено види документів за регулярністю виходу у світ (періодичні та неперіодичні), за часом появи (оригінал, копія), за місцем походження (місцеві, регіональні, загальнодержавні, закордонні).
Типологічна класифікація документів, на думку Н.М.Кушнаренко, визначається за ознаками цільового призначення документа (у розширеному трактуванні ототожнюваного нею з функціонально-цільовими установками), читацької адреси документа, характеру інформації та стилю викладення (жанру) твору та ін. (там само, с. 90). Між тим, тут не розкривається позиція автора щодо типологізації як віднесення документа до певного типу за сукупністю ознак. Навпаки, перелік функціонально-цільових установок свідчить, що ця ознака може виступати як самодостатня типоутворююча. Даний критерій справді є важливим й часто виступає як підстава для побудови типологічних схем (який ми називаємо основною соціальною функцією) і де основною одиницею поділу виступають жанри чи різновиди номіналів документів. Відповідно до нього виокремлюються такі типи документів як управлінські, громадсько-політичні, законодавчі, наукові, виробничі, науково-інформаційні тощо. У цілому така типологічна схема документів подібна до типології жанрів літературних документів, яку пропонує Г.М.Швецова-Водка (248, с. 20-25). Але ще раз підкреслимо, що вибір критерію, на нашу думку, залежить від завдань типологізації. Наприклад, при дослідженні електронних документів — особливості фіксації та відтворення інформації, обсяг пам'яті, а, скажімо, під час розроблення питань забезпечення збереженості документів — характеристики їхньої зовнішньої форми. За певних умов такою ознакою може виступати хронологічна (у поєднанні, наприклад, з тематичною) або при опрацюванні проблем, пов'язаних із захистом документної інформації— ступінь секретності (доступності) документів. Безперечно, не всі класифікаційні ознаки можуть ставати типологічними. Як вже відзначалося, деякі автори вважають такою ознакою семантичні характеристики, у тому числі й тематичну. Таким не може бути класифікаційний принцип походження документів (що використовується в архівній справі підчас класифікації сукупностей архівних документів).
Розуміючи умовність, а то й дискусійність характеру типологічних (класифікаційних) ознак поділу документів та назв їхніх типів і видів, зауважимо, що пропозиції, подані у працях Г.М.Швецової-Водки, у цілому дають досить повне уявлення про склад основних критеріїв типологічної диференціації документів, але потребують доповнення при розгляді внутрішньої диференціації окремих видів документів.
Розділ III.
