Джерела виникнення етичних понять 4 страница

 

Метаетика (грец. meta – після, через і ethos – звичай) – наука про об’єктивні підстави існування різних моральних і етичних систем.

 

Міліцейська (поліцейська) деонтологія (грец.deon(dеontos) – потрібне, необхідне і logos – слово, вчення) – розділ етики, що розглядає проблему обов’язку працівників органів внутрішніх справ, сферу моральних вимог до них.

 

Мова етики – дискурсивний (логічний, розсудковий) засіб інтерпретації мови моралі, завдяки якому у процесі з’ясування змісту термінів і висловлювань моралі відбувається осягнення природи, сутності і проявів уяви.

 

Мова моралі – засіб передавання людьми своєї моральної позиції, вираженої в оцінjxyj-нормативних висловлюваннях, які мають не дискурсивний, тобто інтуїтивний характер.

 

Модальність (лат.modus – міра, спосіб) – характеристика або висловлювання, що відповідає тій чи іншій точці зору; певний спосіб ставлення людини до власного висловлювання.

 

Моїзм – філософське вчення, яке проповідувало загальну любов як неодмінну умову подолання суперечностей між людьми.

 

Мораль (лат.moralis – моральний, від mos (moris) – звичай, воля, закон, властивість) – система поглядів, уявлень, норм, оцінок, що регулюють поведінку людей; одна з форм суспільної свідомості.

 

Моральна вимога – найпростіший елемент моральних відносин індивідів, які підпорядковуються різним формам повинності.

 

Моральна відповідальність – характеристика особистості з точки зору виконання нею моральних вимог.

 

Моральна діяльність – особлива сфера діяльності, що має предметно-змістову визначеність і специфіку, подібно до виробничої, наукової, художньої.

 

Моральна норма – однаковою мірою адресоване всім людям повеління, яке слід неухильно виконувати за будь-якої ситуації; вияв моралі як форми суспільної свідомості.

 

Моральна практика – сфера індивідуально-масових виявів поведінки, стосунків, діяльності, орієнтованих на найвищі, універсальні вселюдські цінності.

 

Моральна самооцінка – результат морального оцінювання людиною своїх вчинків, їх мотивів і моральних якостей.

 

Моральна свідомість – вираження ідеально належного, на яке слід орієнтуватись.

 

Моральна спонука – чуттєва форма, у якій виявляються мотив і намір до здійснення відповідного вчинку.

 

Моральна справедливість – співвідношення кількох явищ з точки зору розподілу блага і зла між людьми.

 

Моральна якість – відносно стійкі ознаки поведінки людини, які виявляються в однотипних вчинках, що відповідають критеріям добра (чесноти, доброчесності) чи суперечать їм (моральні вади, пороки).

 

Моральне правило – імперативне положення, яким керуються у співжитті, праці, поведінці.

 

Моральний вчинок – добровільна дія, що об’єктивно відповідає моральній вимозі.

 

Моральний ідеал (франц. ideal, від грец. idea – ідея) – найдосконаліший, безумовний, універсальний зразок високоморальної особистості, яка володіє всіма відомими чеснотами, кожна з яких максимально досконала.

Моральний кодекс (лат. codex – книга) – зведення моральних норм і правил, які необхідно виконувати.

 

Моральний мотив (лат. moveo – приводити в рух, штовхати) – внутрішня, суб’єктивно-особистісна спонука до дії, зацікавленість в її реалізації і орієнтація на моральні чинники.

 

Моральний намір – рішення людини виконати відповідну моральну дію і досягти очікуваного результату.

 

Моральний самоконтроль – сутність і механізм самостійного регулювання особистістю своєї поведінки, її мотивів і спонук.

 

Моральний сором – збентеження, ніяковіння внаслідок недостойної поведінки.

 

Моральні відносини – ціннісні смислові аспекти всіх суспільних відносин, орієнтовані на найвищі вселюдські цінності.

 

Нірвана (санскр. – заспокоєння, згасання) – найвище блаженство.

 

Неопозитивізм – сучасний філософський напрям, у центрі уваги якого перебувають породжені розвитком сучасної науки актуальні філософсько-методологічні проблеми: роль знаково-симво-лічних засобів наукового мислення; відношення теоретичного апарату й емпіричного базису науки; природа і функції математизації і формалізації знання тощо.

 

Оптимізм (лат. optimus – найкращий) – світосприйняття, пройняте життєрадісністю, вірою у майбутнє.

 

Паралогізм (грец. paralogismos – хибний умовивід) – ненавмисно неправильно побудоване міркування.

 

Патерналізм (лат. paternus – батьківський) – система моральних норм, яка передбачає покровительство, опікунство, відповідні очікування щодо поведінки людей різних соціальних станів.

 

Песимізм ( лат. pessimus – найгірший) – пройняте зневірою, відчаєм світовідчуття; погляд, згідно з яким у світі переважає зло, а тому людина приречена на страждання нині і в майбутньому.

 

Прагматизм (лат. pragma – справа, дія) – філософська течія, яка, ігноруючи об’єктивну основу понять, ідей, теорій, норм, оцінює їх, беручи до уваги лише їх практичну ефективність.

 

Презумпція (лат. praesumptio – передбачаю, вгадую) невинуватості – правовий принцип судочинства, згідно з яким підозрювана чи обвинувачувана у вчиненні злочину особа вважається невинуватою доти, доки її винність не доведена у передбаченому законом порядку.

 

Принцип (лат. principium – начало, основа) – основоположна істина, закон або рушійна сила, яка лежить в основі інших істин, законів або рушійних сил.

 

Провіденціалізм (лат. providentia – передбачення, провидіння) – розуміння причин суспільних подій як вияву волі Бога.

 

Психоаналіз – теорія, зосереджена на дослідженні психічного несвідомого (несвідомих психічних процесів і мотивацій).

 

Редукціонізм (лат. reductio – повернення, відновлення) в етиці – зведення вищого (моральних стосунків між людьми) до нижчого (поведінки тварин).

 

Рефлексія (лат. reflexio – відображення) – осмислення людиною власних дій та їх закономірностей, самопізнання, що розкриває духовний світ людини; у психології – самоаналіз, роздуми людини (часом надмірні) про власний душевний стан.

 

Самовладання – один із виявів самоконтролю, що полягає у здатності людини, контролюючи свої почуття, спрямувати діяльність на розв’язання свідомо поставлених моральних завдань.

 

Свобода – здатність людини діяти відповідно до своїх інтересів і цілей, враховуючи знання законів об’єктивної необхідності.

 

Скептицизм (грец. skeptikos) – античне філософське вчення, яке заперечувало можливість достовірного знання і раціональне обґрунтування норм поведінки.

 

Смисл (сенс) життя – морально-світоглядне уявлення людини, за яким вона порівнює себе і свої вчинки з найвищими цінностями, ідеалом, виправдовується перед собою та іншими.

 

Совість (сумління) – вияв моральної самосвідомості особистості, її здатність здійснювати моральний самоконтроль, самостійно формулювати для себе моральні обов’язки, вимагати від себе їх виконання і здійснювати оцінку власних вчинків.

 

Софізм (грец. sophisma – судження, придумане хитро, розумно) – міркування, що здається правильним, проте в ньому навмисно допущена логічна помилка для надання видимості правильності хибному твердженню.

 

Справедливість – загальне співвідношення цінностей, благ між собою і конкретний розподіл їх між індивідами, належний порядок людського співжиття, який відповідає уявленням про сутність людини і її невід’ємні права.

 

Судова етика – галузь юридичної етики, яка досліджує комплекс моральних заборон і дозволів, зумовлених специфікою розгляду і вирішення в судових засіданнях кримінальних, цивільних, адміністративних справ.

 

Теологія (грец. theologia, від theos – бог і logos – слово, вчення) – сукупність релігійних доктрин про сутність і діяння Бога, що ґрунтується на текстах, які вважаються божественним одкровенням.

 

Томізм (лат. Тhomas – Фома [Аквінський]) – напрям у схоластичній філософії й теології католицизму, для якого характерне прагнення поєднати християнське вчення з акцентованою увагою до прав розуму і здорового глузду.

 

Фаталізм (лат. fatalis – наперед визначений долею) – визнання панування над суспільством і людиною невідворотних сил, які наперед визначають їх долю.

 

Фетишизм (португ. fetiso – амулет) – віра в існування надприродних властивостей матеріальних об’єктів.

 

Фройдизм – сукупність шкіл, представники яких витлумачували різноманітні процеси і явища, що стосуються людини і суспільства, на основі психоаналізу.

 

Футурологія (лат. futurum – майбутнє і грец. logos – слово, вчення) – наука про майбутнє людства.

 

Чесноти (доброчесності) – окремі позитивні моральні якості людей; загальна моральна характеристика особистості.

 

Честь – особливе моральне ставлення людини до себе, що виявляється в усвідомленні нею свого соціального статусу, роду діяльності й моральних заслуг, і відповідне ставлення до неї суспільства, яке рахується з її репутацією.

 

Щастя – стан найвищого внутрішнього вдоволення людини умовами свого буття, повнотою і осмисленістю життя, реалізацією свого людського призначення.

 

Юридична ( лат. juridicus – судовий) етика – різновид теорії професійної моралі, у якому принципи й категорії загальної і професійної етики застосовуються для аналізу моралі, що діє чи повинна діяти в юридичній сфері.

 

 

 

Додаток 2

ВИСЛОВИ ВИДАТНИХ ЛЮДЕЙ

ПРО ЕТИКУ ТА МОРАЛЬ

Як хочете, щоб із вами поводилися люди, так поводьтеся і ви з ними

Євангеліє від Матфея

Етика – цемент науки.

Г. Абелєв

 

Можна в чомусь не мати рації, але не можна бути неввічливим.

Я. Бор

 

Етикет – це вміння позіхати із закритим ротом.

Б. Бордо

Брак делікатності свідчить про брак виховання й доброти.

П. Буаст

Рідко так буває, щоб ті, хто не вміє мовчати, вміли добре говорити.

П. Буаст

 

 

Так є, і так завжди було,

І слід завжди це пам’ятати:

Котра людина сіє зло,

Вона не може щастя дати.

В. Вихрущ

 

Жити треба так, щоб не боятися продати свого папугу найбільшій пліткарці міста.

Гете

Із двох, хто свариться, більш винен той, хто розумніший.

Гете

 

Криниця без води – просто яма, так і людина без доброти – сама тільки оболонка.

Гете

Перед розумним треба схилити голову, а перед добрим – стати на коліна.

Гете

Поведінка – це дзеркало, у якому кожен показує своє обличчя.

Гете

Етика – наука про стосунки, що існують між людьми, і про обов’язки, що випливають із цих стосунків.

П. Гольбах

 

Призначення людини – творити добро.

В. І. Даль

Ввічливість – одна з тих якостей, які можна оцінити належним чином, тільки зазнавши незручностей, коли вона відсутня.

С. Джонсон

Немає вищої святині,

Ніж чисте сяйво доброти.

О. Довгий

 

Життя таке коротке. Поспішай робити добро.

О. Довженко

Нехай ця істина стара –

Людина починається з добра!

Л. Забашта

 

На відверте нахабство слід відповідати мовчазним сміхом.

В. Ключевський

Не роби людині того, чого не бажаєш собі.

Конфуцій

Такт – це вміння не говорити того, що думають усі. Такт – це мистецтво змусити інших думати, що вони знають більше за тебе.

Р. Мортімер

 

 

Ніколи не забувай, що поряд з тобою думки і почуття інших людей.

В. О. Сухомлинський

 

Раз добром зігріте серце

Вік не прохолоне.

Т. Г. Шевченко

 

 

Додаток 3