Джерела виникнення етичних понять 1 страница

ББК 87.7я1

Е88

Етика: вчора, сьогодні, завтра: методико-бібліогр. посіб. / уклад. В. Вовк; ДЗ «Держ. б-ка України для юнацтва». – Київ, 2012. – 80 с.

Пропонований посібник містить інформацію про історію ви-никнення етичних понять, роль етичних норм у сучасному суспільстві, формування морально-етичного імператива в третьому тисячолітті; художні твори, що висвітлюють тему моралі та моральні пошуки персонажів. Матеріал та інформаційні джерела згруповано в п’яти розділах: «Джерела виникнення етичних понять», «Окремі розділи етики», «Етика та етикет сьогодні», «Етичні прогнози на майбутнє», «Визнані художні твори етичного спрямування». У межах розділів та підрозділів матеріал подано в алфавітному порядку.

Корисним доповненням до видання слугуватимуть допоміжні матеріали, що розміщені в додатках: Короткий словник термінів, Вислови видатних людей про етику та мораль, Тематика заходів морально-етичного спрямування.

Посібник рекомендовано бібліотечним працівникам, викладачам навчальних закладів, учням, студентам, фахівцям з етики та читачам, які цікавляться даною тематикою.

Укладач В. Вовк

Редактори: С. Чачко, В. Кучерява

Відповідальний за випуск Г. Саприкін

ПЕРЕДМОВА

Сформовані норми моральності є результатом тривалого за часом становлення взаємовідносин у суспільстві. Без дотримання цих норм неможливі політичні, економічні, культурні відносини, тому що не можна жити у суспільстві, не поважаючи один одного, не накладаючи на себе певних обмежень. Саме етика є наукою, яка допомагає сформувати у особистості певні засади моральної культури, вміння встановлювати взаємини та правильно поводитися в рамках етичних норм, прийнятих у суспільстві, що сприяє порозумінню, гармонійним, стійким стосункам. Адже етика вивчає не тільки генезис, сутність і специфіку моралі, у центрі її уваги людина як моральний суб’єкт та етична свідомість суспільства. Тому етика як наука, перш за все, покликана виховувати в особистості та суспільстві в цілому доброчесність, порядність, моральну поведінку, формуючи засади правильного розуміння таких етичних понять, як честь, обов’язок, совість, достоїнство, благо, щастя, добро, зло та ін.; від-стежувати та стимулювати морально-етичний прогрес людства.

Існує такий вислів: «Не читайте мені мораль!». Цим виданням ми не будемо нав’язувати якісь моральні принципи, спонукати когось до добра чи порядності. Хто справді шукає порозуміння з навколишнім світом, і без настанов зможе усвідомити етичні норми й пронести високі моральні цінності через усе своє життя, а запропоноване видання стане йому вірним помічником у цьому.

Джерела виникнення етичних понять

Ніхто не стає хорошою

людиною випадково.

Платон

Про виникнення етики як системи етичних норм не можна говорити в тому ж сенсі, у якому говорять про виникнення наук або філософії взагалі. Адже скрізь і в усі часи воля людини, яка живе в суспільстві, обмежувалася моральними нормами у вигляді звичаїв, релігійних та державних порядків.

Якщо мораль у розумінні житейської мудрості існувала з глибокої давнини, то про мораль як філософську теорію можна говорити тільки після Сократа. Сократа вважають батьком античної етики, він відводив моралі першочергову роль у суспільстві, вважаючи її фундаментом гідного життя кожної людини. Він, на відміну від інших філософів свого часу (піфагорійців, Геракліта, Демокрита, у яких філософська етика існувала радше як ряд узагальнень, що відповідали їх поглядам), прагнув сформувати систему сталих загальних понять моралі.

Піфагорійці за основні принципи мали гармонію, порядок і міру, у зв’язку з чим зло породжувалося відсутністю міри, а вади були наслідком порушення душевної симетрії.

Софісти, у свою чергу, заперечували мораль як щось безумовно-належне й загальнозначуще. Вони відкинули основні етичні принципи, перетворивши моральне в придатне чи бажане для тих або інших умовних цілей. Слушно підкреслюючи нестійкість моральних поглядів у суспільстві, їх відносність, софісти сформували позицію морального релятивізму, згідно з яким не існує абсолютного добра й зла і об’єктивного критерію моральності, кожна людина має своє уявлення про щастя, сенс життя й доброчесність. Для Геракліта бути моральним – значить бути причетним до Всесвітнього розуму. Все індивідуальне відірване від загального, приречене на загибель. Вищим благом, на думку Демокрита, є щастя, яке дається тільки духовними радощами.

Сократ же розглядав моральну діяльність з точки зору доцільності, здорового глузду та знання. Ми чинимо правильно, коли наші дії досягають поставленої мети. З цього випливає, що для правильних дій необхідно знати співвідношення між цілями і засобами їхнього досягнення. Крім того, усі наші дії тільки тоді є морально цінними, коли у нас правильне уявлення й знання добра. Звідси випливає, що всі добрі вчинки обумовлюються знанням або мудрістю, і навпаки, хто знає добро, на думку Сократа, неминуче до нього прагне і його осягає. Зло може виникати тільки від невідання блага і шляху до нього. Теорія взаємозалежності між знанням добра і добрими вчинками спонукає Сократа до ототожнення мудрості з чеснотою, розумності – з добром.

Основні положення Сократа отримали розвиток у його учнів: у Платона – в дусі крайнього ідеалізму, у Антісфена і Арістіппа – в дусі реалізму. Вчення Платона вважається першою спробою систематизації етичних ідей. Поділяючи раціоналістичні принципи свого вчителя, він також поставив перед собою задачу сформулювати загальні етичні поняття і, так само як Сократ, обрав для цієї мети дедуктивний метод дослідження.

На думку відомого історика філософії Е. Целлера, уся філософія Платона, по суті, являє собою етику. Можна сказати без перебільшення, що філософія Платона, висхідна від реальних і конкретних принципів до найзагальнішого ідеального, є історичним прологом всього подальшого розвитку етики, принаймні, в основних його моментах.

Творчість Аристотеля, учня Платона, вважають вищим щаблем розвитку античної етики. Він вперше вжив термін «етика», йому належить три перші праці з етики («Нікомахова етика», «Евдемова етика», «Велика етика»), він першим підняв питання про самостійність етики і вибудував свою теорію моралі. Для етичного вчення Аристотеля характерні логічний аналіз, єдність методу раціонального осмислення проблем та їх емпіричного підтвердження, соціальна спрямованість етичного мислення, прикладне, практичне значення.

Основою етики Аристотеля є психологія. За його думкою, етика має вивчати індивідуальну поведінку людини, його стосунки з іншими людьми, тому етика, перш за все, є соціально-політичною наукою, тобто галуззю знань, яка досліджує морально-етичні задачі держави й громадянина. Таким чином, етика Аристотеля знаходиться між психологією і політикою.

Середньовічне етичне вчення заперечувало положення античної моральної філософії у зв’язку з тим, що основою для тлумачення моральності в ньому виступає не вищий розум, а релігійна віра. Ідея Бога як морального взірця в середньовічній етиці задає жорсткі обмеження в інтерпретації всієї проблематики моралі. Згідно з християнською етикою, життя людини і його цінності набувають значення тільки тоді, коли вони знаходяться у відповідності з божественними заповідями (на противагу тому, що в античній етиці в основному йшлося тільки про вище благо людини). Окрім понять любові й вищого блага, у християнській етиці розроблялись такі поняття, як «вчинок», «доброчинність», «гріх», «провина».

Ідея підкорення моралі релігії чітко виражена у творчості Августина Блаженного; у контексті християнського віровчення переосмислив положення Аристотеля Фома Аквінський. Прагнення у своїх роздумах гармонічно поєднати античні та християнські морально-філософські ідеали виявив Еразм Ротердамський. Поняття «знання» у нього стає практично рівнозначним поняттю «віра», за що етику Ротердамського називають антихристиянською.

На етапі раннього (італійського) Відродження мислителі акцентували увагу переважно на людині як природній істоті, що засвідчило антропоцентричний характер тодішньої філософії. В епоху пізнього (північного) Відродження відбулася переорієнтація філософії на природу загалом.

Принцип гуманізму започаткували італійські поети і мислителі. Першим з них проголосив людину найвеличнішим дивом з усіх виявів божественної мудрості Данте Аліґ’єрі, суттєво розвинув і збагатив цей принцип Франческо Петрарка.

Ідеї мислителів Нового часу не тільки «зводять мораль з неба на землю», але й обґрунтовують моральну повноцінність особистості. Характерна для епохи Відродження увага до неповторності, унікальності людини в Нові часи виявляється у формулюванні та обґрунтуванні понять «індивідуальність» і «особистість». Новочасна етика проголошує природу людини егоїстичною. Це час раціональної етики пристрастей Рене Декарта, установки на суспільне благо та неприйняття деспотизму Клода Адріана Гельвеція, проблеми свободи особистості Іммануїла Канта.

До представників етичної думки Новітнього часу належать німецькі мислителі А. Шопенгауер, Ф.-В. Ніцше, В. Дільтей, Г. Зіммель, Л. Клагес, О. Шпенглер, французькі – А. Бергсон, іспанський філософ Х. Ортега-і-Гасет та ін.

Можна довго розповідати про погляди філософів минулого щодо етичних понять, але в усіх цих концепціях обов’язково враховуються етичні цінності: цінність життя, свідомість, діяльність, страждання, сила, свобода волі, передбачення, цілеспрямованість; такі чесноти, як справедливість, мудрість, самовладання, любов до ближнього, правдивість і щирість, вірність і відданість, доброта і співчуття, довіра і віра, скромність і смиренність; нарешті, приватні етичні цінності: здатність дарувати іншим своє духовне надбання, цінність особистості; любов, спрямована на ідеальну цінність чужої особистості. Усі ці загальнолюдські постулати є неоціненним скарбом людства.

1. Абеляр П. Этика или познай самого себя // Теологические трактаты: сб. / П. Абеляр. – М.: Прогресс-Гнозис, 1995. – 411 с.

2. Аболина Т. Г. Исторические судьбы нравственности: философ. анализ нравств. культуры / Т. Г. Аболина. – К.: Лыбидь, 1992. – 194 с.

3. Аврелий М. Наедине с собой: размышления / М. Аврелий; пер. с древнегреч. – К.: Collegium Artium lngF Ltd; РИЦ «Реал», 1993. – 146 с. – (Б-ка интеллектуала).

4. Алексеев В. П. Становление человечества / В. П. Алексеев. – М.: Политиздат, 1984. – 462 с.

5. Арістотель. Нікомахова етика / Арістотель. – К.: Актон-плюс, 2002. – 293 с.

«Нікомахова етика» або «Етика Нікомаха» – книга із серії етичних творів Арістотеля. Вона присвячена або, точніше, адресована сину Аристотеля Нікомаху. У ній автор стверджує, що предметом етики є щастя, яке він визначає як «…діяльність душі в доброчесності. Доброчесність, у свою чергу, стає засобом досягнення щастя…».

6. Асмус В. Ф. Этика Канта // Соч.: в 6 т. Т. 4. / В. Ф. Асмус. – М.: Мысль, 1995. – 544 с.

7. Барабаш И. Марк Аврелий / И. Барабаш // Человек без границ. – 2008. – № 4. – С. 60.

Стаття знайомить нас з Марком Аврелієм, римським імператором, філософом, головним вченням якого є – володіння людиною своїм тілом і духом, яке можливе за умови благочестя, мужності і розуму.

8. Барабаш И. Платон (427 – 347 гг. до н. э.) / И. Барабаш // Человек без границ. – 2008. – № 3. – С. 60.

Людина прагне пізнати світ. Але як пізнати те, що постійно змінює свій вигляд? Як дійти до суті зрадливих речей? У статті розповідається про те, яку відповідь дає на це вічне питання Платон.

9. Барабаш И. Сократ (ок. 470 – 399 гг. до н. э.) / И. Барабаш // Человек без границ. – 2008. – № 1. – С. 62.

Автор знайомить нас з великим філософом Сократом, який визначив, що мудрість полягає в слідуванні даймону – внутрішньому голосу, душі та совісті.

10. Боргош Ю. Фома Аквинский / Ю. Боргош. – М.: Мысль, 1975. – 182 с. – (Мыслители прошлого).

У книзі подано системний аналіз вчень Фоми Аквинського – середньовічного філософа і богослова, основними частинами яких є метафізична теорія буття, теорія пізнання та етика.

11. Брагина Л. М. Итальянский гуманизм: этические учения XIV– XV веков: учеб. пособие / Л. М. Брагина. – М.: Высш. шк., 1977. – 254 с.

12. Брентано Ф. О. О происхождении нравственного познания / Ф. Брентано; пер. А. А. Анипко. – СПб.: Алетейя, 2000. – 202 с.

13. Бугера В. Е. Социальная сущность и роль философии Ницше / В. Е. Бугера. – М.: КомКнига, 2010. – 168 с.

14. Гегель Г. Феноменология Духа: философия истории / Г. Гегель. – М.: Эксмо, 2007. – 880 с. – (Антол. мысли).

15. Гегель Г. Философия права / Г. Гегель. – М.: Мысль, 1990. – 524 с. – (Философ. наследие).

16. Гегель Г. Философия религии. В 2-х томах / Г. Гегель. – М.: РОССПЭН, 2007. – 532 с. – (Кн. света).

17. Горський В. С. Історія української філософії: курс лекцій / В. С. Горський. – К.: Наук. думка, 2001. – 287 с.

18. Гуревич П. С. Этика Шопенгауэра: из цикла «История этических учений» / П. С. Гуревич. – М.: Знание, 1991. – 62 с.

19. Гусейнов А. А. Античная этика / А. А. Гусейнов. – М.: Гардарики, 2003. – 270 с.

20. Донцов Д. Де шукати наших історичних традицій; Дух нашої давнини / Д. Донцов. – К.: МАУП, 2005. – 568 с. – (Б-ка українознав.).

21. Дробницкий О. Г. Понятие морали: ист.-крит. очерк / О. Г. Дробницкий. – М.: Наука, 1974. – 386 с.

22. Живая Этика: избранное / Н. Рерих, Е. Рерих, М. Ключникова, С. Ключников. – М.: Республика, 1992. – 412 с.

Вчення Живої Етики, або Агні Йога, – філософсько-етичне вчення, що торкається усіх сторін буття – від космічних питань до земного життя простої людини. Серед учень Агні Йоги є й етичне вчення, згідно з яким дотримання етичних принципів є головним методом духовної та фізичної еволюції людини і всього людства.

23. Завалько Г. А. Проблема соотношения морали и религии в истории философии / Г. А. Завалько. – М.: КомКнига, 2006. – 216 с.

24. Зеркалов А. Этика Михаила Булгакова / А. Зеркалов. – М.: Текст, 2004. – 240 с.

25. Иванов В. Г. История этики древнего мира: учеб. пособие / В. Г. Иванов. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1980. – 224 с.

26. Иванов В. Г. История этики средних веков: учеб. пособие / В. Г. Иванов. – СПб.: Лань, 2002. – 444 с.

27. Ільїн В. Виховання особистості в «філософії освіти» П. Д. Юркевича / В. Ільїн // Рідна шк. – 2000. – № 4. – С. 76 – 78.

28. Історія філософії України: хрестоматія / упоряд.: М. Ф. Тарасенко, М. Ю. Русин, А. К. Бичко та ін. – К.: Либідь, 1994. – 416 с.

29. Кант И. Критика чистого разума / И. Кант; пер. с нем. Н. Лосского. – М.: Мысль, 1994. – 591 с. – (Филос. наследие).

30. Кант И. Лекции по этике / И. Кант. – М.: Наука, 2000. – 431 с.

31. Кант И. Метафизика нравов // Соч.: в 6 т. Т. 4, ч. 2 / И. Кант. – М.: Мысль, 1983. – С. 336 – 417 с.

32. Кондрашев В. А. Этика: история и теория / В. А. Кондрашев. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2004. – 307 с.

33. Конфуций Л. Уроки мудрости: соч. / Л. Конфуций. – Харьков: Фолио, 2008. – 958 с.

34. Летцев В. «Філософія серця» П. Юркевича та поглиблене розуміння особистості / В. Летцев // Психолог. – 2005. – № 2. – С. 13 – 17.

35. Мовчан Р. «Перший інтелігент» у вирі національного відродження: Г. Сковорода / Р. Мовчан // Укр. мова і л-ра в шк., гімназіях, ліцеях і колегіумах. – 2004. – № 2. – С. 137 – 146.

36. Назарчук А. В. Этика глобализирующегося общества / А. В. Назарчук. – М.: Директмедиа Паблишинг, 2002. – 382 с.

37. Никулин Д. В. Метафизика и этика: сравнительно-критичес. анализ основополож. теорет. и практ. философии античности и Нового времени / Д. В. Никулин. – М.: Греко-латин. кабинет Ю. А. Шичалина, 2005. – 235 с.

38. Ницше Ф. По ту сторону добра и зла: прелюдия к философии будущего / Ф. Ницше. – Харьков: Фолио, 2007. – 208 с.

39. Ницше Ф. Человеческое, слишком человеческое; Веселая наука; Злая мудрость: сб. / Ф. Ницше; пер. с нем. К. А. Свасьяна. – Минск: ООО «Попури», 1997. – 704 с.

40. Нозик Р. Анархия, государство и утопия / Р. Нозик; пер. с англ. Б. Пинскера. – М.: ИРИСЭН, 2008. – 424 с.

41. Оден Т. К. После модернизма. Что впереди?.. / Т. К. Оден. – Минск, 2003. – 240 с.

42. Орлов Б. С. Этика как основа политической философии социал-демократии / Б. С. Орлов. – М.: ИНИОН РАН, 2001. – 128 с.

43. Повторєва С. М. Етичні проблеми в контексті постмодер-нізму / С. М. Повторєва // Вісн. нац. ун-ту «Львів. Політехніка», 2006. – № 550. – С. 30 – 36.

44. Попов С. И. Кант и кантианство / С. И. Попов. – М.: Изд-во МГУ, 1961. – 343 с.

Автор подає загальну характеристику світогляду Канта, у тому числі і його етичних поглядів.

45. Роттердамский Э. Философские произведения / Э. Роттердамский. – М.: Наука, 1986. – 703 с.

У виданні зібрано твори Еразма Ротердамського, у яких висвітлено погляд на свободу волі.

46. Сенека Л. А. Моральні листи до Луцилія / Л. А. Сенека; пер. з лат. А. Содомора. – К.: Основи, 2005. – 603 с.

ББК 87.3(0)3

С31

47. Сенека Л. А. Наедине с собой / Л. А. Сенека. – Симферополь: Реноме, 1998. – 379 с.

48. Спиноза Б. Этика / Спиноза; пер. з лат. Н. А. Иванцова. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. – С. 325 – 591. – (Выдающиеся мыслители).

ББК 87.3(4Нід)

С72

49. Сумерки богов / Ф. Ницше, З. Фрейд, Э. Фромм, А. Камю, Ж. Сартр; под ред. А. А. Яковлева. – М.: Политиздат, 1989. – 398 с.

ББК 86.37

С89

Збірник включає твори західних мислителів, присвячені осмисленню людиною своєї суті.

50. Українські гуманісти епохи Відродження: антологія. У 2-х ч. / ред. В. Нічик. – К.: Наук. думка, 1995. – 432 с.

Антологія містить твори 25 відомих українських гуманістів епохи Відродження (кінець XV – поч. XVIII ст.). Твори гуманістів пройняті головною ідеєю – поклоніння перед розумом людини, його мудрістю. В мудрості та пізнанні, вірили вони, людина знаходить справжнє щастя і в цьому полягає її справжня шляхетність.

51. Хоружий В. А. Кризис классической европейской этики в антропологической перспективе. – М.: ИФРАН, 2007. – СС. 85-97.

52. Цицерон М. Т. О старости; О дружбе; Об обязанностях / М. Т. Цицерон; пер. с лат. В. О. Горенштейна. – М.: Наука, 1974. – 243 с. – (Литератур. памятники).

ББК 87.3(0)3

Ц85

53. Цицерон М. Т. О судьбе: филос. трактаты / М. Т. Цицерон. – М.: Наука, 1985. – 585 с.

54. Чижевський Д. Філософія Сковороди / Д. Чижевський. – Харків: Прапор, 2006. – 272 с.

ББК 87.3(4Укр)1

Ч59

55. Энциклопедия пророков: эссе / ред. С. Пролеев – К.: Наук. думка, 1996. – 240 с.

2. Окремі розділи етики

Уміти жити не так просто, адже

існують протилежні критерії того,

що ми повинні робити.

Ф. Саватера

Біоетика або етика життя. Наприкінці XX ст. людство усвідомило, що досягти істинного прогресу без високої моралі, дотримання моральних норм неможливо. Норми конче потрібні для того, щоб захистити не тільки кожного окремого індивідуума – хворого чи здорового, дитину чи людину похилого віку, а й саме життя на Землі. Так народилася біоетика. Якщо аналізувати роль біоетики сьогодні та уявити її у майбутньому, то в цій назві немає жодного перебільшення. Навпаки, це портрет майбутнього.

Біоетика, або етика життя, – це розділ етики, що вивчає проблеми моралі, насамперед, стосовно людини та всього живого, визначає, які дії щодо живого з моральної точки зору є припустимими, а які – ні. Або, іншими словами, біоетика – це органічне поєднання новітніх досягнень біологічної науки та медицини з духовністю. Нині етика життя стала ознакою цивілізованості.

До проблем біоетики причетні біологи, медики, екологи, філософи та правознавці, представники релігійних конфесій. Узагальнюючи наукові, суспільні, релігійні погляди, національні особливості, традиції, вони розробляють сукупність моральних принципів, норм і правил, яких необхідно дотримуватись у професійній діяльності. Найважливіші з них закріплюються відповідними законодавчими актами, знаходять відображення у міжнародних документах і конвенціях, деклараціях, хартіях. Ці принципи, норми та правила з часом змінюються відповідно до змін соціально-економічних умов суспільства, державної політики та громадської думки.

Досить згадати, як еволюціонувала проблема абортів у різних країнах: від повної заборони до вседозволеності, незважаючи на непохитну і незмінну позицію християнської церкви, яка розглядає штучне переривання вагітності як припинення життя до народження. Церква засуджує не тільки аборти, а й ту етичну байдужість, легкість, з якою вони здійснюються, часто з міркувань прагматизму і примітивного меркантилізму.

Біоетика виникла не на голому місці. Їй передував тисячолітній досвід розвитку медичної етики та лікарської деонтології. Етичні норми і правила в медицині, вироблені ще Гіппократом, застосовуються і сьогодні, а його клятва традиційно проголошується кожним, хто стає лікарем. «Канон науки про лікування», який створив видатний лікар Сходу, вчений-енциклопедист Авіценна (Ібн-Сіна), також містить чимало етичних принципів. До них, зокрема, належить вимога до лікаря зосередити зусилля на профілактиці хвороб, враховувати індивідуальні особливості та унікальність кожної людини.

Видатні українські вчені та лікарі М. Максимович-Амбодик, Д. Самойлович, М. Пирогов, В. Образцов, М. Стражеско, Ф. Яновський, Д. Заболотний, О. Богомолець і багато інших не тільки неухильно дотримувалися високих етичних норм і принципів, а й розвивали та доповнювали їх. Вони застосували нові методи діагностики, лікування і профілактики лише після їх ретельного вивчення шляхом експериментів на тваринах, а часто й автоекспериментів. Їм було притаманне безкорисливе служіння людям, самопожертвування у виконанні свого обов’язку. Водночас на наших очах відбуваються зміни у самій медицині – вона поступово втрачає риси лікарського мистецтва, клінічного мислення і дедалі більше стає медициною технологій, досліджень, експериментів, клінічних випробувань. Сьогодні вже недостатньо дотримуватися звичайних принципів медичної етики і деонтології – підтримувати певні стосунки лікаря з хворим, його родичами та взаємини лікарів між собою.

Сучасні проблеми – такі, як пересадка органів і тканин, стовбурових клітин, екстракорпоральне запліднення, використання для лікування ембріональних тканин, генна терапія, штучна зміна статі, застосування трансгенних організмів з метою отримання харчових продуктів і, нарешті, клонування тварин і людини, про що так багато говорять сьогодні навіть у парламентах та урядах розвинених держав – ускладнили стару тезу, сформульовану ще Гіппократом: «Не нашкодь!». Діапазон лікарських втручань, або, як тепер кажуть, медичних технологій, неймовірно розширився, зросла їхня віддача у лікуванні різних хвороб.

Проте разом з користю зріс і ризик. Лікарю нині часто не під силу розв’язати одвічну і дуже відповідальну та складну проблему «користь-ризик». До нових медичних технологій, які несуть багато невідомого та не завжди передбачуваного, слід додати деградацію навколишнього середовища внаслідок техногенних впливів, яка ставить під загрозу саме життя на Землі.

Отже, бурхливий науково-технічний прогрес у галузі біології та медицини, зміна середовища проживання людини спричинили безліч нових проблем, які не вкладаються у традиційну медичну етику та деонтологію, їх коло значно ширше. Можна сказати, що біоетика є сучасним етапом розвитку медичної етики. Проте таке визначення буде неповним. Біоетика – це філософське усвідомлення нових можливостей медичної і біологічної науки та їх співвідношення з правами людини. Це також пошук шляхів подальшої гуманізації медицини.

56. Антологія біоетики / під ред. Ю. Кундієва. – К.: Мрія, 2003. – 592 с.

57. Биомедицинская этика / ред. В. И. Покровский. – М.: Медицина, 1997. – 224 с.

58. Введение в биоэтику: учеб. пособие / А. Я. Иванюшкин, В. Н. Игнатьев, В. Н. Коротких. – М.: Прогресс-Традиция, 1998. – 384 с.

59. Кулініченко В. Л. Філософсько-світоглядні засади біоетики / В. Л. Кулініченко // Практ. філософія. – 2001. – № 3. – С. 37 – 43.

60. Терешкевич Г. Т. Біоетика в системі охорони здоров’я і медичної освіти: навч. посіб. / Г. Т. Терешкевич. – Львів: Світ, 2008. – 344 с.

ББК 87.я73

Т35

61. Швейцер А. Культура и этика. Философия культуры / А. Швейцер. – М.: Прогресс, 1992. –. –

Ч. 2. Благоговение перед жизнью. – 1992. – 576 с.

Комп’ютерна етика. В умовах існування й розвитку глобального інформаційного простору, неймовірної його насиченості інформацією та змін, які вимагають від особистості швидко отримувати, вивчати, аналізувати й використовувати велику кількість інформаційного матеріалу, дедалі актуальнішою стає проблема інформаційної етики.

Телекомунікаційні та комп’ютерні технології, глобальність Інтернету не тільки відкривають нові вражаючі можливості для поширення інформації й знань, а й створюють певну небезпеку виникнення суперечностей між цінностями, культурною спадщиною різних держав і народів. Складається така ситуація, коли майже в усіх користувачів Інтернету не викликає сумніву корисність та необхідність міжнародної комп’ютерної мережі для сучасної життєдіяльності людства та його розвитку, але водночас виявляються складні проблеми взаємовпливу та взаємовідносин між інформаційною технологією та культурними традиціями й нормами поведінки особистості.

Комп’ютерна революція породжує велику кількість проблем гуманітарного характеру, у тому числі принципово нові етичні питання. Користувачів мережевого простору, зокрема Інтернету, зваблюють нові спокуси, захоплення якими часто призводить до антисоціальної поведінки. Тому з кожним роком дедалі актуальним стає питання регулювання відносин у мережі, зростає розуміння того, що саморегуляція на основі етичних норм є одним із способів співіснування у віртуальному світі.

В інтернет-середовищі виникає проблема збереження та підтримки етичних норм, дієвість яких у суспільстві визначається ставленням до проблеми державних органів, рівнем самосвідомості кожного індивіда, мірою та способами суспільного впливу в разі їх порушення. У США, Австралії, Великобританії та інших європейських країнах створені інститути, що досліджують проблеми соціального впливу комп’ютерних технологій на особистість і суспільство, а також розробляють відповідні рекомендації, норми й методи їх упровадження в суспільну свідомість. Нині комп’ютерно-етична проблематика вийшла далеко за рамки питань про межі етично припустимого застосування комп’ютерів.

Створивши нове середовище – Інтернет, у якому комп’ютери – основний інструмент комунікації, людство змушене створити в ньому й норми поведінки. У цьому середовищі, кожен, хто занурюється в кібернетичний простір, зобов’язаний дбати не лише про себе, але й про оточуючих – про людей, із якими «спілкується», про інформаційні ресурси, з яких отримує дані чи інформацію або ж робить доступними власні. Тому, користуючись будь-якою свободою, слід пам’ятати, що вона обмежується свободою інших людей.