Суб'єкти права власності на природні об'єкти та їх ресурси

Первинним суб'єктом права власності згідно з Конституцією України є Український народ. Теоретично свої повноваження він може реалізувати шляхом вирішення відповідних питань на референдумі. Однак фактично, як і визначає сама Конституція від імені Українського народу, права власника здійснюють ор­гани державної влади та органи місцевого самоврядування в ме­жах, визначених Конституцією. При цьому органи державної вла­ди виступають від імені держави як суб'єкта права державної власності відповідно до ст. 326 ЦК України, а органи місцевого самоврядування, створені територіальними громадами, здійсню­ють управління майном, що є у комунальній власності (ст. 327 ЦК України).

Основні форми власності на природні ресурси:

-державна; -комунальна (територіальних громад); -приватна (громадян і юридичних осіб).

Суб'єктами приватної власності за загальним правилом є фізич­ні та юридичні особи. Найбільш детально регулювання суб'єкт­ного складу відносин власності здійснено в Земельному кодек­сі України стосовно земель (статті 80—86 Земельного кодексу України).

Об'єкти права власності.

До об'єктів права власності нале­жать природні об'єкти та їх ресурси, а саме:

— земля, а точніше земельна ділянка, тобто частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташуван­ня, з визначеними щодо неї правами (ст. 79 Земельного кодексу України). Розділ 3 Земельного кодексу дає переліки категорій земель, які можуть перебувати в державній, комунальній чи при­ватній власності;

— надра, які включаються в державний фонд надр (статті 4, 5 Кодексу України про надра). Частиною державного фонду надр є державний фонд родовищ корисних копалин. Для правового режиму корисних копалин має значення їх поділ на корисні ко­палини загальнодержавного та місцевого значення, притаманний і для інших природних ресурсів;

— ліс. Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України всі ліси на території України становлять лісовий фонд України. Що­правда широке визначення лісу, яке дається в ст. 1 Лісового ко­дексу України і охоплює пов'язані з власне лісом (деревами та чагарниками) самостійні природні об'єкти — ґрунти, тварин, тра­в'яну рослинність, мікроорганізми, не зовсім підходить для ви­знання лісу в такому значенні єдиним об'єктом власності, оскіль­ки названі окремі природні об'єкти є в той же час самостійними об'єктами власності. Об'єктами «лісової» власності є також лі­сові ресурси — деревина, технічна і лікарська сировина, кормо­ві, харчові та інші продукти лісу;

— води (водні об'єкти), які в сукупності становлять водний фонд України (ст. З Водного кодексу України);

— об'єкти тваринного світу, визначення яких дається в ст. З Закону України «Про тваринний світ»;

— території та об'єкти природно-заповідного фонду, склад якого визначений в ст. З Закону України «Про природно-запо­відний фонд України» та інші природні об'єкти та комплекси.

Зміст права власності складають три правомочності: воло­діння, користування і розпорядження. Вони реалізуються і у від­носинах власності на природні об'єкти. Однак у цьому випадку слід пам'ятати про особливості об'єктів власності, які зумовлю­ють певні екологічні обмеження при їх реалізації. Це, наприклад, недопустимість зміни цільового призначення використання при­родного об'єкта, можливість припинення права власності у ви­падку порушення екологічних вимог тощо. У найбільш повно­му обсязі вказані правомочності реалізуються органами держав­ної влади при здійсненні права державної власності.

 

=====Природокористування============

 

Види природокористування.

 

Право природокористування - сукупність прав і обов'язків, що виникають у зв'язку з одержанням природного об'єкта (його частини) в користування.

Право природокористування розрізняють в різних значеннях:

— як об'єктивне право — тобто правовий інститут — су­купність правових норм, що регулюють відносини з приводу екс­плуатації, використання корисних властивостей природних об'єк­тів, порядку, умов надання, експлуатації та припинення викорис тання природних об'єктів.

— як суб'єктивне право — можливість, що належить конкре­тному природокористувачу і спрямована на задоволення різно­манітних інтересів і використання різних властивостей довкіл­ля - економічних, екологічних, оздоровчих, естетичних тощо;

— як правовідносини — врегульовані нормами права суспільні відносини щодо використання корисних властивостей природ­них об'єктів, змістом яких є відповідні права та обов'язки приро­докористувачів.

Суб'єкти - фізичні особи юридичні особи

Об'єкти - частини природних ресурсів (об'єктів), відособлені фізично (в натурі) і юридично

Право природокористування класифікують:

- за обєктами користування: земле­користування, водо­користування, лісо­користування, надрокористування, користування тваринним світом, користування атмосферним повітрям;

- за підставами та умовами користування: загальне, спеціальне;

- за строками здійснення природокористування розрізняють:

— постійне (коли термін користування не визначений);

— тимчасове, яке, в свою чергу, поділяється на:

— довгострокове (в залежності від виду об'єкта законодав­ство передбачає різні максимальні строки довгострокового ко­ристування — до 25 років для водокористування, лісокористу­вання, до 50 років для користування надрами);

— короткострокове (до 3 років для водокористування, лісо­користування, до 5 років для користування надрами).

- за підставами виникнення:

— первинне (похідне від права власності),

— вторинне (похідне від первинного користування).

Певною специфікою характеризується право користування природними об'єктами на умовах оренди. Його особливості по­лягають в тому, що оренда передбачена не для всіх природних об'єктів, вона містить специфіку в оплаті користування; більш чіткіше визначає права, обов'язки, відповідальність природоко-ристувача, обмеження та інші умови користування. Природоко­ристування на умовах оренди передбачене Земельним кодек сом України (ст. 93), Водним кодексом України (ст. 51), Лісо­вим кодексом України (ст. 18).

Основною є класифікація права природокористування на:

— загальне природокористування;

— спеціальне природокористування.

Загальне природокористування — це використання люди­ною природи з метою задоволення своїх життєво необхідних по­треб (купання в річці, збирання в лісі грибів, ягід для власного споживання).

Ознаками (особливостями) загального природокористуван­ня є:

— метою природокористування виступає необхідність задо­волення життєво необхідних, природних потреб людини;

— суб'єктами його здійснення виступають фізичні особи, гро­мадяни;

— природні об'єкти не закріплюються за конкретними осо­бами;

— для його здійснення не потрібно одержання спеціального дозволу від компетентних державних органів;

— безоплатний характер.

Спеціальне природокористування — виробничо-господар­ське використання природних об'єктів (видобування корисних копалин, рубка лісу).

Право спеціального природокористування — це

передбачена законодавством можливість для громадян і юридичних осіб

використовувати природні ресурси

у встановленому порядку

згідно з цільовим призначенням

на підставі спеціальних дозволів

за плату (а у випадках, передбачених законодавством України, — на пільгових умовах)

для здійснення виробничої та іншої діяльності

Ознаками (особливостями) спеціального природокористу­вання є:

— метою природокористування є здійснення виробничо-гос­подарської чи іншої спеціальної діяльності;

— суб'єкти природокористування — підприємства, організа­ції, громадяни, наділені спеціальною екологічною правосуб'єкт-ністю;

— закріплення відособленої частини об'єкта за окремою осо­бою на праві користування чи оренди;

— необхідність отримання спеціального дозволу для вико­ристання природного об'єкта;

— оплатний характер.