У соціології прийнято розмежовувати поняття “людина”, “індивід”, “особистість”, “індивідуальність”. Поняття “людина” служить для характеристики її біосоціальної природи, це родове поняття, яке вказує на належність до людського роду, вищого ступеня розвитку живої природи на нашій планеті. Поняття “індивід” характеризує окрему людину. Індивідуальність - те, що різнить одну людину з іншою, і як біологічну, і як соціальну істоту. Це її неповторні індивідуальні особливості. Поняття “особистість” служить для характеристики соціального в людині. Це сукупність рис і властивостей, що формуються у суспільстві й не успадковуються генетично. В особистості подальше розвиваються потенційні можливості й природні здібності людини.
Тому соціологи розглядають особистість у контексті зв'язку людини з соціумом. Наприклад, теорія “дзеркального Я“ трактує сутність особистості як віддзеркалення індивідуальних властивостей людини в суспільній думці, оточенні. Індивід звикає усвідомлювати себе таким як його сприймають інші люди. Професор Хортон Кулі вважав, що особистість є результат багатьох взаємодій з оточенням. “Я” вбирає в себе, по-перше, уявлення про те, “як я виглядаю в очах іншої людини”; по-друге, уявлення про те, “як ця інша людина оцінює мій образ”; по-третє, самовідчуття гордості або приниження, що виникає внаслідок перших двох факторів. Дана теорія виходить з того, що особистість - сума соціальних ролей, які людина опановує протягом свого життя.
Особистість, за Фрейдом, нагадує айсберг, що, як відомо, на 9/10 свого обсягу занурений у воду, “ надводна ” частина особистості - свідомість і те, що вона породжує, контролює; “підводна” - підсвідомість, природжені біологічні інстинкти, імпульси, що створюють незалежну від свідомості сферу буття людини.
Структура особистості має три рівні:
1. Ід (Воно) - природжені пристрасті, джерело енергії, що живить потяг до задоволення. Енергія накопичується і виникає внутрішнє напруження; людина задовольняється, коли енергія “знаходить вихід”, що створює потужні імпульси, мотиви поведінки особи.
2. Его (Я) - регулятор, що затримує “вихід” енергії до появи придатного об'єкта розрядки напруження. Рівень формується на основі власного досвіду людини.
3. Супер-его (над-Я) - суто соціальна компонента, що вимагає від людини правильної поведінки відповідно до норм; здатність суб'єкта критично оцінювати свої дії, сфера моралі й відповідних почуттів (провина, сумління, співчуття, гордість, шляхетність тощо).
Особистості притаманні чотири функції: а) індикація; б) інтерналізація; в) самість; г) інтеракція. Людина, що набуває цих рис, перетворюється на особистість. Розглянемо їх докладно. Мід визначав особистість як рефлексивний процес, що народжує індикації: людина помічає речі й фіксує відповідні значення або самостійно надає предмету певного значення. Здатність оперувати значеннями - фундаментальна ознака особистості. Ця функція, у свою чергу, відчиняє двері для сприйняття людиною культури й спілкування з іншими особами. Інтерналізація - процес засвоєння, опанування “зовнішніх” цінностей, норм, культурних чинників. Джерелом інтерналізації можуть бути інші люди, письмові документи, інформаційні системи, власні спостереження.
Самість - властивість людини бути об'єктом для самої себе. Індивід може звертатися до себе з запитаннями, отримувати відповіді, тобто самість - здатність особистості вести внутрішній діалог. Вона дозволяє: а) усвідомлювати себе; б) мати концепції про себе; в) апелювати до себе; г) діяти по відношенню до самого себе. Нарешті, функцією особистості є інтеракція - налагодження зв'язків з іншими людьми, здатність особи бути суб'єктом соціального зв'язку. Ця функція інтегрує попередні, бо спілкування вимагає від особи орієнтуватися в системі значень, цінностей, норм і критично сприймати себе, корегувати свою поведінку.
В структурі особистості можна виділити кілька чільних підсистем: а) мотиваційний комплекс; б) норми поведінки; в) сукупність значень, на базі якої формуються знання; г) рольові, професійні навички; д) соціально-психологічні риси (особливості характеру, темперамент, рівень чутливості й експресивності тощо).
Провідна роль у структурі належить мотиваційному комплексу, що “відповідає” за мотивацію дій, вчинків людей. Він “сплавляє” зовнішні й внутрішні чинники, визначає цілі, ідеали, до яких прямує особа, тобто детермінує поведінку. Комплекс має дві умовні лінії, що перехрещуються між собою:1) потреби - інтереси - цілі;2) цінності - ціннісні орієнтації (стереотипи) - ідеали.
