Опитування як основний метод соціологічного дослідження

Сутність та особливості застосування соціологічного опитування.

Соціологічне опитування – це метод збору соціальної вербальної інформації про досліджуваний об'єкт під час безпосереднього чи опосередкованого спілкування дослідника з респондентом шляхом реєстрації його відповідей на запитання або ствердження.

Респондент – учасник соціологічного дослідження, що є джерелом усної чи письмової інформації.

Реципієнт – учасник соціологічного дослідження, що здобуває від респондента усну чи письмову інформацію.

Опитування – найпоширеніший, найефективніший та найнадійніший метод збирання первинної соціологічної інформації. З його допомогою можна отримати до 90% усіх даних, особливу ті, які не відображені в документальних джерелах чи доступні прямому спостереженню. Особливо це стосується вивчення людських настанов (політичних, релігійних, етнічних та ін.), оскільки думки людей не піддаються безпосередньому спостереженню. Джерелом інформації виступає людина – безпосередній учасник, представник, носій досліджуваних явищ чи процесів. Вербальна інформація, одержана завдяки цьому методу, значно багатша, ніж невербальна, вона легше піддається кількісному опрацюванню та аналізу, що дає змогу широко використовувати обчислювальну техніку. Втім, більшість даних – описового характеру.

Інформація, одержана від респондентів за допомогою опитування, відображає реальність тільки в тому аспекті, в якому вона існує в свідомості опитуваних. Крім цього, одержані данні не завжди свідчать про справжні думки, переконання, настрої опитуваного, оскільки останній, відповідаючи на запитання, нерідко прагне створити позитивне враження про себе. Тому завжди слід враховувати можливе спотворення інформації і з метою його усунення можна використовувати опитування в комплексі з іншими методами збору інформації, завдяки чому зростає надійність отриманої інформації.

Переваги та обмеження соціологічного опитування.

Переваги:

- Опитування можна виконувати на великих масивах, а отже, вивчати поведінку великих соціальних суб'єктів.

- Цей метод дає змогу зробити порівняльний аналіз відповідей респондентів.

- При повторних дослідженнях можна встановити динаміку змін об'єкта дослідження.

- Дослідник сам формує банк інформації, свідомо ставить лише ті питання, які стосуються проблеми дослідження.

- Опитування забезпечує оперативність збору інформації.

Обмеження:

- Суцільні опитування є занадто громіздкими, а результати вибіркових завжди містять певну похибку і тому не можуть повною мірою відображати реальний стан досліджуваного об'єкта.

- Матеріал може бути поверховим, не відображати глибинних процесів життєдіяльності об'єкта, що вивчається, особливо коли опитування виконується „по гарячих слідах”.

- „Закриті” запитання звужують обсяг одержаної інформації.

- „Відкриті” запитання часто залишаються респондентами без відповіді.

- Опитування потребує значних матеріальних затрат.

Анкета як основний інструментарій опитування.

Вірогідність відповіді респондента багато в чому залежить від уміння реципієнта розпочати опитування, від його професіоналізму, а також від якості інструменту. Основний інструмент соціологічного дослідження – анкета – це тиражований документ, який містить певну сукупність запитань, сформульованих і пов’язаних між собою за встановленими правилами.

Анкета має визначену структуру і складається, як правило, з трьох частин: вступної, основної і „паспортної”. У вступній частині анкети міститься звернення до респондента, в якому зазначається, хто, з якою метою проводить опитування, де і як використовуватимуться його результати, підкреслюється важливість і значимість особистої участі кожного респондента в дослідженні, наводиться стисла інструкція щодо заповнення анкети, гарантується анонімність відповідей, зазначається, кому слід повернути заповнену анкету. В основній частині анкети подаються запитання, розраховані на послідовне розкриття змісту досліджуваної проблеми. „ Паспортна” частина включає запитання, відповіді на які характеризують демографічний і соціальний стан респондента. Наприкінці анкети респонденту пропонують висловити свою думку щодо теми опитування і дякують за участь у дослідженні.

Добре відомо: для того, щоб отримати зрозумілу відповідь, потрібно чітко і правильно поставити питання. Тому формулювання питань анкети – найбільш складний і відповідальний етап її побудови. Йому передує, як уже було сказано, процедура емпіричного визначення основних понять дослідження і відбору необхідного мінімуму емпіричних індикаторів. Кожному індикатору відповідає одне або кілька запитань.

Скласти запитання анкети, певним чином, являє собою мистецтво. Для цього необхідно як добре володіння мовою, так і знання класифікації анкетних запитань. Зокрема, за функціональним призначенням запитання анкети можна поділити на змістовні і допоміжні. Змістовні запитання є емпіричними індикаторами ознак явища, що вивчається. Допоміжні запитання виконують різні функції: дають змогу жорстку стандартизовану форму опитування наблизити до діалогу, зібрати додаткову інформацію, а також розвинути інтерпретацію одержаних результатів тощо. Найпоширенішими серед допоміжних запитань є запитання-фільтри – це питання, що відсіює тих респондентів, яких не стосується наступне запитання. За формою побудови запитання поділяють на відкриті, закриті та напівзакриті. Відкритим називають запитання, щодо якого автор не пропонує респондентові перелік підготовлених відповідей, а залишає місце для відповіді у довільній формі. Крім цього, послідовність запропонованих варіантів відповідей теж помітно впливає на вибір їх респондентом. Варіанти, розміщені спочатку, мають більше шансів бути вибраними.

Види соціологічних опитувань.

Опитування класифікують за різними критеріями.

За характером взаємозв'язків соціолога і респондента їх поділяють на анкетування та інтерв'ю. При цьому кожен із видів має свої різновиди.

Анкетування – це вид опитування, який передбачає опосередкований збір первинної вербальної інформації за допомогою анкети, яку респондент заповнює самостійно.

У сучасних соціологічних дослідженнях використовують кілька видів анкетування залежно від способу розповсюдження анкет:

• Роздаткове (респондент отримує анкету безпосередньо з рук дослідника). Вономоже бути індивідуальним і груповим. Недоліки індивідуального анкетування полягають у тому, що не всі респонденти повертають анкети, а також існує ймовірність, що респондент заповнював анкету не самостійно. Специфіка групового анкетуванняполягає в тому, що проводиться опитування невеликої (20-25 осіб) групи людей у спеціально відведеному місці у присутності анкетерів. Це найефективніший метод серед учнівської та студентської молоді, оскільки існує проблема досяжності респондентів у багатьох установах та організаціях.

• Поштове (розсилання анкет та отримання на них відповідей поштою). Це – один із найдешевших способів опитування. Але цей позитив має свої обмеження, зокрема, за поштового опитування в принципі неможливо досягти репрезентативності. Другий недолік цього методу – це час збирання інформації. Двохвильове поштове опитування займає місяць. Тому нині цей метод майже не застосовується. Він може використовуватися лише як допоміжний засіб – скажімо, щоб виявити найгостріші проблеми певного міста чи села. Втім, слід заздалегідь змиритися, що ця інформація надійде лише від найактивніших мешканців, які не полінуються заповнити і надіслати анкету (навіть якщо до неї додається конверт із адресою). Ця інформація може надалі бути використана під час розробки анкети для звичайного опитування.

• Пресове (анкету надрукована в газеті чи журналі, а читачеві пропонують заповнити її і надіслати в редакцію).

• Телевізійне або Інтернет анкетування (за цим способом розповсюдження і збір анкет здійснюється через електронний зв'язок – телебачення, Інтернет).

Позитивним у анкетуванні є можливість отримання у відносно короткий строк значного обсягу емпіричної інформації, а також забезпечення анонімності відповідей, вадою анкетування є неможливість проконтролювати ситуацію формулювання відповіді, її самостійності та повноти.

Інтерв'ю (від англ. „зустріч, бесіда”) – це вид опитування, який передбачає збір первинної вербальної інформації під час безпосереднього цілеспрямованого спілкування інтерв'юера з респондентом, в процесі якого реципієнт сам ставить запитання, передбачені дослідженням, організовує і спрямовує бесіду зкожною окремою людиною, фіксує одержані відповіді згідно з інструкцією.

Залежно від способу спілкування інтерв’юера й респондента інтерв’ю може бути особистим і опосередкованим.

Особисте інтерв'ю, яке англійською називається „face-to-face” („обличчям до обличчя”) – є найнадійнішим та інформаційно насиченим методом опитування. Найчастіше воно здійснюється за місцем проживання респондента. До обмежень цього методу можна віднести його трудомісткість та високу вартість, оскільки до цієї роботи залучається велика кількість інтерв'юерів і потрібен тривалий час, аби зібрати інформацію та ввести її у комп'ютер. Як показує досвід, тільки трохи більше 50% інтерв'ю беруться за першим відвідуванням інтерв'юера. Близько 20% респондентів опитуються після повторних відвідань, опитування 15-18% респондентів потребує більше трьох відвідань, а приблизно 10% респондентів взагалі не дають відповідей. Також підвищені вимоги висуваються до особи інтерв'юера.

В опосередкованому інтерв’ю застосовують такі технічні засоби, як телефон, магнітофон, телебачення. Телефонне інтерв'ю приваблює своєю простотою, невеликими витратами та оперативністю отримання інформації. Протягом дня один інтерв'юер за невеликою анкетою (8-10 запитань) може опитати 30-40 осіб, що перевищує норму при особистому спілкуванні. Телефонні опитування особливо доцільні тоді, коли треба швидко з'ясувати реакцію людей на певні події чи медійну інформацію. Крім цього, серед причин, які сприяють поширенню телефонних опитувань, необхідно вказати фактор доступності респондентів при особистих опитуваннях. Адже у великих містах доступність іноді не перевищує 30% (відсутність у робочий час, кодові замки, домофони, консьєржі).

Обмеження цього виду опитування полягає в тому, що для досягнення потрібної репрезентативності потрібен високий рівень телефонізації. До того ж, по телефону можна поставити небагато запитань. Наразі телефонні опитування нині широко використовуються західними соціологічними службами, особливо під час виборчих кампаній для регулярного моніторингу рейтингів кандидатів та партій. Великі соціологічні фірми мають спеціальну апаратуру для телефонних опитувань (САТІ), коли комп'ютер із бази даних телефонних номерів здійснює випадковий відбір, а потім дзвінок на цей номер.

Залежно від ступеня стандартизації інтерв’ю поділяють на:

- вільне (глибинне) – бесіду, що триває кілька годин за загальною програмою, але без жорсткої деталізації. Інтерв’юер може задавати запитання, які вважає за потрібне, у будь-якому формулюванні та послідовності. Вільне інтерв’ю характеризується великою гнучкістю. Воно має за мету з’ясування причин соціальної поведінки, установок, мотивів тощо.

- напівстандартизоване (фокусоване), в якому використовують так званий путівник (гайд) інтерв’ю з переліком як обов’язкових, так і можливих запитань;

- стандартизоване (формалізоване), яке проводять за детально розробленим планом, що конкретизує зміст, послідовність запитань і варіанти можливих відповідей. Відповіді суворо фіксуються. Стандартизоване інтерв’ю забезпечує більшу порівнянність інформації та швидкість її опрацювання. Крім того, перевагою стандартизованого інтерв’ю є можливість залучити до його проведення осіб без спеціальної соціологічної підготовки.

Залежно від „ ступеня свободи” реципієнта (інтерв’юера) інтерв’ю поділяється на неспрямоване, в якому подається максимум свободи вести спонтанну розмову з тем, вибраних респондентом, і спрямоване, в якому інтерв’юер задає ретельно підготовлені завчасно питання.

Залежно від жорсткості поведінки інтерв’юера інтерв’ю буває „ м’яким”, коли інтерв’юер намагається досягти довіри опитуваного, демонструє повагу до нього, і „ жорстким”, коли інтерв’юер веде себе дещо зухвало, демонструючи радше техніку допиту.

Також існує чимало інших різновидів опитувань: моніторинги, омнібуси, роллінгові опитування, опитування у день голосування (exit poll), експертні опитування, тестові, соціометричні опитування, тощо.

В Україні найбільш ґрунтовний моніторинг громадської думки населення – „Українське суспільство”, здійснюється з 1992-1994 рр. під керівництвом Інституту соціології НАНУ. Цей моніторинг включає понад 300 запитань із різних сфер – економіки, політики, соціального самопочуття, стану здоров'я, рівня матеріального добробуту тощо. Результати досліджень регулярно публікуються окремими виданнями. Надзвичайно важливим для моніторингових опитувань є однаковість формулювання запитань, що ставляться, та набору відповідей. Інакше неможливо робити висновки, чи справді відбулися зміни у громадській думці, чи вони є наслідком інакше поставленого запитання чи збільшення (або зменшення) набору відповідей.