Оцінка етнометодологічної перспективи

Етнометодологічна теорія з моменту виникнення викликає протилежні оцінки соціологів. Одні називають її новим плідним підходом до проблеми сутності соціальних явищ; інші — тради­ційно мислячі соціологи — виявляють до неї відверту ворожість. Етнометодологія, безумовно, вказала на важливі аспекти спільного життя, без урахування яких важко сформулювати загальні соціо­логічні положення, що надійно пояснювали б соціальні явища та події. Проте її положення та висновки неможливо просто взяти до відома, додавши до теоретичного та методологічного фонду соціології. Вона підкреслює відносність позитивістського ідеалу соціологічного пояснення, який передбачає природничо-наукову за характером об'єктивність та обґрунтованість узагальнень. Етпометодологія вимагає суттєвого перегляду самих засад соціологічного знання, щоб якомога точніше відобразити надзвичай­но тонку, двоїсту і конструктивну природу соціальних феноменів, ('поїм розумінням соціального устрою етнометодологія утвер­джує можливість індивідів та їх об'єднань встановлювати та підтримувати порядок завдяки здатності логічно конструювати події зсередини.

Усі читачі й критики підкреслюють складність і туманність гарфінкелівського стилю й авторських визначень етнометодології, але етнометодологічна перспектива настільки інтригуюча і оригінальна, що змушує творчих дослідників пробиватися через цю "темряву" мови Г. Гарфінкеля до сутності нових соціоло­гічних ідей. "Якщо ми приймемо його (Гарфінкеля) погляди, ми ніколи не зможемо бачити соціальний світ таким, яким ми ба­чили його раніше" (Г. Свенсон).

* * *

Критики нерідко називають описані вище теорії перспекти­вами. По-перше, це продуктивні перспективи розвитку соціології, що прагне пояснити таємницю природи людського індивіда та структури людського світу, "неприродної природності" повсяк­денного життя, і, по-друге, це конструктивні перспективи для рефлексуючої особистості.

Драматургійна соціологія, теорія обміну та етнометодологія мають відмінні філософські, епістемологічні й концептуальні засади. їх об'єднує зосередження уваги на повсякденному житті, на міжособистісних взаємодіях у соціальних ситуаціях, а також гуманістична спрямованість, що утверджує відмінний від тради­ційного образ фундаментальної природи людського буття: творців, які будують власні дії та створюють їхні значення, конструюють нові реальності. Люди живуть у відкритому світі можливостей, оскільки соціальний світ є їх власним творінням.

Теорії, пропонуючи своєрідні, оригінальні моделі розуміння повсякденного світу, не суперечать одна одній, а пояснюють різні сторони нашого життя. їх можна розглядати за принципом доповнюваності.

Ознайомлення з ними стимулює самостійний дослідницький інтерес, рефлексивну активність і розвиток соціологічної уяви особистості, пропонуючи обґрунтовані, доступні моделі для інтро­спекції та свідомої побудови життєвих стратегій. Кожна люди­на в процесі життя стихійно або більш-менш цілеспрямовано вибудовує "авторську" соціологічну теорію для практичного опису буденного світу. Добре, якщо вона має наукове підґрунтя і дає людині змогу адекватно пояснити свою щоденну соціальну прак­тику; адже чим точніші пояснення соціальної поведінки, тим корисніші вони для формування думок та планування дій.

У кризовому світі повсякденності ми стикаємося з багатьма проблемними ситуаціями. Щоб ефективно діяти, підтримувати нормальні стосунки в сім'ї, на роботі, нам часто не вистачає по­всякденних уявлень, здорового глузду, особистого досвіду. Часом у кожного виникають труднощі у спілкуванні, порушується рівно­вага в якійсь із систем відносин з оточенням або із самим собою: сварка з другом; розмова з начальником, що залишила по собі невдоволення; "провал" на іспиті; раптова бурхлива реакція на безневинне зауваження близької вам людини; не "клеїться" робота; напружені стосунки з батьками; фінансові проблеми, які ніяк не можна подолати, тощо.

Щоб оптимально розв'язати ці проблеми, людина має зверну­тися до власного досвіду виходу з кризових ситуацій, а також до засад наук, які аналізують проблемний світ повсякденності, — психології та соціології. Створіть у собі установку аналізувати кожну ситуацію в соціологічних поняттях, знаходьте чинники, що створили проблему, моделюйте максимальну кількість спо­собів її розв'язання. Які з них є продуктивними, моральними, оптимальними за зовнішніми та внутрішніми витратами? Який найефективніший шлях з урахуванням усіх вимог? Як реально вирішилася ситуація? Який соціальний досвід ви з неї взяли? Якщо така саморефлексія стане звичною, її творчі результати гарантуватимуть вам оптимальну соціальну поведінку.

У нашому суспільстві, що здобуває свободу та відповідальність за особисте життя, осягає цінність активної, самостійної, впевне­ної в собі особистості, лише тепер усвідомлюється потреба в соці­альних знаннях, розвиненому соціальному мисленні людей. Лю­дина, яка прагне бути адекватною сучасному мінливому світові, повинна об'єктивно оцінити свої можливості, соціальне оточен­ня, його обмеження та потенціал, знати й оптимально застосову­вати "секрети" взаємодії з людьми. Для свідомої побудови своєї соціальної поведінки та життєвої стратегії недостатньо повсякденних уявлень, здорового глузду, слід цілеспрямовано набувати "соціально-психологічний капітал" наукових знань. Соціологіч­на освіченість та звичка до аналізу своїх повсякденних дій, прак­тичних обставин і буденної свідомості мають бути природними для людини, яка прагне досягти успіхів у своїй діяльності, жити і працювати творчо і повнокровно.