Соціологія соціального конфлікту – новий для вітчизняної соціології напрям.
Насамперед тому, що раніше вкрай ідеологізована вітчизняна наука сповідала теор
ію неантагоністичного, безконфліктного розвитку, соціально-політичної єдності
суспільства. Зрозуміло, соціальні конфлікти аж до збройних повстань мали місце, але
інформація про них ретельно приховувалася, а їх лідери проходили по відомству пол
ітичної поліції. Наприклад, події в Новочеркаську в 1962 р.
З початку 90-х рр. ХХ ст. страйки, голодування, міжнаціональні зіткнення і навіть
збройні повстання стали для нашого суспільства звичним явищем, і для їх осмислення
доводиться звертатися до західних авторів, де соціологія соціального конфлікту –
давній і відносно розвинутий науковий напрям.
Традиції вивчення соціальних конфліктів започатковуються з таких імен, як
К. Маркс, Ф. Енгельс, Г. Зіммель, М. Вебер. Поняття «соціальний конфлікт» введе109
Розділ ІІІ. Основні соціологічні поняття
но в науковий обіг, Г. Зіммелем, німецьким філософом і соціологом, який саме так
назвав свою працю, видану в першій чверті ХХ ст.
Основні поняття, використовувані західними соціологами для визначення со-ціального
конфлікту, – «індустріальний конфлікт», «соціальна напруга», управління конфл-
іктом», «страйк».
Методологічною основою для пояснення соціального конфлікту є кілька наукових
парадигм.
Соціально-біологічна парадигма виходить з того, що конфлікт і боротьба властив
і всьому живому. Прихильники цього напряму спираються на вчення Ч. Дарвіна
про природний добір і виводять з нього ідею природної агресивності людини й окремих
груп, що і знаходить своє вираження в соціальних конфліктах.
При цьому виділяють такі види агресивності:
• територіальна агресія (наприклад, групи підлітків);
• агресія домінування;
• сексуальна агресія і т.п.
Аналоги в живій природі – мисливський район хижака, утвердження найсильн
ішої особи в ієрархії зграї приматів тощо.
Соціально-психологічна парадигма пояснює соціальні конфлікти соціально-психолог
ічними мотивами, за допомогою теорії напруженості.
Типові риси урбанізованого суспільства: перенаселеність, скупченість, соціальна
несправедливість, нерівність, нестабільність, складність соціальних організацій –
призводять до виникнення соціально-психологічної напруги в багатьох людей. Поступово
накопичуючись, вона виливається в групові вибухи агресії. Особливо це характерно
для міжнаціональних конфліктів.
Представники марксистського підходу вважають, що соціальні конфлікти відтворюються
визначеною соціальною структурою суспільства. Існування різних класів,
їх нерівне становище – основа перманентного соціального конфлікту, що виявляється
в різних формах боротьби. Наслідуючи цій логіці, необхідно створити безкласове сусп
ільство. Виходить, сам розвиток суспільства здійснюється через конфлікти, що стають
«повитухою історії». К. Маркс, В. Ленін, Мао Цзэдун, Г. Маркузе – співавтори
цієї точки зору.
Діалектичну теорію конфлікту започаткували Г. Гегель та Г. Зіммель. Соціальний
конфлікт функціональний для будь-якої суспільної системи, він – продукт її
функціонування. На противагу теорії насильства тут конфлікт представляється творчим.
М. Зіммель вважав, що конфлікт очищає, він притаманний усім рівням соціально
ї системи і не може вважатися відхиленням. Результат соціальних конфліктів – зростаюча
гармонія в суспільстві. Будь-який соціальний конфлікт висвічує проблеми,
показує шляхи їх вирішення, створює умови для змін, є тим парником, де вони виростають.
Конфлікти будь-якого рівня підвищують енергію соціальних груп, підсилюють
мотивацію, установки на вирішення причин конфлікту, згуртованість соціальних
груп, колективів роблять життя більш цікавим. І, нарешті, конфлікти підвищують
якість прийнятих рішень, тому що при відмінностях, гострих конфліктних ситуаціях
рішення продумуються більш ретельно.
Особливе місце серед методологічних підходів до вирішення соціальних
конфліктів займають погляди індійського громадського діяча М. Ганді. Основна ідея
Юрій М.Ф. Соціологія
Ганді – переорієнтація фокуса боротьби від особистостей до принципів. Він запропонував
десять основних принципів ведення боротьби чи вирішення соціального конфлікту,
які полягають у такому:
• Не уникай конфронтації.
• Будь відкритий до спілкування.
• Знаходь рішення і швидко рухайся до нього.
• Стався до свого опонента, супротивника як до потенційного союзника.
• Не спалюй мости.
• Вибирай тактику, що відповідає цілям.
• Будь гнучкий.
• Умій вигравати час.
• Приймай зважені рішення.
• Будь дисциплінованим.
• Знай, коли треба зупинитися.
Ще раз підкреслимо, що в нашому минулому наскрізь ідеологізованому
суспільстві до конфліктів зверталися лише тоді, коли це було потрібно вождям. Наприклад,
теза Й. Сталіна про загострення класової боротьби, теорія пролетарської
культурної революції Мао використовував для усунення політичних супротивників,
для розв’язання масових репресій. Тому в нас поки немає і надійного наукового об-
ґрунтування шляхів управління, врегулювання тепер уже досить масових соціальних
конфліктів. Соціальний конфлікт, регульований законом, – одне з переваг демократичного
устрою суспільства.
У соціологічному дослідженні соціального конфлікту можна виділити такі
сфери:
• Міжособистісні конфлікти в процесі спільної діяльності. Їх джерело – неадекватна
самооцінка особистості і міжособистісних відносин.
• Трудові конфлікти. Вони можуть бути міжособистісними, груповими, органі-
заційними. Базуються трудові конфлікти на протилежності інтересів і цілей, зв’язаних
із професійною діяльністю. Трудові конфлікти або сприяють збереженню існуючо
ї соціально-економічної системи, або сприяють її руйнуванню.
• Конфлікти серед різних соціальних верств. Вони пов’язані з наростаючою соц
іальною диференціацією суспільства, соціальною нерівністю.
• Міжнаціональні конфлікти.
