При вивченні соціальних проблем селянства слід враховувати специфіку відносин
розподілу на селі, форми власності на основний засіб виробництва – землю. У
кожній країні питання про форму власності на землю зважується, у першу чергу, на
основі історичних традицій, специфіки національного розвитку. В Україні, яка довгий
час перебувала в складі Російської імперії, а потім СРСР, збереглася колективі-
стська меншість, в результаті чого селяни вперто тримаються, за рідкими винятками,
за колективні форми.
Крім того, необхідно визначитися, про яку землю йдеться. Ділянки, віддані під
будівництво промислових підприємств, індивідуального житла, дач, гаражів, для
організації селянських господарств, уже знаходяться в приватній власності, приватизован
і. Отже, мова йде про сільськогосподарські угіддя, про право приватної власност
і на ці землі.
Для нашої країни найбільш придатною є така форма приватної власності на
сільськогосподарські землі, що дозволяла б купувати їх у держави, але без права
зміни цільового використання. Поки що в умовах економічної нестабільності, корумпованост
і українського чиновництва дозвіл вільної купівлі-продажу землі може призвести
тільки до спекуляції, земля стане формою збереження накопичених грошей
тощо.
Питання розподільчих відносин традиційно присутні практично у всіх анкетах:
середня зарплата, середній дохід на члена сім’ї, задоволеність отримуваною зарплатою,
джерела доходів тощо. Є тонкощі, пов’язані з традиціями, психологією. Наприклад,
преміювання в трудовому колективі. Традиційно всі звикли, що премія – це пост
ійна надбавка до зарплати і практично однакова для всіх. Але внесок людей у загальну
справу завжди різний, треба мати велику мужність, щоб сказати цю правду і
розділити премію за реальним внеском. Особливо важке це завдання в колективі прац
івників, зайнятих інтелектуальною працею, де утруднена оцінка індивідуального
внеску. Важливо з’ясувати індивідуальне ставлення працівників до різних форм матер
іального і морального стимулювання. Наприклад, жінки віддають перевагу коштовному
подарунку, безкоштовній путівці, а чоловіки – грошам.
Підходи до зарплати в нашому суспільстві склалися в 30-і рр. ХХ ст., коли пріоритет
був відданий нагромадженню. Якщо для нормального розвитку фонд нагромадження
повинен бути в межах 10-20 відсотків, то в СРСР він досягав 40-45 відсотків
національного доходу. Зарплата в цих умовах була орієнтована на забезпечення прожиткового
мінімуму. Що ж стосується оплати праці в сільському господарстві, то вона
тут десятиліттями не досягала навіть прожиткового мінімуму. При цьому слід підкреслити,
що деякі намагаються видавати за соціальні завоювання те, що насправді було
винаходом командно-адміністративної системи управління. Дешеве житло – але при
цьому відбувалася прив’язка до місця проживання і роботи. Пільгова путівка – але її
отримання вимагало слухняності, ретельності і членства в профспілці.
Відомо, що перерозподіл бюджету, фондів на користь столичних міст, закритих
міст військово-промислового комплексу призводив до значних соціальних відмінностей,
посилював міграцію населення. Для регулювання міграції, обмеження росту населення
столиць треба було ввести спеціальний інститут прописки.
Усе це і багато чого іншого слід віднести до наших національних особливостей,
які пояснюються деформуванням розподільчих відносин у країні.
Юрій М.Ф. Соціологія
Специфічними дослідженнями соціології споживання є добір респондентів, які за
завданням статистичних організацій ведуть повний облік своїх доходів і витрат, визначення
параметрів раціонального споживчого кошика промислових і продовольчих товар
ів.
У нових соціально-економічних умовах виникли нові питання для соціологічних
досліджень, наприклад, індексація зарплати й інших виплат населенню, компенсац
ійні виплати для соціального захисту малозабезпечених груп населення, податкова
політика тощо. Багато хто з них знаходяться на стику соціології, економіки і
соціальної психології, хоча соціологічне дослідження проблем розподільчих відносин,
як ми наголошували, має свою специфіку.
