Соціологія праці вивчає багато сторін діяльності трудових колективів, але, у першу
чергу, соціально-економічні, соціально-психологічні.
Трудовий колектив – соціальна спільність людей, об’єднана спільною трудовою
діяльністю. Звичайно, трудовий колектив володіє, з одного боку, певною єдністю, а з
іншого боку – поєднує соціально неоднорідні групи людей фізичної і розумової праці,
організаторської і виконавчої, кваліфікованої і некваліфікованої, різні демографічні
групи за статтю і віком тощо. При цьому приходиться враховувати, що у виробничому
колективі сучасна людина не тільки працює, але і реалізує багато інших своїх потреб:
соціальні, побутові, культурні, рекреаційні. І чим більш розвитий виробничий
колектив, чим досвідченіше його керівництво, тим більше усіляких функцій він реал
ізує. Ця багатофункціональність, звичайно, вимагає значних матеріальних витрат.
Але вони виправдують себе: у такому колективі знижується плинність кадрів, краще
зберігається здоров’я працівників, підвищується їх професійна кваліфікація, пол-
іпшується ставлення людей до трудових обов’язків.
У соціологічному дослідженні важливо структурувати трудовий чи виробничий
колектив за деякими ознаками, які можна розділити на дві основні групи: зовнішні і
внутрішні.
Насамперед, потрібно розділити виробничі колективи за формою власності.
Форма власності, на якій базується діяльність трудового колективу, визначає абсолютну
більшість його соціальних характеристик. Приміром, така приватна форма
власності, як фермерське господарство, це найчастіше власність однієї сім’ї. Якщо
вона не залучає додаткових працівників, то називати її приватною власністю можна з
великою часткою умовності.
Далі в дослідженні важливо структурувати трудові колективи за сферами діяльност
і: матеріальне виробництво і сфера обслуговування. Зрозуміло, що й усередині
таких великих сфер життя суспільства необхідно згрупувати колективи за окремими
галузями: промисловість, будівництво, транспорт, сільське господарство. Своя специф
іка є в трудових колективах військово-промислового комплексу.
Трудові колективи значно розрізняються між собою залежно від чисельності
працівників, об’єднаних у них. Одна специфіка у великого колективу чисельністю
Розділ ІІІ. Основні соціологічні поняття
понад 1000 чоловік, інша – у середнього (від 100 до 1000 чоловік) і третя – у малого
(до 100 чоловік). При цьому слід ураховувати, що багато чого залежить від сфери
діяльності: науковий колектив до 500 чоловік можна з повною підставою віднести
до великого. Середня чисельність трудових колективів у промисловості – 700-800
чоловік.
В умовах ринкових реформ, економічної кризи спостерігається тенденція зниження
чисельності трудових колективів. Досвід свідчить, що вони краще виживають і ефективн
іше ведуть свою діяльність.
У сільському господарстві чисельність трудових колективів багато в чому залежить
від природно-географічної зони, спеціалізації господарства, щільності розселення,
транспортних комунікацій і інших факторів.
Важливо також мати уявлення і про час організації трудового колективу: для нових,
що формуються, трудових колективів, як правило, характерні молодіжний, найчаст
іше багатонаціональний склад, підвищений рух кадрів. Зовсім інші риси притаманн
і сформованим трудовим колективам.
Трудові колективи розрізняються і за організаційними зв’язками:
• основний колектив – підприємство, об’єднання, акціонерне товариство, інститут;
• проміжний – цех, відділення, факультет;
• первинний – бригада, відділ, лабораторія, кафедра, ланка.
Зараз набули поширення тимчасові колективи, особливо в науці, сезонні колективи,
вахтові колективи. Останні мають значне поширення – у геологів, нафтовиків,
будівельників.
Важливо також мати уявлення і про внутрішнє функціональне структурування,
що відбиває поділ і кооперацію праці усередині виробничого колективу. На цій
підставі будується організаційна структура будь-якого підприємства: цеху, бригади,
ланки, ферми, відділу, управління, ділянки. Професійно-кваліфікаційна структура:
за професіями, за групами професій. Наприклад, керівники, обслуговуючий персонал,
промислово-виробничий тощо.
Соціально-демографічна структура трудового колективу припускає структурування
за статтю, віком. Важливо також мати уявлення про стаж роботи окремих груп
у даному колективі; виділяти новачків, ветеранів праці, людей різних національностей.
Особливе значення соціологія трудового колективу здобуває для планування соц
іального розвитку колективу, прогнозування, управління.
У сучасній соціологічній теорії прийнято розрізняти такі поняття, як «трудовий
колектив» і «трудова організація», але поняття «трудовий колектив» починає замінятися
поняттям «трудова організація». Під трудовим колективом розуміється об’єднання
працівників, що здійснюють спільну трудову діяльність. Трудова організація – це
група людей, діяльність яких координується для досягнення загальної мети (цілей);
це організаційно закріплена сукупність людей, що діють за єдиним планом для досягнення
значущої для всіх членів організації мети і для створення визначеного сусп
ільно необхідного продукту чи надання послуг.
Кожній трудовій організації притаманне своє трудове середовище. Під трудовим
середовищем розуміються засоби, умови праці і взаємини індивідів, що беруть участь
у трудовому процесі. Трудове середовище включає фізичні фактори – повітря, температура,
вологість, освітлення, колірне оформлення, рівень шуму тощо і техніко98
Юрій М.Ф. Соціологія
технологічні фактори – це засоби праці, предмети праці і технологічний процес. Соц
іальне трудове середовище утворюють відносини, в які вступають люди в процесі трудово
ї діяльності.
Трудова організація має специфічну соціальну структуру. Соціальна структура
трудової організації визначається її складом і сполученням у ній різних соціальних
груп.
Вона підрозділяється на:
• функціонально-виробничу структуру (виділені групи, що мають специфічні
функції);
• професійно-кваліфікаційну структуру (групи розрізняються за професійноквал
іфікаційними ознаками);
• демографічну структуру (склад за віком і статтю).
У трудовій організації відбуваються прогресивні і регресивні зміни.
Процеси формування і розвитку організації як цілісної соціальної спільності
містять у собі такі основні аспекти:
• прогнозування потреби в кадрах;
• підбір і розміщення кадрів;
• стабілізацію колективу, соціальної організації;
• процеси зміни умов праці і життя членів колективу, тобто:
• використання трудового потенціалу;
• задоволення первинних життєвих потреб;
• розвиток соціально-виробничої інфраструктури;
• розвиток соціально-побутової інфраструктури;
• задоволення духовної потреби;
• задоволення трудових і цивільних прав;
• участь працівників в управлінні справами колективу.
Динаміка формування і розвитку соціальних якостей людей містить у собі:
• зміни в системі потреб і ціннісних орієнтацій працівників;
• динаміку стану дисципліни і правопорядку в трудовій організації;
• зміни в рівні і спрямованості у трудовому, соціальному й іншому видах діяльност
і;
• зміни в освітній підготовці і культурному рівні розвитку працівників;
• динаміку формування і готовності працівників до інноваційної діяльності.
Усі ці процеси знаходяться у взаємозв’язку і взаємообумовленості.
Слід додати, що існують і інші класифікації процесів у трудовій організації. Зокрема
класифікація, запропонована американськими соціологами Р. Парку і Е. Берджесом,
у якій виділяються такі процеси, як кооперація, конкуренція, пристосування,
конфлікти, асиміляція, амальгамізація.
Отже, ми розглянули основні соціологічні аспекти праці і трудових колективів.
Знайомство із соціологією праці і трудових колективів дозволяє нам краще зрозуміти
й осмислити процес реформування економіки в Україні, побачити і визначити перспективи
економічного майбутнього.
Розділ ІІІ. Основні соціологічні поняття
