Донауковий етап є найдавнішим; він характеризується стабільністю організації і форм праці. Про це свідчать писемні документи Давнього Сходу (III—II тисячоліття до н. е.) — клинописні, папірологічні, епіграфічні й наративні джерела. Збереглися численні документи з храмових архівів (орендні контракти про ділянки землі, листи чиновників, записи про видачу продуктів і постачання зерна, переписи жителів поселень, договори про купівлю-продаж рабів, матеріали судових процесів, наряди на роботи тощо) настінні розписи гробниць. Храмові чиновники й державні службовці періодично влаштовували ревізії худоби і посівного зерна, майна і робочої сили.
Розвиток ідей про працю пов'язаний із соціально-економічними процесами в античній Греції і відображенням їх великими мислителями того часу. Загальним досягненням філософської думки стало усвідомлення прогресивної функції поділу праці, завдяки якому суспільство одержує соціальну стратифікацію, різноманітність видів праці й занять, добре професіоналізовану працю, систему економічного обміну товарами й послугами. Саме в результаті поділу праці відбувається спеціалізація людей на виготовленні тих чи інших видів продукції, завдяки чому підвищується її якість. Люди здобувають можливість самі обрати сферу діяльності відповідно до своїх здібностей.
Характерно, що до цього періоду належать перші спроби розгляду явища поділу праці на двох рівнях — макросоціального і мікросоціального аналізу. На мікросоціальному рівні (в результаті докладного вивчення поділу праці в ергастеріях — античних майстернях) виокремлюються (вперше в історії європейської думки) проблеми редукції праці, тобто зведення складної праці до простої (Ксенофонт). На макросоціальному рівні (в масштабах усієї країни) також уперше був установлений закон "гармонійної розмаїтості" праці (Платон, 428/427—347 до н. е.). Суть його полягає в тому, що розмаїтості потреб людей відповідає розмаїтість здібностей до праці та розмаїтість видів праці. Саме перший тип розмаїтості (у потребах) є могутнім імпульсом розвитку соціального життя, виникненням різноманітності його форм. Одна з таких форм — міське життя.
Потреби людей у їжі, житлі, одязі, тобто в продуктах праці, привели до виникнення античних міст-полісів. (Звернемо увагу, що не потреба взагалі, не потреба в будь-яких товарах, а високорозвинена потреба вже розвинених людей.) Сільські жителі задовольняються "малим і примітивним". І навпаки, естетично розвинуті почуття й потреби городян стимулюють і породжують високопрофесійні ремесла. Середовищем існування останніх і стає античне місто. Отож уперше простежується зародження професійної і соціальної нерівності міської і сільської праці. Тоді ж було запропоноване (вперше в історії) теоретичне обґрунтування інституту професійного закріплення (Платон). Ідея ця народилася з розгляду спеціалізації праці як необхідної умови поліпшення якості продукції і збільшення її кількості. Обидва параметри економічно необхідні суспільству. І чим довше хто-небудь спеціалізується у своєму ремеслі, тим більших успіхів досягає. Ідея професійного закріплення наклала відбиток на розвиток соціологічних уявлень на всіх наступних етапах розвитку людства.
Слід наголосити також на виникненні відмінностей у розумінні цінової і споживчої вартості і введення їх до наукового вжитку (Аристотель, 384—322 до н. е.).
Серед мислителів Давнього Риму привертають увагу уявлення про творчу працю як про причину прогресу й розвитку людського суспільства (Лукрецій Кар, 99 — 55 pp. до н. е.). Розвиток суспільства при цьому розглядається як безупинний процес. Людина своїм способом життя починає відрізнятися від тварин тільки тоді, коли робить знаряддя праці, що забезпечують їй перевагу над природою. Як знаряддя праці люди використовували спочатку свої руки, потім — палиці, пізніше почали виготовляти знаряддя і зброю, і відтоді починається розвиток людської цивілізації.
