Структура, поле, види та функції політики

Політика, маючи складну внутрішню структуру, існує в різних формах — у вигляді мислення, мови і поведінки людей. У науковій літературі виділяються різні аспекти і складові частини політики.

Політика, яка форма соціальних взаємовідносин є найважливішою складовою життя суспільства.

Вона має свою складну структуру і різни соціальні аспекти.

Поле політики (див.: схема №1):

1) політичні явища і процеси;

2) суспільна свідомість;

3) ідеологічні цінності;

4) суспільні структури;

5) економічна база.

 

Основні аспекти політики (див.: схема №2):

· види;

· суб’єкти;

· участь;

· діяльність;

· наука;

· мистецтво;

· функції.

 

Один з найбільш широко розповсюджених поділів політики — розмежування форми, змісту і процесу (відносин).

Форма політики — це її організаційна структура, інститути (у тому числі і система правових та організаційних норм), що надають їй стійкості, стабільності, дозволяють регулювати політичну поведінку людей. Форма політики реально втілюється в державі, політичних партіях і групах інтересів (асоціаціях і рухах), а також у законах, політичних і правових нормах.

Зміст політики виражається в її цілях і цінностях, у проблемах, що вона вирішує, у мотивах і механізмах прийняття політичних рішень. У політичному процесі відбивається складний, багатосуб’єктний і конфліктний характер політичної діяльності, її прояв як відносин між різними соціальними спільностями, організаціями і індивідами.

Самостійними елементами політики є: політична свідомість, що включає внутрішній світ, менталітет, ціннісні орієнтації й установки індивідів, а також політичні погляди і теорії; нормативні ідеї – програми і виборчі платформи політичних партій, цільові настанови груп інтересів, політико-правові норми; інститути влади та боротьби за неї; відносини владарювання — панування і підпорядкування, а також політичної боротьби і співробітництва.

Якщо ж перераховувати конкретні складові частини політики, то потрібно назвати політичні погляди, ідеї, теорії, програми, ціннісні орієнтації, настанови, стереотипи, звичаї і традиції, зразки поведінки, суспільну думку, специфічну політичну мову, психологію людей, державу, партії, групи інтересів і рухів, закони, права людини та інші політичні і політико-правові норми, відносини влади і з приводу влади, політичних лідерів, еліти, угруповання тощо.

Багатосторонні напрямки державного врегулювання життя визначає і багато видів політики. Останні розрізняються:

- за сферами життя (політика економічна, соціальна, культурна, технічна та ін.);

- за направленістю (внутрішня і зовнішня політика);

- за масштабами (політика локальна, регіональна, світова);

- за носіями або суб'єктами (політика нації, партії, діяча-людини).

В залежності від складу учасників політичної взаємодії і змісту тих питань, які вони прагнуть вирішити за допомогою держави, виділяють кілька видів політики. Як правило, розрізняють політику внутрішню, зовнішню і світову (міжнародну). Основні види політики (див.: схема №3).

Рівні функціонування:

§ мегарівень;

§ макрорівень;

§ мікрорівень.

Внутрішня політика охоплює основні напрямки діяльності держави щодо регулювання взаємодії людей усередині співтовариства. У залежності від галузі суспільних відносин, яка є об'єктом політичного впливу, можна говорити про економічну, соціальну, культурну, технічну, національну, демографічну та іншу політику.

Зовнішня політика охоплює весь комплекс питань, пов'язаних з регулюванням відносин держави з іншими державами. Зовнішньополітична діяльність будь-якої держави спрямована, насамперед, на забезпечення інтересів народу (нації) у його (її) відносинах з іншими народами.

До найважливіших національних інтересів, що реалізуються за допомогою зовнішньої політики, належить: забезпечення державного суверенітету і національної безпеки, створення зовнішніх умов для всебічного прогресу суспільства і всіх його громадян, налагодження взаємовигідного економічного, наукового і культурного співробітництва народу з іншими народами і державами. Форми політичної взаємодії держав також можуть бути різними — від союзних відносин до воєнного конфлікту.

Міжнародна політика найчастіше ототожнюється із зовнішньою, проте вона має і свій специфічний аспект, пов'язаний із забезпеченням узгодженої діяльності світового співтовариства держав щодо розв'язання проблем сучасності. Методи вирішення міжнародних проблем також специфічні. На міжнародній арені не існує єдиного центру влади, створювані міжнародні організації особливих владних повноважень не мають. Там діють держави, які теоретично є рівноправними, відповідно, відносини між ними складаються внаслідок боротьби і переговорів, різного роду угод і компромісів.

Між внутрішньою і зовнішньою політикою існує глибокий взаємозв'язок. Зовнішньополітичний курс держави визначається характером її внутрішньої політики. Головною метою зовнішньої політики завжди є створення сприятливих міжнародних умов для успішної реалізації державою мети і завдань своєї внутрішньої політики. Разом з тим зовнішньополітична обстановка істотно впливає на внутрішню політику. Врешті-решт, і зовнішня, і внутрішня політика вирішують одне завдання — забезпечують збереження та зміцнення наявної у даній державі системи суспільних відносин.

На протязі усієї історії людства політика мала і має великий вплив на долі народів і країн і на повсякденне життя людини. Тому люди не могли і не можуть бути байдужими до неї. З тих пір, як вона виникла люди намагалися її обміркувати. Ці кроки робилися ще у глибоку давнину, продовжувались на протязі усього існування держави і її влади, здійснюються і зараз.

 

У структурі політики можна виділити такі елементи:

ü політична свідомість,

ü політичні інститути і

ü політичні відносини.

Політична свідомість виражає сутність усвідомленості суб¢єктами політики законів і тенденцій розвитку політичної дійсності.

Політичні інститути – це сукупність організацій та установ (держава, її органи, політичні партії тощо), що впорядковують політичні та інші відносини у суспільстві.

Політичні відносини виражають стійкі зв¢язки між громадянами і владою, державою та громадським суспільством і у їх центрі – інтереси та потреби суб¢єктів політики.

Виділяють також економічну, соціальну та культурну політику. У свою чергу економічна політика поділяється на промислову, сільськогосподарську, фінансову та інші. Соціальну політику можна диференціювати на політику у сфері охорони здоров¢я, соціального забезпечення, побутового обслуговування. Культурна політика включає у себе політику у царині освіти, науки, культури, мистецтва.

В основі політичної діяльності (політики) полягає політичний інтерес. (Див.: схема №4).