Основні парадигми, категорії, методи і функції політології

Принципи — це результат узагальнення, висновки з усіх законів і категорій, що виступають як відправні положення науки.

Для політології найбільш важливими принципами є:

§ об’єктивності;

§ історизму;

§ соціального підходу;

§ пріоритету загальнолюдських цінностей;

§ врахування політичних реальностей;

§ врахування даних інших наук.

Питання про основні категорії політології є важким і поки дискусійним. Пояснюється це головним чином порівняно недавньою постановкою в нашому суспільстві питання про політологію як науку і навчальну дисципліну.

Основні категорії політології:

- загальносистемні;

- інституціональні;

- особистості.

Категорії політології охоплюють такі сфери як:

Ø діалектика політичного буття і політичного пізнання (сюди відносяться поняття: політичні відносини, політична ідеологія, політична психологія та ін.),

Ø взаємозв'язок політики і суспільства (поняття: політична влада, політична система, громадянське суспільство, партія та ін.),

Ø систему відносин “людина і політика” (поняття: політичні потреби, політичний лідер, політична культура, політична соціалізація та ін.).

Безпосередньо політологія використовує категорії усіх гуманітарних наук і конкретизує їх у своїх найбільш загальних поняттях.

В якості теоретичного фундаменту політологія використовує такі загальносоціологічні категорії, як суспільство, культура, цивілізація, прогрес, революція, політичне розуміння, виробничі сили, виробничі відносини та ін.

При вивчені політичних уявлень і процесів політична наука використовує різноманітні методи дослідження.

Метод – це спосіб, підхід, інструмент яким користується певна наука для досліджень

Політична наука використовуває сукупність методів дослідження політики. (Див.: схема №1).

Соціологічний метод – виявлення залежності політики від потреб суспільства, соціуму, соціальної обґрунтованості політичних явищ.

Функціональний метод – вивчення залежності між політичними явищами, наприклад, між політичним строєм і рівнем економічного розвитку, між кількістю партій і виборчою системою, між ступенем урбанізації населення і його політичною рухомістю та ін.

Метод структурно-функціонального аналізу – розглядання політики як системи, що має складну структуру, кожний елемент має визначне значення і виконує специфічні функції, направлені на задоволення причин, що відповідають потребам системи.

Бихевіористичний або поведінковий метод – застосування в політиці методів, які використовуються в конкретних науках і конкретній соціології, та вивчення за посередництвом конкретного дослідження багатообразної поведінки окремих особистостей і груп.

Інституційний метод – вивчення інститутів, за допомогою яких здійснюється діяльність держави, партії, організацій та об'єднань.

Антропологічний метод – вивчення зумовленості політики природою людини як родового суспільства (істоти), маючого набір основоположних потреб (в харчах, одязі, житлі, духовному розвитку, безпеці та ін.).

Діяльносний метод – припустимо розгляд політики як специфічного виду суспільної діяльності, що реалізується в підготовці, прийнятті та виконанні обов'язкових для усіх громадян державних рішень.

Критично-діалектичний метод – орієнтує на критичний аналіз політики, виявлення протиріч як джерел його розвитку.

Порівняльний метод – передбачає зіставлення однотипних політичних явищ (політичних систем, партій, будь-яких заходів реалізації одних і тих же політичних функцій і т.п.) з ціллю виявлення їх загальних рис і специфіки знаходження оптимальних шляхів рішення задач.

Субстанціональний метод – потребує виявлення і дослідження тієї першооснови, яка складає специфічну якісну визначеність політики, як приклад влада.

Історичний метод – вивчення політичних явищ в їх послідовному часовому розвитку, виявлення зв'язку минулого, теперішнього і майбутнього.

Кількісні методи виходять з того, що політичні явища можуть піддаватися

вимірам. Найбільш популярні наступні методи кількісного характеру: статистичні методи політичної активності, анкетні дослідження і опитування, лабораторні експерименти.

Політичний маркетинг - методи вивчення, збирання, організація та виробництва інформації.

Політологія також використовує загальнонаукові методи, до яких відносяться аналіз і синтез, індукція і дедукція, абстрагування, моделювання та ін.

Усі перелічені методи, що використовуються політологією, підпорядковані отриманню добротного знання, об'єктивних даних про політичні процеси та тенденції їх розвитку.

Політична наука займає важливе місце як в теоретичному усвідомленні політичних реальностей, так і в практичному функціонуванні суспільства. Специфіка політологічного знання зумовлює роль і функції цієї науки в суспільстві.

Функції політичної науки (див.: схема №2).

Теоретико-пізнавальна або гносеологічна функція – узагальнення і оцінка, систематизація і аналіз, вивчення і пояснення політичних явищ. Політологія призвана давати аналіз політичних умов, засобів і форм рішення соціальних проблем, встановлювати основні фактори, що визначають політику.

Методологічна функція полягає в розробці способів, методів і принципів теоретичного дослідження політики і практичної реалізації отриманих знань.

Світоглядна функція містить знання про цінності, ідеали і норми цивілізованої політичної поведінки, політичної культури, що сприяє оптимальному функціонуванню політичної системи.

Мотиваційно-регулятивна функція (близька до світоглядної) – це функція виробки політичної поведінки людей.

Експертно-прогностична функція направлена на аналіз політичної практики, вивчення загальносуспільного погляду, визначення основних тенденцій розвитку політичної системи і політичного життя суспільства, передбачення шляхів розвитку політичних процесів, різних варіантів політичної поведінки і передбачення подальших політичних дій.

Функція політичної соціалізації обумовлює формування громадянської і політичної культури громадян.

Аксіологічна функція полягає в оцінці політичних процесів з гуманістичних позицій. Людське вимірювання політики розширює можливості політичної науки і її активний гуманістичний вплив на світові політичні реальності.

Основні тенденції розвитку політичної науки (див.: схема №3):

Ø пріоритет прав людини над правами держави;

Ø верховенство закону в політичному житті;

Ø розподіл влади;

Ø політичний плюралізм;

Ø забезпечення політичної стабільності та безпеки суспільного життя.

Висновки

Таким чином, політична наука займає досить важливе місце як в теоретичному усвідомленні політичних процесів, так і в практичному функціонуванні суб'єктів політичного життя суспільства.

Політологія – це наука про політику та її взаємовідносини з людиною і суспільством.

Політологія як наука має свої предмет, об¢єкт, методи дослідження, категорії, функції та закономірності розвитку.

Парадигма (зразок) - сукупність прийомів і методів відображення політичних реальностей.

Основні парадигми:

- теологічна;

- натуралістична;

- соціальна;

- раціональна.

Політологія є однією з важливіших гуманітарних наук, роль якої в рішенні задач реформування політичної системи України зростає. Вона запобігає подальшому розгортанню багатьох політичних питань, поставлених практикою сучасного розвитку державності України і усього світового суспільства.

Вивчаючи політичну сферу суспільного життя, політологія призвана здійснювати порівняльний аналіз політичних систем, досліджувати і прогнозувати політичні процеси і події, напрацьовувати рекомендації для політичної практики, формувати політичну культуру народу, створювати громадянське суспільство, таке необхідне для забезпечення прав і свобод людини.

Політична наука займає важливе місце як в теоретичному обґрунтуванні політичних процесів, так в практичному функціонуванні суб¢єктів політичного життя суспільства.

Основними завданнями політології в Українському суспільстві є:

- формування політичної культури громадян;

- створення громадянського суспільства, забезпечення прав і свобод людини, утвердження гуманізму і людяності;

- оптимізація політичних процесів і політичних рішень;

- поширення демократичних норм і цінностей, ідей та ідеалів, політичної інформації та знань у суспільстві.

Схема №1