Особливості політичної влади

Здатність, готовність суб’єкта влади виявити політичну волю. Волюнтаризм у політиці означає позицію суб’єкта політики і спрямовує її на довільне вирішення політичних проблем.

Волюнтаризм пов’язаний перебільшенням ролі і значення політичної влади у суспільному житті, наділенням її безмежними властивостями при регулюванні і змінах соціальних умов.

Охоплення всього політичного простору взаємодією різних політичних суб’єктів.

Територія, населення у поєднанні їх із владою становлять складові ознаки держави. Територія – просторова мета дії політичної влади, територія, в межах якої державна влада здійснює свою волю, є складовим елементом держави. У “Декларації про державний суверенітет України” вказувалось на державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах.

Політичний простір як територіальний характеризується тим, що в межах території влада повинна мати певні “кордони”. У правовій державі політична влада ні в якому разі не повинна поширюватися на приватні стосунки. Введення влади у необхідні кордони можливе, якщо суб’єкти влади володіють необхідною компетенцією і культурою.

Наявність політичних організацій, через які суб’єкт політичного волевиявлення здійснює політичну діяльність.

Влада – засіб, за допомогою якого суб’єкти влади здійснюють політичний вплив на суспільство.

Використання політичною системою такого засобу, як влада, залежить від:

· рівня зрілості її елементів – держави, політичних партій, рухів, інших громадських об’єднань, правильності їхньої політичної стратегії у внутрішній і зовнішній політиці.

· осмислення політичного інтересу і політичних потреб;

· забезпечення соціального панування в суспільстві суб’єкта політичної влади.

Різноманітність ресурсів притаманне для влади: політичних, економічних, соціальних, культурних, силових, суб’єктних та ін.

До ресурсів влади належать суб’єктні, політичні, матеріальні, соціальні, культурні, інформаційні, силові, демографічні.

Суб’єктні ресурси влади – наявність необхідних соціальних якостей: політична освіченість, компетентність, організованість, наявність політичної волі, вміння приймати рішення, рішучість, авторитет.

Політичні ресурси влади – наявність розвинених політичних партій, підготовлений апарат управління, політичні традиції та звичаї, наявність політичних лідерів, розвинена політична культура.

Економічні ресурси влади – розвинена матеріальна і технічна база суспільства, упорядкованість грошової системи, вигідне географічне положення, багатство корисних копалин, розвинена технологічна основа виробництва, кваліфікована робоча сила, зовнішньоекономічні зв’язки.

Соціальні ресурси влади – суспільство з високими показниками освіти, посадової упорядкованості, соціального забезпечення, медичного обслуговування.

Культурні ресурси влади – освіченість населення, темпи поширення знань, доступність освіти і культури, вплив засобів масової інформації.

Інформаційні ресурси влади – володіння світовою, регіональною та місцевою інформацією, розвиток електронної технології, засобів масової інформації.

Демографічні ресурси влади – фізично і розумово здорове населення, відсутність різкої вікової дисгармонії.

Правові ресурси влади – наявність правових цінностей, розвинена система права, правова система, висока правова культура населення.

Силові ресурси влади – інститути силового впливу: армія, міліція, служба безпеки, суд, прокуратура, техніка, тюрми.

Види влади класифікуються по різним основам. Однією з найбільш змістових класифікацій влади є її поділ у відповідності з ресурсами.

Економічна влада – це контроль над економічними ресурсами, власністю, та різного роду цінностями.

Соціальна влада – передбачає поширення у соціальній структурі, статусів, посад, пільг та привілеїв.

Духовно – інформаційна влада - це влада яка здійснюється за допомогою знань і інформації. Такі взаємодії здійснюються через школи, урядові товариства, інші освітні заклади, засоби масової інформації.

Вимушена влада – це вплив на поведінку мас, груп, за допомогою засобів, якими володіє держава.

Влада поділяється на державну, армійську та сімейну.

По широті поширення влади виділяють:

- мегарівень (ООН, НАТО);

- макрорівень (центральні органи держави);

- мезорівень (підпорядкованість центру організацій).

За функціями політичну владу розрізняють:

- законодавча;

- виконавча;

- судова;

- інформаційна.

По способам взаємодії політична влада буває:

- демократична;

- авторитарна;

- тоталітарна.

Силові ресурси влади – інститути силового впливу.

Політична влада має різноманітні форми виявлення – державна, партійна, громадська, інформаційна.

Головним знаряддям політичної влади є державна влада.

Найсуттєвіше в політиці – устрій державної влади.

Державна влада – це така форма суспільної влади, яка виражає волю економічно і політично панівної спільності і спирається на спеціальний апарат примусу, має монопольне право видавати закони й інші розпорядження, обов’язкові для всього населення.

Основні компоненти політичної влади:

Ø суб’єкти політичної влади;

Ø об’єкти політичної влади;

Ø засоби політичної влади;

Ø процес владарювання.

Влада – завжди двобічна, асиметрична, з домінуванням волі владаря, взаємодії її суб’єкта і об’єкта. Об’єктом влади виступають індивіди, соціальні групи, партії і інші інститути політичної системи суспільства. Підкорення також природно властиво людському суспільству, як і керування. Готовність до підкорення залежить від ряду факторів: від власної якості об’єкта володарювання, від характеру вимог які пред’являються до нього, від ситуації і засобів діяння суб’єкта, а також від того, як виконувач сприймає об’єкт в залежності від наявності (або відсутності) у нього авторитету.

Якість об’єкта політичного володарювання визначається політичною культурою населення.

Можливо відзначити, що “суб’єкт А” має владу над “об’єктом В” якщо “суб’єкт А” обумовлює поведінку “суб’єкта В”.

Суб’єкт і об’єкт характеризують крайні полюси, активні початки структури влади. Їх взаємодія опосередкується комплексом засобів і ресурсів і здійснюється у рамках спеціального інституціонального механізму, регулюючого процес володарювання.

Природа і мотивація підкорення достатньо складна. Вона може засновуватись на страхи перед санкціями; на багаторічній звичці, традиції к покірності; на зацікавленості в виконуванні розпоряджень; на переконанні в необхідності підкорення; на авторитеті носія влади; на ідентифікації (встановлені збігу) об’єкта з суб’єктом влади. Ці мотиви суттєво впливають на силу влади, тобто здібність суб’єкта впливати на об’єкт.

Найбільш стабільною являється влада, побудована на інтересі (на основі переконання, авторитету). Особова зацікавленість спонукає підлеглих до добровільного виконування розпоряджень, робить зайвим контроль і застосування негативних санкцій.

Сприятливою для влади мотивацією підкорення являється авторитет. Авторитет представляє собою високо цінимі якості, котрими підлеглі наділяють керівника і котрі детермінують їх покірності без погрози санкції або переконання. Авторитет засновується на згоді. Він означає повагу до керівничої особовості (інституту), довіра до неї.

Ознаки політичної влади (див.: схема №2):

- публічність;

- легальність;

- верховенство;

- суверенність;

- моноцентричність;

- різноманітність ресурсів примусу;

- ефективність і результативність;

- передбачливість;

- самокритичність;

- твердість;

- терпимість;

- легітимність.

Основні засоби здійснення політичної влади:

- право;

- авторитет;

- переконання;

- традиції;

- маніпулювання;

- насильство.

 

 

Основні форми прояву та реалізації політичної влади:

- панування;

- примус;

- управління;

- керівництво;

- організація;

- координація;

- контроль.

Основні тенденції розвитку політичної влади в Україні:

- посилення процесів демократизації політичної влади;

- зростання чинника легітимності влади як обов’язкової ознаки цивілізованої влади;

- становлення системи розподілу влади;

- посилення конфліктності між різними гілками влади;

- високі темпи бюрократизації апарату владних структур.

Таким чином, основним питанням у політиці являється проблема влади.

Виходячи з усього сказаного, можна дати наступне визначення влади.

Влада у загальному змісті є здатність та можливість оказувати певну дію на діяльність, поведінку людей за допомогою яких-небудь засобів: волі, авторитета, права, грошей та ін.

Влада необхідна передусім для організації суспільного виробництва, яке не можливе без підлеглості усіх учасників єдиної волі, а також для регулювання інших взаємовідносин між людьми, суб’єктами та об’єктами влади, пов’язаних з життям суспільності.

Політична влада як один з важливіших проявів влади, характеризується реальною здібністю соціальної групи, індивіда проводити свою волю, висловлену в політиці.

Поняття політична влада ширше поняття влади державної, політична влада має свою структуру, ресурси та в суспільстві виконує різні функції.

Структурними основами політичної влади являються закони, суд, державний апарат, інститут примусу, партійна дисципліна, авторитет лідера, центральні та регіональні структури. Формами здійснення влади виступає панування, керівництво, управління, координація, організація, контроль.

Головне призначення політичної влади – створювати умови для реалізації інтересів та прав громадян, забезпечити стабільність у державі та суспільстві.