Лекции.Орг


Поиск:




Епоха Відродження. Політичні погляди Ніколо Макіавеллі




Можна сказати, що саме він був основоположником та батьком політології.

- „Монарх” перша праця з аналітикою політичного життя і влади

- монарху не слід спиратися на тих, з ким разом він приходив до влади, бо вони вважають себе рівними йому, на тих, кого образив колись, бо помстяться, на тих, хто буде боятися його.

- наближай до себе найбільших ворогів

- спирайся на народ, а не на знать

- змінюй своїх прибічників, нехай вони не будуть політиками

- застосовуй насильство лише один раз – спочатку

- звертайся по допомогу до народу, люди більше тих, кому вони допомогли

- перемагай само зроблених, штучних ворогів, народ любить сильних

- політика не залежить ні від релігії ні від моралі

- для зміцнення держави всі засоби прийнятні

- прагнув об’єднання Італії

Макіавеллі відстоював людину борця, людину, яка творить себе, навколишнє середовище.

Найкращою формою правління вважав республіку, коли на чолі стоїть особа обрана на невизначений строк. Диктатура допускається лише при надзвичайному стані. Найгіршою формою правління вважав тиранію. Багато уваги Макіавеллі приділяв релігії, яка, на його думку, має грати певну роль в політиці. Надавав перевагу язичеству над християнством.

 

 

9) Політична думка Київської Русі

В ІХ-ХІІ в Київській Русі відбулося формування феодального суспільства і почали розвиватися поняття держави, права, політичні погляди, наука, література, філософія тощо. У цьому процесі важливу роль відігравало християнство. Політична думка Київської держави розвивалася під впливом політичної думки Візантії. Підтвердженням розвитку суспільно-політичних ідей у Київській державі може слугувати те, що до наших днів дійшло чимало то­гочасних писемних джерел та пам'яток: літописи, політико-релігійні трак­тати окремих осіб, релігійних діячів, збірки та зводи законів і т.п. Проте загальний рівень розвитку політики, філософії, права у Київській Русі був досить низьким. З політичної точки зору Київська Русь була далека від демократичної (античної) моделі західної цивілізації.

Київський митрополит Іларіон (XI ст.) у праці-проповіді «Про закон і благодать» виступив проти рабства, за мир, злагоду між народами, вважаючи їх рівними між собою, за політичну самостійність Київської Русі.

Двома головними концепціями суспільно-політичної думки княжих часів була концепція "богоугодного володаря" (представники ігумен Феодосій Печерський і літописець Нестор ) і концепція “ князівського одновладдя” (представники - митрополити Іларіон та К.Смолятич), в яких домінувала ідея необхідності об'єднання руських земель і припинення міжусобної боротьби.

Праця Володимира Мономаха "Повчання дітям"(1096) - настанови державному діячеві, князеві, який повинен бути відповідальним, справедливим, мудрим, здатним до протистояння ворогам, утримання в покорі бояр і удільних князів. Володимир Мономах прагнув прищепити дітям християнську мораль, людяність, благочестивість, схильність до науки, стриманість. Суд і покарання повинні бути справедливими. Володар - взірець досконалості. Закликав князів до примирення, подолання міжусобиць заради єдності Русі.

Важливе місце у розвитку державно-політичної думки у Київській Русі мало "Слово о полку Ігоревім " (XII ст.), у якому розвинена ідея необхідності політичного об'єднання руських земель і припинення міжусобної боротьби, про виникнення держави на ґрунті суспільного договору між князем і народом.

 

 

10) Політичні ідеї представників політичного гуманізму С. Оріховський-Роксолан, І. Вишенський

З середини XV ст. Київ стає центром раціоналістично-гуманістичного руху, що охопив українсько-білоруські землі Великого князівства Литовського. Для піднесення політичної ролі Києва певну роль відіграло культурне відродження. Другим центром суспільно-політичного, культурного життя України тих часів була Галицька земля, міста Львів, Перемишль та ін. Географічне розташування, тісні зв'язки з західно-європейською культурою, поступове утвердження католицизму сприяли поширенню ідей гуманізму.

Найбільш помітними особистостями цього часу, представниками реформації раннього гуманізму слід назвати С. Оріховського та І. Вишенського.

С. Оріховський-Роксолан розглядає питання організації державної влади у праці "Напучення польському королю Сигизмунду Августу" (1543). Працю написано у формі звернення підданого до правителя, складається вона з двох книг.

У першій йдеться про вимоги, яким має відповідати особа короля. Це - прагнення до правди і справедливості, оволодіння знаннями, наукою управління державою. Головним завданням короля є захист Вітчизни. Здобути прихильність підданих король може завдяки справедливому ставленню до них та піклуванню про державну власність.

Король має обирати собі в спільники найкращих із громадян і за допомоги їхнього авторитету й порад оберігати державу у мирний і воєнний час.

У другій книзі автор дає низку конкретних порад щодо тих дій, які забезпечуватимуть міцність держави й добробут підданих. Король має дбати про власний авторитет, переконувати підданих, що він мудріший, справедливіший, сильніший і кращий за них і т. п.

Іван Вишенський є автором багатьох трактатів, спрямованих проти унії, найвідомішим є "Писання до єпископів, які втекли від православної віри".

Основна ідея Вишенського - ідея соціальної рівності. Він доводив, що люди є рівними від природи: їхні тіла складаються з єдиної субстанції.

Вишенський не закликав до соціальної боротьби. Ідеалом суспільного устрою є "царство Божеє", де всі люди рівні і не мають власності. Він ідеалізував давньохристиянську євангельську громаду, всі члени якої жили у братерстві і рівності.

Вишенський висуває ідею соборності. В основі соборності лежить ідея соціальної рівності. Вишенський критикує світську владу, далеку від ідеалів раннього християнства. Бог дав владу для того, щоб утверджувати закон і справедливість, а не чинити свавілля.

 

11) Конституція Пилипа Орлика як пам’ятка української політичної думки

Визначною пам'яткою української політичної думки козацько-гетьманської доби є договір між гетьманом України Пилипом Орликом та Військом Запорозьким "Конституція прав і свобод Запорозького Війська" (1710). Це перша офіційна угода, укладена новообраним гетьманом зі своїми виборцями, у якій викладені умови, на яких він перебирав владу. Конституція опиралася на ідею розподілу влад, у ній передбачався незалежний військовий суд для вирішення конфліктів між Загальною Радою та гетьманом. У Конституції йшлося фактично про продовження традицій Запорізької Січі - козацької республіки, а тому цей важливий документ ставив усі стани українського народу під зверхність козацтва, яке уособлювало збройні сили, адміністративний устрій і виконавчу владу.

Складається Конституція із вступу (преамбули) та статей, що об'єднані у 16 розділів. Конституція закріплювала панівне становище православ'я у майбутній державі і безпосереднє підпорядкування київської митрополії константинопільському патріарху. Конституція приділяла увагу також становищу міщан, посполитих та козаків - ''людей убогих'', точно визначаючи різного роду податки та звільнення від них. Конституція обмежувала права гетьмана на користь старшинської аристократії і точно встановлювала, якими прибутками може користуватися гетьман.

 

12) Політична програма кирило-Мефодіївського братства

На першу половину XIX ст. припадає початок національного відродження, зростає політична активність громадськості. Вершиною розвитку політичної думки першої половини XIX ст. стала політична доктрина Кирило-Мефодіївського товариства, яке утворилося у Києві близько 1845 р. Члени цієї організації - М. Костомаров, М. Гулак, В. Білозерський, М. Куліш, О. Маркович, Т. Шевченко та ін. - згуртувалися довкола ідеї слов'янського об'єднання у формі слов'янської республіканської федерації.

Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ; створення демократичної федерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури і освіти.

Ідеї Кирило-Мефодіївського братства продовжив М. Драгоманов (1841-1895 pp.). Суть його програми політичної боротьби для українства полягала у тому, щоб домагатися політичних реформ, демократизації та федерації у рамках Росії та Австро-Угорщини, виходячи з того, що центром цієї національної боротьби мала б бути Галичина.

Одним із представників революційно-демократичної течії у політичній думці був І. Франко (1856-1916 pp.). Серед проблем, які ним розглядалися, були аграрна проблема, загальні принципи розв'язання селянського питання, робітнича, національна проблема. Соціалізм, за І.Франком мав опиратися на широке самоврядування общин-повітів і країв.

Визначне місце в історії української політичної науки XIX - поч XX ст.ст. посідає М. Грушевський (1868-1934 pp.), який вважав, що держава - "це суверенний союз народу, який дорогою планової діяльності, зверхніми засобами задовольняє індивідуальні і загальнолюдські солідарні інтереси в напрямі до поступового розвитку громадянства ". М.Грушевський був першим президентом України, ним підписаний 4 універсал, що проголосив державну незалежність україни. Головним напрямом його політичних досліджень була проблема національного самовираження.

 





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-11-05; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 456 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Лаской почти всегда добьешься больше, чем грубой силой. © Неизвестно
==> читать все изречения...

940 - | 874 -


© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.01 с.